П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
11 листопада 2025 р. Категорія 106030000м. ОдесаСправа № 420/8646/25
Перша інстанція: суддя Караван Р.В.,
час і місце ухвалення: письмове провадження,
м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Семенюка Г.В.,
суддів - Федусика А.Г., Шляхтицького О.І.,
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П'ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2025 р. у справі № 420/8646/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеської митниці про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановиВ:
Позивач, звернувся до суду з позовом до Одеської митниці Державної митної служби України (зареєстроване канцелярією 25.03.2025), у якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Одеської митниці Державної митної служби України від 23.09.2024 №131-дс «Про застосування дисциплінарного стягнення у відношенні ОСОБА_1 »;
- поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №4 митного поста «Придунайський» Одеської митниці Державної митної служби України;
- стягнути з Одеської митниці Державної митної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23.09.2024 по день фактичного поновлення на роботі.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року позовну заяву залишено без розгляду.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що з боку ОСОБА_1 та його представника не вбачається умисного зловживання та затягування строку для звернення до адміністративного суду, ними застосовувалися належні дії для отримання копії наказу від 23.09.2024 року та отримання необхідної документації для належного обґрунтування позовної заяви.
На підставі ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне:
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 24.03.2025 року звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Одеської митниці Державної митної служби України про визнання протиправним та скасування наказу Одеської митниці Державної митної служби України від 23.09.2024 №131-дс «Про застосування дисциплінарного стягнення у відношенні ОСОБА_1 », поновлення на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №4 митного поста «Придунайський» Одеської митниці Державної митної служби України та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 28.03.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме: подання обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.
07.04.2025 року представником позивача було подано заяву про усунення недоліків, в якій було наведено обставини та причини, які перешкоджали вчасному зверненню до суду, та надані докази поважності пропуску строку.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року позов повернуто позивачеві. Суд першої інстанції рахуючи початок відліку строку з 20.02.2025 року, а саме з дати отримання представником ОСОБА_1 копії наказу від 23.09.2024 року, вказав про пропуск строку на звернення з відповідним позовом до суду та відсутність поважних причин для його поновлення.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05.06.2025 року вказана ухвала суду скасована, а справу направлено до суду першої інстанції для вирішення питання щодо відкриття провадження При винесенні постанови, суд апеляційної інстанції вказав: «...колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що позивач отримав копію наказу про звільнення від 23 вересня 2024 року лише 20 лютого 2025 року, після запитів, направлених до відповідача щодо винесення оскаржуваного наказу щодо позивача. Отже, починаючи з 21 лютого 2025 року місячний строк звернення до суду з урахуванням 30-денного терміну припадає на 22 березня 2025 року (субота), що є вихідним днем. Наступним робочим днем після вихідного дня є 24 березня 2025 року (понеділок), про що і зазначено позивачем. Тобто, колегія суддів вважає, що при зверненні позивача до суду першої інстанції з адміністративним позовом не порушенні вимоги, встановлені КАС України, а тому адміністративний позов безпідставно повернуто Позивачу.».
Ухвалою суду від 26.06.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за вказаним позовом ОСОБА_1 .
Ухвалою від 26.06.2025 року та ухвалою від 22.07.2025 року суд витребував у відповідача всі наявні докази надсилання поштою, в тому числі з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку супровідного листа № 7.10-1/12- 01/10/16946 від 24.09.2024 та засвідченої копії наказу Одеської митниці від 23.09.2024 №131-дс (реєстри поштових відправлень, копії повідомлення про вручення, протоколи та інші документи), інформацію щодо дати здійснення повного розрахунку з ОСОБА_1 при його звільненні разом з доказами його здійснення (за наявності), а також документи щодо змісту електронного листа та вкладень до нього, які були надіслані 24.09.2024 ОСОБА_2 на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1
Отримавши надані відповідачем копії документів, суд першої інстанції визначив, що відлік строку на надання позовної почався з 24.01.2025 року, а саме з дати звільнення ОСОБА_1 з під варти, так як саме з вказаної дати позивач отримав доступ до інформації з його електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 , та, відповідно, повинен був бути поінформований про винесений наказ про його звільнення.
Окрім іншого, представник ОСОБА_1 мав повноваження за фактом укладеного договору про надання правничої з 29.07.2024 року щодо отримання необхідної інформації про звільнення підзахисного, проте з запитом про факт звільнення звернулася лише 17.02.2025 року, що не можна вважати зверненням без зволікань та протягом розумного строку.
Натомість доводи суду першої інстанції щодо обізнаності ОСОБА_1 про винесений наказ про його звільнення саме з 24.01.2025 року є безпідставними.
Так, в ухвалі від 26.08.2025 року суд першої інстанції вказав, що в матеріалах справи містяться належні та допустимі докази, які свідчать, що про існування оскаржуваного наказу позивач мав реальну змогу дізнатися 24.01.2025, а саме після звільнення з Державної установи «Одеський слідчий ізолятор», після внесення застави.
На переконання суду надсилання 24.09.2024 року відповідачем на електронну пошту позивача за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 24.09.2024 року файлу « 16946_додаток.pdf, 16946.pdf, 16946.pdf.p7s», що містили скріншоти з СЕД АСКОД, а саме скановані копії супровідного листа № 7.10-1/12-01/10/16946 від 24.09.2024 року та засвідченої копії наказу Одеської митниці від 23.09.2024 №131-дс підтверджує факт належного повідомлення позивача про винесений наказ, доступ до якого позивач отримав саме з дня звільнення з Державної установи «Одеський слідчий ізолятор» 24.01.2025 року.
Проте, як вже зазначав ОСОБА_1 у наданому позові, дійсно 24.01.2025 року він був звільнений з Державної установи «Одеський слідчий ізолятор», після внесення застави.
На підтвердження вказаного факт ОСОБА_1 до суду було надано відповідну довідку Державної установи «Одеський слідчий ізолятор».
Одночасно ОСОБА_1 вказав, що єдиною можливістю доступу до електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 був мобільний телефон, ІМЕL: НОМЕР_1 ; НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , що 24.07.2024 року на підставі ухвали слідчого судді Приморського району м.Одеси від 11.07.2024 року було вилучено.
03.01.2025 року вказаний мобільний телефон постановою ст.слідчого в ОВС слідчого відділу УСБУ в Одеській області С. Яником було визнано речовим доказом та передано на відповідальне зберігання.
Тобто, дізнатися про факт надходження електронного листа з копією наказу Одеської митниці від 23.09.2024 року, ОСОБА_1 після звільнення з під варти не міг.
Доводи суду першої інстанції, що позивач не був позбавлений реальної можливості доступу до електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 через інші засоби електронної комунікації з доступом до мережі інтернет безпідставні.
Так, повернення мобільного телефона, відновлення сім карти мобільного телефону, яка залишилась у вилученому телефоні, до якої прив'язана електронна пошта потребує певного часу.
За вимогами статті 194 КПК України у разі обрання запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, суд зобов'язує підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов'язків, необхідність покладення яких була доведена прокурором, а саме: 1) прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю; 2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду; 3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; 4) утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом; 5) не відвідувати місця, визначені слідчим суддею або судом; тощо.
Наявні обмеження, застосовані до ОСОБА_1 у результаті обрання запобіжного заходу у вигляді застави, змусили його перебувати у місті Одесі для виконання покладених обов'язків, а також з метою, передбаченою статтею 290 КПК України: для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.
Той факт, що ОСОБА_1 мешкає у місті Одесі після звільнення з під варти підтверджується ухвалою Ренійського районного суду Одеської області від 17.03.2025 року по справі № № 510/320/25.
Тобто, у ОСОБА_1 існували реальні перешкоди, що унеможливило його вчасне ознайомлення з надісланими Одеською митницею на його електронну пошту листами, а також для особистого звернення за місцем роботи: вилучення мобільного телефону, потреба у додатковому часу на адаптацію після звільнення з під варти, необхідність виконання зобов'язань у результаті застосування запобіжного заходу.
Посилання суду першої інстанції на копію платіжної інструкції №2091 від 24.09.2024 року, відповідно до якої 25.09.2024 року банком було проведено платіж з призначенням платежу: « 3506010; 2111; Перерах. на картки ост. розрах при звільн 09.2024; дог. 290912151933-328351 24.06.2021 реєстр № 331 від 24.09.2024» не є підтвердженням обізнаності ОСОБА_1 про звільнення.
Платіжна інструкція згідно Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої Постановою Правління НБУ від 29.07.2022 року № 163 є розпорядженням ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції, тобто первинним бухгалтерським документом.
Найманий працівник отримує інформацію про надходження коштів на його рахунок з розшифровкою підстави перерахування тільки в разі встановлення відповідного онлайн додатку інтернет-банкінгу на власний мобільний телефон.
У суду першої інстанції були відсутні відомості щодо встановлення ОСОБА_1 на власний мобільний телефон такого додатку та у суду були відсутні відомості, що ОСОБА_1 отримував інформаційне повідомлення від банківської установи щодо перерахування йому коштів на рахунок саме за фактом звільнення.
Посилання суду на обізнаність позивача та його представника про факт звільнення останнього станом на час виписки ордера адвоката від 24.09.2024 року також є безпідставними.
Як вбачається з матеріалів справи згідно договору про надання правничої допомоги № б/н від 29.07.2024 року адвокат Богданцева І.В. представляла інтереси ОСОБА_1 виключно у межах кримінального провадження.
Відповідно, саме в межах кримінального провадження та обраної разом з підзахисним правової позиції визначала подальші дії, у тому числі, щодо збору доказів, з метою подальшого захисту.
Саме в межах захисту його прав як підзахисного, адвокат ОСОБА_3 оформлювала ордер від 24.09.2024 року та запитувала інформацію з Одеської митниці Державної митної служби України.
Ордер, як підстава представлення інтересів ОСОБА_1 , надавався до адвокатського запиту від 17.02.2025 року на адресу Одеської митниці Державної митної служби України щодо надання інформації щодо наявності перешкод з боку роботодавця на подальшу працю ОСОБА_1 .
Дата складання ордеру адвоката аж ніяк не може свідчить про обізнаність ОСОБА_1 про винесення наказу про його звільнення, адже адвокат в силу вимог статті 27 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», з'ясовувала факти виключно в межах кримінального провадження та у межах наданих повноважень саме щодо захисту клієнта в межах кримінального провадження та щодо обраної правової позиції.
Відповідно, саме в межах кримінального провадження та обраної разом з підзахисним правової позиції визначала подальші дії, у тому числі, щодо збору доказів, з метою подальшого захисту.
Ставити у вину представнику, адвокату Богданцевій І.В., штучне створення передумов для продовження процесуального строку звернення до суду з позовною заявою щодо оскарження наказу Одеської митниці від 23.09.2024 року №131-дс є недотриманням гарантій адвокатської діяльності, передбачених статтею 23 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», особливо в частині заборони втручання у правову позицію адвоката та заборони ототожнення адвоката з клієнтом.
Доводи суду першої інстанції, що не було надано жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про не можливість звернення до відповідача з відповідними адвокатськими запитами щодо отримання оскаржуваного наказу протягом розумного строку з моменту його звільнення зі слідчого ізолятора спростовуються тим фактом, що з адвокатським запитом до Одеської митниці Державної митної служби України з приводу працевлаштування ОСОБА_1 адвокат звернулася 17.02.2025 року, тобто через 16 робочих днів з дня звільнення ОСОБА_1 з під варти, що не можна вважати будь-яким зволіканням, а тим більше «нерозумним» строком.
Тобто, станом на день надання адвокатського запиту від 17.02.2025 року, адвокат Богданцева І.В. здійснювала повноваження, надані укладеним договором на надання правничої допомоги щодо захисту прав ОСОБА_1 в межах кримінального провадження, а не в межах усіх можливих справ як станом на день надання запиту, так і на «майбутнє».
Тільки за фактом отримання 20.02.2025 року відповіді на адвокатський запит ОСОБА_1 стало відомо про факт його звільнення згідно наказу Одеської митниці від 23.09.2024 №131-дс «Про застосування дисциплінарного стягнення у відношенні ОСОБА_1 ».
Саме отримана 20.02.2025 року відповідь Одеської митниці стала підставою для укладення договору про надання правничої допомоги між ОСОБА_1 та адвокатом Богданцевою І.В. щодо представництва його інтересів в Одеському окружному адміністративному суді з приводу оскарження наказу Одеської митниці від 23.09.2024 №131-дс «Про застосування дисциплінарного стягнення у відношенні ОСОБА_1 ».
Повноваження на представлення інтересів ОСОБА_1 в межах захисту його трудових прав, було отримано адвокатом Богданцевою І.В. з укладанням відповідного договору від 17.03.2025 року.
За таких умов, ОСОБА_1 мав реальну можливість дізнатися та дізнався про винесений Одеською митницею наказ від 23.09.2024 №131-дс «Про застосування дисциплінарного стягнення у відношенні ОСОБА_1 » лише з 20.02.2025 року, після отримання відповіді на адвокатський запит від 17.02.2025 року.
На адвокатський запит Одеською митницею було надано лише копію наказу від 23.09.2024 року, що не містив обґрунтувань підстав звільнення, окрім загальних посилань на порушення Присяги державного службовця, щоб надавало можливість належним чином скласти позовну заяву з огляду на вимоги статті 160 КАС України.
Про підстави звільнення ОСОБА_1 стало відомо лише з отриманням копії дисциплінарної справи, а саме з 06.03.2025 року на повторний адвокатський запит від 27.02.2025 року.
Згідно із ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський суд з прав людини акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 р.).
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Також, у Рішенні у справі Белле проти Франції від 4 грудня 1995 року Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Також, слід зазначити, що строк звернення до суду - це період часу, в межах якого особа може звернутися до адміністративного суду з позовною вимогою про захист своїх прав, свобод та інтересів.
Дотримання строку звернення до суду є однією із умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Однією з передумов забезпечення доступу до суду є наявність в особи права на судових захист. Це право випливає із Конституції України.
Другою передумовою забезпечення доступу до суду є нормативне закріплення й реальне дотримання принципу рівності перед законом та судом. Це означає, що не повинно бути жодних обмежень, за будь-якими ознаками, у разі звернення до суду. Обмеження можливе тільки у випадку відсутності в особи процесуальної правоздатності й дієздатності.
Аналіз практики Європейського суду дає можливість наступним чином охарактеризувати право на доступ до правосуддя.
Будь-яка особа може звернутися до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів. При цьому, обмеження цього права, які можуть бути запроваджені державою, не повинні позбавляти особу взагалі права на захист, тобто в неї завжди має залишатися можливість скористатися альтернативними формами захисту. Крім того, такі обмеження повинні мати правомірну мету, а також необхідно зберігати пропорційне співвідношення між вжитими засобами та поставленою метою.
Особа має не лише право порушити провадження у справі, але й право отримати «вирішення» спору судом, тобто, розгляд справи повинен завжди закінчуватися судовим рішенням.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду.
У судовій практиці ЄСПЛ (надалі - Європейський Суд), неодноразово повторював, що неможливо припустити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» детально описував процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не гарантував сторонам, що спір щодо їх прав та обов'язків буде остаточно вирішено.
При вирішенні справи Голдер проти Сполученого Королівства Європейський суд зазначив: «...На думку Суду, було би нерозумно, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції містив детальний опис наданих сторонам процесуальних гарантій і не захищав би в першу чергу того, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, а саме доступу до суду. Такі характеристики процесу як справедливість, публічність, динамізм, позбавляються змісту, якщо немає самого судового розгляду» (§35 of Judgment of the European Court of Human Rights: Golder v. The United Kingdom, 21 February 1975, Published in A18).
Аналогічні висновки містяться у рішеннях Європейського Суду «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), № 58112/00, п. 45, 10 липня 2003 року; «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-ІІ, та «Сухорубченко проти Росії» (Sukhorubchenko v. Russia), № 69315/01, п. 43, 10 лютого 2005 року).
Окрім того, рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Ілхан проти Туреччини» (22277/93, 27 червня 2000 року, абз. 59) наведене висновок про те, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку звернення, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Отже, необґрунтована відмова в можливості доступу до суду та розгляду справи, враховуючи, що національне законодавство передбачає таку процедуру, розглядається Європейським Судом як фактична перепона у доступі до суду.
Відповідно до ч. 1, 2 Постанови Пленуму Верховного суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 3 від 01.03.2013 року, «Суди мають враховувати, що забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.ХІ.1950, далі - Конвенція 1950 року), а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Діючим законодавством України не визначено іншого способу винесення законного та обґрунтованого рішення, як дотримання вимог процесуального законодавства.
З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що позивач отримав копію наказу про звільнення від 23 вересня 2024 року лише 20 лютого 2025 року, після запитів, направлених до відповідача щодо винесення оскаржуваного наказу щодо позивача.
Отже, починаючи з 21 лютого 2025 року місячний строк звернення до суду з урахуванням 30-денного терміну припадає на 22 березня 2025 року (субота), що є вихідним днем. Наступним робочим днем після вихідного дня є 24 березня 2025 року (понеділок), про що і зазначено позивачем.
Про це все вже зазначалось у Постанові П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05.06.2025 року, яку судом першої інстанції було фактично проігноровано.
Тобто, колегія суддів вважає, що при зверненні позивача до суду першої інстанції з адміністративним позовом не порушенні вимоги, встановлені КАС України, а тому адміністративний позов безпідставно залишено без розгляду.
Таким чином, виходячи з норм Конституції України, а також з норм міжнародного права, колегія суддів дійшла висновку, що залишення без розгляду позовної заяви унеможливило доступ Позивача до правосуддя для повного захисту своїх прав та інтересів шляхом судового розгляду справи.
Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Згідно із частиною 3 статті 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Враховуючи вище викладене, колегія судів приходить до висновку, що судом першої інстанції при прийнятті Ухвали від 26 серпня 2025 року було неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, що призвело до її неправильного вирішення, а відтак, відповідно до ч. 3 ст. 312, ст. 320 КАС України, - оскаржувана Ухвала підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 311, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , - задовольнити.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року по справі № 420/8646/25, - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач Г.В. Семенюк
Судді А.Г. Федусик О.І. Шляхтицький