про повернення позовної заяви
14 листопада 2025 р. № 400/10829/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Величко А.В., розглянувши позовну заяву
за адміністративним позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаГоловного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008,
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, в якому просив суд:
- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, що полягають у невірному застосуванні норм закону при перерахунку пенсії ОСОБА_2 ;
- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області провести ОСОБА_1 перерахунок пенсії у відповідності до частини другої статті 42 Закону України № 1058 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії на коефіцієнт збільшення, згідно Постанов Кабінету Міністрів України: від 16 лютого 2022 року № 118, «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» на 1,14; від 24 лютого 2023 року № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році», на 1,197; від 23.02.2024 № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році», на 1,0796; від 25.02.2025 року № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» на 1,115;зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області провести виплату недоотриманих сум пенсії ОСОБА_2 , починаючи з 01.03.2021 року.
Ухвалою суду від 07.10.2025 року суд залишив позов без руху. Для усунення недоліків позивачу запропоновано подати до Миколаївського окружного адміністративного суду заяву про поновлення строку звернення до суду разом з доказами поважності причин пропуску строку звернення до суду.
01.11.2025 року на виконання вимог зазначеної ухвали позивач подав заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду. В обґрунтування заяви послається на свою юридичну необізнаність. Вказує, що нещодавно дізнавалася про тривале порушення її прав, посилається на нещодавне формування позиції ВСУ стосовно не занконного проведення індексації.
Вирішуючи заяву, суд враховує наступне.
В ухвалі про залишення позову без руху суд визнав строк звернення до адміністративного суду з позовом пропущеним з неповажних підстав, надавши оцінку всім підставам пропуску строку, які були наведені позивачем у клопотанні, заявленому у позові.
Суд звертає увагу позивача, що оцінка підстав пропуску строку звернення до суду вже надавалась судом в ухвалі про залишення позову без руху від 07.10.2025 року, відтак, підстав для повторної оцінки суд не вбачає.
Позивач не повідомив суду і не підтвердив доказами існування обставин, які були об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення особи та були пов'язаними з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до адміністративного суду.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно ч. 2 статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Верховний Суд в постанові від 22.12.2021 року по справі № 200/17683/21 зазначив, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановлено строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
Початок шестимісячного строку визначено альтернативно - це день, коли особа дізналася, або повинна була дізнатись про порушення. Зазвичай ці два моменти збігаються, але це не обов'язково. Тому, при визначенні початку цього строку суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 05 липня 2018 року у справі №810/384/17.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
Верховний Суд в постанові від 17.12.2021 року по справі № 640/16928/21 дійшов висновку, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС певних процесуальних дій.
Відтак початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас слід зазначити, що строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи розпочинає свій перебіг лише за умови, що остання була реально обізнаною з фактом їх порушення оспорюваними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
Так, за висновками Європейського суду з прав людини, загалом прийнятним вважається встановлення в національному законодавстві процесуальних обмежень та вимог з метою належного здійснення правосуддя; проте вони не повинні підривати саму суть права на доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини від 16.12.1992 у справі Хаджіанастасіу проти Греції , пункти 32-37).
При цьому очікується, що заявник продемонструє уважне ставлення до дотримання процесуальних вимог національного законодавства, наприклад до строків для подання адміністративного позову (рішення Європейського суду з прав людини від 07.09.1999 у справі Йодко против Литви (Jodko v. Lithuania).
При цьому, Верховний Суд в постанові від 17.12.2021 року по справі № 640/16928/21 зауважує, що частиною другою статті 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов'язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Поняття «особа повинна дізнатись» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав.
Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Відтак, про порушення своїх прав в означеній частині позовних вимог позивач повинен був дізнатись не пізніше квітня 2021 року, отримавши пенсію за березень 2021 року.
На переконання суду у зазначеній категорії справ, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, застосуванню підлягають висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 31.03.2021 року у справі №240/12017/19.
В означеній постанові Верховний Суд посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а зазначила, що норми, зокрема статті 87 Закону № 1788-ХІ та статті 46 Закону № 1058-ІV (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов: ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.
З урахуванням наведеного, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав зазначила, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
З урахуванням наведеного, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав відступила від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18 (касаційне провадження № К/9901/1313/18) щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави (постанови Верховного Суду від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період (постанова Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18) та дійшла такого висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України у спорах цієї категорії:
1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/ несвоєчасність її перерахунку, тощо.
Відтак, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав виснувала, «що отримання позивачем листа відповідача у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти більш ніж через 5 років після отримання пенсії за серпень 2014 року».
Поряд з цим, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав зазначила, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2024 року у справі № 240/27663/23 у котре наголосив, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Поряд зі цим, відповідно до ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
І хоча, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III, і заробітна плата, і пенсія відносяться до грошових доходів громадян, що не мають разового характеру, ототожнення їх природи тільки на підставі цієї обставини є логічно помилковим та законодавчо не обґрунтованим.
Також слід відмітити, що пенсія у перерахованому розмірі позивачу не нараховувалась, що є логічним, отже приписи статті 46 Закону № 1058-ІV до спірних правовідносин не застосовуються.
Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.03.2021 у справі №160/6430/20.
У постанові від 29.09.2022 року у справі № 500/1912/22 Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Водночас колегія суддів зазначила, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
Надаючи оцінку доводам клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду аналізуючи застосування правового інституту строків звернення до адміністративного суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19 виснувала, що закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин пропуску такого строку. Вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Водночас, у постанові від 13 лютого 2024 року у справі № 140/9165/23 Верховний Суд, покликаючись на висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2022 року у справі № 990/102/22 та постанови Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі №160/14919/22, звернув увагу на можливість позивача реалізувати своє право на подання позовної заяви до суду самостійно або через представника, шляхом надсилання документів засобами поштового зв'язку, на офіційну електронну адресу суду, через особистий кабінет у системі «Електронний суд» або будь-якими іншими дистанційними засобами зв'язку, при цьому, неможливість вчинення таких дій потребує доказового обґрунтування.
Верховний Суд з-поміж іншого звернув увагу на те, що питання поновлення пропущених процесуальних строків вирішується судом в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Найпоширенішими підставами, за яких може бути поновлений пропущений строк звернення до суду, є, зокрема, форс-мажорні обставини або такі, що перебували поза контролем особи (аварії, катастрофи, природні явища) та інші об'єктивні причини, що не залежали від її волі (тяжка хвороба, неправомірні дії інших осіб тощо). Водночас, у випадку, коли позивачем не наведено обґрунтованих аргументів та переконливих доказів, які могли б свідчити про об'єктивну неможливість вчинення ним всіх необхідних і можливих дій щодо реалізації процесуальних прав у передбачені процесуальним законом строки, застосування судами передбачених законом наслідків пропущення строків звернення до суду, не є порушенням права особи на доступ до суду.
Клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду не містить посилань на обставини, що перебували поза контролем позивача та становили непереборну перешкоду для своєчасного звернення до суду.
Жодних доказів, які б свідчили про наявність істотних обставин, перешкод чи труднощів, що унеможливили своєчасне звернення з цим позовом до суду позивачем не надано, а наведені ним у заяві обставини щодо пропуску такого строку лише вказують на те, що позивач допустив умисне зволікання з реалізацією наданого йому права на судовий захист.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що зазначені позивачем причини пропуску строку звернення до суду у шестимісячний строк, є неповажними.
Відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
При цьому, згідно ч. 8 ст. 169 КАС України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
На підставі вищезазначеного, керуючись п. 1 ч. 4 ст. 169, 241, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. У задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою відмовити.
2. Позовну заяву в частині позовних вимог, що охоплюють період з 01.03.2021 року по 06.04.2025 року - повернути позивачці.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею в порядку ст. 256 КАС України.
4. Апеляційна скарга на цю ухвалу може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання в порядку, визначеному ст.ст. 295-297 КАС України.
Суддя А.В. Величко