13 листопада 2025 року м. Дніпросправа № 160/23923/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач),
суддів: Баранник Н.П., Малиш Н.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області
на рішення Дніпропетровського окружного суду від 17.03.2025, (суддя суду першої інстанції Конєвої С.О.), прийняте в порядку письмового провадження в м. Дніпрі, в адміністративній справі №160/23923/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
03.09.2024 ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не прийняття заяви та рішення за результатами розгляду заяви громадянки російської федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 07.08.2024р.;
- зобов'язати відповідача розглянути заяву позивачки про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 року №649 та надати рішення за результатами розгляду заяви від 07.08.2024р.
Адміністративний позов обґрунтований тим, що 07.08.2024р. вона особисто звернулася до відповідача із заявою-анкетою, встановленої форми, про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, однак, посадові особи відповідача її заяву не прийняли, не зареєстрували та не надали письмову відповідь-відмову у прийомі її заяви. Разом з тим, позивач посилається на те, що її заява-анкета була розглянута відповідачем в порядку Закону України “Про звернення громадян» та листом від 20.08.2024р. відповідач повідомив, що поки триває військова агресія рф надання міжнародного захисту іноземним громадянам в умовах війни є недоречним, що, на переконання позивачки, суперечить вимогам ч.12 ст.7 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Також позивачка вказала і на те, що за наслідками розгляду її заяви-анкети про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідач мав обов'язок ухвалити рішення у формі наказу у відповідності до п.2.4 Правил №649, чого відповідачем зроблено не було, можливості не приймати заяви від шукачів захисту органами міграційної служби чинним законодавством України не передбачено, тому позивачка вважає, що зазначене свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, яка полягає у не прийнятті її заяви-анкети про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та не ухваленні рішення за результатами її розгляду згідно з приписами чинного законодавства України (про прийняття заяви, або про відмову у прийнятті заяви). У відповіді на відзив від 07.10.2024р. представник позивачки послався на ті ж самі обставини та підстави, які наведені і у позові, додатково, зазначив, що твердження відповідача про те, що позивачка порушила порядок звернення за захистом в Україні в частині особистого звернення, оскільки цей факт особистого звернення позивачки із заявою-анкетою від 07.08.2024р. до відповідача підтверджується копією листа самого відповідача від 07.10.2024р. та відомостями із копії Журналу обліку відвідувачів адмінбудівлі відповідача (а.с.1-8, 227-234).
Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 17.03.2025 задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 частково. Визнав протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області щодо не реєстрації заяви-анкети та не прийняття рішення за результатами розгляду заяви-анкети громадянки російської федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 07.08.2024р. Зобов'язав Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. В.Липинського, буд.7 код ЄДРПОУ 37806243) зареєструвати заяву-анкету громадянки російської федерації ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 07.08.2024р. та за результатами її розгляду прийняти рішення (про прийняття заяви-анкети або про відмову у її прийнятті) відповідно до вимог Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» за формою та процедурою, встановленою Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 року №649. В іншій частині позовних вимог - відмовив.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість доводів скарги просить рішення суду скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивач у визначеному Законом порядку не зверталась до ГУ ДМС у Дніпропетровській області із заявою-анкетою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач не зверталась із відповідною заявою до органу ДМС особисто із поданням пакету документів, а подала заяву-анкету, оформлену в довільній формі, до органу ДМС через канцелярію. Відповідно у відповідача не виникло обов'язку розглядати подану позивачем заяву в прядку ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», натомість заява позивача була обґрунтовано розглянута в порядку ЗУ «Про звернення громадян».
Позивачем поданий відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на необгрунтованість доводів скарги просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою російської федерації, що підтверджується змістом копії її паспорту № НОМЕР_2 з датою видачі 18.10.2002р. та копії закордонного паспорту № НОМЕР_3 з датою видачі 29.05.2012р., дійсного до 29.05.2022р. (а.с.12-30).
Так, на території України громадянка рф ОСОБА_1 була документована Посвідкою на тимчасове проживання в Україні за №800253020, виданою 16.11.2021р., підстава 04/14 (воз'єднання сім'ї з громадянином України (на підставі шлюбу)) зі строком дії 03.11.2022р. про що свідчить зміст копії наведеної посвідки, наявної у справі (а.с.9-10).
07.08.2024р. позивач особисто звернулася до відповідача із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, форма якої затверджена Наказом МВС України від 07.09.2011р. №649, що підтверджується її копією (а.с.31-45, 123-177).
Факт подання до органу ДМС 07.08.2024р. вказаної заяви-анкети позивач особисто підтверджується копією-листа-відповіді ДМС №1201.3.3-13352/12.3-24 від 07.10.2024р. та копією Витягу із журналу відвідувачів адмінбудівлі відповідача (а.с.232-233).
Наведена заява-анкета позивач про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 07.08.2024р. була розглянута відповідачем як звернення в порядку Закону України “Про звернення громадян» та листом за вих. №Д-677/6/1201-24/1201.3.3/11279-24 від 20.08.2024р. надано відповідь, у якому роз'яснено порядок на строки звернення з відповідною заявою, які визначені Законом №3671-УІ, а також зазначено, що поки триває військова агресія рф, через що неможливе гарантувати збереження життя і здоров'я, надання Україною міжнародного захисту іноземним громадянам, є недоречним (а.с.46-47, 223-224).
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття її заяви-анкети про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 07.08.2024р. та не прийняття рішення за результатами розгляду вказаної заяви-анкети за формою, встановленою Правилами №649, звернулася до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що заява позивача про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не була зареєстрована та розглянута відповідачем у відповідності до вимог чинного законодавства, вказане свідчить про протиправність бездіяльності відповідача.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Згідно із пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 вказаного Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" довідка про звернення за захистом в Україні - це документ, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсною для реалізації прав і виконання обов'язків, передбачених цим Законом та іншими законами України, до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України.
Частиною сьомою статті 7 вказаного Закону встановлено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
За змістом статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання..
У разі подання законним представником дитини, розлученої із сім'єю, заяви про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, без попереднього розгляду заяви.
За бажанням заявника участь у попередньому розгляді заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, бере адвокат. Призначення адвоката для надання правничої допомоги заявникові здійснюється в установленому порядку.
Під час співбесіди заявнику, який не володіє українською або російською мовами, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, забезпечує перекладача з мови, якою заявник може спілкуватися. Заявник має право залучити перекладача за свій рахунок або за рахунок інших юридичних чи фізичних осіб. Перекладач повинен дотримуватися конфіденційності з обов'язковим оформленням центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, розписки про нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника.
Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
У разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні.
Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
Частиною одинадцятою статті 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що після після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Виходячи зі змісту статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у тому числі стосовно перебуваючих з ним на території України неповнолітніх дітей (членів сім'ї заявника або таких, які знаходяться під його опікою чи піклуванням), внесених до анкети заявника, на визнання яких біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, є письмова згода заявника, висловлена в анкеті чи заяві, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, але не більш як до трьох місяців..
Положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Згідно з положеннями пункту 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що у відповідача наявний обов'язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.
При цьому заявник, в свою чергу, не зобов'язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.
Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджено Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884 (далі - Правила № 649).
Відповідно до пункту 2.1 Правил №649 уповноважена посадова особа органу міграційної служби, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом: а) встановлює особу заявника; б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1); в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків; г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв'язку; ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; д) з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні); е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви; є) проводить дактилоскопію заявника; ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи; з) роз'яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.
Згідно з пунктом 2.2 та 2.4. розділу ІІ Правил №649 рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.
У разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС:
- видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3);
- під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.
Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача з заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та отримала відповідь на своє звернення в порядку, визначеному Законом України «Про звернення громадян».
Також судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем заява-анкета позивача по суті не розглядалася, перевірку викладених фактів та обставин, передбачених Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", не проводилося.
Оскільки заяви-анкети від осіб щодо визнання їх біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту підлягають розгляду та перевірці в порядку, визначеному Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", позивач мав право на перевірку викладених у її заяві обставин та фактів в процедурі, визначеній законодавством для такого роду звернень.
За такого правового врегулювання та обставин справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необґрунтованість оскаржуваного рішення відповідача, оформленого листом ГУ ДМС України в Дніпропетровській області, оскільки заява позивача розглянута в порядку Закону України «Про звернення громадян».
Отже, враховуючи те, що лист відповідача від 20.08.2024 за вих. №№Д-677/6/1201-24/1201.3.3/11279-24 у відповідь на заяву-анкету позивачки про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту за змістом та формою не може вважатися “рішенням про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» у розумінні Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо неприйняття рішення (про прийняття заяви або відмову у її прийнятті) за результатами розгляду заяви-анкети позивачки про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 07.08.2024р.
Отже, оскільки лист відповідача не є рішенням про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, то в спірному випадку має місце допущення відповідачем саме протиправної бездіяльності, яка полягає у неприйнятті ним відносно позивачки жодного з тих рішень, які передбачені Законом України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» у визначений законом строк.
Зазначена бездіяльність суб'єкта владних повноважень суперечить положенням ч.12 ст.7 Закону №3671-УІ та п.2.1, п.2.4 розділу ІІ Правил №649.
Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 року у справі “Рисовський проти України» дії суб'єкта владних повноважень щодо втручання або обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка вирішення органу влади повинна бути чіткою та зрозумілою, як і можливі наслідки.
Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (пункт 71 рішення ЄСПЛ).
Таким чином, у даному випадку, відповідач (суб'єкт владних повноважень) не міг уникнути виконання свого обов'язку щодо реєстрації заяви-анкети позивачки від 07.08.2024р. та прийняття за результатами розгляду заяви-анкети позивачки відповідного рішення, у формі, у строки та у порядку, встановленому вищенаведеним законодавством, з дотриманням процедури його прийняття, встановленої Привалами №649.
За таких обставин, вищенаведена бездіяльність відповідача у даних правовідносинах щодо не реєстрації заяви-анкети позивачки про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 07.08.2024р. та не прийняття за нею відповідного рішення (акту індивідуальної дії) у формі та за процедурою, встановленими Законом №3671-УІ та Правилами №649 визнається судом протиправною.
Водночас, з метою відновлення прав, свобод та інтересів позивачки, за захистом яких вона звернулася до суду, оскільки судом вище встановлено протиправну бездіяльність відповідача, яка полягає у не реєстрації заяви-анкети позивачки про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 07.08.2024р., не прийнятті за результатами її розгляду рішення щодо прийняття або відмови у прийнятті заяви-анкети позивачки відповідно до вимог Закону №3571-УІ та за формою, встановленою Правилами №649, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача вчинити наведені дії (зареєструвати та розглянути заяву позивача) підлягають задоволенню.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права викладений в постанові Верховного Суду від 13.02.2020 в адміністративній справі №815/5479/17, що враховано судом під час розгляду цієї справи відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
З огляду на зазначене колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстави для зміни чи скасування судового рішення - відсутні.
Керуючись ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 325 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.03.2025 в адміністративній справі № 160/23923/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий - суддя О.О. Круговий
суддя Н.П. Баранник
суддя Н.І. Малиш