13 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 460/3971/24 пров. № А/857/32691/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року (ухвалене головуючою-суддею Поліщук О.В. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Рівне) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій, протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України (далі - ГУ ПФУ в Рівненській області), , Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (ГУ ПФУ в Чернігівській області), в якому просив визнати протиправними дії відповідачів щодо відмови у зарахуванні до його страхового стажу роботи періодів з 01.09.1986 по 11.06.1987, з 27.05.1989 по 21.06.1994 та не призначенні пенсії за віком відповідно до ст.55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28.02.1991 (далі - Закон №796), як особі, яка постійно проживала на території радіоактивного забруднення, починаючи з 10.04.2024, визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Чернігівській області №172050005845 від 22.03.2024 про відмову у призначенні йому пенсії, зобов'язати ГУ ПФУ в Рівненській області зарахувати до його стажу роботи періоди з 01.09.1986 по 11.06.1987, з 27.05.1989 по 21.06.1994, зобов'язати ГУ ПФУ в Рівненській області призначити йому пенсію за віком відповідно до ст.55 Закону №796, як особі, яка постійно проживала на території радіоактивного забруднення, починаючи з 10.04.2024.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 06.11.2024 позовні вимоги були задоволені частково. Визнано протиправним та скасовано оспорюване рішення, зобов'язано ГУ ПФУ в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону №796, починаючи з 10.04.2024, визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Чернігівській області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до його страхового стажу періодів навчання з 01.09.1986 по 11.06.1987, з 01.06.1989 по 21.06.1994 та зобов'язано ГУ ПФУ в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 спірний період навчання. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, пенсійний орган подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивачу відмовлено у призначенні пенсії відповідно до ст.55 Закону №796, оскільки доданими до заяви документами не підтверджено право на зниження пенсійного віку у зв'язку з відсутністю необхідного періоду проживання чи роботи в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993.
Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є потерпілим від Чорнобильської катастрофи (категорія 4), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 27.10.1992 Рівненською облдержадміністрацією.
Згідно довідки відділу “Центр надання адміністративних послуг» №570 від 14.02.2024, ОСОБА_1 був зареєстрований в смт. Володимирець, Вараського району Рівненської області з 30.06.1977 по 27.05.1986, з 28.05.1986 по 26.08.1986, з 08.06.1989 по 28.04.1994.
Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 28.02.2022 по справі №556/2630/21 встановлено факт проживання ОСОБА_1 у період з 26.08.1986 по 08.06.1989 в смт. Володимирець, Володимирецького (на даний час Вараського) району Рівненської області.
Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади №616 від 08.02.2024, зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 у період з 09.09.1994 по 19.06.1998 та з 26.06.1988 по теперішній час є м. Вараш, Вараського району Рівненської області.
14.03.2024 позивач звернувся до територіального пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.55 Закону №796.
Рішенням ГУ ПФУ в Чернігівській області №172050005845 від 22.03.2024, визначеним за принципом екстериторіальності, позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, оскільки не підтверджено факт постійного проживання в зоні посиленого радіологічного контролю тривалістю не менше 4 років станом на 01.01.1993. Крім того, в рішенні зазначено, що до періоду роботи (проживання) у зоні посиленого радіологічного контролю не зараховано період навчання з 01.09.1986 по 21.06.1994 та період проходження військової служби з 27.06.1987 по 26.05.1989. Пенсійний орган також зазначив, що страховий стаж позивача становить 31 рік 02 місяці 08 днів (при необхідному - 26 років), однак до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1986 по 21.06.1994, оскільки навчання перетинається з військовою службою та перевищує загальноприйнятий термін.
Вважаючи протиправним оспорюване рішення, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у разі наявності в пенсійного органу сумніву у достовірності даних, то такі не позбавлені права з власної ініціативи витребувати від підприємств та організацій необхідні відомості для перевірки наданих їм даних для призначення пенсії (зарахування стажу), однак, пенсійні органи не вчиняли жодних дій для отримання додаткових документів щодо зарахування/незарахування до страхового стажу позивача період його навчання в Українському інституту інженерів водного господарства. Тому, для ефективного захисту прав позивача, суд вважав за необхідне зобов'язати ГУ ПФУ в Чернігівській області (дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності) зарахувати до страхового стажу позивача період його навчання в Українському інституту інженерів водного господарства, зокрема з 01.09.1986 по 11.06.1987, з 01.06.1989 по 21.06.1994.
Згідно ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, а тому суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки спірним правовідносинам у цій частині та не вбачає підстав для застосування положень частини другої цієї статті.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України кожному громадянину гарантується право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон №796.
Відповідно до абз.4 п.2 ч.1 ст.55 Закону №796, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» потерпілим від Чорнобильської катастрофи : особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років - на 3 роки, та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
У примітці до п.2 ч.1 ст.55 Закону №796 зазначено, що початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому, відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 01.01.2022 (ч.2 ст.55 Закону №796).
Таким чином, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше 3 років, має право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку. При цьому, постійне проживання такої особи або постійна праця у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на 3 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні 2 повні роки (з 26.04.1986 по 01.01.1993) проживання або роботи на такій території, але не більше 6 років. Тобто, максимальна величина зменшення пенсійного віку для особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії не може перевищувати 6 років.
Оцінюючи обґрунтованість тверджень позивачки щодо наявності у неї права на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, суд враховує, що згідно п.п.7 п.2.1 розд.ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1), документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи: документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно статті 55 Закону №796).
Відповідно до ч.1, 4 ст.65 Закону №796, потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України. Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій.
Позивачем до позовної заяви додано посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 4) серії НОМЕР_2 , відповідно до якого пред'явник посвідчення має право на пільги і компенсації, встановлені Законом №796.
Згідно з п. 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551 (далі - Порядок №551), посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадян, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих, дружин (чоловіків) померлих громадян з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (потерпілих), смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою або з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, а також опікунам дітей (на час опікунства) померлих громадян, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, і надає право користуватися пільгами та компенсаціями, встановленими Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон), іншими актами законодавства.
Відповідно до п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1), документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи є : документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи є : для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення; для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування; для осіб, які евакуйовані із зони відчуження у 1986 році, додаються документи, видані Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону №796).
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що до заяви про призначення пенсії від 14.03.2024 позивач додав рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 28.02.2022 по справі №566/2630/24, довідку відділу “Центр надання адміністративних послуг» №570 від 14.02.2024, копію посвідчення Серії НОМЕР_3 (4 категорія), виданого Рівненською обласною державною адміністрацією, трудову книжку Серії НОМЕР_4 , диплом про навчання Серії НОМЕР_5 та військовий квиток Серії НОМЕР_6 .
Відповідно до п.3 ч.1 ст.11 Закону №796, до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, зокрема особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
Статтею 14 Закону №796 визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. До них, зокрема, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.
Копією посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 27.10.1992 Рівненською обласною державною адміністрацією, підтверджується той факт, що ОСОБА_1 є громадянином, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4). Пред'явник має право на пільги і компенсації, встановлені Законом УРСР “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» для осіб, які постійно проживають чи проживали на території зони посиленого радіоекологічного контролю.
Так, за змістом позовної заяви позивач вважає, що наявність у нього статусу громадянина, потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорії 4) є підтвердженням того, що станом на 1 січня 1993 року він проживав на радіоактивно забрудненій території, яка належить до зони посиленого радіоекологічного контролю не менше 4-х років. Таким чином, вважає, що в нього є право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.
Постановою Кабінету Міністрів України №501 від 25.08.1992 було затверджено Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок №501) (у редакції, чинній на дату видані посвідчення позивачу), яким визначено, зокрема, правила видачі посвідчень потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи та коло осіб, яким вони видаються. У преамбулі до Порядку №501 визначено дозволити використовувати для видачі громадянам уже виготовлені бланки посвідчень (без вкладишів до них) за зразками, затвердженими постановою Кабінету Міністрів УРСР №44 від 18.06.1991 “Про затвердження Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до п.6 Порядку №501, громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видається посвідчення коричневого кольору, серія В.
Відповідно до п.2 Порядку №501, посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", іншими актами законодавства.
Зазначене кореспондується зі змістом ч.3 ст.65 Закону №796, згідно якої посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.02.2018 по справі №344/9789/17, від 28.03.2018 по справі №333/2072/17, від 08.05.2018 по справі №708/1022/17, від 31.10.2019 по справі №212/12245/13-а.
Таким чином, Законом №796 та Порядком №501 чітко визначено, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, який підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії.
Крім того, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.03.2019 по справі №569/7589/17 (№ 14-560цс18) також зазначалось, що право на пенсію відповідно до Закону №796 мають лише ті особи, які отримали посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і (або) потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Аналогічні висновки сформовані Верховним Судом у постанові 19.06.2024 по справі №500/8031/21.
Відтак, надаючи особі посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" держава визнає за особою право на пільги, встановленні чинним законодавством для власників такого посвідчення.
Як було встановлено судом, копією посвідчення Серії НОМЕР_2 , виданого Рівненською обласною державною адміністрацією, підтверджується той факт, що ОСОБА_1 є потерпілим від Чорнобильської катастрофи (категорія 4).
На час звернення позивача до суду належність його до особи, яка є потерпілою від Чорнобильської катастрофи 4 категорії ніким не оспорювалась, посвідчення громадянина, який є потерпілим від Чорнобильської катастрофи не скасовано, не визнано недійсним, а отже є таким, що підлягає для застосування і надання пільг, встановлених Законом №796. Однією із таких пільг є зменшення віку, необхідного для призначення та виплати пенсії відповідно до Закону №796.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена Верховним Судом у постановах від 11.09.2019 по справі №205/8713/16-а, від 25.11.2019 по справі №464/4150/17, від 09.01.2020 по справі №363/3976/16-а та від 06.04.2020 по справі №752/15346/17.
Так, питання проживання позивачем не менше 4 років у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 вирішувалось при наданні йому статусу потерпілої особи, відтак факт проживання чи роботи позивача на території радіоактивного забруднення перевірявся відповідними комісіями при видачі посвідчення.
За наведених обставин, суд дійшов правильного висновку, що наявність у позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 4) серії НОМЕР_2 , яке 27.10.1992 видане Рівненською обласною державною адміністрацією підтверджує той факт, що ОСОБА_1 з моменту аварії на ЧАЕС та станом на 1 січня 1993 року постійно проживав у зоні посиленого радіологічного контролю не менше 4 років, що дає йому право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.
Відповідно до ч.3, 4 ст.15 Закону №796, підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Тобто, факт проживання особи на території зони посиленого радіоекологічного контролю засвідчує довідка органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.
Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2019 у справі №569/7589/17, від 10.04.2019 у справі №162/760/17 та постановах Верховного Суду від 06.05.2020 у справі №381/3359/17, від 26.07.2023 у справі №460/2589/20.
Довідкою відділу “Центр надання адміністративних послуг» №570 від 14.02.2024 підтверджується той факт, що ОСОБА_1 був зареєстрований в смт. Володимирець, Вараського району Рівненської області з 30.06.1977 по 27.05.1986, з 28.05.1986 по 26.08.1986, з 08.06.1989 по 28.04.1994.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів Української РСР № 106 від 23.07.1991 "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи", смт. Володимирець, Вараського району Рівненської області відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю.
Разом з тим, рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 28.02.2022 по справі №556/2630/21 встановлено факт проживання ОСОБА_1 у період з 26.08.1986 по 08.06.1989 в смт. Володимирець, Володимирецького (на даний час Вараського) району Рівненської області.
Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сиди, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджено факт проживання позивача в зоні посиленого радіологічного контролю не менше 4 років, як власнику посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 4), що дає позивачу право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку додатково на 1 рік за 3 повні роки проживання в такій зоні, але не більше 5 років.
Частиною третьою статті 55 №796 визначено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058) і цього Закону.
Згідно ч.1 ст.26 Закону №1058, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема:
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
При цьому, ч.1 ст.55 Закону №796 передбачено, що особам, з числа постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, пенсії надаються зі зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії (абз.2 ч.4 ст.26 Закону №1058).
Враховуючи вимоги Законів №796 та №1058, право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на 6 років позивач набуває в 54 роки та за наявності страхового стажу (на момент досягнення 54-го віку) 22 роки.
Судом встановлено, що позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії 14.03.2024, а досяг пенсійного віку з урахуванням його зменшення на 5 років відповідно до положень статті 55 Закону №796 лише 09.04.2024, то призначення пенсії має відбутися з 10.04.2024 - дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.
Перевіряючи наявність у позивача необхідної кількості страхового стажу для призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 5 років відповідно до статті 55 Закону №796, суд врахував наступне.
Згідно ч.1 ст.5 Закону №1058, цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
За змістом статті 8 Закону №1058, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Відповідно до ч.1, 2 ст.24 Закону №1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону №1058).
Матеріалами справи підтверджується, що обчислений ГУ ПФУ в Чернігівській області (визначеного для розгляду документів за принципом екстериторіальності) страховий стаж позивача становить 31 рік 02 місяця 08 днів. При цьому, як вважають Пенсійні органи відсутні підстави для зарахування до страхового стажу позивача період навчання позивача з 01.09.1986 по 21.06.1994, оскільки навчання перетинається з військового службою та перевищує загальноприйнятий термін.
Згідно ст.62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 (далі - Закон №1788), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 було затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Згідно п.1 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз приведених вище норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Так, у разі якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 22.08.2018 по справі №439/1148/17.
Крім того, згідно п.8 Порядку №637, період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
На час навчання позивача порядок визначення трудового стажу, який давав право на пенсію за віком, регулювався постановою Ради Міністрів СРСР №590 від 03.08.1972 “Про затвердження положення про порядок призначення та виплати державних пенсій» (далі - Порядок №590).
Підпунктом “і» пункту 109 Порядку №590 визначалося, що крім роботи в якості робітника або службовця в загальний стаж роботи зараховується також навчання у вищих навчальних закладах, середніх спеціальних закладах (технікумах, педагогічних та медичних училищах і т.д.), партійних школах, совпартшколах, школах профрухів, на робфаках, перебування в аспірантурі, докторантурі та клінічній ординатурі.
Порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях визначався Інструкцією, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань №162 від 20.06.1974 (далі - Інструкція №162), яка втратила чинність на підставі наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993.
Відповідно до абз.1 п.1.1 Інструкції №162, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Заповнення трудових книжок та вкладишів до них здійснюється мовою союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округа, на території яких розташовано дане підприємство, установа, організація, та офіційною мовою СРСР (п.2.1 Інструкції №162).
Пункт 2.15 Інструкції №162 визначав, що студентам, особам, які навчаються, аспірантам та клінічним ординаторам, що мають трудові книжки, учбовий заклад (науковий заклад) вносить запис про час навчання на денних відділеннях (в тому числі підготовчих) вищих і середніх спеціальних учбових закладах, в партійних школах і школах профруху. Підставою для таких записів є накази учбового закладу (науковий заклад) про зарахування або відрахування студента, особи, яка навчається, аспіранта, клінічного ординатора.
Крім того, судом проаналізовано трудову книжку позивача серії НОМЕР_4 та встановлено, що згідно запису №1, позивач з 01.09.1986 по 21.06.1994 навчався в Українському інституту інженерів водного господарства. При цьому, записом №2 трудової книжки стверджується що у період з 27.06.1987 по 31.05.1989 позивач проходив службу в армії (запис виконано на підставі військового квитка серії НОМЕР_6 ).
Верховним Судом у постанові від 09.04.2024 по справі №380/15284/22 зазначено, що навчанням у вищому навчальному закладі є період з дня зарахування особи до вищого навчального закладу на денну форму навчання до дня її відрахування у зв'язку із завершенням навчання та отриманням відповідного документа про вищу освіту державного зразка із внесенням записів про час навчання на денних відділеннях (у тому числі підготовчих) вищих навчальних закладів.
Так, згідно диплому серії НОМЕР_5 , ОСОБА_1 закінчив Український інститут інженерів водного господарства за спеціальністю “Гідротехнічне будівництво». Додатком до вищевказаного диплому стверджується, що ОСОБА_1 у 1986 році вступив до Українського інституту інженерів водного господарства та в 1994 році закінчив повний курс названого інституту зі спеціальності “Гідротехнічне будівництво».
Відтак, записами трудової книжки підтверджується період навчання позивача в Українському інституту інженерів водного господарства з 01.09.1986 по 11.06.1987, з 01.06.1989 (а не з 27.05.1989) по 21.06.1994, що свідчить про протиправність дій пенсійного органу у не зарахуванні вказаного періоду до страхового стажу ОСОБА_1 .
Разом з тим, суд зазначає, що якщо органи Пенсійного фонду мають сумніви у достовірності даних, то не позбавлені права з власної ініціативи витребувати від підприємств та організацій необхідні відомості для перевірки наданих їм даних для призначення пенсії (зарахування стажу), однак, пенсійні органи не вчиняли жодних дій для отримання додаткових документів щодо зарахування/незарахування до страхового стажу позивача період його навчання в Українському інституту інженерів водного господарства.
Тому, для ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати ГУ ПФУ в Чернігівській області (дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності) зарахувати до страхового стажу позивача період його навчання в Українському інституту інженерів водного господарства, зокрема з 01.09.1986 по 11.06.1987, з 01.06.1989 по 21.06.1994.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення даного позову.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обгрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року по справі №460/3971/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук