14 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 260/1636/25 пров. № А/857/19852/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Запотічного І.І.,
суддів: Шинкар Т.І., Шавеля Р.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2025 року (суддя- Скраль Т.В,, ухвалене в м. Ужгород) у справі № 260/1636/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
13 березня 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 04.02.2025 № 072150013679 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах; зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 27.01.2025..
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2025 року позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, його оскаржило Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, подавши апеляційну скаргу до Восьмого апеляційного адміністративного суду, та з наведених в ній підстав, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняте нове про відмову в задоволені позову.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу рішення суду першої інстанції вважає законним та просить залишити його без змін.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що 27 січня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Хустського об'єднаного управління Пенсійного фонду України із заявою № 306 про призначення пенсії за віком по Списку 1.
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області 04 лютого 2025 року рішенням № 072150013679 відмовило ОСОБА_1 у призначені пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки страховий стаж за Списком № 1 відсутній.
Позивач не погодившись із рішенням про відмову у перерахунку пенсії, звернувся до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Основні принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Пунктом 1 частини другої статті 114 Закону №1058-IV передбачено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Питання досягнення позивачем відповідного віку не є спірним у цій справі, оскільки підставою прийняття відповідачем оскаржуваного рішення стала відсутність у позивача необхідного пільгового стажу.
Згідно пункту 3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 року №383 (далі - Порядок №383), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.2005 р. за №1451/11731, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 р. та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992 р. (приклади у додатках 1, 2).
Необхідними умовами для виникнення права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є встановлення факту перебування на посаді або виконання робіт, що містяться у списку №1.
Відповідно до пункту 10 Порядку №383 для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. №637.
Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Згідно пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Крім того, відповідно до пункту 20 цього Порядку, в тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розмішуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно пункту 17 указаного Порядку за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
Отже, за приписами наведеної норми уточнюючі довідки для підтвердження спеціального трудового стажу або інші документи необхідно надавати лише в разі коли відсутні відповідні відомості в трудовій книжці.
Зайнятість позивача повним робочим днем на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Відповідний список № 1 затверджувався:
- з 11.03.1994 постановою Кабінету Міністрів України № 162;
- з 16.01.2003 постановою Кабінету Міністрів України № 36.
Як вбачається з копії трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 22 серпня 1992 року наявна наступна інформація про зайнятість позивача у період з 29 січня 1997 року по 08 червня 2010 року, а саме: з 29 січня 1997 року по 29 березня 1997 року позивач працював на Шахті «Красноармійська-Західна № 1» на посаді - гірський майстер підземелля з повним робочим днем у шахті (записи 8-9 у трудовій книжці), що відповідає підпункту а) пункту 1 розділу І Списку № 1 у редакції постанови від 11.03.1994 № 162 (гірничі роботи - Підземні роботи в шахтах, рудниках і копальнях на видобуванні корисних копалин, в геологорозвідці, на дренажних шахтах, на будівництві шахт, рудників, копалень - всі робітники, зайняті повний робочий день на підземних роботах); 17 липня 1997 по 30 вересня 1997 року позивач працював на Шахті ГХК «Краснолиманська» на посаді - гірський майстер підземелля з повним робочим днем у шахті (записи 10-11 у трудовій книжці), що відповідає підпункту а) пункту 1 розділу І Списку № 1 у редакції постанови від 11.03.1994 № 162 (гірничі роботи - Підземні роботи в шахтах, рудниках і копальнях на видобуванні корисних копалин, в геологорозвідці, на дренажних шахтах, на буд. шахт, рудників, копалень - всі робітники, зайняті повний робочий день на підземних роботах); з 09 лютого 1998 року по 31 травня 1998 року позивач працював на Шахті ГХК «Краснолиманська» на посаді - учня гірника вогняного вибою з повним підземним днем в шахті (записи 12-13 у трудовій книжці), що відповідає підпункту а) пункту 1 розділу І Списку № 1 у редакції постанови від 11.03.1994 № 162 (гірничі роботи - Підземні роботи в шахтах, рудниках і копальнях на видобуванні корисних копалин, в геологорозвідці, на дренажних шахтах, на будівництві шахт, рудників, копалень - всі робітники, зайняті повний робочий день на підземних роботах); з 16 листопада 1998 року по 31 березня 1999 року позивач працював у ДП «Калуське державне підприємство «Шахтобуд» на посаді - прохідника 4 розряду з повним робочим днем під землею (записи 14-15 у трудовій книжці), що відповідає підпункту а) пункту 1 розділу І Списку № 1 у редакції постанови від 11.03.1994 № 162 (гірничі роботи - Підземні роботи в шахтах, рудниках і копальнях на видобуванні корисних копалин, в геологорозвідці, на дренажних шахтах, на будівництві шахт, рудників, копалень - всі робітники, зайняті повний робочий день на підземних роботах); з 01 квітня 1999 року по 31 січня 2008 року позивач працював у ДП «Мужіївський золотополіметалевий рудник» правонаступником якого є ТОВ «Закарпатполіметали» на наступних посадах:
1) З 01 квітня 1999 року по 11 травня 1999 року - прохідника 4 розряду з повним робочим днем під землею (записи 16 у трудовій книжці), що відповідає підпункту а) пункту 1 розділу І Списку № 1 у редакції постанови від 11.03.1994 № 162 (гірничі роботи - Підземні роботи в шахтах, рудниках і копальнях на видобуванні корисних копалин, в геологорозвідці, на дренажних шахтах, на будівництві шахт, рудників, копалень - всі робітники, зайняті повний робочий день на підземних роботах);
2) З 11 травня 1999 року по 15 грудня 1999 року - гірничого майстра з повним робочим днем під землею (записи 17 у трудовій книжці), що відповідає підпункту а) пункту 1 розділу І Списку № 1 у редакції постанови від 11.03.1994 № 162 (гірничі роботи - Підземні роботи в шахтах, рудниках і копальнях на видобуванні корисних копалин, в геологорозвідці, на дренажних шахтах, на будівництві шахт, рудників, копалень - всі робітники, зайняті повний робочий день на підземних роботах);
3) З 15 грудня 1999 року по 03 листопада 2003 року - заступника начальника підземної дільниці з повним робочим днем під землею (запис 18 у трудовій книжці), що відповідає підпункту б) пункту 1 розділу І Списку № 1 у редакції постанов від 11.03.1994 № 162 та від 16.01.2003 № 36 (гірничі роботи - Підземні роботи в шахтах, рудниках і копальнях на видобуванні корисних копалин, в геологорозвідці, на дренажних шахтах, на будівництві шахт, рудників, копалень - керівники та фахівці підземних дільниць);
4) З 03 листопада 2003 року по 09 серпня 2004 року - начальником видобувної дільниці з повним робочим днем під землею (записи 20 у трудовій книжці), що відповідає підпункту 1.1б) пункту 1 розділу І Списку № 1 у редакції постанови від 16.01.2003 № 36 (гірничі роботи - Підземні роботи в шахтах, рудниках і копальнях на видобуванні корисних копалин, в геологорозвідці, на дренажних шахтах, на будівництві шахт, рудників, копалень - керівники та фахівці підземних дільниць);
5) З 09 серпня 2004 року по 04 травня 2005 року - в.о. начальника гірничого цеху з повним робочим днем під землею (шахти) (запис 21 у трудовій книжці), що відповідає підпункту 1.1г) пункту 1 розділу І Списку № 1 у редакції постанови від 16.01.2003 № 36 (гірничі роботи - Підземні роботи в шахтах, рудниках і копальнях на видобуванні корисних копалин, в геологорозвідці, на дренажних шахтах, на будівництві шахт, рудників, копалень - працівники, зайняті на підземних роботах 50 і більше відсотків робочого часу на рік (в обліковому періоді) - начальники проходки шахт (гірничих цехів), їх заступники);
6) З 04 травня 2005 року по 09 червня 2005 року - начальником гірничого цеху (шахти) з підземними умовами праці (запис 22 у трудовій книжці), що відповідає підпункту 1.1г) пункту 1 розділу І Списку № 1 у редакції постанови від 16.01.2003 № 36 (гірничі роботи - Підземні роботи в шахтах, рудниках і копальнях на видобуванні корисних копалин, в геологорозвідці, на дренажних шахтах, на будівництві шахт, рудників, копалень - працівники, зайняті на підземних роботах 50 і більше відсотків робочого часу на рік (в обліковому періоді): начальники проходки шахт (гірничих цехів), їх заступники);
7) З 09 червня 2005 року по 17 травня 2006 року - в.о. головного інженера з підземними умовами (запис 24 у трудовій книжці), що відповідає підпункту 1.1в) пункту 1 розділу І Списку № 1 у редакції постанови від 16.01.2003 № 36 (гірничі роботи - Підземні роботи в шахтах, рудниках і копальнях на видобуванні корисних копалин, в геологорозвідці, на дренажних шахтах, на будівництві шахт, рудників, копалень - керівники шахт, шахтоуправлінь на правах шахт, рудників і копалень: головні інженери);
8) З 17 травня 2006 року по 31 січня 2008 року - головний інженер з підземними умовами (записи 25-26 у трудовій книжці), що відповідає підпункту 1.1в) пункту 1 розділу І Списку № 1 у редакції постанови від 16.01.2003 № 36 (гірничі роботи - Підземні роботи в шахтах, рудниках і копальнях на видобуванні корисних копалин, в геологорозвідці, на дренажних шахтах, на будівництві шахт, рудників, копалень - керівники шахт, шахтоуправлінь на правах шахт, рудників і копалень: головні інженери);
З 01 лютого 2008 року по 08 червня 2010 року позивач працював у ДП «Солотвинський солерудник» на наступних посадах:
1) з 01 лютого 2008 року по 22 липня 2009 року - в.о. директора (запис 27 у трудовій книжці), що відповідає підпункту 1.1в) пункту 1 розділу І Списку № 1 у редакції постанови від 16.01.2003 № 36 (гірничі роботи - Підземні роботи в шахтах, рудниках і копальнях на видобуванні корисних копалин, в геологорозвідці, на дренажних шахтах, на будівництві шахт, рудників, копалень - керівники шахт, шахтоуправлінь на правах шахт, рудників і копалень: директори (інші керівники));
2) з 22 липня 2009 року по 08 червня 2010 року - директор (запис 28 у трудовій книжці), що відповідає підпункту 1.1в) пункту 1 розділу І Списку № 1 у редакції постанови від 16.01.2003 № 36 (гірничі роботи - Підземні роботи в шахтах, рудниках і копальнях на видобуванні корисних копалин, в геологорозвідці, на дренажних шахтах, на будівництві шахт, рудників, копалень - керівники шахт, шахтоуправлінь на правах шахт, рудників і копалень: директори (інші керівники)).
Згідно даних трудової книжки, загальний стаж роботи позивача на посадах за Списком № 1 становить більше 13 років. Протягом періоду з 29 січня 1997 по 08 червня 2010 року він послідовно працював на підземних роботах у шахтах, рудниках і копальнях, обіймаючи як безпосередні виробничі посади (гірничий майстер, учень гірника, прохідник), так і керівні посади.
Згідно пункту 4 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України 18 листопада 2005 року № 383 передбачено, що згідно з пунктом 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.92 № 442 атестація робочих місць за умовами праці (далі - атестація) проводиться в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років.
З 21 серпня 1992 року вступив в дію Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 за №442 (надалі по тексту - Порядок №442, у редакції чинній на момент спірних правовідносин), яким встановлено, що відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії за віком на пільгових умовах за Списками № 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, які дають право на пільгове пенсійне забезпечення, затверджуваними Кабінетом Міністрів України, а також пенсії, які можуть встановлюватися підприємствами й організаціями за рахунок власних коштів працівникам інших виробництв, професій та посад залежно від умов праці, призначаються за результатами атестації робочих місць.
Згідно пункту 1 Порядку №442 атестація робочих місць за умовами праці (надалі - атестація) проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому.
Відповідно до пункту 4 Порядку №442 атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначається наказом по підприємству, організації в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років.
Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Позачергово атестація проводиться у разі докорінної зміни умов і характеру праці з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, профспілкового комітету, трудового колективу або його виборного органу, органів Державної експертизи умов праці з участю установ санітарно-епідеміологічної служби МОЗ.
Пунктом 8 Порядку №442 передбачено, що відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінсоцполітики разом з МОЗ.
Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років.
Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку (пункт 9 Порядку №442).
Згідно пункту 10 Порядку №442 результати атестації використовуються при встановленні пенсій за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств та організацій, обґрунтуванні пропозицій про внесення змін і доповнень до списків № 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, а також для розробки заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працюючих.
Клопотання підприємств та організацій про внесення змін і доповнень до списків № 1 і 2 після їх попереднього розгляду органами Державної експертизи умов праці вносяться до Мінпраці, яке готує та подає пропозиції до Кабінету Міністрів України.
Таким чином, необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах, є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку №1 та у Списку №2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці.
Відтак, своєчасно та якісно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Також, можна зробити висновок, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списками №1, №2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Разом з тим, на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
Згідно запису № 23 трудової книжки позивача слідує, що право на пільгову пенсію за Списком № 1 підтверджено за результатами атестації робочих місць за умовами праці (наказ № 314).
Також, у позивача наявні відомості про проведення атестації робочих місць у ДП «Мужіївський золотополіметалевий рудник» відповідно до виписки з наказу від 31 серпня 1999 року № 40 та від 04 лютого 2005 року у ТОВ «Закарпатполіметали» відповідно до наказу № 8-к.
Таким чином, суд першої інстанції вірно встановив, що достатніми та належними доказами для підтвердження пільгового стажу роботи позивача у спірні періоди є відповідні записи трудової книжки серії НОМЕР_1 , а тому висновки відповідача про не врахування періодів роботи з 29 січня 1997 року по 08 червня 2010 року до пільгового стажу є безпідставним.
Також, відповідачем не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити спірного пільгового стажу.
Тому, судом першої інстанції правильно визнано протиправним та скасовано рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії від 04 лютого 2025 року № 072150013679.
Частиною 3 статті 245 КАС України передбачено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Суд першої інстанції правильно вказав, що враховуючи, що підтверджено наявність пільгового стажу позивача відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 та наявність у позивача право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, суд з метою ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано - Франківській області призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах.
Разом з тим, згідно Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.2 Порядку № 22-1 передбачено, що за принципом екстериторіальності вже визначений територіальний орган Пенсійного фонду України, що призначає пенсію - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано - Франківській області.
Наслідком скасування, прийнятого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано - Франківській області за результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії рішення є виникнення саме у цього територіального органу Пенсійного фонду України обов'язку призначити пенсію.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 45 Закону № 1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що оскільки, позивач 50 років досягнула 17 жовтня 2024 року, та із заявою про призначення пенсії звернувся 27 січня 2025 року, тобто поза межами строку визначеного пунктом 1 частини 1 статті 45 Закону № 1058, то призначення пенсії має відбутися з 27 січня 2025 року.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано - Франківській області від 04 лютого 2025 року № 072150013679 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 , на підставі статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та зобов'язання відповідача зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу періоди роботи з 29 січня 1997 року по 08 червня 2010 року та призначити з 27 січня 2025 року пенсію за віком на пільгових умовах по Списку №1 відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Щодо понесених позивачем витрат, зокрема, на правову допомогу в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.
Відповідно до статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч.2 ст.134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України).
Отже, наведеними вище правовими нормами встановлено, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Суд першої інстанції в повній мірі дослідив надані позивачем докази на підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу та враховуючи складність справи, керуючись критерієм реальності адвокатських витрат та розумністю їхнього розміру, конкретних обставин справи, дійшов правильного висновку про зменшення розміру заявлених витрат з 10380 грн до 5000 грн.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що з врахуванням наведених вище критеріїв, співмірною із наданими адвокатом послугами на виконання умов договору про надання правничої допомоги від 17.02.2025, є сума 5000 грн.
Згідно ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду з наведених вище мотивів, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Щодо заяви позивача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, в якій він просить стягнути на користь ОСОБА_1 із Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області за рахунок його бюджетних асигнувань 2 625 грн судових витрат на професійну правову допомогу у зв'язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції колегія суддів зазначає наступне.
Так, частина 1 ст. 132 КАС України передбачає, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється в порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України.
Пунктами 4, 6 ч. 1 ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору; інші види правової допомоги - це види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Статтею 19 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Так, відповідно до ч. 1, 2 ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.
Зокрема, згідно ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 4, 5 ст. 134 КАС України, встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За змістом ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів, обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Як зазначалось вище, заявник просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 2 625 грн.
Як слідує з матеріалів справи на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, понесених при розгляді справи в суді апеляційної інстанції позивачем надано копії наступних документів: ордер на надання правничої допомоги серія АО №1183773 від 07.07.2025, платіжну інструкцію 1.206425101.1 від 08.07.2025.
Апеляційний суд також зазначає, що відповідно до п. 2 ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат слід врахувати чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним ст. ст. 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суті наданих послуг, колегія суддів приходить до висновку, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 2 625,00 грн. є неспівмірною із складністю справи та наданими адвокатом послугами, із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг.
При визначенні суми відшкодування вказаного виду судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі/West Alliance Limited проти України, від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналізуючи вищевикладене, виходячи з принципів обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, складності справи та значення справи для сторін, колегія суддів приходить до переконання про те, що заява позивача про стягнення витрат на правову (правничу) допомогу при розгляді справи в суді апеляційної інстанції підлягає до часткового задоволення, а саме: стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 1 500 грн. витрат на правову допомогу.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2025 року у справі № 260/1636/25 - без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу при розгляді справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 1 500 (одна тисяча п'ятсот) грн.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. І. Запотічний
судді Т. І. Шинкар
Р. М. Шавель