Справа № 420/22017/25
14 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до НОМЕР_1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 ), НОМЕР_3 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_4 ) ( АДРЕСА_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ), НОМЕР_3 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_4 ) за результатом якого позивач просить:
визнати протиправними дії НОМЕР_5 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), яка полягає у не нарахуванні і не виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із встановленням місяця підвищення^грошових доходів (базового місяця) січень 2008 року;
зобов'язати НОМЕР_5 загін морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із встановленням місяця підвищення грошових доходів (базового місяця) січень 2008 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;
визнати протиправними дії НОМЕР_5 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не врахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року;
зобов'язати НОМЕР_5 загін морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року, із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу, та з урахуванням виплаченої раніше суми індексації із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
визнати протиправними дії НОМЕР_6 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_4 ) щодо не врахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 12.03.2025 року;
зобов'язати НОМЕР_6 загін морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_4 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 12.03.2025 року із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу, та з урахуванням виплаченої раніше суми індексації із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями,?поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
зобов'язати НОМЕР_5 загін морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - з 01.01.2016 року по день фактичної виплати;
зобов'язати НОМЕР_6 загін морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - з 01.01.2024 року по день фактичної виплати.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу в ДПСУ. Відповідно до наказу командира НОМЕР_6 загону морської охорони №149-ОС від 12.03.2025 року позивач був виключений зі списків особового складу та знятий з усіх видів забезпечення. В період спірних правовідносин проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 та у військовій частині НОМЕР_4 . У спірний період відповідачі не здійснили нарахування та виплату поточної індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, а також за періоди з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року та за період з 01.01.2024 року по 12.03.2025 року включно сум індексації-різниці з урахуванням вимог абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078. Також посилаючись на Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 позивач зазначив, що разом із виплатою грошового забезпечення йому підлягає виплата компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 вказаного Порядку. Крім того, позивач просить нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів, посилаючись на положення Закону України від 19.10.2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159. Вищезазначену бездіяльність Відповідачів Позивач вважає протиправною, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою від 14 липня 2025 року відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
23.07.2025 року до Одеського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому військова частина НОМЕР_7 не погоджується із позовними вимогами, вважає їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що Порядок № 1078 у редакції, яка застосовувалася до 01 грудня 2015 року, містив поняття «базовий місяць». Базовим місяцем уважався той місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної заробітної плати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їхніх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати). Базовий місяць визначали окремо для кожного працівника у випадку, коли заробітна плата (грошове забезпечення) зростала внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої її постійної складової. Таким чином до 01 грудня 2015 року новим базовим місяцем для обчислення індексації грошового доходу міг бути місяць прийняття (виходу) працівника на роботу, місяць збільшення заробітної плати (грошового забезпечення), а нарахування й виплата індексації мали індивідуальний характер для кожного працівника. Редакція ж вказаної норми, яка діє з 01.12.2015, покладає обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення військовослужбовців) на підприємства, установи, організації у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації з урахуванням базового місяця, в якому відбулося підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання тарифних ставок (окладів). Тобто, лише з 01.12.2015 на зміну базового місяця для нарахування індексації стало впливати виключно підвищення тарифних ставок (окладів). При цьому, в якості підстави для зміни базового місяця Порядок визначає саме зміну тарифних окладів, що відбулась після набрання чинності новою редакцією пункту 5 Порядку, передбаченою Постановою КМУ від 09.12.2015 №1013 Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів. Пунктом 1 вказаної Постанови № 1013 передбачено підвищення з 01.12.2015 посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати) працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери та деяких інших правників. При цьому підвищення окладів не стосувалось військовослужбовців. Тобто, Постановою №1013 були підвищені оклади майже в усіх галузях бюджетної сфери (за винятком працівників 1-3 тарифних розрядів за ЄТС), окрім окладів у складі грошового забезпечення військовослужбовців. Зміна грошового забезпечення військовослужбовців відбулась лише з 01.03.2018 у зв'язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Це стало підставою для зміни місяця підвищення (базового місяця) в цілях нарахування індексацій військовослужбовцям за березень 2018 року. Отже, з прийняттям Постанови №1013, якою було змінено порядок проведення індексації, тобто з 01.12.2015, і включно до 01.03.2018 посадові оклади військовослужбовців не змінилися. Згідно з пунктом 3 Постанови №1013 міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 1 грудня 2015 р. розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов'язані з сумою індексацій, яка склалась у грудні 2015 р., з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 р. перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року. Для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 р. відповідно до Порядку проведення індексацій грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. №1078. Отже, вказаною постановою Урядом фактично запропоновано в грудні 2015 року підвищити зарплати працівникам бюджетної сфери за рахунок збільшення посадових окладів (тарифних ставок) та підвищення постійних складових зарплати, з тією метою, щоб з січня 2016 року розпочати заново обчислювати індекс споживчих цін для проведення індексації. Тобто, Постановою № 1013 не лише істотно змінено порядок проведення індексації доходів населення починаючи з 01.12.2015, алей визначено базовий місяць (січень 2016 року), з якого в подальшому необхідно відштовхуватись для проведення індексації. Проте, військовослужбовцям не підвищувалось грошове забезпечення. Враховуючи вищевикладені обставини, відповідач приходить до висновку, що підстави для нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 28.02.2018 у відповідача відсутні. Щодо періоду з 01.03.2018 по 05.07.2018. Постановою Кабінету Міністрів України №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року, в редакції від 24.02.2018 року, яка набрала чинності з 01 березня 2018 року змінено систему виплати грошового забезпечення військовослужбовцям та розміри тарифних ставок. Відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Тобто, постановою Кабінету Міністрів України № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» визначено інший порядок встановлення та розміру посадового окладу осіб рядового та начальницького складу. Таким чином, місяць березень 2018 року, в якому відбулось підвищення посадового окладу позивача, та відповідно і інших складових грошового забезпечення, є базовим для обчислення індексу споживчих цін, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з наступного місяця, тобто з квітня 2018 року. При цьому, відповідно до офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України індекс споживчих цін (індекс інфляції) в березні 2018 року становив 101Д %, в квітні 2018 року становив 100,8 %, в травні 2018 року 100,0%, в червні 100,0 %, в липні 99,3 %, в серпні 100,0 %, в вересні 101,9 %, в жовтні 101,7%. Таким чином лише у жовтні 2018 року поріг індексації 103% (100,8 % * 100,0 % * 100,0 % * 99,3% * 100,0 % * 101,9 % * 101,7 % * 100) було перевищена,.: отже у позивача виникає право на індексацію заробітної плати. При цьому, оскільки індекс інфляції за жовтень 2018 року опубліковано у листопаді 2018 року, то індексацію необхідно проводити з грудня 2018 року. У разі, якщо позивач продовжував проходити службу, в грудні 2018 року йому була нарахована індексація грошового забезпечення. Враховуючи вищевикладені обставини, можна прийти до висновку, що підстави для нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 у відповідача відсутні. Щодо підстав для залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з порушенням строків звернення до суду. З обґрунтуванням та наведеними підставами вказаного клопотання відповідач військова частина НОМЕР_4 не згодна з наведених нижче правових підстав. Позивачем подано заяву про поновлення строків звернення до суду, оскільки ним пропущено тримісячний строк. Так, ОСОБА_1 звільнено з військової служби наказом від 12 березня 2025 року № 149-ОС. Із заявою про надання роз'яснень про виплачене грошове забезпечення під час здійснення з позивачем розрахунку під час звільнення, ОСОБА_1 звернувся до військової частини НОМЕР_4 18 червня 2025 року. Тобто з пропуском 3 (три) місячного терміну встановленого в ст.233 КЗпП України. Але позивач невірно розуміє, актуальність строків звернення до суду за захистом своїх прав у категорії справ за ст.233 КЗпП України, так і чинним законодавством та усталеної судовою практикою, за якими терміни позовної давності відліковуються з 01 липня 2023 року. Разом з позовом позивачем подано клопотання про поновлення строків звернення до суду з позовними вимогами, в обґрунтування якого зазначено, що достеменно про порушення своїх прав позивач дізналася лише з листа одного з відповідачів, тому просить визнати поважними причинами пропуску строку звернення до адміністративного суду та про поновлення пропущеного строку звернення до суду. Наголошую, шо отримання позивачем листа від відповідача у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку. Тим більше, що таке звернення відбулося після спливу значного проміжку часу. На думку відповідача, самі по собі вказані доводи не впливають на можливість позивача дізнатися про порушення своїх прав, чого позивачем тривалий час не було здійснено, що свідчить про триваючи пасивну поведінку позивача. За наведених обставин представник відповідача вважає, що відсутні підстави для поновлення позивачу строку звернення до суду. Представник відповідача зазначає, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Починаючи з 19 липня 2022 року - дня набрання чинності Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, яким частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у новій редакції, законодавчо був визначений тримісячний строк звернення до суду. Водночас, відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (з наступними змінами) карантин з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19) було встановлено з 19 грудня 2020 р. до 30 червня 2023 р. Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. У свою чергу, грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі його розмір відомий особі, яка його отримує. Отже, з дня отримання грошового забезпечення особою, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів, у тому числі й щодо застосованого розміру прожиткового мінімуму під час розрахунку грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії. Оскільки 30.06.2023 завершився карантин, тому з 01.07.2023 у позивача є три місяці для звернення до суду з даним позовом. Таким чином, позивачу слід надати суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду за зазначені ним в пунктах 6, 7 прохальної частини період з 01.01.2024 по 12.03.2025 року із зазначенням інших підстав для поновлення строку, з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду з цією позовною заявою. На підставі викладеного, представник відповідача просить суд залишити позовну заяву ОСОБА_1 у справі № 420/22017/25 без розгляду. Щодо стягнення компенсації втрати частини доходів. Дані позовні вимоги завчасні, оскільки рішення про виплату грошового забезпечення позивача про які він просить в позовній заяві не прийняте. Враховуючи вищевикладене, вважаємо позовні вимоги необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.
24.07.2025 року до Одеського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому військова частина НОМЕР_8 не погоджується із позовними вимогами, вважає їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 з 24.09.2016 по 05.07.2023. Наказом командира військової частини НОМЕР_2 № 208-ОС від 05.07.2023 ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 05.07.2023 у зв'язку із вибуттям для подальшого проходження служби до НОМЕР_6 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_4 ). При проходженні служби ОСОБА_1 у військовій частині НОМЕР_2 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 індексація грошового забезпечення йому не нараховувалась та не виплачувалась у зв'язку з відсутністю фінансування. При нарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 не може бути застосовувано січень 2008 року як місяць, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базовий місяць). З 01.12.2015 на зміну базового місяця для нарахування індексації стало впливати виключно підвищення тарифних ставок (окладів). При цьому просимо звернути увагу суду на той факт, що зміна тарифних ставок в період з 01.12.2015 по 01.03.2018 не відбувалась. Зміни розмірів посадових окладів відбувались: - 01.01.2008 - після набрання чинності Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»; - 01.03.2018 - після набрання чинності Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Оскільки ж в період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 розміри тарифних окладів не змінювались, а зміна тарифних окладів, на яку посилається позивач відбулась в минулому - до 01.12.2015, підстави для застосування місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення («базового місяця») січень 2008 року - є відсутніми. Стосовно позовних вимог щодо виплат індексації-різниці між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу у березні 2018 року, відповідно до абзаців 4-6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. Позивач у позовній заяві не наводить жодного аргументу, не надає жодного доказу та розрахунку на підтвердження наявності обставин, які би свідчили про виникнення у нього права на нарахування та виплати за період служби з 01.03.2018 по 31.12.2022 індексації-різниці між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу у березні 2018 року відповідно до абзаців 4-6 пункту 5 "Порядку №1078, та позивач робить припущення, що він має право на отримання індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює, або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року. Постановою КМУ від 17.07.2003 №1078 було затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі за текстом Порядок №1078). Відповідно до абз. 3,4,6 п.5 Порядку №1078: сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. До чергового підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку. У відповідності до вимог абзацу 2 пункту 1-1 Порядку №1078, Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. На сайті Державної служби статистики України (https://www.ukrstat.gov.ua/operativ/menu/menu_u/cit.htm) та ресурсі «Мінфін» (https://index.minfin.com.ua/ua/economy/index/inflation/2018) (додається) маються відомості про індекси споживчих цін (інфляцію), згідно яких: - у 2018 році індекс інфляції складав: березень - 101,1%; квітень - 100,8%, травень, червень - 100,0%, липень - 99,3%, серпень - 100,0%, вересень - 101,9%, жовтень - 101,7%, листопад - 101,4 5, грудень - 100,8%; - у 2019 році індекс інфляції складав: січень -101,0% ; лютий -100,5% ; березень - 100,9%; квітень - 101,0%, травень- 100,7%, червень - 99,5%, липень - 99,4%, серпень - 99,7%, вересень, жовтень - 100,7%, листопад - 100,1; грудень - 99,8%; - у 2020році індекс інфляції складав: січень -100,2% ; лютий -99,7% ; березень, квітень - 100,8%; травень- 100,3%, червень - 100,2%, липень - 99,4%, серпень - 99,8%, вересень -100,5%, жовтень - 101,0%, листопад - 101,3; грудень - 100,9%. - у 2021 році індекс інфляції складав: січень -101,3%, лютий -101,0% , березень-101,7%, квітень - 100,7%, травень - 101,3%, червень - 100,2%, липень - 100,1%, серпень -99,8%, вересень 101,2%; жовтень - 100,9%, листопад - 100,8; грудень - 100,6%; - у 2022 році індекс інфляції складав: січень -101,3%, лютий -101,6% , березень-104,5%, квітень - 103,1%, травень - 102,7%, червень - 103,1%, липень - 100,7%, серпень -101,1%, вересень 101,9%; жовтень - 102,5%, листопад - 100,7; грудень - 100,7%. З урахуванням цього, у березні 2018 року, коли відбулося підвищення посадового окладу Позивача, величина індексу споживчих цін не перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка, а тому підстав для здійснення індексації грошового забезпечення Позивача не було. Право на індексацію у вигляді різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу ОСОБА_1 могло виникнути тільки у раз якщо його грошові доходи зазнали знецінення, а саме якщо: - індекс споживчих цін перевищив поріг 103%; - грошове забезпечення не зазнало змін під час перевищення індексу споживчих цін; - грошове забезпечення зменшилось внаслідок змін у законодавстві в даній галузі в порівнянні із індексом споживчих цін та середньою заробітною платою; - якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнювало або було меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року. В інших випадках, а саме коли розмір грошового забезпечення зростає, а індекс споживчих цін не перевищує поріг у 103%, права на індексацію-різницю не виникає. Підсумовуючи викладене маємо стверджувати, що за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 індексація-різниця грошового забезпечення Позивачу із врахуванням вимог абзаців 3, 4, 6 п.5 Порядку № 1078 не підлягає нарахуванню та виплаті військовою частиною НОМЕР_2 , а тому підстав для задоволення його позовних вимог до військової частини НОМЕР_2 в цій частині немає. Стосовно позовних вимог щодо зобов'язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - з 01.01.2016 по день фактичної виплати. Прошу звернути увагу шановного суду на те, що у випадку коли сума доходу нарахована відповідно до рішення суду, то підстава для виплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. Отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів. У даному випадку, так як сума індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 можливо буде нарахована і виплачена відповідно до рішення суду без порушення строків виплати, то підстави для виплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати можуть виникнути лише у зв'язку з невиконанням рішення суду. На теперішній час у військової частини НОМЕР_2 не має обов'язку сплачувати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за періоди з 01.01.2016 по 28.02.2018 та з 01.03.2018 по 31.12.2022, рішення суду щодо зобов'язання здійснити такі нарахування та виплати не має. Отже, оскільки судом ще не визначено чи порушені права позивача щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення, якщо порушено, то якою саме юридичною особою, а також судом ще не ухвалено рішення щодо зобов'язання здійснити розрахунок та виплату позивачу індексації грошового забезпечення, з позивачем не проведено розрахунку на підставі рішення суду, військова частина НОМЕР_2 в цій частині права позивача не порушила, позовні вимоги в цій частині є передчасними, заявленими на майбутнє, є необґрунтованими, в зв'язку з чим задоволенню не підлягають.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.
ОСОБА_1 проходив військову службу в ДПСУ.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 з 24.09.2016 по 05.07.2023. Наказом командира військової частини НОМЕР_2 № 208-ОС від 05.07.2023 ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 05.07.2023 у зв'язку із вибуттям для подальшого проходження служби до НОМЕР_6 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_4 ).
Відповідно до наказу командира НОМЕР_6 загону морської охорони № 149-ОС від 12.03.2025 року позивач був виключений зі списків особового складу та знятий з усіх видів забезпечення.
В період спірних правовідносин позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 та у військовій частині НОМЕР_4 .
Позивач звернувся до відповідачів з вимогами:
- нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням для обчислення коефіцієнтів індексації, що відповідають місяцю підвищення тарифної ставки (окладу) січень 2008 року;
- здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 по 12.03.2025 року, із врахуванням абзаців 4. 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, як різницю між сумою індексації і розміром підвищення доходу та здійснити виплату такої індексації з урахуванням виплаченої раніше суми;
Відповідно до листа військової частини НОМЕР_4 від 30.06.2025 року № 10/С-19/26 позивачу було відмовлено в задоволенні заявлених вимог посилаючись на те, що «Відповідно до статті 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За результатами розгляду повідомляю, що 30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців, яка відповідно до пункту 10, набирає чинності з 01 березня 2018 року. З 24 лютого 2018 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - постанова № 103), якою пункт 4 постанови № 704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Таким чином, згідно з постановою № 704, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року. Слід зазначити, що нарахування індексації проводиться згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078. Сума індексації в місяці підвищення доходів не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася в місяці підвищення доходу. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013, базовим для індексації вважається місяць, в якому підвищили оклад за посадою. З огляду на вищевикладене, підстав для проведення перерахунку раніше встановлених та виплачених розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення, не вбачається, також розрахунок індексації грошового забезпечення із застосуванням індексу споживчих цін - січень 2008 року не може бути здійсненний у зв'язку з відсутністю на те законних підстав. Окрім цього, надаю запитувані Вами документи, а саме: копії архівних відомостей за період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_4 з 2023 по 2025 роки та довідку про доходи. Разом з тим, особисті картки грошового забезпечення за 2016-2022 року у військовій частині НОМЕР_4 відсутні. Для їх отримання Вам необхідно звертатись до Галузевого державного архіву Державної прикордонної служби України.».
Відповіді від військової частини НОМЕР_2 у визначений законодавством термін позивачем не отримано.
Також, з урахуванням наведеного правового регулювання та фактичних обставин справи позивач вважає, що нарахування та виплата позивачу індексації грошового забезпечення має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44 та із одночасною компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по день фактичної виплати індексації-різниці грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Вищезазначена бездіяльність відповідачів щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення, позивач вважає протиправною, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних приписів законодавства.
Щодо індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року суд зазначає наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз цієї норми дає змогу виснувати, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ч. 1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі Закон №2011-XII).
Згідно статей 1 та 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Статтею 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року №1282-ХІІ із змінами (далі ЗУ №1282-ХІІ).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-ХІІ) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ст. 2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно ст. 4 Закону №1282-ХІІ (в редакції від 01.01.2015 року) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №911-VIII від 24.12.2015 року, який набув чинності 01.01.2016 року, було внесено зміни у частині першій статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та цифри "101" замінено цифрами "103".
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Згідно ч. 6 ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» в редакції Закону України №2148-VIII від 03.10.2017 року (чинній з 11.10.2017 року) проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Відповідно ч. 2 ст. 6 Закону №1282-ХІІ порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року (далі - Порядок №1078).
Відповідно до п. 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Згідно п. 1-1 Порядку №1078 (у редакції від 15.09.2015 року) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.
Постановою Кабінету Міністрів України №77 від 11.02.2016 року було внесено зміни та в абзаці другому пункту 1-1 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, цифри 101 замінено цифрами 103. Абзац другий пункту 1-1 із змінами, внесеними згідно з Постановою №77 від 11.02.2016 року - застосовується з 01.01.2016 року.
Згідно п. 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до п. 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Слід зазначити, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці та відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації, у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і нараховується у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади. Будь-яких застережень чи виключних випадків, за яких індексація доходу не проводиться, законодавство, що регулює спірні правовідносини, не містить.
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі №9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати, як складова належної працівникові заробітної плати, спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19 липня 2019 року у справі №240/4911/18 та від 07 серпня 2019 року у справі №825/694/17.
Базовий місяць - це місяць підвищення тарифних ставок (окладів), незалежно від розміру підвищення, а коефіцієнт індексації обчислюють на основі щомісячних індексів інфляції, які публікуються Держстатом. Розрахунок ведеться наростаючим підсумком до перевищення порогу індексації. Визначення базового місяця залежить тільки від зміни розміру тарифної ставки (посадового окладу) та нарахування індексації здійснюється до наступного підвищення розміру посадового окладу військовослужбовця.
Питання визначення індексу споживчих цін (фактично базового місяця) врегульовано п.5 Порядку №1078.
Відповідно до абз.1 п.5 Порядку №1078 (зі змінами згідно постанови Кабміну України «Про внесення змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення» від 29 січня 2014 року №36, які діяли до 01.12.2015 року) у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів, місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
Відповідно до п.5 Порядку №1078 (зі змінами згідно постанови Кабміну України «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» від 09.12.2015 року №1013, яка застосовується з 01.12.2015 року) було встановлено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Також, згідно п. 10-2 Порядку №1078 в редакції Постанови КМУ №1013 від 09.12.2015 року для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.
Аналіз норми пункту 5 Порядку №1078 дозволяє прийти до висновку, що до 01.12.2015 року будь-яке зростання доходів громадян, в тому числі військовослужбовців, мало наслідком зміну базового місяця для нарахування індексації. Таким чином, базовий місяць для обрахунку індексації не був прив'язаний до події зростання лише тарифних окладів працівника.
Редакція ж вказаної норми, яка діє з 01.12.2015 року, покладає обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення військовослужбовців) на підприємства, установи, організації у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації з урахуванням базового місяця, в якому відбулося підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання тарифних ставок (окладів).
Поряд із цим суд зазначає, що пунктом першим Постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» від 09.12.2015 року №1013 передбачено підвищення з 01.12.2015 року посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати) працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери та деяких інших працівників.
При цьому, підвищення окладів не стосувалось військовослужбовців.
Тобто, Постановою №1013 були підвищені оклади майже в усіх галузях бюджетної сфери (за винятком працівників 1-3-го тарифних розрядів за ЄТС), окрім окладів у складі грошового забезпечення військовослужбовців.
При цьому, зміна грошового забезпечення військовослужбовців відбулась лише з 01.03.2018 року у зв'язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Отже, з прийняттям Постанови №1013, якою було змінено порядок проведення індексації, тобто з 01.12.2015 року і включно до 01.03.2018 року, посадові оклади військовослужбовців не змінилися.
Відповідно до положень пунктів 2, 5 Порядку №1078 для визначення базового місяця для проведення індексації доходів необхідно обрати місяць, у якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців.
Відповідно до пункту 13 указаної Постанови вона набрала чинності з 01 січня 2008 року.
Вищевказана постанова діяла до дати набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців, а саме: до 01 березня 2018 року.
Відтак, останнє підвищення окладу за посадою позивача відбулось у січні 2008 року, а тому для визначення суми індексації грошового забезпечення має застосовуватись індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з 01 січня 2008 року до 01 березня 2018 року, оскільки після прийняття Постанови №704, якою затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу, базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації, став березень 2018 року.
Отже, відповідно до положень Порядку №1078, січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.12.2015 до 28.02.2018 включно.
Застосована судом правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 26.01.2022 року по справі №400/1118/21, які в силу ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ч. 5 ст. 242 КАС України підлягають врахуванню судами.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги щодо визнання протиправними дій НОМЕР_5 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), яка полягає у не нарахуванні і не виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із встановленням місяця підвищення грошових доходів (базового місяця) січень 2008 року та зобов'язання НОМЕР_5 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із встановленням місяця підвищення грошових доходів (базового місяця) січень 2008 року підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідачів здійснити перерахунок і доплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року та за період з 01.01.2024 року по 12.03.2025 року включно з урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, суд зазначає таке.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно частини 1 статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язана із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Так, частинами 1-4 статті 9 Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Абзацом другим частини 3 статті 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Індексація грошового забезпечення військовослужбовцям здійснюється в порядку та розмірах, установлених законодавством.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі Закон №1282-ХІІ).
Статтею 2 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Статтею 6 Закону №1282-ХІІ визначено, що порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» визначено правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення.
Так, абзацами 1, 2 пункту 5 Порядку №1078 визначено:
«У разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення».
Тобто, абзаци 1, 2 пункту 5 Порядку №1078 стосуються виключно порядку обчислення величини приросту індексу споживчих цін.
01 березня 2018 року вступила в дію постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Порядок №704), якою було підвищено посадові оклади військовослужбовцям.
Позивачем в період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 12.03.2025 оскаржується сума індексації яка виплачується у разі настання обставин передбаченими абзацами 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078.
Так абзацом 3 пункту 5 Порядку №1078 визначено:
«Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу».
Отже, абзац 3 пункту 5 Порядку №1078 стосується конкретно суми індексації.
Абзацом 3 пункту 5 Порядку №1078 чітко визначено, що сума індексації у місяці підвищення грошових доходів не нараховується лиш за умови, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Тобто, підвищення посадового окладу у певному місяці не тягне за собою безумовне припинення виплати індексації у подальших періодах, оскільки лиш за умови, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу індексація не нараховується.
Абзацом 4 пункту 5 Порядку №1078 визначено порядок розрахунку індексації грошового забезпечення в місяці підвищення посадових окладів:
«Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу».
Абзацом 5 пункту 5 Порядку №1078 визначено:
«У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру».
А абзацом 6 пункту 5 Порядку №1078 визначено, що дана індексація грошового забезпечення у фіксованому розмірі виплачується до наступного підвищення тарифних ставок разом з індексацією, яка виникає внаслідок перевищення порогу індексації 103% (поточна індексація у військовослужбовців виникла тільки в грудні 2018 року в сумі 71,08 грн.):
«До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку».
Верховний Суд у постанові від 23.03.2023 року у справі №400/3826/21 зазначив:
« 91. Щодо «фіксованої» суми індексації, то слід зазначити, що Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» і Порядок №1078 такого поняття не містять.
92. Цей термін фігурував у Додатку 4 до Порядку №1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 червня 2012 року №526, де були наведені приклади обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації.
93. Проте постановою Уряду №1013 від 9 грудня 2015 року цей Додаток був викладений у новій редакції і з 1 грудня 2015 року у цьому Додатку, як і в цілому Порядку №1078, поняття фіксованої суми індексації не згадується.
94. З 1 грудня 2015 року в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
95. Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 1 грудня 2015 року до 1 квітня 2021 року, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:
95.1. сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);
95.2. сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
96. Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
97. Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає Суду підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
98. Враховуючи те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, Суд дійшов висновку, що повноваження військової частини щодо виплати цієї суми не є дискреційними.
99. З урахуванням того факту, що 1 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу ОСОБА_2 , за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
100. Системний і цільовий способи тлумачення абзаців 3, 4 Порядку №1078 дають Суду підстави зробити висновок, що у березні 2018 року як місяці підвищення доходу ОСОБА_2 військовій частині належало вирішити питання, чи має останній право на отримання суми індексації-різниці.
101. Як видно з установлених обставин справи, відповідач не нараховував і не виплачував позивачу цей вид індексації за період з 1 березня 2018 року до 2 лютого 2021 року. Водночас позивач наполягав на тому, що має право на отримання індексації-різниці і що це право відповідач порушив через бездіяльність…».
З матеріалів справи вбачається, що відповідачі не нараховували і не виплачували позивачу індексацію - різницю за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 12.03.2025 включно. Водночас позивач наполягав на тому, що має право на отримання індексації-різниці і що це право відповідачі порушили через бездіяльність.
З огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 позивач (військовослужбовець) має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Отже, для вірного вирішення справи, необхідно підтвердити чи спростувати доводи позивача про те, що він має право на отримання щомісячної індексації-різниці за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 12.03.2025 включно і що це право порушили відповідачі.
Верховний Суд дійшов висновку, що для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, то буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен встановити:
розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А);
суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б);
чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.
В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку №1078).
Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Як уже було зазначено, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
Як встановлено судом, відповідно до архівної відомості особистої картки грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2018 рік, грошовий дохід позивача у лютому 2018 року становив 9990,09 грн.(без врахування грошової допомоги на оздоровлення та на вирішення соціально-побутових питань), у березні 2018 - 9733,78 грн.
Отже, у березні 2018 року, з набранням чинності Постановою №704, грошовий дохід Позивача - його грошове забезпечення - не збільшився.
Як зазначалося судом раніше, для правильного вирішення спірних правовідносин слід також визначити суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року, яка з урахуванням абзацу 5 пункту 4 Порядку №1078, вираховується у спосіб множення розміру прожиткового мінімум для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділеного на 100 відсотків.
Актуальний розмір прожиткового мінімум для працездатних осіб, відповідно до статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік», становив 1762 гривні.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.
За нормативними правилами, які визначають проведення індексації доходів, розрахунок індексу наростаючим підсумком починається з наступного після перевищення порога місяця до чергового перевищення.
При кожному наступному перевищенні порога індексації приріст рахуватиметься за формулою:
ПІСЦн = ІСЦ1 х ІСЦ 2 х … - 100%, де:
ПІСЦн - приріст індексу споживчих цін, %;
ІСЦ1 - перевищення індексу споживчих цін уперше (розраховується наростаючим підсумком), %;
ІСЦ2 - перевищення індексу споживчих цін удруге (розраховується наростаючим підсумком), %.
При підрахунку показника ПІСЦ необхідно враховувати, що ІСЦ розраховується наростаючим підсумком. Також кількість ІСЦ залежить від того, скільки разів було перевищено поріг індексації за розглядуваний період (звісно, не перерваний підвищенням зарплати). Наприклад, ІСЦ перевищив поріг один раз - отже слід враховувати лише ІСЦ1, двічі - ІСЦ1 та ІСЦ2, тричі ІСЦ1, ІСЦ2, ІСЦ3 тощо.
Розрахунок величини приросту індексу споживчих цін слід починати з лютого 2008 року, як місяця наступного за тим, в якому відбулося підвищення грошового забезпечення військовослужбовців.
За офіційними даними Державної служби статистики України за період з січня 2008 року по березень 2018 року (https://ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2006/ct/cn_rik/isc/isc_u/isc_m_u.htm) поріг індексації перевищував 38 разів, а саме:
у 2008 році 9 разів: січень-травень, вересень-грудень;
у 2009 році 5 разів: січень, лютий, березень, червень, листопад;
у 2010 році 4 рази: січень, лютий, серпень, вересень;
у 2011 році 3 рази: січень, березень, квітень;
у 2012 році поріг індексації не перевищував 101%;
у 2013 році поріг індексації не перевищував 101%;
у 2014 році 8 разів: березень-червень, вересень-грудень;
у 2015 році 8 разів: січень-травень, вересень-листопад;
у 2016 році 1 раз: квітень;
у 2017 році поріг індексації не перевищував 103%;
у січні - березні 2018 року поріг індексації не перевищував 103%.
Таким чином, розрахунок величини приросту індексу споживчих цін за вказаний період має наступний вигляд:
2008 рік: 1,027*1,038*1,031*1,013*1,002 (1,008*0,995*0,999)*1,011*1,017*1,015*1,021* 2009 рік: 1,029*1,015*1,014*1,014 (1,009*1,005)*1,011*1,014 (0,999*0,998*1,008*1,009)*1,011* 2010 рік: 1,018*1,019*0,993 (1,009*0,997*0,994*0,996*0,998)*1,012*1,029*1,016 (1,005*1,003*1,008)* 2011 рік: 1,01*1,009*1,014*1,013*1,009 (1,008*1,004* НОМЕР_3 ) * березень 2014 року-грудень 2014 року: 1,022*1,033*1,038*1,01*1,012(1,004*1,008)*1,029*1,024*1,019*1,03 * 2015 рік-березень 2016 року:1,031*1,053*1,108*1,14*1,022*0,986 (1,004*0,99*0,992)*1,023*0,987*1,02*1,022 (1,007*1,009*0,996*1,01) * квітень 2016: 1,035 * травень 2016-березень 2018: 1,245 (1,001*0,998*0,999*0,997*1,018*1,028*1,018*1,009*1,011*1,01*1,018*1,009*1,013*1,016*1,002*0,999*1,02*1,012*1,009*1,01*1,015*1,009) = 253,30%.
Величина приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року складала 253,30%.
Результат наведеного розрахунку також підтверджується Калькулятором розрахунку суми індексації зарплати (https://ips.ligazakon.net/calculator/zp). Поряд з цим відповідачем, відповідно до вимог статті 77 КАС України, не спростовано наданих стороною позивача розрахунків, які перевірені судом та встановлено їх правильність.
За наведеними судом розрахунками, з урахуванням актуальної практики Верховного Суду, сума індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року складала 1762 грн*253,30% = 4463,15 грн. - 0 грн. = 4463,15 грн., оскільки підвищення грошового забезпечення позивача у березні 2018 році у порівнянні з лютим 2018 року не відбулось, а навпаки зменшилось.
При цьому, Верховний Суд неодноразово зазначав, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати військовослужбовцю індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (посадових окладів) або до дати звільнення зі служби (постанови Верховного Суду від 09 травня 2023 року у справі №400/12702/21, від 22 червня 2023 року у справі №520/6243/22, від 12 квітня 2023 року у справі №560/13302/21).
Зазначене вище підтверджується правовою позицією Верховного Суду у постановах від 23 березня 2023 року у справі №400/3826/21, від 06 квітня 2023 року у справі №420/11424/21, від 12 квітня 2023 року у справі №560/13302/21, від 20 квітня 2023 року у справі №320/8554/21, від 03 травня 2023 року у справі №160/10790/22, від 09 травня 2023 року у справі №120/2234/22-а, від 09 травня 2023 року у справі №400/12702/21, від 09 травня 2023 року у справі №560/538/22, від 09 травня 2023 року у справі №580/8769/21, від 22 червня 2023 року у справі №520/6243/22, від 27 липня 2023 року у справі №160/12028/22, від 03 серпня 2023 року у справі №420/23183/21, від 15 серпня 2023 року у справі №580/9339/21, від 15 серпня 2023 року у справі №400/3784/22, від 15 серпня 2023 року у справі №520/1800/22, від 17 серпня 2023 року у справі №160/4155/22, від 17 серпня 2023 року у справі №580/3967/22, від 28 серпня 2023 року у справі №420/17338/22, від 07 вересня 2023 року у справі №480/5766/22, від 07 вересня 2023 року у справі №160/16084/22, від 07 вересня 2023 року у справі №420/12787/22, від 26 вересня 2023 року у справі №200/4531/22, від 27 вересня 2023 року у справі №420/23176/21, від 02 листопада 2023 року у справі №420/21528/21, від 18 січня 2024 року у справі №580/1056/22, від 24 січня 2024 року у справі №200/11549/21, від 24 січня 2024 року у справі №400/8139/21, від 31 січня 2024 року у справі №320/15395/21, від 31 січня 2024 року у справі №320/6441/22, від 31 січня 2024 року у справі №320/12968/21, від 31 січня 2024 року у справі №320/9152/21, від 05 лютого 2024 року у справі №360/383/23, від 21 березня 2024 року у справі №160/13277/22, від 03 квітня 2024 року у справі №420/8465/23, від 04 квітня 2024 року у справі №160/4155/22, від 04 квітня 2024 року у справі №160/4155/22, від 10 квітня 2024 року у справі №200/564/23, від 11 квітня 2024 року у справі №160/11742/22, від 11 квітня 2024 року у справі №420/14952/22, від 18 квітня 2024 року у справі №280/4812/23, від 18 квітня 2024 року у справі №160/10789/22, від 30 квітня 2024 року у справі №360/700/23, від 14 травня 2024 року у справі №420/4659/23 та інших.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Враховуючи те, що відповідачі не здійснювали нарахування та виплату позивачу індексації-різниці, хоч позивач мав право на її отримання, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 12.03.2025 включно.
При розгляді справи суд враховує, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» зупинено на 2023 рік, а тому у роботодавця немає обов'язку нараховувати індексацію заробітної плати працівникам у 2023 році.
Зважаючи на викладені обставини, суд висновує, що позивачем доведено наявність у нього права на отримання індексації-різниці грошового забезпечення у сумі 4463,15 грн щомісячно за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 12.03.2025 щомісячно, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату індексацію грошовою забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, суд зазначає наступне.
Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби, затверджені порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок № 44).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус, зокрема військовослужбовця, а також особам, з числа військовослужбовців звільнених із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Пунктами 4 та 5 Порядку № 44 визначено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Отже, виплата щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат здійснюється при виплаті грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат.
Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членами сім'ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Отже, Порядком № 44 передбачено виплату грошової компенсації лише при виплаті грошового забезпечення, з якого утримуються відповідні податки.
Cуд звертає увагу, що на відповідача, як податкового агента, Законом покладено кореспондуючий обов'язок утримати відповідні суми податків та зборів із одночасною компенсацією такої суми позивачу.
Таким чином, у суду відсутні підстави зобов'язувати відповідача здійснити на користь позивача заявлену компенсацію, оскільки відповідний обов'язок виникає одночасно з виплатою нарахованої відповідачем сум грошового забезпечення, які не були належним чином виплачені під час проходження військової служби, тобто у майбутньому, а отже відповідні позовні вимоги є передчасними, у зв'язку з чим задоволенню не підлягають.
Щодо вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати недоотриманого грошового забезпечення за весь час затримки виплати, суд зазначає таке.
Стаття 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №2050-ІІІ) визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі №2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З аналізу норм Закону №2050-ІІІ слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
Системний аналіз норм, що регулюють спірні відносини, дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних відносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17 та 13 січня 2020 року у справі №803/203/17.
Згідно з пунктом 2 «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі Порядок № 159) компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.
Проаналізувавши вищенаведені норми, суд дійшов висновку, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.
Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17 вересня 2020 року у справі №300/544/19 та від 04 березня 2021 року у справі № 520/34/17.
Отже, враховуючи, що грошове забезпечення позивачу ще не нараховано та не виплачено, суд дійшов висновку про відсутність виплати основної суми доходу в розумінні Закону № 2050-III, за наявності якої можлива виплата суми компенсації.
Таким чином, позовні вимоги в цій частині також є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.
Доводи відповідача щодо порушення позивачем строку звернення до суду викладені у відзиві на позовну заяву суд вважає безпідставними виходячи з наступного.
Строк звернення до адміністративного суду визначає ст. 122 КАС.
Так, згідно з ч. 1 ст. 122 КАС позов може бути подано в межах строку звернення адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За правилами, наведеними у ч. 5 ст. 122 КАС, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Положення ст. 122 КАС не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.
У той же час ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП) в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, було установлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положень вказаної норми надав Конституційний Суд України в рішеннях від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 та № 9-рп/2013.
Так, в рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 Конституційний Суд України навів висновок про те, що положення ч. 2 ст. 233 КЗпП у системному зв'язку з положеннями ст. ст. 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з п. 2.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч. 2 ст. 233 КЗпП, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон № 2352) внесені зміни до КЗпП.
Відповідно до п. 1 розділу ІІ Закону № 2352 цей Закон набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, а саме з 19 липня 2022 року.
На підставі пп. 18 п. 1 розділу І Закону № 2352 назва та частини 1 і 2 ст. 233 КЗпП викладені в такій редакції:
«Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
На підставі пп. 19 п. 1 розділу І Закону № 2352 текст ст. 234 КЗпП викладений в такій редакції:
«У разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (ст. 116), минуло не більше одного року».
Отже, внаслідок набрання чинності Законом № 2352, яким внесені зміни до ст. ст. 233, 234 КЗпП, зазнало змін правове регулювання правовідносин, які виникли з питань нарахування і виплати заробітної плати.
Зокрема, з 19 липня 2022 року в КЗпП відсутня норма, яка б передбачала право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату, без обмеження будь-яким строком.
При цьому ст. 233 КЗпП в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, окремо взагалі не врегульовує питання щодо строку звернення до суду працівника з позовом про стягнення заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці.
Натомість ч. 1 ст. 233 КЗпП в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, встановлений загальний строк звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору, який становить три місяця з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Ч. 2 ст. 233 КЗпП, в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, встановлені спеціальні строки звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору:
у справах про звільнення працівника місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення;
у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на території України був запроваджений карантин.
Дія карантину неодноразово продовжувалась.
30 червня 2023 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Згідно з цією постановою з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, був відмінений.
Таким чином, починаючи з 01 липня 2023 року на території України карантин не діє.
При цьому п. 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
21 березня 2025 року Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду спорів щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду прийняв постанову у справі № 460/21394/23, в якій навів такі висновки з приводу визначення початку перебігу тримісячного строку звернення до суду за вирішенням трудових спорів за обставин, коли мали місце тривалі правовідносини, які виникли під час дії ст. 233 КЗпП України у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії ст. 233 КЗпП в редакції Закону № 2352:
«[…]
32. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 зазначила, що ст. 233 КЗпП є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
33. Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
34. Законом України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, ч. ч. 1 і 2 ст. 233 КЗпП викладено у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених ч. 2 цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст. 116)».
35. Характерною особливістю спірних правовідносин є те, що позивач просив перерахувати грошове забезпечення за період, який охоплює часові проміжки як до, так і після внесення змін до ст. 233 КЗпП [19 липня 2022 року].
36. Тож для вирішення питання, яку редакцію ст. 233 КЗпП застосовувати до спірних правовідносин, необхідно з'ясувати, з якою подією слід пов'язувати початок перебігу строку звернення до суду з позовом у цій категорії спорів.
37. Ч. 1 ст. 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
[…]
42. Аналіз наведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» [19 липня 2022 року] положення ст. 233 КЗпП України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію ст. 233 КЗпП.
43. Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії ст. 233 КЗпП, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії ст. 233 КЗпП, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням ст. 233 КЗпП (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми ст. 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352).
44. Такий правовий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23.
[…]
47. Окрім викладеного слід ураховувати, що відповідно до п. 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
48. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).
49. Отже, у зв'язку з відміною карантину на території України з 24:00 год 30 червня 2023 року не існує підстав для застосування приписів п. 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП, що, у деяких випадках, зокрема, у постанові Верховного Суду від 12 вересня 2024 року у справі № 200/5637/23, тлумачиться як закінчення одночасно із завершенням карантину строків звернення до суду, які почались під час дії такого карантину.
50. Однак, на переконання Судової палати, таке тлумачення ст. 233 КЗпП, у взаємозв'язку з п. 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, суперечить принципу юридичної визначеності.
[…]
56. Судова палата ураховує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02 квітня 2020 року КЗпП доповнено главою XIX (зокрема, п. 1, який передбачає продовження строків, визначених ст. 233 на строк дії карантину).
[…]
59. Отже, приймаючи указаний Закон, законодавець мав на меті не допустити порушення прав працівників і роботодавців, які могли б мати місце у зв'язку із поширенням коронавірусу COVID-19, та забезпечити суб'єктам права можливість звернутися до суду із трудовими спорами (у тому числі, спорами про звільнення) та зі спорами про стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації протягом дії карантину.
60. Водночас, на момент внесення цих змін, ст. 233 КЗпП діяла у редакції, яка передбачала можливість звернення до суду із позовом про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
61. Судова палата зауважує, що постанова Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, якою з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, опублікована в офіційному виданні «Урядовий кур'єр» № 130 30 червня 2023 року, тобто в останній день карантину.
62. На переконання Судової палати, правова позиція, згідно з якою строки, визначені ст. 233 КЗпП, завершилися 01 липня 2023 року, з огляду на опублікування Постанови № 651 в останній день карантину, суперечить меті Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», позбавляє осіб, які мають бажання скористатися правом звернення до суду, можливості належним чином скерувати свою поведінку, що суперечить принципу юридичної визначеності.
63. З огляду на викладене, Судова палата вважає, що, з урахуванням п. 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними ст. 233 КЗпП, почався 01 липня 2023 року.
[…]
65. Підсумовуючи наведене, Судова палата зазначає, що, вирішуючи питання щодо застосування ст. 233 КЗпП, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшла таких висновків:
65.1. Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії ст. 233 КЗпП, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії ст. 233 КЗпП, в редакції Закону № 2352, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням ст. 233 КЗпП (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми ст. 233 КЗпП (у редакції Закону № 2352).
65.2. З урахуванням п. 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними ст. 233 КЗпП, почався 01 липня 2023 року.
66. Зважаючи на наведене, Судова палата вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного адміністративного суду:
- від 29 січня 2025 року у справі № 500/6880/23 та від 28 серпня 2024 року у справі № 580/9690/23, у яких Верховним Судом до правовідносин щодо перерахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовця за 2016-2018 роки застосовано ст. 233 КЗпП у редакції, що набула чинності з 19 липня 2022 року, оскільки саме вона була чинною на момент звернення позивачів до суду із позовом (жовтень 2023 року);
- від 23 січня 2025 року у справі № 400/4829/24 [предмет спору перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця та його складових за період з 01 березня 2022 року по 19 травня 2023 року; дата звернення до суду з позовом 22 травня 2024 року] та від 20 листопада 2023 року у справі № 160/5468/23 [предмет спору нарахування та виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01 січня 2016 року по грудень 2018 року; дата звернення до суду з позовом 21 березня 2023 року], у яких Верховний Суд констатував, що у випадках звільнення військовослужбовця з військової служби та у разі невиплати йому частини грошового забезпечення, на отримання якого він мав право під час проходження служби, перебіг строку звернення починається саме з дати його звільнення з цієї служби;
- від 12 вересня 2024 року у справі № 200/5637/23, у якій Верховний Суд зазначив, що строки для звернення до суду, які передбачені у ст. 233 КЗпП, закінчилися з припиненням дії карантину.
67. Відступаючи у цій справі від висновків Верховного Суду, які викладено в указаних постановах, Судова палата зазначає, що відповідно до сформованої практики такий перелік судових рішень не є вичерпним.
[…]
70. Повертаючись до обставин цієї справи, застосовуючи наведені висновки, Судова палата зазначає таке.
71. Предметом спору у цій справі є перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01 лютого 2020 року по 30 березня 2023 року.
[…]
74. Судова палата зазначає, що спірний період [з 01 лютого 2020 року по 30 березня 2023 року] умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом № 2352 [19 липня 2022 року] та після цього.
75. Період з 01 лютого 2020 року до 19 липня 2022 року регулюється положеннями ст. 233 КЗпП, у редакції до внесення змін Законом № 2352, яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати [грошового забезпечення] без обмеження будь-яким строком.
76. Проте період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією ст. 233 КЗпП, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
77. Судова палата частково поділяє позицію суду апеляційної інстанції щодо порядку обчислення строку звернення до адміністративного суду, зазначену у його висновку. Зокрема, слід погодитися із висновком апеляційного суду про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
78. Виходячи з цього, Судова палата вважає обґрунтованим висновок про те, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа, а саме 30 березня 2023 року, є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду.
79. Водночас слід наголосити, що визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам ч. 2 ст. 233 КЗпП та не суперечить принципу юридичної визначеності.
80. Проте Судова палата зауважує, що, з урахуванням п. 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП, відлік строку звернення до суду з цим позовом розпочався 01 липня 2023 року та мав би сплинути 30 вересня 2023 року.
81. Позовну заяву ОСОБА_1 зареєстровано у суді першої інстанції 11 вересня 2023 року, а тому строк на звернення до суду з цим позовом, у тому числі в частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року, позивач не пропустив.
[…]».
Крім того, в постановах від 18 квітня 2025 року у справі № 260/1955/24, від 23 квітня 2025 року у справі № 260/131/24, від 25 квітня 2025 року у справі № 500/48/24, від 30 квітня 2025 року у справі № 580/9085/24 та інших Верховний Суд навів висновок про те, що початок перебігу строку звернення до суду з урахуванням ч. 1 ст. 233 КЗпП слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Таким документом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.
Отже, до позовних вимог за період з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року включно належить застосовувати норму ч. 2 ст. 233 КЗпП в редакції до внесення змін Законом № 2352, яка передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної їй заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
До позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року включно належить застосовувати норму ч. 1 ст. 233 КЗпП в редакції Закону № 2352, якою установлений тримісячний строк звернення до суду, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Суд зауважує, що відповідач не довів належними та допустимими доказами, що в період з 19 липня 2022 року по 12 березня 2025 року під час проходження військової служби або в день виключення позивача зі списків особового складу та зняття з усіх видів забезпечення Військової частини № НОМЕР_4 позивач отримував достовірну інформацію про обсяг та характер виплачених йому сум грошового забезпечення за спірний період, відповідач не надав документальне підтвердження ознайомлення позивача з такою інформацією.
Наказ командира НОМЕР_6 загону морської охорони №149-ОС від 12.03.2025 року не містить інформації про грошове забезпечення позивача за спірний період.
Суд встановив, що у відповідь на заяву позивача від 18 червня 2025 року разом з листом від 30.06.2025 року Військова частина НОМЕР_4 надала архівні відомості за 2023-2025 роки з інформацією про нараховане та фактичне виплачене позивачеві грошове забезпечення в розрізі його окремих складових.
Докази, які б свідчили про те, що позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум за спірний період до березня 2025 року, суду не надані.
Відтак, суд дійшов висновку про те, що про порушення своїх прав в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 12 березня 2025 року позивач повинен був дізнатися в червні-на початку липня 2025 року.
До суду з цим позовом позивач звернувся 07 липня 2025 року.
Таким чином, в частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 12 березня 2025 року включно цей позов поданий ним з дотриманням визначеного ч. 1 ст. 233 КЗпП (в редакції Закону № 2352) тримісячного строку звернення до суду.
Як наслідок, позивач не потребує поновлення строку звернення до суду з цим позовом, а аргументи відповідача щодо пропуску строку звернення до суду є безпідставними і такими, що не відповідають актуальним висновкам Верховного Суду з цього питання.
Беручи до уваги наведені обставини, суд дійшов висновку, що заява представника відповідача про залишення адміністративного позову без розгляду задоволенню не підлягає.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст.75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.5 ст.139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI по справах про стягнення заробітної плати, а грошове забезпечення є складовою заробітної плати військовослужбовця, позивач звільнений від сплати судового збору.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору звільняються учасники бойових дії - у справах, пов'язаних з порушенням їх прав, яким є позивач, що підтверджується посвідченням від 20 березня 2023 року серії НОМЕР_9 наявним в матеріалах справи.
Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судових витрат в цій частині у справі не здійснювати.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні клопотання НОМЕР_6 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_4 ) про залишення адміністративного позову без розгляду - відмовити.
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до НОМЕР_1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 ), НОМЕР_3 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_4 ) ( АДРЕСА_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії НОМЕР_5 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), яка полягає у не нарахуванні і не виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із встановленням місяця підвищення грошових доходів (базового місяця) січень 2008 року.
Зобов'язати НОМЕР_5 загін морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_10 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_11 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із встановленням місяця підвищення грошових доходів (базового місяця) січень 2008 року.
Визнати протиправними дії НОМЕР_5 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не врахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року.
Зобов'язати НОМЕР_5 загін морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_10 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_11 ) індексації грошового забезпечення у фіксованій величині 4463,15 грн. щомісячно за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року, із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу, та з урахуванням виплаченої раніше суми індексації.
Визнати протиправними дії НОМЕР_6 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_4 ) щодо не врахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 12.03.2025 року.
Зобов'язати НОМЕР_6 загін морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_4 ) ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_12 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_11 ) індексації грошового забезпечення у фіксованій величині 4463,15 грн. щомісячно за період з 01.01.2024 по 12.03.2025 року із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу, та з урахуванням виплаченої раніше суми індексації.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя К.С. Єфіменко