14 листопада 2025 рокум. Рівне№460/2594/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Максимчука О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій,
1.Стислий виклад позицій учасників справи
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з вказаним адміністративним позовом (позовною заявою) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі - відповідач-2), у якому позивач просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-2 №172050006918 від 04.02.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку у відповідності до вимог ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та зобов'язати відповідача-2 призначити позивачу пенсію зі зниженням пенсійного віку на 6 років у відповідності до вимог ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з дня подання заяви, а саме 27.01.2025.
Позивач в обґрунтування позову зазначає про протиправність прийнятого відповідачем-2 рішення від 04.02.2025 №172050006918 про відмову в призначенні йому пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ). Звертає увагу, що період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення становить 4 роки 7 місяців 25 днів, що дозволяє призначити позивачу пенсію зі зниженням пенсійного віку. З огляду на вказане, вважає таке рішення відповідача-2 протиправним та просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
11.03.2025 відповідач-1 подав відзив на позовну заяву. В обґрунтування заперечень вказав, що дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачу пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є Головне управління ПФУ в Хмельницькій області. Зауважує, що постійне місце роботи/навчання позивача нерозривно пов'язане з його постійним місцем проживання, відтак факт навчання в Рівненському кооперативному профтехучилищі заперечує факт проживання його у зоні гарантованого добровільного відселення в (с. Новаки) в період з 01.09.1987 по 17.05.1989 роки, при цьому підтвердженим є період проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення становить станом на 01.01.1993 роки - 2 роки 10 місяців 28 днів. Таким чином, враховуючи положення статті 55 Закону №796-ХІІ, немає підстав для призначення позивачу пенсії за віком із зниженням пенсійного віку як потерпілому від Чорнобильської катастрофи, через відсутність необхідного періоду проживання у забрудненій зоні. Оскільки позивач не набув права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, а тому відповідач-1 просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Відповідач-2 не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та у строк, встановлений ухвалою суду про відкриття провадження у справі, свій відзив на позов до суду не подав.
2. Заяви, клопотання учасників справи, інші процесуальні дії у справі.
Позовна заява подана позивачем до суду 10.02.2025 у паперовій формі шляхом направлення засобами поштового зв'язку, надійшла до суду і була зареєстрована в автоматизованій системі діловодства суду 13.02.2025.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.02.2025 визначено суддю Махаринця Д.Є. головуючим суддею (суддею-доповідачем) з розгляду справи за вказаною позовною заявою.
Ухвалою від 21.02.2025 суд у складі судді Махаринця Д.Є. прийняв зазначену позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №460/2594/25 за вказаним позовом, вирішив розгляд справи здійснювати одноособово суддею за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та встановив учасникам справи строки подання до суду інших заяв по суті спору.
Відповідач-1 скористався правом на подання відзиву на позовну заяву та подав 31.03.2025 до суду відзив, у якому відповідач виклав свої заперечення проти позову.
Розпорядженням керівника апарату суду від 09.09.2025 №850 на підставі пунктів 2.3.43, 2.3.44 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, Засад використання автоматизованої системи документообігу суду, затверджених рішенням зборів суддів Рівненського окружного адміністративного суду від 27.03.2025№1, у зв'язку із тимчасовим відстороненням від здійснення правосуддя судді Махаринця Д.Є., головуючого судді у справі №460/2594/25, та з урахуванням рішення зборів суддів від 25.08.2025 (протокол зборів №5) призначено повторний автоматизований розподіл справи №460/2594/25.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.09.2025 справу №460/2594/25 передано на розгляд судді Максимчуку О.О.
Ухвалою від 14.11.2025 суд прийняв до провадження адміністративну справу №460/2594/25, розгляд і вирішення цієї справи №460/2594/25 продовжено одноособово суддею Максимчуком О.О. за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) зі стадії розгляду справи по суті.
На момент розгляду справи по суті і ухвалення судом цього рішення інші заяви, клопотання від учасників справи до суду не надійшли, а також суд не здійснював інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо).
З урахуванням вимог частини 4 статті 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження суд не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
3. Встановлені судом обставини справи та зміст спірних правовідносин.
Розглянувши наявні у справі матеріали, з'ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх позовні вимоги і заперечення, дослідивши подані сторонами письмові докази, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, що враховані судом при вирішення спору по суті.
Позивач народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Новаки Володимирецького району Рівненської області, що підтверджується даними з належного позивачу паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Кузнецовським МВ УМВС України в Рівненській області 16.04.1997.
Позивач є особою, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим позивачу Рівненською обласною радою 09.10.1996.
Позивач з 27.05.2024 зареєстрована в с. Новаки Вараського району Рівненської області, територія якого відноситься до зони гарантованого добровільного відселення відповідно до постанови КМ УРСР №106 від 23.07.1991, що підтверджується відміткою з паспорта позивача.
Відповідно до довідки Каноницької сільської ради від 20.02.2024 №02-58/59 позивачу у період з 26.04.1986 по (дата вибуття не вказана) та з 18.05.1989 по 15.04.1992 була зареєстрована та проживала в с. Новаки Володимирецького (нині Вараського) району Рівненської області, територія якого відноситься до зони гарантованого добровільного відселення відповідно до постанови КМ УРСР №106 від 23.07.1991.
Рішенням Володимирецького районного суду від 27.08.2024 у справі №556/1540/24 встановлено факт, що має юридичне значення, а саме факт постійного проживання позивача на території с. Новаки Володимирецького (нині Вараського) району Рівненської області з 26.04.1986 по 31.08.1987, та з 16.04.1992 по 07.09.1992.
Позивач 27.01.2025 звернувся до Пенсійного фонду України з заявою про призначення/перерахунок пенсії за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку на 6 років.
З урахуванням принципу екстериторіальності, заяву позивача про призначення пенсії розглянуто відповідачем-2 та 04.02.2025 прийнято рішення №172050006918 про відмову у призначенні пенсії за віком за нормами статті 55 Закону №796-ХІІ у зв'язку з відсутністю необхідного періоду проживання. Станом на 01.01.1993 період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення становить 2 роки 10 місяців 28 днів. До періоду проживання не зараховано період навчання у м. Рівне з 01.09.1987 по 17.05.1989 та періоди зазначені в рішенні Володимирецького районного суду від 27.08.2024 у справі №556/1540/24, оскільки таке рішення не містить зобов'язального характеру щодо врахування таких періодів до проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення. У вказаному рішенні відповідачем-2 зазначено про те, що вік заявника становить 54 роки 11 місяців 2 дні, страховий стаж складає 27 років 4 місяці 29 днів.
Не погодившись з таким рішенням відповідача-2, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом (позовною заявою) у цій справі з наведеними вище позовними вимогами до відповідача.
Отже у цій справі, яка розглядається судом, предметом спору є рішення відповідача-2 про відмову у призначенні позивачу пенсії від №172050006918 від 04.02.2025 та зобов'язання відповідача-2 здійснити позивачу призначення пенсії за віком з 27.01.2025 року відповідно до ст. 55 Закону №796-ХІІ.
4. Нормативно-правове регулювання спірних правовідносин та висновки суду.
Встановивши наведені вище фактичні обставини справи та відповідні їм спірні правовідносини, суд вважає, що до спірних правовідносин за наведених фактичних обставин справи підлягають застосуванню такі норми права і висновки Верховного суду про їх застосування.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Частиною 1 статті 9 Закону №1058-ІV, який набрав чинності 01.01.2004, передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника. Умови призначення пенсії за віком встановлено ст.26 Закону №1058-ІV.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон №796-XII.
Згідно зі статтею 49 Закону №796-XI, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Статтею 55 Закону №796-XII визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення. Відповідно до частини 1 статті 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-ІV за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Абзацом 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років. При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Частиною 3 статті 55 Закону №796-XII прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону №1058-ІV і цього Закону. Згідно з п.13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV, у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.
Аналіз вказаних правових норм свідчить на користь того, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону №1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-XII. Зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи. Обов'язковою умовою наявності в особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ є факт постійного проживання та (або) роботи такої особи до 01 січня 1993 року (у зоні гарантованого добровільного відселення - протягом 3 років). Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов'язковий період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26 квітня 1986 року.
Отже, період проживання та/або праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років станом на 01 січня 1993 року необхідно обраховувати з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року. Подібні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2024 року у справі №460/23707/22.
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-ІV, затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1, далі - Порядок №22-1).
Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Згідно з абзацом 9 підпункту 5 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 документами, які засвідчують особливий статус особи є, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Статтею 14 Закону №796-XII визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. До них, зокрема, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.
Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (частина 3 статті 65 Закону №796-XII).
Відповідно до статті 15 Закону №796-XII довідка про період проживання, роботи на цих територіях, є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.
Видача посвідчень проводиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Судом встановлено, що позивачу таке посвідчення видано Рівненською обласною радою народних міністрів 09.10.1996, відповідно до якого позивач належить до громадян, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ.
Водночас, суд відхиляє доводи позивача про те, що наявність посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт його проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше 3 років та надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, оскільки наявність такого посвідчення не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень статті 55 Закону №796-XII та вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або роботою на цій території. Вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду від 11.11.2024 у справі №460/19947/23 та від 18.03.2025 у справі № 460/27065/23.
Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи. Такі висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 24.10.2019 у справі №152/651/17, від 25.11.2019 у справі №464/4150/17 та від 27.04.2020 у справі №212/5780/16-а, від 17.05.2021 №398/494/17, від 17.05.2021 №336/6218/16-а, від 07.05.2024 у справі №460/38580/22.
Верховний Суд у постановах від 19 вересня 2019 року у справі №556/1172/17, від 11 березня 2024 року у справі №500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі №460/23707/22, від 02 жовтня 2024 року у справі №500/551/23, від 11 листопада 2024 року у справі №460/19947/23 дійшов до висновків про те, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або у зв'язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
Підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку згідно з рішенням ГУ ПФУ в Хмельницькій області від 04.04.2025 року №172050006918 є відсутність необхідного періоду проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року, а саме не менше 3 років. В рішенні зазначено, що проживання позивача в забрудненій зоні станом на 01.01.1993 становить 2 роки 10 місяців 28 днів.
Отже, ключовим питанням у цій справі є підтвердження належними та допустимими доказами факту фізичного перебування позивача на території радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або роботою на цій території станом на 01 січня 1993 року.
В ході розгляду справи суд встановив, що відповідно до довідки Каноницької сільської ради від 20.02.2024 №02-58/59 позивачу у період з 26.04.1986 по (дата вибуття не вказана) та з 18.05.1989 по 15.04.1992 була зареєстрована та проживала в с. Новаки Володимирецького (нині Вараського) району Рівненської області, територія якого відноситься до зони гарантованого добровільного відселення відповідно до постанови КМ УРСР №106 від 23.07.1991.
Окрім цього, рішенням Володимирецького районного суду від 27.08.2024 у справі №556/1540/24 встановлено факт, що має юридичне значення, а саме факт постійного проживання позивача на території с. Новаки Володимирецького (нині Вараського) району Рівненської області з 26.04.1986 по 31.08.1987, та з 16.04.1992 по 07.09.1992.
Суд з матеріалів справи встановив, що вище вказані періоди не враховані відповідачем-2 при обрахунку періоду проживання позивача в забрудненій зоні з тих підстав, що рішення про встановлення факту не містить зобов'язального характеру.
Суд зауважує, що приписами частини 4 статті 78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Згідно статті 18 Цивільного процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Статтею 319 ЦПК України визначено зміст рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення. Так, за частиною першою цієї статті, у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За наведеного, суд критично оцінює неврахування пенсійним органом вище вказаних періодів проживання позивача в с. Новаки Вараського району Рівненської області, територія якого відселена до зони гарантованого добровільного відселення, які зазначені в рішенні Володимирецького районного суду Рівненської області від 27.08.2024 у справі №556/1540/24, оскільки в силу закону, вказаним рішенням встановлено факт, що має юридичне значення, відтак воно є обов'язковим і для відповідача при прийнятті ним рішення про призначення пенсії позивача.
Отже, з урахуванням рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 27.08.2024 у справі №556/1540/24 та довідки Каноницької сільської ради від 20.02.2024 №02-58/59 підтвердженими періодами проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення є періоди з 26.04.1986 по 31.08.1987 та з 18.05.1989 по 07.09.1992, що сукупно становить 4 роки 7 місяців 27 днів.
При цьому суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутня інформація про те, що відповідна довідка була відкликана, будь-якими суб'єктами оскаржена та відповідним органом скасована, а тому слугує належним доказом у справі та підтверджує факт проживання позивача на території зони посиленого радіологічного контролю у вищевказаний період.
Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2019 у справі №569/7589/17 (№14-560цс18), від 10.04.2019 у справі №162/760/17 (№14-550цс18) та постанові Верховного Суду від 06.05.2020 у справі №381/3359/17 (№61-16015св18), які є обов'язковими для врахування судом при вирішенні цього спору в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України.
Суд звертає увагу на те, що зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-ХІІ можливе за наявності двох самостійних умов: 1) початкова величина зниження пенсійного віку 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року; 2) проживання щонайменше 3 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання, роботи.
Водночас застосування як першої, так і другої умови, можливе у разі постійного проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року щонайменше 3 роки.
Суд звертає увагу, що вищевказаними доказами підтверджено проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення в період з 26.04.1986 по 31.07.1986, що в свою чергу дає позивачу право на початкову величину зниження пенсійного віку на 3 роки.
Разом із вказаним суд встановив, що позивач проживав у зоні гарантованого добровільного відселення також у період з 01.08.1986 по 31.08.1987 та з 18.05.1989 по 07.09.1992, що сукупно становить 4 роки 7 місяців 27 днів та дає позивачу право на додатковий 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання. А відтак позивач з урахуванням початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково 2 роки за повні 4 роки проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, має право на зниження пенсійного віку на 5 років.
Як слідує з спірного рішення відповідача-2, позивач звернувся до Пенсійного органу з заявою про призначення пенсії 27.01.2025 у віці 54 роки 11 місяців 2 дні. При цьому датою народження позивача є ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Суд враховує, що пунктом 1.7 розділу I Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 передбачено, що звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Враховуючи дату народження позивача 25.02.1970 та дату звернення позивача до Пенсійного органу з заявою про призначення пенсії 27.01.2025 суд зазначає, що позивач звернувся в межах місячного строку, передбаченого пунктом 1.7 Порядку №22-1 і при цьому, на момент його звернення до Пенсійного органу із заявою про призначення пенсії, у позивача було достатньо періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, з урахуванням висновків суду щодо права позивача на зменшення пенсійного віку на 5 років, оскільки позивачу 25.02.2025 виповнилось 55 років.
Суд зауважує, що другою обов'язковою умовою для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII є наявність у особи відповідного страхового стажу, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
В силу приписів статті 26 Закону № 1058-IV, для призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку особи мають право за наявності страхового стажу, зокрема у період з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії (абзац 2 частини 4 статті 26 Закону №1058-ІV).
Суд встановив, що позивач досягнув віку 55 років у 2025 році.
Таким чином, на момент досягнення необхідного віку, а саме станом на 2025 рік, страховий стаж позивача повинен становити не менше 32 років, а з урахуванням зменшення на 5 років, страховий стаж повинен становити не менше 27 років.
Матеріалами справи підтверджено та не заперечується відповідачем-2, що на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії він має страховий стаж 27 років 4 місяці 29 днів.
Відповідно до статті 45 Закону №1058- ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, а саме пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
За таких обставин, враховуючи дату звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком 27.01.2025, дату народження позивача - ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд вважає, що така пенсія повинна бути призначена з 26.02.2025 (дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку).
Отже, позивач досягнув віку, визначеного Законом №1058-IV з врахуванням зменшення, проживав необхідну кількість років в зоні гарантованого добровільного відселення та має достатню кількість страхового стажу для призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ. А тому суд відхиляє доводи відповідачів про те, що позивачу правомірно відмовлено в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсії віку.
Підсумовуючи викладене вище, зважаючи на встановлені обставини справи і наведені вище норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, суд дійшов висновку про те, що оскаржуване рішення №172050006918 від 04.02.2025 прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області не на підставі, не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а також без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому ці рішення є протиправними та підлягають скасуванню.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У справі, яка розглядається суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурними підрозділами визначено ГУ ПФУ в Хмельницькій області, рішенням якого позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку.
Тож, дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачу пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Хмельницькій області.
Суд також враховує позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23, згідно з якою дії зобов'язального характеру щодо зарахування стажу, призначення пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
За правилами пункту 4.10. розділу IV Порядку №22-1 (у редакції згаданих вище змін), після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії. З аналізу вказаних вище положень випливає, що після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення (перерахунок) пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, тобто територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, тобто, територіальному органу Пенсійного фонду України, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця перебування особи для здійснення виплати такої пенсії. Тобто, нарахування та виплату пенсії проводить територіальний орган Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання (реєстрації)/перебування особи.
У відповідності до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача-2 від 04.02.2025 №172050006918 щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону №796-ХІІ, зобов'язання відповідача-2 призначити позивачу пенсію за віком із зниженням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону №796-ХІІ з 26.02.2025.
6. Розподіл судових витрат.
З огляду на приписи чинного законодавства при зверненні до суду із позовною заявою у цій справі позивач сплатив до бюджету судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним документом. З урахуванням наведеного та оскільки суд визнав по суті обґрунтованою позовну вимогу позивача щодо визнання протиправним рішення відповідача-2 та зобов'язання його до вчинення певних дій, то понесені позивачем витрати зі сплати судового збору у зв'язку із розглядом справи (за подання позовної заяви) підлягають присудженню на його користь у розмірі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2.
Керуючись статтями 241-246, 255, 262, 263, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 04.02.2025 №172050006918 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку за нормами статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку за нормами статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 26.02.2025.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області понесені витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 );
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (місцезнаходження: вул. Олександра Борисенка, буд. 7, м. Рівне, Рівненська обл., 33028, код ЄДРПОУ: 21084076).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (місцезнаходження: вул. Гната Чекірди, 10, м. Хмельницький, Хмельницький р-н, Хмельницька обл., 29005, код ЄДРПОУ: 21318350).
Суддя Олександр МАКСИМЧУК