Справа № 420/29081/25
14 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ізмаїльського відділу державної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови, -
ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною постанову Державного виконавця Ізмаїльського відділу державної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Давидової Вікторії Іллівни від 07.08.2025 року в межах виконавчого провадження № 78487152 про накладення штрафу на ОСОБА_1 у розмірі 1700 (одна тисяча сімсот гривень) грн.
- скасувати постанову Державного виконавця Ізмаїльського відділу державної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Давидової Вікторії Іллівни від 07.08.2025 року в межах виконавчого провадження № 78487152 про накладення штрафу на ОСОБА_1 у розмірі 1700 (одна тисяча сімсот гривень) грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в порушення вимог статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» під час винесення постанови про накладення штрафу державним виконавцем не взято до уваги заяву ОСОБА_1 від 07.08.2025 р. та її представника від 31.07.2025 р. про те, що донька разом із матір'ю з 2022 року та на теперішній час перебуває та проживає за межами України у Республіці Румунії, на підставі дозволу на проживання, що надається для осіб, які отримають тимчасовий захист. А також, виїзд за межі кордонів України до Республіки Румунії підтверджується штампом-відміткою у закордонних паспортах ОСОБА_1 та дитини ОСОБА_2 , які були надані. Крім того, на теперішній час проживання у Республіці Румунії є необхідним для забезпечення безпеки та фізичного і психічного здоров'я дитини, з огляду на триваючі військові дії на території України. Перебування дитини у зоні активного конфлікту становить серйозну загрозу її життю та здоров'ю. Мати дитини ніяким чином не перешкоджає батьку, бабусі та дідусю у спілкуванні та вихованні дитини, забезпечує їх можливість підтримувати регулярний зв'язок із дитиною телефонними дзвінками та відеозв'язком, про що вона зазначила в своїй заяві від 07.08.2025 року. Таке свідчить про те, що ОСОБА_1 намагається надати можливість стягувачам спілкуватися з дитиною іншими способами на період їх перебування за межами України. Таким чином, ОСОБА_1 не ухилялася та не ухиляється від виконання рішення суду, не має умислу па невиконання рішення суду.
Відповідач - Ізмаїльський відділ державної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, з підстав, викладених у письмовому відзиві на позовну заяву, зазначаючи, зокрема, щоу зв'язку з тим, що боржником рішення суду не виконано та керуючись статтями 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу на боржника у розмірі 1700,00 грн. При цьому, у діях відділу ДВС відсутні будь-які порушення вимог Закону України “Про виконавче провадження».
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 11.09.2025 р. прийнято позовну заяву до свого провадження та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 420/29081/25 за позовом ОСОБА_1 до Ізмаїльського відділу державної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15 травня 2024 року по справі № 946/1229/21 зобов'язано ОСОБА_3 не перешкоджати батьку ОСОБА_4 , бабусі ОСОБА_5 та дідусеві ОСОБА_6 у спілкуванні та вихованні малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
01.07.2025 року державним виконавцем Ізмаїльського відділу державної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Давидовою В.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 78487152 з виконання виконавчого листа № 946/1229/21 від 16.06.2025 року, виданого Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області.
Пунктом 2 постанови визначено, що боржнику необхідно виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.
07.08.2025 року державним виконавцем Давидовою В.І. складено акт щодо виконання виконавчого листа № 946/1229/21 від 16.06.2025 року, виданого Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області.
11.08.2025 року до Ізмаїльського відділу державної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшла заява ОСОБА_1 щодо виконання рішення по справі № 946/1229/21.
07.08.2025 року державним виконавцем Ізмаїльського відділу державної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Давидовою В.І. винесено постанову про накладення на боржника ОСОБА_1 штрафу у розмірі 1700 грн.
Вказані дії Ізмаїльського відділу державної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), послугували підставою для звернення позивача до Одеського окружного адміністративного суду з даною позовною заявою.
Так, на думку суду, позовні вимоги позивача є такими, що не підлягають задоволенню, з урахуванням наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Відповідно до п. 16 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини першої, другої статті 63 Закону України "Про виконавче провадження" за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Відповідно до ст. 75 Закону України "Про виконавче провадження" у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Аналізуючи наведені положення законодавства в контексті цієї справи потрібно зауважити, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання.
Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
Верховний Суд у Постанові від 15.05.2020 по справі № 812/1813/18 зазначив, що умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України "Про виконавче провадження". Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Поважними, в розумінні наведених норм Закону України "Про виконавче провадження", можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Аналогічна позиція висловлена Постановах Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі №0840/3476/18, від 07 листопада 2019 року у справі № 420/70/19 та від 15 квітня 2020 року у справі №811/1324/18.
Судом встановлено, що постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15 травня 2024 року по справі № 946/1229/21 зобов'язано ОСОБА_3 не перешкоджати батьку ОСОБА_4 , бабусі ОСОБА_5 та дідусеві ОСОБА_6 у спілкуванні та вихованні малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Крім того, визначено наступний спосіб участі батька ОСОБА_4 , бабусі ОСОБА_5 та дідуся ОСОБА_6 , у вихованні малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 :
-щосуботи з 10 години до 18 години за адресою проживання батька або у громадських місцях з обов'язковим поверненням дитини до постійного місця проживання матері дитини або повернення за місцем домовленості сторін;
-19 квітня, другий день після дня народження ОСОБА_2 з 16 години до 20 години;
-святкові дні: Різдво, Новий рік, Пасха з 16 години до 20 години;
-8 червня, день народження батька;
-влітку з метою оздоровлення дитини 14 днів з можливістю виїзду з дитиною за межі м. Ізмаїл по території України;
-безперешкодно відвідувати дитину в навчальному закладі, спілкуватися з учителями, цікавитися успіхами та станом здоров'я дитини.
Тобто, постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15 травня 2024 року по справі № 946/1229/21, яка набрала законної сили, визначені чіткі дії боржника у виконавчому провадженні ОСОБА_3 .
Однак, згідно акту від 07.08.2025 року боржник ОСОБА_3 відмовилась надавати письмові пояснення щодо причин перешкоджання батькові у спілкуванні з дитиною. Боржник самовільно залишила кабнет иа направилась у бік виходу з приміщення ДВС.
В заяві від 07.08.2025 (вхід від 11.08.2025) ОСОБА_3 повідомила, що донька ОСОБА_2 наразі перебуває за межами України, у Румунії, за програмою захисту на період воєнного стану в Україні. У зв'язку з цим вона не має можливості особисто бачитися з батьком, дідусем та бабусею. Якщо зазначені особи згодні, ОСОБА_7 може спілкуватися з ними телефоном. Час та дату розмови можемо узгодити додатково. Після повернення до м. Ізмаїл вона заздалегідь повідомить ДВС та стягувачів.
Тобто, подаючи вказану заяву ОСОБА_3 підтвердила факт невиконання постанови Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15 травня 2024 року по справі № 946/1229/21.
Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2024 року у справі №696/299/23 вказав, що тимчасовий виїзд дитини за кордон не повинен використовуватися як спосіб обмеження прав батька на спілкування з дитиною, яке повинно реалізовуватися задля підтримання родинних відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її батьком. Однак, в силу об'єктивних причин реальні можливості між батьком і дитиною у таких умовах очевидно звужуються.
У постанові від 12.03.2025 (справа № 487/2960/23) Верховний Суд зауважив, що військова агресія росії проти України, воєнний стан та пов'язані з ним обмеження, об'єктивно впливають на обсяг і способи спілкування не лише позивача із дочкою, а й багатьох інших батьків з їх дітьми, які також вимушено, внаслідок війни, опинилися за межами України. В цій ситуації обов'язок обох батьків полягає в тому, щоб підтримати дитину, мінімізувати психологічний тиск на неї пов'язаний із сімейними конфліктами, налагодити комунікацію та співпрацювати в інтересах дитини, а особисті неприязні стосунки між батьками, не можуть бути підставою для відмови у спілкуванні з дитиною, тому із батьків, який проживає окремо, а формальний підхід до вирішення вказаного питання є неприпустимим.
Верховний Суд також звернув увагу, що розвиток сімейної ситуації може бути динамічним, а отже і визначені способи участі батька у вихованні дитини можуть бути змінені в подальшому, як за домовленістю батьків, з урахуванням інтересів дитини, так і, у разі зміни істотних обставин, за рішенням суду за позовом одного із батьків.
При цьому, будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що між стягувачем ОСОБА_4 та боржником ОСОБА_3 за домовленістю, або за рішенням суду, був змінений спосіб виконання постанови Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15 травня 2024 року по справі № 946/1229/21, яка набрала законної сили, або ж виконання вказаної постанови було відстрочено, зокрема на час виїзду дитини за кордон, суду не надано.
Отже, Державний виконавець Ізмаїльського відділу державної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Давидова В.І. приймаючи постанову від 07.08.2025 року в межах виконавчого провадження № 78487152 про накладення штрафу на ОСОБА_1 у розмірі 1700 (одна тисяча сімсот гривень) грн. діяв на підставі Закону України “Про виконавче провадження» та у межах своїх повноважень, а доводи позивача щодо відсутності підстав для накладення штрафу є необґрунтованими та спростовують зібраними по справі доказами.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Ізмаїльського відділу державної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови, є такими, що не підлягають задоволенню, з вище окреслених підстав.
Керуючись статтями 2, 6-10, 77, 90, 139, 250, 251, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Ізмаїльського відділу державної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови, - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в порядку та в строки встановлені ст. 287 КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 272 КАС України.
Рішення складено 14.11.2025 року, з урахуванням знаходження судді Харченко Ю.В. у відпустці з 29.09.2025 по 24.10.2025 року включно.
Суддя Ю.В. Харченко
.