14 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 380/21413/24 пров. № А/857/19779/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Іщук Л.П.,
суддів Обрізка І.М., Пліша М.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року (головуючий суддя Желік О.М., м. Львів) у справі № 380/21413/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною,
ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ), в якому просить визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 30.04.2022 по день фактичного розрахунку 18.09.2024; зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за весь за час затримки розрахунку при звільненні із 30.04.2022 по день фактичного розрахунку - 18.09.2024, але не більш як за шість місяців.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за період затримки розрахунку при звільненні в розмірі 60000 грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач та відповідач оскаржили його в апеляційному порядку.
Позивач в обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що судом першої інстанції не враховано висновків Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян КАС ВС від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 щодо застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції після набрання чинності Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин». Вказує, що судом першої інстанції не надано оцінки тому, як розраховувалася сума середнього розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Наголошує, що період затримки розрахунку у цій справі охоплює часові проміжки як до, так і після внесення змін до статті 117 КЗпП України (19 липня 2022 року), а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності новою редакцією статті 117 КЗпП України (19 липня 2022 року) і після цього. Також вважає, що додаткова винагорода, встановлена Постановою №168, є складовою грошового забезпечення військовослужбовців, яку держава взяла на себе обов'язок виплачувати їм на період дії воєнного стану в Україні, а тому на переконання позивача, така винагорода підлягає включенню до загального розміру місячного грошового забезпечення ОСОБА_1 для обчислення середнього заробітку.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Відповідач апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум не було спору щодо їх розміру. Зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що положення ст. ст.116 та 117 КЗпП не розповсюджується на правовідносини, що виникли у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, а відтак, вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України, є безпідставними.
Просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, суд вважає, що апеляційні скарги слід задовольнити частково з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до Витягу з Наказу Голови Державної прикордонної служби України від 27.04.2022 № 403-ОС полковника юстиції ОСОБА_1 звільнено у запас за підпунктом “г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу».
Згідно з Витягом з Наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28.04.2022 № 532-ОС ОСОБА_1 виключено із списків особового складу та усіх видів забезпечення з 29.04.2022.
18.09.2024 відповідачем на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14.12.2023, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.04.2024 у справі №380/11192/22, здійснено нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно за період проходження військової служби з жовтня 1997 року по червень 2014 року на загальну суму 117 748,37 грн.
Позивач вважаючи, що відповідач протиправно несвоєчасно провів розрахунок при звільненні, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Нормативно-правовим актом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) відповідно до статті 2 якого ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Відповідно до абзацу 3 пункту 242 розділу ХІІ Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до пункту 7 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов'язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 1 розділу XXXI вказаного Порядку військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту, грошове забезпечення виплачується до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше, ніж до дня закінчення строку контракту.
Таким чином, на день виключення зі списків особового складу військової частини з особою, звільненою з військової служби, має бути проведений повний розрахунок.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 240/11214/19), від 21 квітня 2021 року (справа №120/3857/19-а), від 14 липня 2022 року (справа № 620/3095/20).
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні) передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Так, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Як встановлено з матеріалів справи, позивача виключено із списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення 29.04.2022.
18.09.2024 відповідачем здійснено нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно за період проходження військової служби з жовтня 1997 року по червень 2014 року на загальну суму 117 748,37 грн.
Тобто, дата повного розрахунку - 18.09.2024.
Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100) у спірному випадку середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно пункту 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Відповідно до положень Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди, допомоги.
Відповідно до пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 Порядку №100).
Апеляційний суд звертає увагу, що Верховний Суд у постанові від 30 травня 2024 року у справі № 520/18807/23, від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 вказав, що при розгляді такої категорії справ належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Щодо доводів скаржника ОСОБА_1 про включення додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168), до розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до п. 3 розділу ІІІ Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Згідно п. 4 цього Порядку при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема, виплати одноразового характеру.
Указом Президента № 64/2022 визначено, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації в Україні введений воєнний стан з 24.02.2022, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та триває до цього часу.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію», Кабінетом Міністрів України 28 лютого 2022 року прийнято постанову №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168), пунктом 1 якої визначено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення.
Абзац 3 пункту 1 Постанови №168 вказує, що виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Аналізуючи наведені норми, колегія суддів вважає, що вирішуючи питання щодо того, чи є передбачена Постановою №168 додаткова винагорода винагородою, яка має постійний характер, необхідно виходити з того, що вказана додаткова винагорода виплачується лише у період дії воєнного стану, тобто має тимчасовий характер, а її розмір не є сталим та визначається наказами командирів (начальників).
Крім того, з довідки про розмір грошового забезпечення №354-М від 02.08.2023 (а.с.78) вбачається, що грошове забезпечення позивача за останні два календарних місяця, що передували звільненню зі служби, становило: 29518,29 грн. - в лютому 2022 року та 29232,06 грн. - в березні 2022 року.
Наведене також встановлено судовим рішенням у справі №380/1752/24, яке набрало законної сили.
Таким чином, колегія суддів обчислює середню заробітну плату, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, із відомостей, які зазначені у довідці про розмір грошового забезпечення №354-М від 02.08.2023.
Отже, число календарних днів: у лютому 2022 року - 28 днів; у березні 2022 року - 31 день.
Середньоденний заробіток - 995,77 грн (58750,35 грн/59 календарний день).
Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 19.07.2022 становить 80657,37 грн. (81 календарні дні * 995,77 грн).
Застосовуючи вищенаведені висновки Верховного Суду, апеляційний суд зазначає, що істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 117 748,37 грн. (виплачене після рішення суду грошове забезпечення) / 80657,37 грн. (середній заробіток за час затримки розрахунку до нової редакції ст. 117 КЗпП) *100 = 145,98%.
Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 145,98% становить: 995,77 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) * 145,98% = 1453,62 грн; 1453,62 грн * 81 (кількість днів затримки розрахунку) = 117743,63 грн.
Також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Таким чином, кількість днів затримки розрахунку в межах шести місяців становить 183.
Сума середнього заробітку позивача за шість місяців затримки розрахунку при звільненні з урахуванням статті 117 КЗпП України (в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») становить: 995,77 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) * 183 (кількість днів затримки розрахунку в межах шести місяців) = 182225,91 грн.
Отже, апеляційним судом визначено та розмежовано питання як можливого застосування принципу співмірності, тобто в період дії норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, так і зменшення періоду виплати до шести місяців (в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352- ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») і загальна сума становить 299969,54 грн.
Однак, виходячи з принципів розумності та справедливості, пропорційності, враховуючи принцип співмірності, справедливий та розумний баланс інтересів між інтересами працівника і роботодавця, розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, те, що відповідач є державним органом - військовою частиною, те, що Україна перебуває в умовах воєнного стану, враховуючи відсутність спору на день звільнення, тривалість періоду з моменту порушення прав позивача і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, апеляційний суд вважає, що з відповідача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 29996,95 грн.
Таким чином, із врахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню.
Наведене свідчить про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права в частині визначення розміру стягнення, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині та прийняття постанови про часткове задоволення позову.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року у справі № 380/21413/24 в частині розміру стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати та прийняти в цій частині постанову, якою позов задовольнити частково.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_4 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 29996 (двадцять дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто шість) грн. 95 коп.
В решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року у справі № 380/21413/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Л. П. Іщук
судді І. М. Обрізко
М.А. Пліш