14 листопада 2025 року
м. Київ
справа №200/551/23
адміністративне провадження № К/990/18509/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Білак М.В., Єресько Л.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в суді касаційної інстанції адміністративну справу № 200/551/23
за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_3 ), про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року (головуючий суддя - Гаврищук Т.Г., судді: Казначеєв Е.Г., Компанієць І.Д.),
І. Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (позивач, скаржник, ОСОБА_1 ) звернувся в суд із позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) (далі - відповідач, В/ч НОМЕР_2 ), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди відповідно п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (Постанова КМУ № 168) у розмірі до 100 000 грн, за періоди з 26.09.2022 по 31.12.2022 року (спірний період) пропорційно дням участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (участі у бойових діях або заходів з нацбезпеки в зонах бойових дій);
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, передбачену Постановою КМУ № 168 у розмірі до 100 000 грн, за спірний період пропорційно дням участі у бойових діях або забезпеченні нацбезпеки в зонах бойових дій.
У справі на стороні відповідача бере участь третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_3 ) ( далі - третя особа, В/ч НОМЕР_3 ).
Позовні вимоги обґрунтовані бездіяльністю відповідача, який не здійснив нарахування та виплату позивачу підвищеної винагороди, право на яку передбачено пунктом 1 Постанови КМУ № 168.
ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 від 11 серпня 2021 року.
На підставі наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 11 липня 2022 року № 153-ВВ сержанта ОСОБА_1 направлено у службове відрядження до НОМЕР_5 прикордонного загону (В/ч НОМЕР_6 ), АДРЕСА_1 , з 11 липня 2022 року до особового розпорядження.
Наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 09 вересня 2022 року № 372-ос ОСОБА_1 призначено інспектором прикордонної служби 3 категорії 2 відділення інспекторів прикордонної служби другої прикордонної застави.
Згідно з довідкою № 12/648 від 10 березня 2023 року, виданою НОМЕР_5 прикордонним загоном, позивач на підставі розпорядження Адміністрації Державної прикордонної служби України від 16 вересня 2022 року був передислокований з НОМЕР_5 прикордонного загону на ділянку НОМЕР_7 прикордонного загону (В/ч НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ), де перебував з 28 вересня 2022 року по 07 січня 2023 року.
Довідкою В/ч НОМЕР_2 від 01 серпня 2024 року № 08/1520 підтверджено, що старший сержант ОСОБА_1 відповідно до наказу № 153-ВВ від 11 липня 2022 року вибув у службове відрядження на ділянку НОМЕР_5 прикордонного загону, а згідно з розпорядженням Адміністрації ДПСУ від 16 вересня 2022 року № (гриф)/25-2075-Е - на ділянку НОМЕР_7 прикордонного загону, де перебував з 08 жовтня 2022 року по 08 січня 2023 року.
У період з 25 по 29 листопада 2022 року позивач перебував у відпустці за сімейними обставинами, що підтверджується листом НОМЕР_5 прикордонного загону від 22 листопада 2022 року № Т/12-1742 та наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 23 листопада 2022 року № 261-ВВ.
08 січня 2023 року військовослужбовець прибув зі службового відрядження до НОМЕР_1 прикордонного загону та 09 січня 2023 року приступив до виконання службових обов'язків, що підтверджується наказом начальника загону від 09 січня 2023 року № 7-ВВ.
З архівної відомості виплати грошового забезпечення за 2022 рік убачається, що з квітня по серпень 2022 року позивачу нараховувалася та виплачувалася додаткова винагорода у розмірі 70 000 грн, а з вересня по грудень 2022 року - у розмірі 30 000 грн, відповідно до постанови КМУ № 168.
В/ч НОМЕР_3 направила запит від 19 листопада 2022 року № 22/4591-22 до НОМЕР_1 прикордонного загону щодо надання підтверджувальних даних для виплати додаткової винагороди. У листі зазначалось, що підтверджувальна інформація відповідно до вимог пункту 2 підпунктів 1- 8 наказу Адміністрації ДПСУ від 30 липня 2022 року № 392/0/81-22--АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168» (далі- Наказ № 392-АГ) відсутня.
У відповіді на адвокатський запит від 22 січня 2023 року зазначено, що підвищена додаткова винагорода за період відрядження ОСОБА_1 у НОМЕР_7 прикордонному загоні не нараховувалась, оскільки начальник цього загону не надав у встановлені строки інформацію про дні безпосередньої участі у бойових діях або у заходах, передбачених пунктом 2 Наказу № 392-АГ.
Також установлено, що листом НОМЕР_7 прикордонного загону від 04 грудня 2022 року № 22/4928-22 повідомлено про відсутність інформації щодо безпосередньої участі ОСОБА_1 у бойових діях чи забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, у зв'язку із чим відповідач відмовив у внесенні позивача до наказу про виплату підвищеної винагороди.
Водночас суди встановили, що начальник 2 відділу прикордонної служби НОМЕР_1 прикордонного загону майор ОСОБА_2 неодноразово надсилав рапорти про підтвердження участі позивача у бойових діях та виконанні бойових (спеціальних) завдань (70 000 грн), зокрема:
рапорт від 17 листопада 2022 року № 1670 - за участь ОСОБА_1 у вересні (з 27 по 30) та жовтні 2022 року (з 01 по 31);
рапорт від 01 грудня 2022 року № 1879 - за участь у листопаді 2022 року (з 01 по 24 та 30 листопада - 25 днів);
рапорт від 01 грудня 2022 року № 1878 - про виконання службових обов'язків (30 000 грн) у листопаді 2022 року (25 днів);
рапорт від 01 січня 2023 року № б/н - за участь у грудні 2022 року (з 01 по 31), підстава: бойовий наказ АДПСУ № 165 гриф від 16.09.2022, бойове розпорядження НОМЕР_5 прикордонного загону № 691 дск від 26.10.2022, журнал обліку службово-бойових дій № 278 (2ПЗ).
Зазначені рапорти надсилалися до НОМЕР_1 прикордонного загону супровідними листами від 19 листопада 2022 року № 22/4591-22-Вих та від 04 грудня 2022 року № 22/4928-22-Вих.
На думку позивача, відповідачем В/ч НОМЕР_2 було допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн, установленої пунктом 1 Постанови КМУ №168, за спірні періоди. Тому останній звернувся до суду із цим адміністративним позовом.
ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27 липня 2023 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2023 року, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено повністю у зв'язку з відсутністю у матеріалах справи відповідних підтверджувальних документів про участь позивача у бойових діях чи заходах.
За результатом касаційного провадження у справі, Верховний Суд постановою від 05 червня 2024 року скасував рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 липня 2023 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2023 року, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
Після нового розгляду Донецький окружний адміністративний суд рішенням від 14 січня 2025 року в задоволенні адміністративного позову відмовив.
Підставою для відмови суд першої інстанції зазначив ненадання позивачем належних доказів безпосередньої та особистої участі у бойових діях або заходах з оборони, а також відсутність у матеріалах справи документів, що підтверджують його перебування у районах бойових дій, - попри ухвали суду про витребування таких доказів від військових частин.
Перший апеляційний адміністративний суд постановою від 17 квітня 2025 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача.
Визнав протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 збільшеної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168 у розмірі 100 000 гривень у зв'язку з безпосередньою участю та у здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів в період з 01.12.2022 по 31.12.2022 в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Зобов'язав В/ч НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 збільшену додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою КМУ № 168 у розмірі 100 000 гривень у зв'язку з безпосередньою участю та у здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів в період 01.12.2022 по 31.12.2022 в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
У решті позовних вимог відмовив.
Як на підставу часткового задоволення адміністративного позову суд апеляційної інстанції посилався на те, що з наданих доказів убачається, що позивач перебував у службовому відрядженні в оперативному підпорядкуванні НОМЕР_7 прикордонного загону (В/ч НОМЕР_3 ) з 26.09.2022 по 07.01.2023 на підставі бойового наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 16.09.2022 № 165 (гриф).
Цей суд зазначив, що журнали бойових дій, книги оперативно-службової діяльності, журнали надходження розпоряджень та інші документи, які згідно з пунктом 4 Наказу Адміністрації ДПСУ від 30.07.2022 № 392/0/81-22-АГ та пунктом 3 Наказу від 09.12.2022 № 628/0/81-22-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168» (далі- Наказ № 628-АГ) є належними доказами безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні відповідних заходів, до управління НОМЕР_7 прикордонного загону не надходили.
Суд апеляційної інстанції взяв до уваги, що рапорти начальника 2 відділу прикордонної служби НОМЕР_1 прикордонного загону майора ОСОБА_3 від 17.11.2022 № 1670, від 01.12.2022 № 1878 та № 1879 не містять посилань на конкретні документи, передбачені зазначеними наказами, не вказують підстави для складання та не підтверджують участі позивача у бойових (спеціальних) завданнях. Тому дійшов висновків, що ці рапорти не можуть розглядатися як належні докази безпосередньої участі позивача у бойових діях у спірні періоди з 27.09.2022 по 30.11.2022.
Цей суд урахував, що з рапорту начальника НОМЕР_8 відділу прикордонної служби від 01.01.2023 (б/н) вбачається, що у грудні 2022 року позивач брав участь у виконанні завдань відповідно до бойового наказу Адміністрації ДПСУ № 165 від 16.09.2022, бойового розпорядження ПКШР НОМЕР_5 прикордонного загону № 691 від 26.10.2022 та записів у журналі оперативно-службової діяльності № 278 (арк. 78-103). Отже, зазначений рапорт містить необхідні посилання на документи, визначені пунктом 4 наказу № 392-АГ, і є належним підтвердженням участі позивача у заходах із національної безпеки й оборони у грудні 2022 року.
Суд також бере до уваги, що довідка В/ч НОМЕР_3 від 07.01.2023 № 3549 лише підтверджує перебування позивача в зоні бойових дій, проте не містить відомостей про його безпосередню участь у бойових діях, а тому не може бути самостійним доказом права на збільшену винагороду, передбачену пунктом 1 Постанови КМУ № 168.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що за період з 27.09.2022 по 30.11.2022 відсутні належні та допустимі докази безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні відповідних заходів, натомість за період з 01.12.2022 по 31.12.2022 такі докази наявні.
Ураховуючи це, суд визнав доведеними обставини участі у бойових діях тільки за грудень 2022 року, що і стало підставою для часткового задоволення позову в межах підтвердженого періоду з грудня 2022 року із правом на додаткову винагороду до 70 000 гривень пропорційно часу участі у виконанні завдань.
IV. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції.
Позиція інших учасників справи
Не погодившись частково із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач просить Верховний Суд скасувати постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 17.04.2025 року в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити в частині нове рішення про нарахування і виплату позивачу збільшеної додаткової винагороди за вересень-листопад 2022 р. (періоди: 27- 30.09.2022 (4 дні), 01- 31.10.2022 (31 день), 01- 24.11.2022 та 30.11.2022 (разом 25 днів)) відповідно до п.1 Постанови КМУ №168 - 100 000 грн/міс. пропорційно дням участі.
Як на підставу оскарження рішення суду апеляційної інстанції представник позивача послався на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) та зазначив про те, що в оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції застосував норми права, а саме пункт 2-1 Постанови КМУ № 168 та пункт 4 Наказу № 392-АГ - без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2025 року в справі № 120/15494/23 щодо документального підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах.
Також позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки Верховного Суду у справах № 120/4387/23 та № 120/4967/23, у яких суд касаційної інстанції вказав, що оформлена стосовно позивача довідка військової частини підтверджує його право на виплату додаткової винагороди у збільшеному розмірі за вказаній у ній періоди.
Поряд із цим звертає увагу, що під час дослідження документального підтвердження участі позивача у заходах, які надають право на виплату збільшеної додаткової винагороди протягом вересня - листопада 2022 року, судом апеляційної інстанції не було враховано позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.03.2024 у справі № 560/3141/23, щодо оцінки рапортів. Тому позивач вважає, що цей суд дійшов помилкового висновку про неналежність витягів з рапортів як доказів через відсутність зазначення у них підстав.
Касаційна скарга, як указує скаржник, стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо реалізації права військовослужбовців Держприкордонслужби на збільшену додаткову винагороду на період дії воєнного стану, передбачену Постановою КМУ № 168.
Верховний Суд ухвалою від 14 травня 2025 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Відповідач не подав відзив на касаційну скаргу, що відповідно до частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
V. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).
У справі, що переглядається, військовослужбовць Держприкордонслужби ОСОБА_1 просить виплатити йому збільшену додаткову грошову винагороду, передбачену пунктом 1 Постанови КМУ № 168, у розмірі до 100 000 гривень за період з 26.09.2022 по 31.12.2022 у період відрядження до НОМЕР_7 прикордонного загону.
Судами попередніх інстанцій установлено, що позивач є військовослужбовцем Державної прикордонної служби України та під час проходження служби у складі НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) був відряджений до НОМЕР_7 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_3 ) з метою участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримуванні збройної агресії проти України.
На виконання постанови Верховного Суду від 05 червня 2024 року судом першої інстанції вживалися заходи щодо витребування доказів, а саме - документів, які підтверджують участь ОСОБА_1 у бойових діях або заходах із забезпечення національної безпеки і оборони з відповідних прикордонних загонів та військових частин.
Після нового розгляду суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутність у матеріалах справи належних доказів безпосередньої та особистої участі позивача у бойових діях або заходах з оборони (зокрема документів, які підтверджують його перебування у районах бойових дій), попри ухвали суду про витребування таких доказів, є підставою для відмови у виплаті додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн, передбаченої пунктом 1 Постанови КМУ № 168 за спірний період.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу, визнав обґрунтованими вимоги позивача лише за грудень 2022 року, зазначивши, що в матеріалах справи міститься рапорт про виплату 70 000 грн, складений на підставі бойових розпоряджень та журналу бойових дій.
Водночас щодо періодів з 27 вересня по 30 листопада 2022 року суд не встановив наявності документів, передбачених пунктом 4 Наказу №392-/0/81-22-АГ, а також фактів невідображення участі позивача у бойових діях, у зв'язку з чим відсутні підстави для виплати 100 000 грн відповідно до пункту 1 Постанови КМУ № 168.
Позивач, не погоджуючись із відмовою у задоволені вимог за періоди 27- 30.09.2022 (4 дні), 01- 31.10.2022 (31 день), 01- 24.11.2022 та 30.11.2022 (разом 25 днів), у доводах касаційної скарги стверджує, що в оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції застосував положення (пункт 4) наказу № 392-АГ без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2025 року у справі № 120/15494/23.
За пунктом 4 Наказу № 392-АГ підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, здійснюється на підставі сукупності наявної інформації у таких документах:
(1) бойового наказу (бойового розпорядження);
(2) журналу бойових дій (службово-бойових дій, вахтового, навігаційно-вахтового, навігаційного журналу), журналу ведення оперативної обстановки, бойового донесення (підсумкового, термінового, позатермінового) або постової відомості (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад;
(3) рапорту (донесення) начальника (командира) підрозділу (тимчасово створеної групи військовослужбовців, зведеного загону, катерів і кораблів Морської охорони, екіпажу літака, вертольоту тощо) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, із зазначенням військових звань, прізвищ, імен та по батькові, а також кількості днів участі військовослужбовців у таких діях та заходах.
Аналіз вищенаведеного пункту Наказу № 392-АГ прикордоної служби дає підстави для висновку, що підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, здійснюється на підставі сукупності наявної інформації у таких документах: бойових наказів (розпоряджень), журналів бойових дій (бойових донесень) та рапортів командирів підрозділів.
Таким чином, належним підтвердженням участі військовослужбовця у бойових діях є не окремий документ, а сукупність відомостей, що містяться у зазначених джерелах.
Надаючи оцінку вказаним доводам, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, слід зазначити, що після відкриття провадження за цією касаційною скаргою Верховний Суд сформував такі самі висновки щодо застосування положень пункту 4 Наказу № 392-АГ у подібних правовідносинах, які в силу частини третьої статті 341 КАС України підлягають урахуванню під час касаційного перегляду цієї справи.
Верховний Суд у постанові від 19.02.2025 у справі № 120/15494/23 виснував, що хоча перелік документів для підтвердження участі у бойових діях залишився незмінним, наказ № 392/0/81-22-АГ запровадив додаткові вимоги, згідно з якими підтвердження участі має здійснюватися на підставі сукупності документів - бойових наказів, журналів бойових дій, рапортів командирів та довідки за встановленою формою (для відряджених військовослужбовців).
Натомість наказ № 628/0/81-22-АГ передбачив альтернативність у наданні таких документів для підтвердження участі.
Верховний Суд зазначив, що під час оцінки доказів, які підтверджують право особи на додаткову винагороду, суди повинні враховувати зміни, запроваджені Наказом № 392/0/81-22-АГ, та оцінювати надані документи з урахуванням відповідних вимог. Лише за такого підходу можливо об'єктивно визначити, чи має особа право на отримання додаткової виплати.
Верховний Суд у постанові від 06 серпня 2024 року у справі № 360/290/23 указав, що згідно з пунктом 4 Наказу № 392-АГ, підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах здійснюється на підставі комплексу інформації, наявної у відповідних документах, а пунктом 3 Наказу № 628/0/81-22-АГ, визначено, що перелік підтверджувальних документів допускає альтернативність і не обмежується їх сукупністю.
У постанові від 05 серпня 2024 року (справа № 200/4100/23) Верховний Суд також зауважив, що, розглядаючи дану категорію справ, суди повинні перевіряти, чи підтверджує видана довідка участь військовослужбовця у бойових діях у визначений період, розглядаючи її разом з іншими доказами. Такими доказами згідно з пунктом4 Наказу № 392-АГ є бойові накази, журнали бойових дій та рапорти командирів, які мають оцінюватися в їх сукупності.
У цій постанові (№ 120/15494/23) Верховний Суд зауважив, що відсутність окремих списків або порушення порядку передачі документів між військовими частинами не можуть автоматично позбавляти позивача права на винагороду, якщо інші докази свідчать про його фактичну участь у бойових діях/заходах.
Суд апеляційної інстанції при вирішенні цього спору, дійшов висновку, що наявний у матеріалах справи рапорт за грудень 2022 року підтверджує нарахування та виплату позивачеві додаткової винагороди у розмірі 70 000,00 грнивень Саме цей рапорт складено на підставі належних документів - бойових розпоряджень та журналу бойових дій.
Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що фактів, які б свідчили про те, що відповідач не зафіксував участь позивача у завданнях чи заходах з певних причин, не виявлено. У матеріалах справи відсутні будь-які дані про неналежне оформлення чи втрату документів, які могли б підтвердити участь позивача у спірних періодах (27.09.-30.11.2022).
Ураховуючи, що Наказ № 392/0/81-22-АГ діяв до грудня 2022 року та питання підтвердження участі у бойових діях регулювалося цим наказом, суд апеляційної інстанції зазначив, що для спірних періодів до грудня 2022 року належні документи, передбачені пунктом 4 Наказу № 392-АГ, не були встановлені.
Наведене зумовило висновок суду апеляційної інстанції про те, що підстави для задоволення позовних вимог за періоди до грудня 2022 року відсутні, оскільки відсутні підтверджені документально відомості про виконання позивачем безпосередніх бойових завдань чи заходів з відсічі та стримування збройної агресії в зазначені проміжки часу.
У цій справі, спірні правовідносини охоплюють періоди, коли вже (після Наказу № 164-АГ) діяв інший підхід до підтвердження участі, встановлений подальшим нормативним актом Наказом № 392-АГ, що передбачав обов'язковість подання сукупності документів, визначених пунктом 4 Наказу № 392/0/81-22-АГ.
Тому суд апеляційної інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що у матеріалах справи відсутні документи, передбачені зазначеним пунктом, необхідні для підтвердження участі позивача у бойових діях.
Тут варто зазначити, що судове рішення є результатом повного і всебічного з'ясування обставин адміністративної справи (стаття 244 КАС України) та ретельної оцінки наданих сторонами й витребуваних судом доказів на тлі правильного застосування норм матеріального і процесуального права (стаття 242 КАС України). Від зміни цих елементів, відповідно, може змінюватися й кінцевий результат судового рішення в адміністративній справі.
Отже, витребувавши всі необхідні матеріали, які стосуються предмета доказування, вичерпно й ретельно вивчивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції не встановив обставин, які б надавали позивачу право на виплату додаткової допомоги 100 000 грн за інші періоди служби, про які він просить.
Висновки суду апеляційної інстанції є результатом оцінки наявних у його розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із ними, оскільки така оцінка судом здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з'ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів.
Позивач у касаційній скарзі цитував, що згідно з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2024 року у справі № 560/3159/23, від 23 травня 2024 року у справі № 120/4387/23, від 24 травня 2024 року у справі № 120/4967/23, від 28 травня 2024 року у справі № 120/5170/23 та від 08 серпня 2024 року у справі № 280/2754/23, порушення порядку передання документів, рапортів та іншої інформації між військовими частинами щодо безпосередньої участі військовослужбовця у забезпеченні бойових дій по забезпеченню заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, не свідчить про відсутність у нього права на таку винагороду.
Судом апеляційної інстанції враховано наведені правові висновки Верховного Суду, оскільки під час нового розгляду цієї справи суд неодноразово вживав заходів щодо витребування доказів, які підтверджують участь позивача у бойових діях та відповідних заходах як із В/ч НОМЕР_2 , так і з В/ч НОМЕР_3 , до якої його було направлено у відрядження.
Крім того, В/ч НОМЕР_3 залучено до участі у справі як третю особу.
Такий підхід узгоджується із позицією Верховного Суду, згідно з якою порушення порядку формування чи передання документів, рапортів та іншої інформації між військовими частинами не свідчить про відсутність у військовослужбовця права на отримання винагороди, якщо інші докази підтверджують його фактичну участь у бойових діях чи заходах.
Доводи позивача про не взяття до уваги рапортів, через відсутність у них посилань на «підстава» для видачі не спростовують того, що підтвердження факту безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або у заходах за пунктом 4 Наказу № 392-АГ, передбачених пунктом 2 цього наказу, має здійснюватися не на підставі одного окремого документа, а виключно за наявності сукупності взаємопов'язаних документів.
Судом апеляційної інстанції враховано висновки Верховного Суду про те , що згідно з пунктом 4 Наказу № 392-АГ, підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах здійснюється на підставі комплексу інформації, наявної у відповідних документах, а пунктом 3 наказу № 628/0/81-22-АГ, визначено, що перелік підтверджувальних документів допускає альтернативність і не обмежується їх сукупністю (постанова від 05 червня 2024 року у справі № 360/564/23 постанові від 06 серпня 2024 року у справі № 360/290/23).
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції, та вважає, що суд першої інстанції помилково вважав що відсутні підстави для виплати позивачу за увесь спірний період. Водночас після уведення в дію наказу № 628-АГ із рапортів підтверджується, що позивач брав участь у грудні 2022 року.
Проаналізувавши зміст касаційної скарги, колегією суддів установлено, що її доводи зводяться переважно про порушення апеляційним судом норм процесуального права, а саме - переоцінки доказів документального підтвердження безпосередньої участі позивача у бойових діях чи заходах.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
Отже, переглянувши судове рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права.
При цьому порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які вплинули, б або змінили цю оцінку, Судом у цій справі не встановлено. Наведені позивачем у касаційній скарзі посилання щодо порушення норм процесуального права, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За таких обставин, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Висновки щодо розподілу судових витрат
З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року у справі № 200/551/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.М. Соколов М.В. Білак Л.О. Єресько