Справа № 560/8932/25
іменем України
13 листопада 2025 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просить:
1. Визнати протиправними дії та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 8 від 02 квітня 2025 року щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року № 2262-XII (зі змінами та доповненнями).
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області прийняти рішення щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року № 2262-XII (зі змінами та доповненнями) та провести нарахування та виплату пенсії.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржуване рішення прийняте відповідачем не відповідно до вимог чинного законодавства та без врахування всіх фактичних обставин, тому позивач вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Вказує, що набув право на призначення пенсії за вислугу років, як такий, що проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України та звільнявся зі служби органів Державної кримінально-виконавчої служби України.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників (у письмовому провадженні).
Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, правом на подання відзиву на адміністративний позов у наданий йому ухвалою строк не скористався, жодних документів до суду не подав.
Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
Позивач проходив службу в Державній установі «Райківецька виправна колонія (№78)».
25 лютого 2025 року наказом начальника Державної установи «Райківецька виправна колонія (№78)» № 20/ОС-25 від 18.02.2025 року позивача звільнено із служби, виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення.
25 лютого 2025 року позивач призваний на військову службу за призовом під час мобілізації до Збройних Сил України.
26.03.2025 за вх. №170/5 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області з Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції надійшли подання та документи, необхідні для призначення Вам пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
02 квітня 2025 року відповідачем прийнято рішення № 8 щодо відмови у призначенні пенсії.
Позивач вважає спірне рішення протиправним та таким, що порушує вимоги статей Конституції України, пенсійне законодавство України, Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06.09.2012 № 5207-VI, а також гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право мирно володіти своїм майном.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії, а тому органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 8, частина друга статті 19 Основного Закону України).
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували па військовій службі, службі в органах внутрішніх справ. Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом визначає Закон України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ).
Відповідно до пункту б ст. 1-2 Закону № 2262-ХІІ право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби, зокрема особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України.
Згідно з пунктом «а» статті 12 Закону № 2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах «б-д», «ж», «з» статті І 2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.
Аналізуючи вказані норми законодавства, суд дійшов висновку, що особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України набувають пенсію за вислугу років відповідно до умов Закону № 2262-ХІІ за наявності таких умов: 1) звільнений зі служби; 2) наявна вислуга 25 календарних років.
Як встановлено судом та слідує з матеріалів справи позивач проходив службу в Державній установі «Райківецька виправна колонія (№78)».
25 лютого 2025 року наказом начальника Державної установи «Райківецька виправна колонія (№78)» № 20/ОС-25 від 18.02.2025 року позивача звільнено із служби, виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення.
25 лютого 2025 року позивач призваний на військову службу за призовом під час мобілізації до Збройних Сил України.
Разом з тим, відповідачем заперечується наявність у позивача права на призначення пенсії за вислугу років станом на день надходження документів про призначення пенсії, оскільки останній проходить військову службу.
Вказані доводи суд оцінює критично, оскільки системний аналіз статей 1-2, 12 Закону № 2262-ХІІ у своєму логічному зв'язку дає підстави для висновку, що право на пенсію за вислугу років набувають відповідні категорії службовців у зв'язку із їх звільненням зі служби - в цьому випадку звільнення 25.02.2025 позивача зі служби у Державній кримінально-виконавчій службі України.
При цьому, Закон № 2262-ХІІ не містить положень, що позбавляють особу права на призначення пенсії за вислугу років у зв'язку із проходженням нею військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, як вважає відповідач.
Так, згідно із ч. 3 ст. 2 Закону № 2262-ХІІ пенсіонерам із числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі призову їх на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийняття за контрактом на військову службу чи службу цивільного захисту, в тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, служби цивільного захисту, до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів та підрозділів цивільного захисту під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення виплата пенсій не припиняється.
Після звільнення із служби таких осіб виплата їм пенсій здійснюється з урахуванням додаткової вислуги років від часу призову їх на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або повторного прийняття їх на службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, служби цивільного захисту до дня фактичного звільнення. Якщо новий розмір пенсії цих осіб буде меншим за розмір, який вони отримували до призову або повторного прийняття їх на службу, виплата їм пенсій здійснюється у розмірі, який вони отримували до призову або прийняття на службу в особливий період.
Відповідно до частини 2 статті 12 Закону 2262-ХІІ, зберігається право на пенсію за вислугу років для осіб, які були звільнені зі служби до набрання чинності Законом України від 8 липня 2011 року № 3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" та мають вислугу 20 років, у разі їх призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період та подальшим їх фактичним звільненням з такої служби або прийняття на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці України, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.
Отже, відповідно до вимог Закону № 2262 не передбачено припинення виплати пенсій особам, яких призвано на військову службу під час мобілізації на особливий період. Відповідно, не може бути відмовлено позивачу в призначенні пенсії за вислугу років, право на яку він набув при звільненні зі служби.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 8 від 02 квітня 2025 року щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року № 2262-XII (зі змінами та доповненнями) необхідно визнати протиправним та скасувати.
Стосовно позовних вимог зобов'язального характеру суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
При цьому згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаних норм у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення або вчинив бездіяльність за наслідками звернення особи, але таке рішення чи вчинена бездіяльність визнані судом протиправними з огляду на невідповідність чинному законодавству, то суд, як виняток, за відсутності сумнівів у тому, що суб'єктом звернення (позивачем у справі) дотримано усіх визначених законом умов для отримання позитивного результату за наслідками розгляду його звернення та за умови відсутності у суб'єкта, що уповноважений прийняти відповідне рішення за наслідками звернення позивача, дискреції (можливості на власний розсуд визначити зміст рішення та обрати на підставі поданих позивачем документів один з варіантів дій), вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення.
У разі якщо межі заявлених позовних вимог не дозволяють суду під час розгляду справи здійснити перевірку того, чи забезпечив позивач на момент його звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень виконання всіх без винятку вимог закону для отримання позитивного рішення та(або) якщо суб'єкт до якого звертається позивач має право діяти при прийнятті відповідного рішення на власний розсуд (тобто має альтернативні варіанти поведінки за наслідками розгляду звернення позивача), то суд, у межах свого розсуду, з метою уникнення перебирання на себе повноважень щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції іншого органу, повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення з урахуванням оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Крім того, Верховний Суд, зокрема у постановах від 11 лютого 2020 року у справі №0940/2394/18, від 04 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20 та від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19 дійшов подібного висновку та вказав, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Поняття дискреційних повноважень наведене у пункті 7 частини першої статті 2 Закону України «Про адміністративну процедуру» 17 лютого 2022 року №2073-IX (далі - Закон №2073-IX), згідно якої дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону №2073-IX здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов: дискреційне повноваження передбачено законом; дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом; правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом; вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків.
Як було зазначено вище, відповідач прийняв протиправне рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за вислугу років. Проте, будь-якої оцінки документам, надісланим Центрально-Західним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, не надав.
Таким чином, враховуючи положення статті 245 КАС України, суд зазначає, що суд, за загальним правилом, не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх передбачених підстав для призначення пенсії, оскільки вказане не входить до предмету судової перевірки, виходить за межі заявлених позовних вимог та є дискреційними повноваженнями відповідача.
З урахуванням вищевикладеного, а також враховуючи позицію Верховного Суду України, висловлену у постановах від 18 березня 2014 року у справі № 21-11а14 та від 22 квітня 2014 року у справі № 21-484а13, про те, що належним способом захисту порушених прав позивача є покладення на уповноважений орган обов'язку повторно розглянути подання та документи, надіслані Центрально-Західним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, необхідні для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", та прийняти вмотивоване рішення з урахуванням висновків, викладених у рішенні суду.
Згідно з частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням зазначеного, суд на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково.
Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Так, предметом позову була одна вимога немайнового характеру, яка хоч і задоволена частково, але розмір компенсації за сплачений судовий збір суд визначає, виходячи з кількості (а не з розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог. Такий механізм розподілу витрат зі сплати судового збору застосовано Верховним Судом у рішенні від 16.06.2020 року у справі № 620/1116/20.
Враховуючи наведене, відповідно до вимог статті 139 КАС України, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору за подання позову в розмірі 968,96 грн підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 8 від 02 квітня 2025 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року № 2262-XII.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути подання та документи, надіслані Центрально-Західним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, необхідні для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", та прийняти вмотивоване рішення з урахуванням висновків, викладених у рішенні суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )
Відповідач:Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, 10,м. Хмельницький,Хмельницька обл., Хмельницький р-н,29013 , код ЄДРПОУ - 21318350)
Головуючий суддя В.К. Блонський