Іменем України
13 листопада 2025 року
м. Харків
справа № 645/352/25
провадження № 22-ц/818/4217/25
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів колегії - Маміної О.В., Мальованого Ю.М.
розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Харкова від 03 червня 2025 року, постановлене суддею Ізмайловим І.К.,
У січні 2025 року АТ «Сенс Банк» звернулось до суду із позовом та з урахуванням уточнень просило стягнути з відповідачки суму заборгованості за кредитним договором № 630028512 від 20.09.2013 в розмірі 58733,84 грн. та витрати по сплаті судового збору.
В обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що 20.09.2013 між АТ «Альфа Банк» та ОСОБА_1 , укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 630028512.
Відповідно до умов кредитного договору банк зобов'язався надати позичальнику кредит, а позичальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором.
Банк належним чином виконав свій обов'язок щодо надання позичальнику кредиту.
ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконала внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 58733, 84 грн.
Рішенням Індустріального районного суду м. Харкова від 03 червня 2025 року позов Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором № 630028512 від 20.09.2013 у розмірі 58733, 84 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 1211,20 грн.
Зобов'язано ГУК Харків обл/ м.Хар. Немишлян/22030101 повернути Акціонерному товариству «Сенс Банк» 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100, ЄДРПОУ 23494714, НОМЕР_1 половину сплаченої суми судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1211,20 грн., відповідно до платіжного доручення № 463521 від 03.01.2025.
Не погодившись з рішенням суду, представник ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги частково та стягнути з неї 42548,24 грн.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд неповно встановив обставини у справі та помилково не прийняв до уваги, те, що позивачем не дотримано форми кредитного договору у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому стягнення заборгованості за тілом кредиту у заявленій позивачем сумі є безпідставним. Зазначила, що порушені вимоги чинного законодавства щодо ЗУ «Про захист прав споживачів» та позивачем неправомірно нараховувалися та стягувалися кошти, що складаються з комісії за розрахункове-касове обслуговування, оскільки умови про сплату комісії не зазначені ні в анкеті-заяві, ні в договорі кредиту.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст.367ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач визнала позовні вимоги а також належним чином не виконувала взяті на себе зобов'язання, внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитом 58733, 84 грн.
Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судовим розглядом встановлено, що 20.09.2013 на підставі анкети-заяви ОСОБА_1 про акцепт публічної пропозиції ПАТ «Альфа-Банк» на укладання договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в рамках продукту «Максимум», банк відкрив позивачці рахунок № НОМЕР_2 у валюті гривня та випустив міжнародну кредитну картку DMC GOLD строком дії два роки з моменту її випуску.
Відповідно до умов кредитного договору сторонами погоджено: ліміт відновлювальної кредитної лінії становить 75000, 00 грн.; строк дії кредитної лінії 1 рік з можливістю пролонгації дії відновлювальної кредитної лінії на новий строк за умови дотримання клієнтом умов договору; процента ставка - фіксована 36 % річних на торгові операції та на операції зняття коштів.
За умовами кредитного договору передбачено, що у випадку невиконання позичальником умов договору, позичальник зобов'язаний достроково виконати всі боргові зобов'язання перед банком протягом 30 календарних днів, з дня отримання від банку інформації.
12 серпня 2022 загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування банку АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк».
01 березня 2024 на адресу відповідачки ОСОБА_1 представником АТ «Сенс Банк» направлено досудову вимогу щодо виконання договірних зобов'язань, проте відповідачка не вчинила жодної дії, направленої на погашення заборгованості.
Банк належним чином виконав свій обов'язок щодо надання позичці кредиту.
ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконала внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 58733, 84 грн., яка складається з: простроченого тіла кредиту - 34394, 22 грн., відсотки за користування кредитом - 13082,99 грн., тіло кредиту - 10633,41 грн., відсотки за прострочене тіло кредиту - 623, 22 грн.
Відповідно до частин 1 і 2ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За змістом ст. 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Взяті на себе зобов'язання за договором від 20.09.2013 року банк виконав своєчасно і повністю, надавши ОСОБА_1 кредитні ресурси, однак в порушення зазначених умов договору ОСОБА_1 зобов'язання за договором належним чином не виконала.
ОСОБА_1 отримувала кредитні кошти, користувалася ними та протягом тривалого періоду часу частково виконувала зобов'язання щодо їх повернення, що підтверджується розрахунком заборгованості та випискою, які було надано банком до суду першої інстанції та не заперечується самим відповідачем.
Банком в підтвердження боргу ОСОБА_1 надано розрахунок заборгованості та виписку по рахунку боржника, яка є первинним документом та підтверджує здійснені по банківському рахунку операції, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про доведеність позовних вимог банку в частині стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту та за відсотками за користування кредитом.
Задовольняючи позовні вимоги банку про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з доведеності невиконання ОСОБА_1 умов кредитного договору. Проте, висновки суду першої інстанції щодо розміру заборгованості ОСОБА_1 є помилковими.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частини першої, другої та п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
За пунктом 4 частини 1 статті 1Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України«Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Закон України «Про споживчекредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини 1 статті 1 та частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Пунктом 5 Правил про споживчий кредит передбачено, що банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України«Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України«Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Частиною 1 статті 11 Закону України«Про споживче кредитування» передбачено, що після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частиною 1 та частиною 2 статті 11, частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, постанові Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 461/2857/20.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частиною 1 та частиною 2 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частини 1 та частини 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
З матеріалів даної справи не вбачається необхідності внесення плати за додаткові, супутні послуги банку, пов'язані з розрахунково-касовим обслуговуванням, банком в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються ОСОБА_1 та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).
Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення договору та вимоги про стягнення комісії за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частини 1 та частини 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23.
З виписки по рахунку за кредитною карткою ОСОБА_1 вбачається, що за період з 20.09.2013 по 12.03.2024 року, банком неправомірно нараховано позичальнику щомісячне списання за розрахунково-касове обслуговування основної картки на загальну суму 12024,21 грн, яка підлягає вираховуванню із загального розміру заборгованості.
Суд першої інстанції наведеного не врахував та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі. У зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення - зміні зі зменшенням розміру заборгованості за кредитним договором, що підлягає стягненню з підстав, зазначених вище.
Доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції.
Таким чином стягненню з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» підлягає заборгованість за кредитним договором в розмірі 46709,63 грн.
В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 в іншій частині, слід відмовити.
Статтями 12, 81ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
З урахуванням вказаного рішення суду першої інстанції слід змінити, а позовні вимоги - задовольнити частково.
Згідно частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки позовні вимоги Акціонерного товариства «Сенс Банк» задоволено частково на 79,52%, тому сплачений судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 963,14 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк».
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково на 20,48%, тому судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 372,08 грн підлягає стягненню з Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 .
Відповідно до ч.10 ст.141 ЦПК України при частковому задоволенні позову у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Оскільки з відповідача на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 963,14 грн, а з Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 372,08 грн, то, враховуючи ч.10 ст.141 ЦПК України, з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» необхідно стягнути різницю судових витрат, покладених на обидві сторони, в розмірі 963,14 -372,08 = 591,06 грн.
Керуючись ст. ст. 367,368,376,381,382,383, 384 ЦПК України,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Індустріального районного суду м. Харкова від 03 червня 2025 року змінити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 46709,63 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» судовий збір в розмірі 591,06 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: Н.П. Пилипчук
Судді: О.В. Маміна
Ю.М. Мальований