Справа № 420/38271/25
14 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., розглянувши в письмовому провадженні заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову,
12.11.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом (зареєстровано в суді 13.11.2025) до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просить:
- Визнати протиправними бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 при ненаданні відстрочки ОСОБА_1 ;
- Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 при внесені відомостей до АІКС «Оберіг» щодо виявлення правопорушення - «дані не було уточнено» ОСОБА_1 при його неприбутті до ІНФОРМАЦІЯ_1 , так як відповідної повістки він не отримував;
- Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 надати відстрочку ОСОБА_1 на підставі п.3 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
- Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 внести в АІКС Оберіг і в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомості про ОСОБА_1 відомості про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період за формою, визначеною у додатку 6 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року за № 560 та проставити у паперовому військово-обліковому документі військового квитка ОСОБА_1 підстави відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період;
- Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 видати ОСОБА_1 довідку про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період;
- Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 звернутися до Національної поліції України з інформацією про надання ОСОБА_1 відстрочки.
13.11.2025 ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову, в якій просить: забезпечити позов зобов'язанням відповідача не здійснювати стосовно ОСОБА_1 ніяких заходів примусового характеру, видачі наказів, розпоряджень, тощо, стосовно його мобілізації, направлення до ТЦК та СП для проходження ВЛК, обмеження свободи його пересування межами України до надбання чинності рішення суду.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначив таке.
Право позивача ґрунтується на тому, що він перебуває в шлюбі з ОСОБА_2 (Свідоцтво Серія НОМЕР_1 ) та має на утриманні трьох неповнолітніх дітей (всі діти народженні в одному шлюбі):
- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , Свідоцтво про народження Серія НОМЕР_2 ;
- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , Свідоцтво про народження Серія НОМЕР_3 ;
- ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , Свідоцтво про народження Серія НОМЕР_4 .
Згідно Інформації з Єдиного реєстру боржників від 13.10.2025 року, стосовно ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , «за вказаними параметрами запиту інформація відсутня».
Таким чином, ОСОБА_1 має право на відстрочку.
13.10.2025 року, 16.10.2025 року до ІНФОРМАЦІЯ_8 направлялись звернення про надання ОСОБА_1 відстрочки на підставі п. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Не отримавши відповіді на адвокатські запити, 03 листопада 2025 року представник позивача звернувся до Міністерства оборони України і ІНФОРМАЦІЯ_2 з проханнями:
- Прийняти заходи щодо надання ІНФОРМАЦІЯ_9 відповіді на Адвокатські запити стосовно надання відстрочки ОСОБА_1
- Вказати керівництву ІНФОРМАЦІЯ_8 на негайне улагодження питання щодо надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу і надіслати йому Довідку.
- Не направляти ОСОБА_1 на ВЛК, згідно ст. 63 Порядку.
Але відповідей отримано не було.
Узагальнюючи вищевказане, позивач вказує, що можна констатувати протиправними бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 при ненаданні ОСОБА_1 відстрочки.
Враховуючи викладене та те, що дії відповідача можуть призвести до негативних наслідків, великих матеріальних і моральних витрат, керуючись ч.1 ст.153 КАС України позивач просив задовольнити заяву про забезпечення позову.
Вирішуючи заяву позивача, суд зазначає таке.
Відповідно до ч.1 ст.150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (ч.2 ст.150 КАС України).
Згідно з ч.1 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
За приписами ч.2 ст.151 КАС України, суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Відповідно до п.5 ч.3 ст.151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом: зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.
Частиною 1 ст.154 КАС України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі. Метою застосування заходів забезпечення позову є, перш за все, захист прав позивача до ухвалення рішення у справі.
За змістом ст.150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову та доведеності належними доказами обставин, на які посилається заявник в заяві; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Таким чином, суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи наявна хоча б одна з вищенаведених обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи з забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.
Із наведеного випливає, що вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.
Пунктом 57 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560 (далі - Порядок № 560) (у редакції від 05.09.2025), зокрема, передбачено, що для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії.
Пункт 58 Порядок № 560 (у редакції від 05.09.2025) передбачав, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (військовозобов'язані СБУ чи розвідувальних органів - голові Комісії в Центральному управлінні або регіональному органі СБУ чи відповідному розвідувальному органі) за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5 (абз. 1 п.58).
Під час подання заяви військовозобов'язаний пред'являє військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі). Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації в день її подання (абз. 2 п.58).
З 01.11.2025 чинна редакція п.58 Порядку № 560 передбачає подання військовозобов'язаним заяви про відстрочку особисто через ЦНАП на ім'я голови комісії РТЦК та СП або його відділу за місцем перебування на військовому обліку.
Абзацами 1-4 п.60 Порядку № 560 також передбачено, що Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Орган державної влади, інший державний орган здійснює розгляд відповідного запиту протягом п'яти робочих днів з дати його отримання.
Підтвердження достовірності та/або перевірка відомостей, зазначених у заяві, здійснюються шляхом електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів з іншими державними реєстрами або базами (банками) даних.
Комісія зобов'язана розглянути отримані заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи календарних днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запити до органів державної влади, інших державних органів.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Відповідно до абз.9 п.60 Порядку № 560 до ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Абзац 1 пункту 63 Порядку № 560 (у редакції від 05.09.2025), на який посилається сам позивач, передбачав, що військовозобов'язані, які звернулися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіональних органів СБУ чи відповідного підрозділу розвідувальних органів) із заявою про надання відстрочки, до прийняття рішення відповідною комісією не направляються для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, крім тих, що були раніше визнані обмежено придатними або тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров'я на строк від шести до 12 місяців відповідно до висновку військово-лікарської комісії, у разі закінчення строку дії довідки (постанови) військово-лікарської комісії, за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю.
Отже, з наведених вище приписів абзацу 9 пункту 60 та абзацу 1 пункту 63 випливає, що до ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, а також не направляються для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
Таким чином, ті заборони, про які просить позивач, встановлені зазначеним вище нормативним актом - Порядком № 560, а отже підстав для заборони відповідачу в порядку забезпечення позову здійснювати стосовно ОСОБА_1 заходи примусового характеру, зокрема, з видачі наказів, розпоряджень, тощо, стосовно його мобілізації, направлення до ТЦК та СП для проходження ВЛК, суд не вбачає.
Тому в цій частині заява позивача про забезпечення позову є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Щодо зобов'язання відповідача не здійснювати заходи щодо обмеження свободи пересування територією України, суд зауважує, що дане питання не стосується предмету спору у даній справі, і такий захід не є співмірним з заявленими позовними вимогами.
Тому в задоволенні заяви позивача в цій частині також слід відмовити.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову шляхом зобов'язання відповідача не здійснювати стосовно ОСОБА_1 ніяких заходів примусового характеру, видачі наказів, розпоряджень, тощо, стосовно його мобілізації, направлення до ТЦК та СП для проходження ВЛК, обмеження свободи його пересування межами України до надбання чинності рішення суду - слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 150, 151, 154, 248, 256, 293 КАС України, суд,
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом 15 днів з дня складення повної ухвали.
Повний текст ухвали складено 14.11.2025 року.
Суддя В.В. Андрухів