14 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 300/1641/25 пров. № А/857/18896/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
судді-доповідача Іщук Л. П.,
суддів Обрізка І.М., Пліша М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року (головуючий суддя Кафарський В.В., м. Івано-Франківськ) у справі №300/1641/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій,
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 21.02.2025 №926160815990; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області провести перерахунок та виплату пенсії з 01.01.2025 (з першого числа місяця, в якому позивач звернулася за перерахунком пенсії), зарахувавши до загального стажу період роботи з 01.01.2004 по 18.04.2024 у Комунальному некомерційному підприємстві «Івано-Франківська обласна клінічна інфекційна лікарня Івано-Франківської обласної ради» (на сьогодні - КНП «Центр інфекційних захворювань Івано-Франківської області») в подвійному розмірі.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року позов задоволено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області оскаржило його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, а також не досліджено обставини, що мають значення для справи.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскільки Закон "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" набрав чинності 01.01.2004, то в подвійному розмірі на підставі ст. 60 Закону “Про пенсійне забезпечення» підлягають зарахуванню періоди роботи до 01.01.2004. Вважає, що Головним управлінням правомірно не враховано стаж з 26.10.2006 у подвійному розмірі, оскільки відповідно до ст. 60 Закону України “Про пенсійне забезпечення» робота у закладах охорони здоров'я зараховується до стажу у подвійному розмірі до 31.12.2003 року, ця норма не поширюється на працівників, які продовжують працювати у закладах відділень охорони здоров'я після набрання чинності Законом України.
Просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2.
14.02.2025 ОСОБА_1 звернулась із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про перерахунок пенсії, в якій просила дорахувати до її страхового стажу період роботи 01.01.2004 по 18.04.2024 в подвійному розмірі, відповідно до ст. 60 Закону України “Про пенсійне забезпечення», долучивши до заяви довідку КНП “Коломийська інфекційна лікарня Коломийської міської ради Івано-Франківської області» від 19.11.2024 №2064/01-19 про підтвердження факту роботи позивача з 01.11.1993 по 18.04.2024 на посадах, робота на яких, згідно зі статтею 60 Закону України “Про пенсійне забезпечення» зараховується в подвійному розмірі (особам, які працювали в інфекційних закладах охорони здоров'я) (а.с. 11).
Органом, який розглядав подану заяву, за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
За результатами розгляду заяви про перерахунок пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області 21.02.2025 прийнято рішення №926160815990 про відмову в проведенні перерахунку пенсії відповідно до статті 60 Закону України “Про пенсійне забезпечення». При цьому зазначено, що пільгове обчислення (у подвійному розмірі) страхового стажу відповідно до ст. 60 Закону України “Про пенсійне забезпечення» застосовується лише до 01.01.2004. Після набрання чинності Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», тобто 01.01.2004, всі періоди страхового стажу враховуються в одинарному розмірі (а.с. 10).
Вважаючи таке рішення відповідача протиправним та таким, що порушує право на належне пенсійне забезпечення, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної Хартії та ч.1 ст.46 Конституції України, кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Водночас у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, а також порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV).
Частинами 2, 4 статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
До набрання чинності Законом України від 09 липня 2003 року України № 1058-ІV питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій, регулювалися Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон України № 1788-ХІІ).
Відповідно до статті 1 Закону України №1788-ХІІ громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.114 Закону №1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Згідно з ч.2 ст.114 Закону №1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, обов'язковими умовами для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до норм Закону №1058-IV є наявність необхідного страхового стажу (в тому числі пільгового) та досягнення особою визначеного законодавством пенсійного віку.
Пунктом 10 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383 (далі - Порядок №383) передбачено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок № 637).
Відповідно до п.1-3 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Судом першої інстанції встановлено і відповідачем не заперечується, що протягом спірних періодів з 01.01.2004 по 18.04.2024 позивач працювала у інфекційному закладі охорони здоров'я, а саме у КНП “ “Івано-Франківська обласна клінічна інфекційна лікарня Івано-Франківської обласної ради» (на сьогодні - КНП “Центр інфекційних захворювань Івано-Франківської області»). Вказане підтверджується записами у трудовій книжці (а.с. 7-10), а також довідкою від 19.11.2024 №2064/01-19, виданою КНП “Центр інфекційних захворювань Івано-Франківської області» (до реорганізації - КНП “Івано-Франківська обласна клінічна інфекційна лікарня Івано-Франківської обласної ради»), які були надані пенсійному органу.
Таким чином, позивач працювала в КНП “Коломийська інфекційна лікарня Коломийської міської ради Івано-Франківської області», однак, спірні періоди роботи у зазначеному закладі охорони здоров'я не враховано у подвійному розмірі.
Частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до приписів частини 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За визначенням, наведеним у частині 3 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону №1058-IV).
Згідно з пунктом 16 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Стаття 60 Закону №1788-XII встановлює пільги по обчисленню стажу (зарахування стажу роботи у подвійному розмірі) в деяких медичних закладах, а саме:
- лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я;
-у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД;
-в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я;
-у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я;
-у психіатричних закладах охорони здоров'я / закладах з надання психіатричної допомоги.
Таким чином, враховуючи, що норми Закону України "Про пенсійне забезпечення" є діючими, а стаття 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначає пільгові умови права на пенсію за віком, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про наявність у відповідача обов'язку зарахувати в подвійному розмірі до загального стажу позивача період роботи з 01.01.2004 по 18.04.2024 у КНП “Коломийська інфекційна лікарня Коломийської міської ради» в подвійному розмірі.
Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 27 квітня 2023 року у справі № 160/14078/22.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди скаржника з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції.
При обгрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року у справі №300/1641/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Л. П. Іщук
судді І. М. Обрізко
М.А. Пліш