ф
14 листопада 2025 року
м. Київ
справа №120/14360/24
адміністративне провадження №К/990/45126/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Желєзного І.В.,
суддів: Білак М.В., Мацедонської В.Е.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 березня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2025 року у справі № 120/14360/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати противоправною бездіяльність відповідача щодо ненадання позивачу довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), отриманої 08 березня 2022 року, відповідно до форми згідно з додатком 5, затвердженої наказом Міністерства оборони України № 402 від 14 серпня 2008 року, та зобов'язати відповідача надати позивачу таку довідку;
- визнати противоправною бездіяльність відповідача щодо ненадання позивачу довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), отриманої 21 квітня 2022 року, відповідно до форми згідно з додатком 5, затвердженої наказом Міністерства оборони України № 402 від 14 серпня 2008 року, та зобов'язати відповідача надати позивачу таку довідку.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із такими рішеннями, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 березня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2025 року у справі № 120/14360/24 - повернуто особі, яка її подала, оскільки в такій не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
03 листопада 2025 року до Суду повторно надійшла касаційна скарга позивача на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 березня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2025 року у справі № 120/14360/24.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за вказаною касаційною скаргою, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно із статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів".
За змістом частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
На підставі частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України визначено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, скаржник посилається на підстави встановлені підпунктом "в" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відхиляє вказані доводи, оскільки вжите національним законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Однак, скаржник не навів конкретних фактів наявності значного суспільного інтересу саме до цієї конкретної справи та за таких конкретних обставин.
Також заявником у касаційній скарзі не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її виняткового значення та суспільної важливості, а також не виділено вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.
Інші обґрунтовані посилання на існування обставин передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України у касаційній скарзі відсутні та такі обставини не вбачаються з поданих матеріалів касаційної скарги.
При цьому використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду наголошує, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.
Водночас, імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 351 цього Кодексу.
Згідно з пунктом четвертим частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі ж подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження.
В касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що відсутній правовий висновок Верховного Суду стосовно застосування положень:
- абзацу 3 пункту 9 Порядку здійснення в особливий період обміну медичними та іншими документами військовослужбовців між закладами охорони здоров'я державної та комунальної власності, державними установами Національної академії медичних наук, в яких військовослужбовці перебували (перебувають) на лікуванні, та військовими частинами, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2023 року № 901 (далі - Порядок № 901) - в частині неврахування того, що військовослужбовець звертався до військової частини для отримання довідки про обставини травми;
- абзацу 3 пункту 260 Закону України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" в частині неврахування судами наявності обов'язку складення саме начальником медичної служби військової частини довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), як правило, після проведення відповідного розслідування обставин отримання військовослужбовцем травми (поранення, контузії, каліцтва);
- абзацу 2 пункту 262 Закону України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" в частині неврахування того, що в особливий період медичні та інші документи направляються у електронному вигляді до військової частини закладом охорони здоров'я або територіальним центром комплектування та соціальної підтримки. У разі неможливості направлення таких документів у електронному вигляді обов'язок по направленню документів у паперовому вигляді покладається на заклад охорони здоров'я або територіальний центр комплектування та соціальної підтримки;
- частини 6 статті 5 Закону України "Про звернення громадян" в частині неврахування того, що письмове звернення може надсилатися поштою до відповідного органу через уповноважену громадянином особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства.
Щодо підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд зазначає таке.
Суд звертає увагу скаржника, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України (якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Верховний Суд наголошує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України треба зазначати, щодо яких саме правовідносин Верховний Суд ще не сформував правового висновку, а не абстрактно на це посилатися.
Також посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржником не зазначено: 1) за результатами розгляду касаційної скарги, який саме висновок має бути сформований Верховним Судом з урахуванням зазначених нею норм матеріального та / або процесуального права; 2) необхідності висновку Верховного Суду щодо цієї норми, за обставин, установлених судами саме у цій справі.
Відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Разом з цим, доводи скаржника щодо відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування зазначених правових норм (абзацу 3 пункту 9 Порядку № 901, абзацу 3 пункту 260 Закону України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України", абзацу 2 пункту 262 Закону України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України", частини 6 статті 5 Закону України "Про звернення громадян"), та відповідно потреби у такому висновку не пов'язані з наявністю колізій саме зазначених скаржником норм, можливістю неоднозначного тлумачення, їх різним застосування судами, натомість по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій за результатами розгляду.
Крім того із тексту судових рішень попередніх інстанцій слідує, що суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень не застосовували саме абзац 3 пункту 9 Порядку № 901, абзац 3 пункту 260 Закону України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України", абзац 2 пункту 262 Закону України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України", частини 6 статті 5 Закону України "Про звернення громадян".
Отже, касаційна скарга не містить належних обґрунтувань щодо неправильного застосування норм матеріального права судами попередніх інстанцій та необхідність висновку Верховного Суду щодо цих норм, за обставин, установлених судами саме у цій справі.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України в касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Отже, у разі незазначення в касаційній скарзі підстав, на якій вона подається з визначенням передбаченої статтею 328 цього Кодексу підстави, така касаційна скарга залишається без руху.
Згідно із частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
На підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Виходячи з наведеного, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати десятиденний строк для усунення недоліків касаційної скарги особі, яка її подала, шляхом надання уточненої касаційної скарги із обґрунтуванням наявності підстав передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, виняткових обставин, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
У випадку неусунення недоліків касаційної скарги, така буде повернута особі, яка її подала, відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 та частини другої статті 332 КАС України.
Керуючись статтями 169, 328, 330, 332, 359 КАС України, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 березня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2025 року у справі № 120/14360/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - залишити без руху.
Надати скаржнику десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків, зазначених у її мотивувальній частині.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Желєзний
Судді М. В. Білак
В. Е. Мацедонська