14 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 380/11128/24 пров. № А/857/2718/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.12.2024р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Ліпенка Юрія Костянтиновича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби (суддя суду І інстанції: Сидор Н.Т., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 19.12.2024р., м.Львів; дата складання повного рішення суду І інстанції: не зазначена),-
24.05.2024р. за допомогою системи «Електронний суд» представник адвокат Ліпенко Ю.К., діючий на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив стягнути з відповідача Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середнє грошове забезпечення за час несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 156873 грн. 64 коп. (а.с.1-9).
Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами (а.с.41 і на звороті).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19.12.2024р. заявлений позов задоволено частково; стягнуто з відповідача Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 123370 грн. 83 коп.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 1233 грн. 66 коп. (а.с.66-70).
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач Військова частина НОМЕР_1 , який в поданій апеляційній скарзі, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що у своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.73-78).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що зауважень та заперечень стосовно належних виплат з боку позивача на момент звільнення з військової служби не було, а отже такий погодився з відповідними виплатами.
Окрім цього, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України є відсутніми. Спеціальним законодавством встановлено особливий порядок захисту прав військовослужбовців при їх виключенні зі списків військової частини, через що заявлена позовна вимога не відповідає передбаченому способу захисту.
Також звертає увагу на застосуванні принципу співмірності в розглядуваному випадку, підкреслюючи належність військової частини до бюджетних установ.
Представник позивача - адвокат Ліпенко Ю.К. скерував до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її безпідставною, необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції надав належну оцінку всім обставинам справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального законодавства, ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.114-118).
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 за № 263 від 09.12.2021р. позивач з 09.12.2021р. виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.15).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27.10.2023р. у справі № 380/14811/23 визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.02.2020р. по 09.12.2021р., грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2021 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2021 роки без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020р. та Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021р. та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.02.2020р. по 31.12.2020р., грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з постановою Кабінету Міністрів /КМ/ України № 704 від 30.08.2017р. «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2021р. по 09.12.2021р., грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2021 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з постановою КМ України № 704 від 30.08.2017р. «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання вказаного рішення Військова частина НОМЕР_1 виплатила 27.04.2024р. позивачу грошове забезпечення в розмірі 141159 грн. 58 коп. (а.с.23).
Приймаючи рішення по справі, суд частково погодився із доводами представника позивача та прийняв рішення про стягнення з відповідача суми середнього грошового забезпечення за час несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 34974 грн. 13 коп. (за період з 10.12.2021р. по 18.07.2022р.) та 88396 грн. 70 коп. (за період з 19.07.2022р. по 19.01.2023р.).
Згідно з ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до роз'яснень, які наведені в п.13.1 постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови).
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині незадоволених (відмовлених) позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
Стосовно решти позовних вимог колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно по суті вирішив справу, однак допустив порушення норм матеріального права, що стверджується наступним.
Предметом розглядуваного спору є вимоги позивача щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в частині виплати 27.04.2024р. перерахованого на підставі рішення суду грошового забезпечення в загальній сумі 141159 грн. 58 коп.).
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до ст.1 цього Закону соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Крім зазначеного, питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17. Так, ухвалюючи постанову від 06.02.2019р. у зазначеній справі Велика Палата дійшла висновків про те, що згідно з ч.ч.2 і 3 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.
Станом на дату звільнення з військової служби - 09.12.2021р., відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, а виплати належних при звільненні сум грошового забезпечення здійснені 27.04.2024р. (отримані на картковий рахунок позивача), тобто, поза межами строку, встановленого ст.116 КЗпП України.
Таким чином, період з 10.12.2021р. (наступний день після звільнення) по 27.04.2024р. включно є періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні.
За цих обставин позивач має право на отримання грошової компенсації (середнього заробітку) в частині перерахованого грошового забезпечення в сумі 141159 грн. 58 коп. за весь час затримки розрахунку, а саме з 10.12.2021р. по 27.04.2024р.
З аналізу чинного законодавства слідує, що відносини публічної служби є предметом конституційного та адміністративного права. Підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.
У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами ч.6 ст.7 КАС України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону - виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.
Оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст.ст.116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Збройних Силах України.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.03.2018р. у справі № 806/1899/17 та від 31.05.2018р. у справі № 823/1023/16.
Відповідно до ст.47 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Приписами ст.116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Крім того, у постанові від 15.09.2015р. по справі № 21-1765а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Разом з цим, Конституційний Суд України в Рішенні № 4-рп/2012 від 22.02.2012р. щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст.117, 237 КЗпП України роз'яснив, що згідно зі ст.47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З вказаного слідує, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Із змісту роз'яснень, наведених у п.20 постанові Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», слідує, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе, що в цьому немає його вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум, вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Як було встановлено під час судового розгляду, належні при звільненні суми грошового забезпечення в розмірі 141159 грн. 58 коп. позивачу не виплачено в день його звільнення з військової служби, тобто, при звільненні відповідач не провів повного розрахунку, тому відповідно до ст.117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, тому відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення (висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 13.05.2020р., справа № 810/451/17).
Звідси, правила ст.117 КЗпП України розповсюджується і на правовідносини, що виникають після винесення судового рішення про присудження виплат, що належать виплаті при звільненні з військової служби.
Водночас, встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до ст.117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Із урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів ч.1 ст.117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Окрім цього, Законом України № 2352-IX від 01.07.2022р. (набрав чинності з 19.07.2022р.) викладено статтю 117 КЗпП України в наступній редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.».
Оскільки строк затримки розрахунку з позивачем тривав з 10.12.2021р. по 27.04.2024р., тому є наявними підстави для застосування змін, внесених згідно Закону України № 2352-IX від 01.07.2022р. до приписів ст.117 КЗпП України.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019р. у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:
розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Водночас, чинним законодавством та усталеною судовою практикою не визначено єдиного правильного механізму зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із врахуванням вищевказаних критерії.
Відповідно до п.94.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі № 761/9584/15-ц для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні, можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.
Також у справі № 806/2473/18 Верховним Судом застосовано підхід, яким враховано істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
При вирішенні цього питання колегія суддів враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, дії самого позивача щодо своєчасного захисту своїх прав та інтересів.
Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019р.
Постановою КМ України № 100 від 08.02.1995р. затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, який застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться, виходячи із середньої заробітної плати.
Відповідно до п.2 цього Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Відповідно до п.5 вказаного Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абз.1 п.8 вказаного Порядку).
Згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням.
Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Водночас, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020р. у справі № 480/3105/19.
Через призму розглядуваної справи обчислення спірної суми середнього заробітку слід провести наступним чином:
оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв'язку із звільненням проведено виплатою грошового забезпечення в сумі 141159 грн. 58 коп. саме 27.04.2024р., тому із відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 10.12.2021р. (наступний день після звільнення з військової служби) по 27.04.2024р.;
грошове забезпечення позивача за останні два календарних місяця, що передували звільненню зі служби, становить: жовтень 2021 року - 14573 грн. 43 коп., листопад 2021 року - 14573 грн. 43 коп.;
число календарних днів у жовтні та листопаді 2021 року становить 61 день; середньоденне грошове забезпечення складає 477 грн. 82 коп. (29146 грн. 86 коп./61 календарний день) - а.с.17 і на звороті;
строк затримки розрахунку складає з 10.12.2021р. по 18.07.2022р. становить 221 день, з 19.07.2022р. по 27.04.2024р. (однак не більше 6-місячного строку) - 184 дні.
середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні становить 193517 грн. 10 коп. (477 грн. 82 коп. х 405), де: 405 - загальна кількість календарних днів затримки розрахунку.
загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 426159 грн. 10 коп., з яких: грошове забезпечення (основне і додаткове) - 217681 грн. 21 коп., індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 28.02.20218р. на виконання рішення суду - 67318 грн. 31 коп., перераховане грошове забезпечення на виконання судового рішення - 141159 грн. 58 коп. (а.с.17-22, 26). При цьому відсоток перерахованого грошового забезпечення на виконання судового рішення, що було виплачено 27.04.2024р., складає 33,12 % від загальної суми всіх цих виплат.
За таких обставин, виходячи з принципу пропорційності, колегія суддів вважає, що належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача є стягнення на його користь 46752 грн. 05 коп. як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (33,12 % від 193517 грн. 10 коп.).
Отже, із врахуванням принципу справедливості та співмірності, апеляційний суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу в розмірі 46752 грн. 05 коп., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.
При цьому, колегія суддів враховує правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025р. у справі № 489/6074/23, відповідно до якого обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до ст.117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022р., необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019р. у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Отже, із врахуванням принципу справедливості та співмірності, апеляційний суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу в розмірі 46752 грн. 05 коп.
Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Обираючи правильний спосіб захисту порушених прав позивача колегія суддів виходить з того, що резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.
При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 30.04.2020р. у справі № 140/2006/19, ст.117 КЗпП України покладено обов'язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, у справі, яка розглядається суд, встановивши право позивача на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, зобов'язаний визначити суму такого відшкодування, а не зобов'язувати відповідача провести її нарахування та виплату.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд в постановах від 31.03.2021р. у справі № 120/2617/20-а, від 20.05.2021р. у справі № 380/3007/20 та від 29.10.2021р. у справі № 380/5499/20.
Отже, ефективним способом відновлення порушених відповідачем прав позивача буде стягнення з відповідача Військової частини НОМЕР_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 10.12.2021р. по день фактичного розрахунку 27.04.2024р. (з урахуванням 6-місячного обмеження за період з 19.07.2022р.) в розмірі 46752 грн. 05 коп.
Окрім цього, об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (п.163.1 ст.163 ПК України).
Відповідно до пп.164.1.1 п.164.1 ст.164 ПК України загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.
Як передбачено пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.
Відповідно до абз.5 п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Враховуючи те, що обов'язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), колегія суддів вважає, що визначення та утримання суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.
Оцінюючи викладене в сукупності, колегія суддів приходить до переконливого висновку про часткову обґрунтованість та підставність заявленого позову, через що останній підлягає до часткового задоволення.
При цьому, належить стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 10.12.2021р. по 27.04.2024р. включно в сумі 46752 грн. 05 коп.; решта позовних вимог не підлягає до задоволенню за безпідставністю.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права (незастосування закону, який підлягав застосуванню), що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення справи, через що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог, з вищевикладених мотивів.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду в повному обсязі, оскільки її висновки не відповідають вимогам закону, а також виходячи із процесуальної неможливості усунути такі недоліки судового рішення шляхом його часткового скасування або зміни.
За правилами ст.139 КАС України належить здійснити перерозподіл судових витрат, а саме стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача судові витрати у розмірі 467 грн. 52 коп. сплаченого судового збору за подання позовної заяви (пропорційно розміру задоволених вимог); понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Військову частину НОМЕР_1 .
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.2 ч.1 ст.315, п.п.1, 4 ч.1 ст.317, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.12.2024р. в адміністративній справі № 380/11128/24 скасувати та прийняти нову постанову, якою позов представника адвоката Ліпенка Юрія Костянтиновича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби з наступного дня після звільнення 10.12.2021р. по 27.04.2024р. в розмірі 46752 (сорок шість тисяч сімсот п'ятдесят два) грн. 05 коп. (сума вказана без утримання обов'язкових платежів та зборів).
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Здійснити перерозподіл судових витрат:
стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 467 (чотириста шістдесят сім) грн. 52 коп. сплаченого судового збору за подання позовної заяви (пропорційно розміру задоволених вимог);
понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Військову частину НОМЕР_1 .
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор
Дата складання повного судового рішення: 14.11.2025р.