13 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 460/6367/24 пров. № А/857/32792/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року (ухвалене головуючою-суддею Нор У.М. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Рівне) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій, протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України (далі - ГУ ПФУ) в Рівненській області, ГУ ПФУ в Донецькій області в якому просила визнати протиправними дії щодо призупинення призначеної їй пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28.02.1991 (далі - Закон №796), визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Донецькій області про відмову у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону №796 та зобов'язати ГУ ПФУ в Рівненській області призначити, нарахувати та виплачувати пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону №796, з 15.11.2023.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 22.11.2024 позовні вимоги були задоволені частково. Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Донецькій області №172350003053 від 16.05.2024 про відмову у призначенні позивачці пенсії відповідно до ст.55 Закону №796, зобов'язано ГУ ПФУ в Донецькій області зарахувати до страхового стажу позивачки періоди її роботи з 14.06.2000 по 01.11.2000 та з 28.05.2003 по 03.11.2003 у СВК “Серницький» та зобов'язано ГУ ПФУ в Донецькій області повторно розглянути заяву позивачки від 13.02.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до ст.55 Закону №796, з урахуванням висновків суду. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, пенсійний орган подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що управлінням правомірно прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії зі зниженням віку, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 23 роки.
Позивачка не скористалася правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 є особою, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи (3 категорія), що підтверджується відповідним посвідченням № НОМЕР_1 , копія якого знаходиться з матеріалах справи.
Позивачка зазначає, що 15.11.2023 їй було призначено пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до Закону №796.
Однак, з 01.04.2024 ГУ ПФУ в Рівненській області призупинило виплату призначеної пенсії за віком.
13.02.2024 позивачка звернулася із заявою до пенсійного органу щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону №796, за результатами розгляду якої ГУ ПФУ в Донецькій області було прийнято рішення №172350003053 від 16.05.2024 про відмову у призначенні позивачці пенсії відповідно до ст.55 Закону №796 у зв'язку з відсутністю страхового стажу 23 років, зазначивши, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи, а саме : в СВК “Серницький» з 01.07.2000 по 01.11.2000, оскільки відомості про роботу згідно індивідуальних відомостей про зарахування особу в реєстрі зарахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування форми ок-5 відсутні; в СВК “Серницький» з 28.05.2003 по 03.11.2003, оскільки дата про прийом на роботу має місце виправлення. Архівну довідку Зарічненського місцевого архіву Зарічненської селищної ради №290 від 20.06.2022 не взято до уваги, оскільки накази про прийом на роботу та звільнення відсутні. Стаж врахований згідно індивідуальних відомостей про зараховану особу в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування форми ок-5; згідно довідки №310 від 29.07.2024 не зараховано період роботи в республіці білорусь за період із серпня 2012 року по листопад 2018 року, оскільки дію угоди з питань соціального забезпечення між Україною та республікою білорусь призупинено в дії. У рішенні також зазначено що станом на 01.01.1993 період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення становить 6 років 4 дні. У рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить 22 роки 09 місяців 25 днів.
Відповідно до оскаржуваного рішення, позивачка досягла необхідного віку для призначення їй пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, а також має період праці та проживання в зоні гарантованого добровільного відселення є достатнім для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку на 6 років.
Вважаючи протиправним оспорюване рішення, ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем у спірних правовідносинах допущено протиправну бездіяльність, яка порушує права та законні інтереси позивачки на належний розгляд звернення про призначення пенсії та, як наслідок, право на одержання пенсії. Суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком задоволенню не підлягають.
Згідно ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, а тому суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки спірним правовідносинам у цій частині та не вбачає підстав для застосування положень частини другої цієї статті.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України кожному громадянину гарантується право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон №796.
Відповідно до абз.4 п.2 ч.1 ст.55 Закону №796, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» потерпілим від Чорнобильської катастрофи : особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років - на 3 роки, та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
У примітці до п.2 ч.1 ст.55 Закону №796 зазначено, що початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому, відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 01.01.2022 (ч.2 ст.55 Закону №796).
Таким чином, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше 3 років, має право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку. При цьому, постійне проживання такої особи або постійна праця у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на 3 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні 2 повні роки (з 26.04.1986 по 01.01.1993) проживання або роботи на такій території, але не більше 6 років. Тобто, максимальна величина зменшення пенсійного віку для особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії не може перевищувати 6 років.
Оцінюючи обґрунтованість тверджень позивачки щодо наявності у неї права на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, суд враховує, що згідно п.п.7 п.2.1 розд.ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1), документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи: документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно статті 55 Закону №796).
Відповідно до ч.1, 4 ст.65 Закону №796, потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України. Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій.
Позивачем до позовної заяви додано посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_2 , відповідно до якого пред'явник посвідчення має право на пільги і компенсації, встановлені Законом №796.
Згідно п.2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №551 від 11.07.2018 (далі - Порядок №551), посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадян, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих, дружин (чоловіків) померлих громадян з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (потерпілих), смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою або з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, а також опікунам дітей (на час опікунства) померлих громадян, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, і надає право користуватися пільгами та компенсаціями, встановленими Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», іншими актами законодавства.
Викладене кореспондується зі змістом частини третьої статті 65 Закону №796, згідно якої посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Таким чином, Законом №796 та Порядком №551 чітко визначено, що саме посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.10.2019 по справі №212/12245/13-а.
Відтак, надаючи особі посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» держава визнає за нею право на пільги, встановленні чинним законодавством для власників такого посвідчення.
Велика Палата Верховна Суду у постанові від 27.03.2019 по справі №569/7589/17 зазначила, що право на пенсію відповідно до Закону №796 мають лише ті особи, які отримали посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і (або) потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Враховуючи досліджені по справі докази, суд дійшов висновку, що видача позивачці посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) підтверджує той факт, що з моменту аварії на ЧАЕС та станом на 01.01.1993 вона постійно проживала або постійно працювала чи постійно навчалася у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, що дає їй право користування пільгами, встановленими Законом №796, в тому числі і на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку.
Суд встановив, що згідно довідки №1316 від 14.11.2023, виданої Зарічненською селищною радою Рівненської області позивачка з 28.12.1986 по даний час (дата виданої довідки 14.11.2023) проживає та зареєстрована в м. Серники Вараського району Рівненської області, яке віднесене до третьої радіаційно-забрудненої зони гарантованого добровільного відселення.
Відповідно до ч.3, 4 ст.15 Закону №796, підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Тобто, факт проживання особи на території зони гарантованого добровільного відселення засвідчує довідка органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.
Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2019 по справі №569/7589/17, від 10.04.2019 по справі №162/760/17 та постановах Верховного Суду від 06.05.2020 по справі №381/3359/17, від 26.07.2023 по справі №460/2589/20.
Довідкою №1316 від 14.11.2023 засвідчено факт проживання позивачки на території зони гарантованого добровільного відселення з 28.02.1986 по даний час.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено факт проживання позивачки в зоні гарантованого добровільного, що дає їй право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку додатково на 6 років.
Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 08.06.2022 по справі №380/7535/21.
Частиною третьою статті 55 №796 визначено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058) і цього Закону.
Згідно ч.1 ст.26 Закону №1058, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема:
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
При цьому, ч.1 ст.55 Закону №796 передбачено, що особам, з числа постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, пенсії надаються зі зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії (абз.2 ч.4 ст.26 Закону №1058).
Перевіряючи наявність у позивачки необхідної кількості страхового стажу для призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону №796, суд врахував наступне.
Згідно ч.1 ст.5 Закону №1058, цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
За змістом статті 8 Закону №1058, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Відповідно до ч.1, 2 ст.24 Закону №1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону №1058).
Згідно ст.62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 (далі - Закон №1788), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 було затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Згідно п.1 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз приведених вище норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Так, у разі якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 22.08.2018 по справі №439/1148/17.
Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993(далі - Інструкція № 58).
Станом на час ведення трудової книжки позивача за спірний період, діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена ДК СРСР по праці і соціальним питанням (далі - Інструкція №162), пункти 2.2, 2.3 та 4.1 якої містять положення, подібні положенням пункту 2.2, 2.4 та 4.1 Інструкції №58.
Пунктом 1.4 Інструкції №162 визначалося, що питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС №656 від 06.09.1973 “Про трудові книжки працівників та службовців» та цією Інструкцією.
Відповідно до п.1 Порядку №656, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Згідно п.2.2 Інструкції №162, до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Пунктом 2.4 Інструкції №162 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п.4.1 Інструкції №162).
Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність (п.4 постанови Кабінету Міністрів України №301 від 27.04.1993 “Про трудові книжки працівників», у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Із аналізу вказаних правових норм слідує, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, а тому її неналежне ведення не може позбавити позивачку права на включення періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17, згідно якої відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
Згідно запису 14 трудової книжки, позивачка з 14.06.2000 прийнята в СВК “Серницький» на сезонну роботу бригади №1 відповідно до наказу №43 від 14.06.2000.
Згідно запису №15 від 01.11.2000 позивачку було звільнено з роботи у зв'язку із закінченням строку дії договору відповідно до наказу №58 від 01.11.2000.
Відповідно до запису №24, 28.05.2003 позивачку було зараховано в СВК “Серницький» в бригаду №1 на сезонну роботу згідно з наказу №31 від 20.05.2003.
Згідно запису №25 від 03.11.2003, позивачку було звільнено з роботи у зв'язку із закінченням строку дії договору згідно з наказом №77 від 03.11.2003.
Суд зазначає, що записи у трудовій книжці позивачки не містять недопустимих (таких, що внесені всупереч Інструкції) виправлень чи дописок, які б змінювали суть записів або перекручували б їх зміст, а натомість внесені у відповідності із встановленими правилами. Тому, суд вважає, що відсутні підстави для неврахування при визначенні періоду страхового стажу позивачки.
Отже, записи у трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачкою.
Трудова книжка позивачки має чіткий запис про періоди роботи, чітко прослідковується наявність відтиску печаток підприємств, є запис про відповідального за ведення трудових книжок.
Таким чином, суд вважає за необхідне зазначити, що неточності при дотриманні всіх вимог щодо порядку оформлення запису, не є підставою для незарахування спірного періоду до стажу її роботи.
Отже, відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу позивачки періоди роботи згідно записів у трудовій книжці з 14.06.2000 по 01.11.2000 та з 28.05.2003 по 03.11.2003.
Оскільки, ГУ ПФУ в Донецькій області протиправно не врахувало періоди роботи позивачки згідно записів в трудовій книжці, то оспорюване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Враховуючи вимоги Законів №796 та №1058, право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на 6 років позивачка набула в 55 років.
Судом встановлено, що позивачка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 та на день звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії (13.02.2024) досягла віку 56 років.
Визначаючи дату, з якої слід відновити порушені права, свободи та інтереси позивачки, суд враховує положення частини першої статті 45 Закону №1058, згідно якої пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку : пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Водночас, судом встановлено, що в оспорюваному рішенні відповідач протиправно дійшов висновку про відсутність підстав для зарахування спірного періоду до страхового стажу позивачки.
З огляду на вищевикладене та встановлені судом обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання протиправними та скасування рішення відповідача про відмову в призначенні позивачці пенсії, а також зобов'язання відповідача зарахувати до її страхового стажу періоди роботи з 14.06.2000 по 01.11.2000 та з 28.05.2003 по 03.11.2003 в СВК “Серницький».
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обгрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року по справі №460/6367/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук