Справа № 640/23706/19 Суддя (судді) першої інстанції: Спірідонов М.О.
12 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого: Бєлової Л.В.,
суддів: Аліменка В.О., Кучми А.Ю.,
за участю секретаря судового засідання: Керімова К.Е.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення складене ГУ ДПС у м. Києві від 14.11.2019 № 0086454204 про застосування штрафу в сумі один мільйон сто десять тисяч сімсот двадцять п'ять гривень 50 коп.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.12.2019 у справі №640/23706/19 відкрито провадження в адміністративній справі.
На виконання Закону України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, до Харківського окружного адміністративного суду передано адміністративну справу № 640/23706/19.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанцій не встановив дотримання податковим органом вимог Порядку щодо необхідності викладення в акті перевірки всіх суттєвих обставин фінансово господарської діяльності платника податків, які стосуються фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства.
Крім цього, позивач звертає увагу на те, що документальна планова виїзна перевірка діяльності позивача проведена не за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єктів права власності. Документи для перевірки були надані контролюючому органу в паперовому вигляді на вимогу інспектора в телефонному режимі. Тобто, на думку апелянта, документальна планова виїзна перевірка безпідставно проведена податковим органом в приміщенні контролюючого органу. При цьому, позивач зазначає, що нормами Податкового кодексу України не передбачено можливості проведення будь-якої документальної перевірки без суб'єкта перевірки за місцем знаходження, у тому числі, у разі відмови платника податку від допуску посадових осіб до проведення перевірки, чи відмови від підпису у направленні на перевірку.
Тому, на переконання позивача, за відсутності проведеної належним чином перевірки, як юридичного факту, у контролюючого органу відсутня компетенція на винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подав.
Після надходження матеріалів справи, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2025 року призначено справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні на 01 жовтня 2025 року.
01 жовтня 2025 року судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді-доповідача Бєлової Л.В. у відпустці. Наступне судове засідання призначено на 12 лютого 2025 року.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Представник відповідача - Кальковець Віталій Леонідович у судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. У своїх поясненнях представник відповідача зазначив, що податкова перевірка проведена з дотриманням норм податкового законодавства.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач - фізична особа - підприємець ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації АДРЕСА_1 .
Основним видом діяльності за КВЕД: 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; інші види діяльності: 47.81 Роздрібна торгівля з лотків і на ринках харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; 47.21 Роздрібна торгівля фруктами й овочами в спеціалізованих магазинах; 47.22 Роздрібна торгівля м'ясом і м'ясними продуктами в спеціалізованих магазинах; 47.23 Роздрібна торгівля рибою, ракоподібними та молюсками в спеціалізованих магазинах; 47.24 Роздрібна торгівля хлібобулочними виробами, борошняними та цукровими кондитерськими виробами в спеціалізованих магазинах; 47.25 Роздрібна торгівля напоями в спеціалізованих магазинах; 47.29 Роздрібна торгівля іншими продуктами харчування в спеціалізованих магазинах.
За даними з податкових реєстрів України ФОП ОСОБА_1 , перебуває на обліку в органах доходів та зборів, з 10.04.2002 в Головному управлінні ДПС у м. Києві, ДПІ у Святошинському районі м. Києва.
На підставі наказу ГУ ДФС у м. Києві від 08 серпня 2019 № 11167, направлень 19.08.2019 №№1645/26-15-42-04, 1644/26-15-42-04, виданих ГУ ДФС у м. Києві, та плану-графіку проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання на 2019рік, проведена документальна планова виїзна перевірка фінансово-господарської ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2016р. по 31.12.2018р., правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011р. по 31.12.2018р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016р. по 31.12.2018р.
За наслідками перевірки відповідачем було складено акт від 16.09.2019 №36/26-15-42-04-30/ НОМЕР_1 , яким, зокрема, встановлено порушення позивачем п. 187.1. ст.187, п. 201.10 ст.201 р.5 ПКУ, а саме: ФОП ОСОБА_1 протягом 2016-2018рр. не складались та не реєструвались в ЄРПН податкові накладні за товарами (послугами) на загальну суму - 2730359,00 грн.
У зв'язку цим, ГУ ДФС у м. Києві прийнято ППР від 15.10.2019 №0078804204 щодо застосування на підставі ст. 120-1.1 ст. 120-1 штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у сумі 1110725,50 грн. (50%) за не реєстрацію в ЄРПН податкових накладних.
Вказане ППР від 15.10.2019 №0078804204 є предметом оскарження у судовому порядку у адміністративній справі № 640/22054/19.
Оскільки у подальшому, податкові накладні так і не були зареєстровані, ГУ ДФС у м. Києві прийнято ППР від 14.11.2019 №0086454204 щодо застосування на підставі абз. 2 ст. п. 120-1.2 ст. 120-1 Податкового кодексу України штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у сумі 1110725,50 грн. (50%) за не реєстрацію в ЄРПН податкових накладних.
Позивач, вважаючи таке рішення протиправним, звернувся до суду з цим позовом.
Суд першої інстанції у задоволенні адміністративного позову відмовив та зазначив, що оскільки позивач не заперечує факт несвоєчасної реєстрації податкових накладних за період 2016-2018рр, то такі обставини не підлягають доказуванню.
Щодо посилання позивача на допущені відповідачем процесуальні порушення під час проведення перевірки, зокрема на те, що документальна планова виїзна перевірка позивача проведена не за місцезнаходженням чи місцем розташування об'єкта права власності, а у приміщенні контролюючого органу, то вказане посилання суд першої інстанції визнав необґрунтованим. У цьому контексті, суд першої інстанції зазначив, що у судовому засіданні представник позивача не заперечував про обізнаність позивача щодо дати, часу та місця проведення перевірки, яка особисто надавала всю первинну документацію, що вимагалась перевіряючими під час проведення перевірки.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відносини, що виникли між позивачем та відповідачем, врегульовані Податковим кодексом України.
Суд апеляційної інстанції враховує нормативні акти, в редакції чинній на момент виникнення спірних правових відносин.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно з п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Відповідно до п. 201.2 ст. 201 Податкового кодексу України форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Згідно з п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.
Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків:
для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;
для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені;
для розрахунків коригування, складених постачальником товарів/послуг до податкової накладної, що складена на отримувача - платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, - протягом 15 календарних днів з дня отримання такого розрахунку коригування до податкової накладної отримувачем (покупцем).
У разі порушення таких строків застосовуються штрафні санкції згідної цим Кодексом.
Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.
Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
Згідно з п. 120-1. 1 ст. 120-1 Податкового кодексу України порушення платниками податку на додану вартість граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю), складеної на постачання товарів/послуг для операції: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою) тягне за собою накладання на платника податку на додану вартість, на якого відповідно до вимог статей 192 та 201 цього Кодексу покладено обов'язок щодо такої реєстрації, штрафу в розмірі:
10 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації до 15 календарних днів;
20 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 16 до 30 календарних днів;
30 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 31 до 60 календарних днів;
40 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 61 до 365 календарних днів;
50 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації на 366 і більше календарних днів.
Відповідно до абз. 1 п. 120-1.2 ст. 120-1 Податкового кодексу України відсутність реєстрації протягом граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю), складеної на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою), що зазначена у податковому повідомленні-рішенні, складеному за результатами перевірки контролюючого органу, - тягне за собою накладення на платника податку штрафу в розмірі 50 відсотків суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість, зазначеної у такій податковій накладній та/або розрахунку коригування до податкової накладної або від суми податку на додану вартість, нарахованого за операцією з постачання товарів/послуг, якщо податкову накладну на таку операцію не складено.
Системний аналіз ст. 201, п. 120-1.1 ст. 120-1 Податкового кодексу України дає підстави для висновку про те, що порушення платником ПДВ граничного строку реєстрації податкової накладної в ЄРПН є підставою для застосування до такого платника штрафу, за виключенням випадку порушення строку реєстрації податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю) та складена на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою.
Тобто, для звільнення від відповідальності, передбаченої п. 120-1.1 ст. 120-1 Податкового кодексу України, необхідна наявність двох обов'язкових складових: податкова накладна не повинна надаватись отримувачу (покупцю) та, водночас, повинна бути складена на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою.
Аналогічна позиція відображена у постанові Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №816/1488/17 (К/9901/152/17).
Відповідно до абз. 2 ст. п. 120-1.2 ст. 120-1 Податкового кодексу України: «Відсутність реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної, зазначених в абзаці першому цього пункту, після спливу 10 календарних днів, наступних за днем отримання платником податку податкового повідомлення-рішення, - тягне за собою накладення на платника податку штрафу в розмірі 50% суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість, зазначеної в такій податковій накладній та/або розрахунку коригування до податкової накладної або від суми ПДВ, нарахованого за операцією з постачання товарів/послуг, якщо податкову накладну на таку операцію не складено».
З матеріалів справи вбачається, що за наслідками проведеної перевірки, податковим органом прийнято ППР від 15.10.2019 №0078804204 щодо застосування на підставі ст. 120-1.1 ст. 120-1 до позивача штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у сумі 1110725,50 грн. (50%) за не реєстрацію в ЄРПН податкових накладних.
Згідно з розрахунком штрафу до ППР від 14.11.2019 №0086454204 позивач отримав ППР від 15.10.2019 №0078804204 - 21.10.2019. Граничний термін реєстрації податкових накладних припадав на 31.10.2019.
У матеріалах справи відсутні докази про те, що станом на час прийняття ППР від 14.11.2019 №0086454204 податкові накладні, які встановлені в акті перевірки, зареєстровані в ЄРПН.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки податкові накладні, які визначені у акті перевірці, так і не були зареєстровані, а Податковим кодексом України не передбачені строки застосування штрафу у розмірі 50%, то винесене ДПС у м. Києві повторне податкове повідомлення-рішення від 14.11.2019 №0086454204 про застосування штрафу у розмірі 50% на ту ж саму суму в розмірі 1110725,50 грн. є законним та обґрунтованим.
Щодо посилання апелянта на те, що при призначенні та проведенні перевірки контролюючим органом були допущені порушення норм підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, статті 77 Податкового кодексу України, оскільки з наказом, а також з інформацією про дату початку та місце проведення перевірки позивач не була ознайомлена у встановленому законом порядку; вид перевірки, вказаний в наказі (документальна планова виїзна) не відповідав фактичному характеру перевірки, оскільки остання проведена за місцезнаходженням контролюючого органу, що унеможливило надання відповідних первинних документів, то колегія суддів вважає їх безпідставними, з огляду на наступне.
Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Посадові та службові особи контролюючих органів зобов'язані, зокрема дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій (підпункти 21.1.1, 21.1.4 пункту 21.1 статті 21 ПК України).
Глава 8 розділу ІІ ПК України визначає види перевірок, які можуть бути проведені контролюючими органами, а також порядок та процедуру їх проведення. Зокрема, встановлюється чітке розмежування щодо порядку допуску до виїзних та невиїзних перевірок, а також щодо місця проведення зазначених перевірок.
За змістом статті 75 ПК України документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.
Відповідно до пункту 77.4 статті 77 ПК України про проведення документальної планової перевірки керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.
Пунктом 77.6 статті 77 ПК України передбачено, що допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної планової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна планова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:
направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;
копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;
службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.
Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється.
При пред'явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.
У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.
Верховний Суд у постанові від 25 листопада 2021 року у справі №440/1961/19 зазначив, «…що правомірність проведення документальної виїзної перевірки в приміщенні контролюючого органу залежить від обставин та умов, які передували її проведенню та призвели до того, що перевірка проведена у приміщенні контролюючого органу. Якщо зміна місця проведення перевірки відбулася безпідставно, без згоди на це платника податків та без забезпечення йому права на участь у проведенні такої перевірки, то така може бути визнана протиправною. Однак, якщо ж це відбулося з об'єктивних причин, за відсутності заперечень з боку платника податків і при цьому право платника податків на участь було забезпечено (незалежно від того, чи скористався платник податків таким правом), то така перевірка не може бути визнана протиправною.
Отже, саме по собі проведення виїзної перевірки у приміщенні органу державної податкової служби не свідчить про допущення контролюючим органом порушень норм ПК України, які тягнуть за собою протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки.».
Перевіряючи можливість застосування висновків Верховного Суду, викладених у наведеній постанові, до спірних у цій справі правовідносин, колегія суддів виходить з такого.
За встановленими обставинами у цій справі, наказ від 08.08.2019 № 11167 про проведення перевірки вручений позивачу 19.08.2019 (а.с.18-19, т.1). Направлення на перевірку від 19.08.2019 № 1644, № 1645 - вручені 19.08.2019 (а.с.14-15,т.1). Наказ від 02.09.2019 № 96 про продовження строку проведення перевірки вручений - 02.09.2019 (а.с.14-15,т.1).
При цьому, з огляду на те, що у направленнях на перевірку від 19.08.2019 № 1644, № 1645 міститься власноручний підпис позивача про те, що їй 19.08.2019 пред'явлено службове посвідчення та направлення на проведення перевірки, є підстави вважати, що позивач допустив посадових осіб до проведення перевірки.
Колегія суддів також враховує, що за встановленими у справі обставинами, під час проведення перевірки між сторонами відбувалася комунікація щодо предмету перевірки, зокрема, як зазначає позивач у телефонному режимі та безпосередньо у приміщенні податкового органу. Позивачем надавалися запитувані контролюючим органом документи у приміщення податкового органу без висловлення заперечень щодо її проведення саме у такому організаційному порядку.
При цьому, судом першої інстанції встановлено, що представником позивача в судовому засіданні не заперечувався той факт, що позивач була обізнана про дату, час та місце проведення перевірки та особисто надавала всю первинну документацію, яку вимагали перевіряючи під час проведення перевірки.
Зазначене свідчить про відсутність підстав для висновку про протиправність проведеної перевірки у приміщенні контролюючого органу при призначенні виїзної документальної перевірки як такого (висновку), що зумовлює наявність підстав для скасування рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки у цій справі.
Отже, можна зробити висновок, що контролюючий орган забезпечив право платника податків на участь у перевірці із наданням документів та пояснень.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що у цьому випадку ГУ ДПС набуло прав на проведення перевірки за місцезнаходженням контролюючого органу.
Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.
Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повне судове рішення складено 13 листопада 2025 року.
Головуючий суддя Л.В. Бєлова
Судді В.О. Аліменко,
А.Ю. Кучма