про закриття підготовчого та призначення справи до розгляду по суті
та продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою
13 листопада 2025 рокуСправа № 495/7544/25
Номер провадження 1-кп/495/921/2025
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі
головуючої судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора Білгород-Дністровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Білгороді-Дністровському клопотання захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_5 про надання дозволу на проходження обвинуваченим військово-лікарської комісії, клопотання прокурора Білгород-Дністровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_6 , подане в рамках кримінального провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025150020001480 від 21.03.2025 про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , який на момент вчинення кримінального правопорушення проходив військову службу за мобілізацією на посаді стрільця-помічника гранатометника 3 відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 , у військовому званні «штаб-сержант», з середньою освітою, не одруженого, не депутата, раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,
У провадженні Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025150020001480 від 21.03.2025 відносно ОСОБА_4 обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
12.11.2025 прокурор Білгород-Дністровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_6 , звернвася до судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з клопотанням про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в рамках кримінального провадження №відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025150020001480 від 21.03.2025 про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_4 обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Клопотання мотивоване тим, що Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області розглядається обвинувальний акт у кримінальному провадженні за № 62025150020001480 від 21.03.2025 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
27.05.2022 громадянин України ОСОБА_4 був призваний ІНФОРМАЦІЯ_3 для проходження військової служби під час мобілізації на особливий період і направлений до військової частини НОМЕР_1 .
У подальшому, згідно наказу командира ІНФОРМАЦІЯ_2 від 15.09.2023 штаб-сержанта ОСОБА_4 призначено на посаду стрільця-помічника гранатометника 3 відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно з положеннями п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Відтак, з 27.05.2022, тобто з моменту відправлення ОСОБА_4 з ІНФОРМАЦІЯ_4 , до військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_4 набув статусу військовослужбовця - особи, яка проходить військову службу та з цього ж дня розпочав виконання військового обов'язку - проходження військової служби.
Згідно із вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до Указу Президента України Про введеннявоєнного стану в Українівід 24.02.2022 № 64/2022 та Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введеннявоєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІX введено воєнний стан на всійтериторіїУкраїни.
В останній раз, згідно Указу Президента Українивід 15 квітня 2025 року №235/2025 "Про продовження строку діївоєнного стану в Україні", строк діївоєнного стану в Україніпродовжено з 05 години 30 хвилин 9 травня 2025 року строком на 90 діб.Відтак, з 24.02.2022 по теперішній час дієвоєнний стан.
Відтак, з 24.02.2022 по теперішній час діє воєнний стан.
Відповідно до ст. 65 Конституції України, захист Батьківщини, незалежності і територіальної цілісності України є обов'язком громадян України та ст. 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці зобов'язані свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати і виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати і утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України.
Згідно із вимогами п. п. 1, 2, 3 ч. 4 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язок військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять) чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника), на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби.
Будучи військовослужбовцем військової служби під час мобілізації, штаб-сержант ОСОБА_4 , у відповідності до вимог ст. ст. 9, 11, 12, 14, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1 - 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців.
Про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо). Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Проте, штаб-сержант ОСОБА_4 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеними вище вимогами законодавства, що регламентують порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби та маючи реальну можливість належно їх виконувати, свідомо, допустив їх порушення, вирішивши стати на злочинний шлях за наступних обставин.
Так, 27.01.2025 о 08 год. 00 хв. штаб-сержант ОСОБА_4 , діючи умисно,з метою тимчасово ухилитись від виконання обов'язків військової служби, в умовах воєнного стану, за відсутності поважних причин, не з'явився вчасно на службу до ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 .
Незаконно перебуваючи поза місцем служби, штаб-сержант ОСОБА_4 проводив час вільно, на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби (крім періоду повернення на військову службу співробітниками ТУ ВСП Південного регіону з 26.02.2025 по 28.03.2025 та проходження військової служби у ІНФОРМАЦІЯ_2 ).
Надалі, 14.04.2025 о 17 год. 00 хв., штаб-сержант ОСОБА_4 добровільно та з власноїініціативиприбув за адресою: АДРЕСА_2 зіз'явленняміззізнанням та повідомивслідчому про себе та вчинений ним злочин і про бажанняподальшогопроходженнявійськовоїслужби, чимзакінчиввчинятитриваючийзлочин.Відсутність на військовійслужбі з 27.01.2025 по 26.02.2025 та з 28.03.2025 по 14.04.2025 поєднанаміж собою єдинимумислом.
Дії штаб- ОСОБА_7 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч. 5 ст. 407 КК України - нез'явлення вчасно на службувійськовослужбовцем без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
14.04.2025 штаб-сержанта ОСОБА_4 , повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Далі 19.09.2025 ухвалою слідчого судді Пересипського районного суду м. Одеса відносно штаб-сержанта ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у виді тримання з утримання в державній установі «Одеський слідчий ізолятор».
За результатами досудового розслідування обвинувальний акт відносно ОСОБА_4 01.10.2025 скеровано для розгляду до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.
ОСОБА_4 обґрунтовано обвинувачується в інкримінованому йому органом досудового розслідування кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 5 ст. 407 КК України, що підтверджується в сукупності зібраними матеріалами кримінального провадження.
Таким чином, строк утримання особи під вартою завершується 15.11.2025, однак ризики, які слугували підставою для застосування такого запобіжного заходу на даний час жодним чином не зменшились та наразі продовжують існувати.
За таких обставин, наразі виникла необхідність у продовженні строку дії зазначеного вище запобіжного заходу.
Згідно статті 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Вирішуючи питання доцільності продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно враховувати вимоги пунктів 3 і 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Відповідно до статті 29 Конституції України, кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись у кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси поваги до особистої свободи.
На підставі викладеного, при вирішенні питання про наявність підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно враховувати тяжкість та підвищену суспільну небезпеку інкримінованого злочину, тяжкість можливого покарання, яке загрожує обвинуваченому за інкримінований злочин, а також наявність ризиків, які не припинили існувати:
1)п.1 ч. 1 ст. 177 КПК України переховуватись від суду.
Зазначений ризик обґрунтовується тим, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років, та відповідно до ч. 4 ст.12 КК України вказаний злочин віднесений до категорії тяжкого злочину. У зв'язку з чим, з метою уникнення притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_4 може переховуватись від суду, може здійснити в обхід офіційно встановлених пунктів пропуску виїзд за межі України, або ж на непідконтрольну Україні території Херсонської, Запорозької, Луганської, Донецької областей чи АР Крим.
2) п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України - перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, оскільки ОСОБА_9 може штучно затягувати проведення судового розгляду, шляхом, зокрема, неявки за викликом до прокуратури та/або суду, розголошувати відомості результатів досудового розслідування та судового розгляду, що призведе до його неповноти,що буде мати негативний вплив на прийняття рішення судом у розумні строки.
3) п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України - вчинити інше кримінальне правопорушення, зокрема, у зв'язку з тим, що ОСОБА_9 будучи військовослужбовцем, в умовах воєнного стану, вбачає за можливе грубе порушення військової дисципліни, як одного із основних принципів будови Збройних Сил України, є об'єктивні підстави вважати, що він може вчините інший військовий злочин пов'язаний з ухиленням від військової служби, передбачений ст. 408 КК України, що відноситься до категорії особливо тяжких злочинів.
Окрім того, відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений п. 5 ч. 1 ст. 176 КПК України (тримання під вартою).
Враховуючи обставини кримінального правопорушення, дані про особу обвинувачувану у скоєні злочину, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також приймаючи до уваги те, що слідчий суддя своїм рішенням повинен забезпечити не лише права підозрюваного(обвинуваченого), але й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що потребує більшої суворості в оцінці порушень цінності суспільства.
Прокурор ОСОБА_3 в підготовчому судовому засіданні клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підтримав, просив задовольнити в повному обсязі.
Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник - адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні просили відмовити у задоволенні клопотання.
Заслухавши думку сторін судового провадження, вивчивши доводи клопотання та обвинувальний акт, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого.
Разом з тим, чинні норми КПК України передбачаються право суду вирішувати питання в підготовчому судовому засіданні, щодо продовження заходів забезпечення кримінального провадження в тому числі запобіжного заходу.
Реалізація такого права судом можлива за наявності клопотання прокурора або інших учасників судового провадження, що відповідає принципу незалежності та безсторонності суду.
Згідно ст. 29 Конституції України, кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
П. 1 ст. 5 Європейської конвенції з прав людини визначає, що кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Разом з цим, тримання під вартою може бути виправдане тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважує принцип поваги до свободи особистості.
Метою застосування запобіжного заходу, відповідно до ч.1 ст.177 КПК України, є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховатися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Згідно з ч.2 ст.177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до ст.178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, серед яких: вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні,у вчиненні якого він обвинувачується; вік та стан здоров'я обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію обвинуваченого; майновий стан обвинуваченого; наявність судимостей у обвинуваченого; розмір майнової шкоди, у завданні якої обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
З реєстру матеріалів досудового розслідування вбачається, що 14.04.2025 ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Відтак санкція частини ч. 5 ст. 407 КК України передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років позбавлення волі.
19.09.2025 слідчим суддею Пересипського районного суду міста Одеси підозрюваному ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком до 15.11.2025 включно.
Вирішуючи питання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 діб, суд враховує те, що розгляд кримінального провадження по суті на даний ще не розпочався, всі свідки допитані лише на стадії досудового розслідування, ризики, передбачені у п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, і в обґрунтування застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_4 покладається необхідність запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та суду, оскільки останній може вчинити інше кримінальне правопорушення, в разі не застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не перебуваючи під посиленим контролем, з урахуванням тяжкості кримінальної відповідальності, яка йому загрожує за вчинення вказаного кримінального правопорушення, є реальні ризики того, що останній може здійснювати спроби переховуватися від органу досудового розслідування та суду на території суміжних з Україною держав, а також спробам незаконного впливу на осіб, які допитані у кримінальному провадженні в якості свідків, так як їх покази мають суттєве значення як підтвердження факту вчинення кримінального правопорушення.
Отже, існування ризику переховування підтверджується ймовірністю для обвинуваченого бути засудженим від п'яти до десяти років позбавлення волі.
Ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Суворість покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти або повторного вчинення злочинів («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Очікування можливого суворого покарання має значення під час оцінки ризику переховуватися від органів досудового розслідування та суду. Зазначена обставина на перших етапах притягнення особи до кримінальної відповідальності сама по собі може бути мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. При цьому, ризик втечі повинен оцінюватися й у світлі інших факторів, а тому суд, вирішуючи питання щодо продовження строку запобіжного заходу, враховує тяжкість злочину, в якому обвинувачується ОСОБА_4 у сукупності з іншими обставинами.
У справі «Ілійков проти Болгарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
У зв'язку із запровадженням на території України правового режиму воєнного стану встановлено певні обмеження для перетину Державного кордону військовозобов'язаних чоловіків, які відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-XII від 21.10.1993, Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 поширюються на обвинуваченого.
Поряд з цим, суддя не виключає можливості нелегального перетину кордону ОСОБА_4 , з огляду на тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується. Очевидно, що в умовах, які існують в Україні, викликаних безпрецедентною військовою та нелюдською агресією російської федерації проти України, у підозрюваного збільшуються можливості для ухилення від органу досудового розслідування та суду. Адже у держави наразі з об'єктивних причин через дії російської федерації відсутні можливості належним чином контролювати його поведінку та місцезнаходження, а також державний кордон у місцях активних бойових дій.
Перевіряючи актуальність ризику та надаючи оцінку можливості обвинуваченому незаконно впливати на свідків та інших учасників кримінального провадження, суддя доходить до таких висновків.
КПК встановлює наступну процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме, спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК).
Отже, такий ризик як вплив на учасників, зокрема, свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Під час досудового розслідування обвинуваченому очевидно стали відомі матеріали кримінального провадження, зокрема, протоколи допитів встановлених досудовим розслідуванням свідків, а тому, обвинувачений знає як їх дані, так і зміст наданих ними свідчень, що й надалі дає підстави обґрунтовано припускати ймовірну можливість незаконного впливу на свідків.
Суд доходить висновку про достатню вірогідність такого ризику, обвинувачений ОСОБА_4 може здійснювати на них вплив, з метою їх спонукання до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм відомі.
Також суду не були надані докази, які б свідчили про те, що ризики, які передбачені ст. 177 КПК України, відносно обвинуваченого ОСОБА_4 зникли.
Застосування інших більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а також оцінюючи сукупність обставин, суд вважає за необхідне задовольнити клопотання прокурора та продовжити обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.
Відповідно до вимог ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-2586, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України.
З урахуванням викладеного, суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 , враховує підстави та обставини, передбачені ст.ст. 177, 178 КПК України, та приходить до висновку, що застосування альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави є недоцільним та не визначає її розмір у кримінальному провадженні, щодо злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Також захисником обвинуваченого було заявлено клопотання про надання дозволу на проходження обвинуваченим військово-лікарської комісії з тих мотивів, що її підзахисний за попереднім висновком військово-лікарської коміїі є обмежено придатним. Він не проти повернутися до служби, але для цього йому необхідно пройти ВЛК. Вона зверталася із відповідним адвокатським запитом, проте відповіді досі не отримала.
Прокурор щодо такого клопотання заперечив, вказавши, що станом на зараз ще не закінчилася дія попереднього висновку.
Для вирішення питання про продовження проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період дійсно необхідна наявність висновку про придатність обвинуваченого до несення військової служби в умовах воєнного стану.
Разом з тим, захисником не вказано місце проходження військово-лікарської комісії, а суд не вправі обирати самостійно. Крім того, прокурор покликається на наявність в матеріалах справи діючого висновку, проте в силу дії норм КПК України на стадії підготовчого провадження суд не наділений повноваженнями оцінювати будь-які інші документи, окрім обвинувального акта. Відтак суд доходить висновку про відмову у клопотанні захисника на цій стадії.
Також Прокурор ОСОБА_3 у підготовчому судовому засіданні вважав, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР №62025150020001480 від 21.03.2025 за обвинуваченням ОСОБА_4 обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, підсудний Білгород-Дністровському районному суду Одеської області, відсутні підстави для закриття кримінального провадження або повернення обвинувального акту прокурору, просив призначити обвинувальний акт до судового розгляду у відкритому судовому засіданні, викликати до суду обвинуваченого та свідків.
Захисник обвинуваченого не заперечувала проти призначення обвинувального акта до судового розгляду.
Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав свого захисника.
Заслухавши думку сторін судового провадження та встановивши відсутність підстав для прийняття рішень, передбачених пунктами 1-4 ч.3 ст. 314 КПК України, суд вважає можливим провести судовий розгляд обвинувального акта по кримінальному провадженню внесеному до ЄРДР №62025150020001480 від 21.03.2025 за обвинуваченням ОСОБА_4 обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України у відкритому судовому засіданні. Обвинувальний акт відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України, підстав для його повернення суд не вбачає. Суд вважає за необхідне здійснити виклик для допиту у судове засідання обвинуваченого, свідків.
Так, обвинувальний акт відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України, підстав для його повернення суд не вбачає.
Всі питання, пов'язані з підготовкою до судового розгляду, передбачені ст. 315 КПК України, вирішені.
На підставі встановленого, керуючись ст.ст. 176-178, 183, 184, 193, 194, 196, 331 КПК України, суд,
Клопотання прокурора Білгород-Дністровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_6 , подане в рамках кримінального провадження №62025150020001480 від 21.03.2025 про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 - задовольнити.
Продовжити відносно ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з утриманням в Державній установі "Ізмаїльський слідчий ізолятор" строком на 60 діб, тобто до 11 січня 2026 року включно.
Визначити обвинуваченому ОСОБА_4 розмір застави, як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України в розмірі 80 (вісімдесят) розмірів прожиткового мінімумів для працездатних осіб, що складає 242 240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок ) гривень.
Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_4 що він або заставодавець мають право у будь який момент внести заставу на розрахунковий рахунок №UA418201720355249001000005435, код отримувача (ЄДРПОУ) - 26302945, банк отримувача - ДКСУ м. Київ, отримувач - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області.
У разі внесення застави покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 такі обов'язки:
п. 1 прибувати до суду за першою вимогою;
п. 2 не відлучатися за межі Білгород-Дністровського району Одеської області без дозволу суду;
п. 3 повідомляти суд про зміну свого місця проживання/роботи.
Термін дії обов'язків, покладених судом, у разі внесення застави, визначити до 23 год. 59 хв. 11.01.2026.
Роз'яснити обвинуваченому, що у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розмірі, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок ТУ ДСА коштів має бути наданий уповноваженій службовій особі місця ув'язнення.
Після отримання та перевірки документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа місця ув'язнення має негайно здійснити розпорядження про звільнення з-під варти та повідомити усно і письмово прокурора та слідчого.
Роз'яснити обвинуваченому що відповідно до ч.8, ч.10, ч.11 ст.182 КПК України, у разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, обвинувачений, будучи належним чином повідомлений не з'явиться за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави слідчий суддя, суд вирішує питання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень ч.7 ст.194 КПК України. Застава внесена підозрюваним, обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і підлягає негайному виконанню.
Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора, який здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 62025150020001480.
У клопотанні захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_5 про надання дозволу на проходження обвинуваченим військово-лікарської комісії - відмовити.
Призначити судовий розгляд обвинувального акту у кримінальному провадженні внесеного до ЄРДР за №62025150020001480 від 21.03.2025 за обвинуваченням ОСОБА_4 обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України на 21 листопада 2025 року о 09:30 годин у приміщенні Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області, розташованого за адресою: вул. Військової слави, 27 м. Білгород-Дністровський, Одеська область.
Здійснити виклик для допиту у судове засідання обвинуваченого, свідків.
Досудову доповідь по вказаному кримінальному провадженню не складати.
Судовий розгляд здійснювати одноособово у відкритому судовому засіданні з обов'язковою участю сторін кримінального провадження.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Суддя Ірина БРАТКІВ