13 листопада 2025 року
м. Київ
справа №440/4550/25
адміністративне провадження № К/990/43991/25
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Чиркіна С.М.,
суддів: Берназюка Я.О., Стародуба О.П.,
перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26.09.2025 у справі № 440/4550/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Полтавській області), в якій просить:
визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Полтавській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді апеляційного суду у відставці у зв'язку із збільшенням розміру суддівської винагороди з 01.01.2024, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024 - 3028 грн та 01.01.2025, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025 - 3028 грн;
зобов'язати ГУ ПФУ в Полтавській області прийняти рішення про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді апеляційного суду у відставці у зв'язку із збільшенням розміру суддівської винагороди з 01.01.2024, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024 - 3028 грн та 01.01.2025, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025 - 3028 грн.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23.06.2025, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26.09.2025, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
24.10.2025 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій скаржник просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26.09.2025, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Як на підставу касаційного оскарження скаржник покликається на підпункт «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики), а також на підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (справа становить значний суспільний інтерес, або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу).
Перевіривши касаційну скаргу та документи, додані до неї, суд дійшов такого висновку.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктами 3, 10 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є: справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
У цій справі оскаржуються дії територіального органу Пенсійного фонду України щодо відмови у здійсненні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді.
Черкаський окружний адміністративний суд в ухвалі від 03.02.2025 про відкриття провадження вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Тобто касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Оцінивши доводи касаційної скарги, Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено існування обставин, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Зокрема, для підтвердження фундаментального значення для формування єдиної правозастосовної практики скаржник має сформулювати проблемне правове питання, вирішення якого у випадку відкриття Верховним Судом касаційного провадження, впливатиме на значну кількість спорів.
Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Водночас колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики виникає, передусім, у тих випадках, коли практики з певного питання немає взагалі і її потрібно сформувати, або відсутня єдність у вже сформованій практиці з певного питання і такі обставини необхідності формування висновку щодо застосування норми права належно обґрунтовані у касаційній скарзі з викладенням підходу до застосування певної норми права, яка не застосовувалася раніше Верховним Судом у подібних правовідносинах.
Проте наведені скаржником доводи не свідчать про наявність жодної із вказаних вище умов.
Зазначені скаржником в касаційній скарзі обставини є загальними та притаманні кожній аналогічній справі.
Скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 КАС України.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Зазначене узгоджується з Рекомендаціями № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумачення закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей.
Враховуючи викладені вимоги КАС України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити підстави, вказані у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Суд вважає, що скаржник не довів наявність підстав, вказаних у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України у цій справі.
Також як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Колегія суддів звертає увагу, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2025 у справі № 240/9028/24 зроблено висновок, що розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо. З метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22 та 21.03.2024 у справі № 620/4971/23, і зазначила про те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого вона відступила, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду.
Суди попередніх інстанцій розглянули справу відповідно до такого правового висновку Великої Палати Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду від згаданого висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах із застосуванням виняткового механізму, закріпленого частиною першою статті 346 КАС України, не відступала і колегія суддів також не вважає за потрібне ініціювати питання про відступлення від зазначеного висновку.
Отже, з огляду на викладене, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Інших обґрунтувань щодо наявності підстав касаційного оскарження у справах, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до статті 328 КАС України скаржниця не зазначила.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
Керуючись статтями 328, 333, 359 КАС України, суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26.09.2025 у справі № 440/4550/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами надіслати скаржникові.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
Суддя - доповідач: С.М. Чиркін
Судді: Я.О. Берназюк
О.П. Стародуб