справа № 380/22181/25
14 листопада 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши у порядку письмового провадження заяву позивачки від 13 листопада 2025 року про забезпечення позову у справі № 380/22181/25 за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, ЛКП «Львівавтодор» про визнання протиправним та скасування рішення в частині, визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (позивачка/заявниця) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом до Львівської міської ради (відповідач-1), ЛКП «Львівавтодор» (відповідач-2), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати пп.4.2.2.6.3 п.4.2.2.6 Порядку функціонування АСОП у пасажирському транспорті на території Львівської міської громади, який затверджений Рішенням Львівської міської ради від 13 серпня 2021 року № 690 «Про впровадження та функціонування автоматизованої системи оплати проїзду у пасажирському транспорті загального користування на території Львівської міської територіальної громади»;
- визнати дії Львівської міської ради протиправними та зобов'язати Львівську міську раду утриматися від прийняття рішень щодо блокування пільгових персоналізованих карт «ЛеоКарт»;
- визнати протиправними дії ЛКП «Львівавтодор» щодо блокування моєї пільгової персоналізованої транспортної картки «ЛеоКарт» № 30000273020.
Ухвалою суду від 10 листопада 2025 року у задоволенні заяви позивачки від 07 листопада 2025 року про забезпечення позову відмовлено.
Ухвалою судді від 12 листопада 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.
13 листопада 2025 року позивачка подала до суду заяву від 13 листопада 2025 року про забезпечення позову.
Указана заява мотивована тим, що позивачка є пенсіонеркою та особою з інвалідністю другої групи. Відповідно до статті 38-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» транспортне обслуговування осіб з інвалідністю здійснюється на пільгових умовах. Особи з інвалідністю I та II групи, діти з інвалідністю та особи, які супроводжують осіб з інвалідністю I групи або дітей з інвалідністю (не більше однієї особи, яка супроводжує особу з інвалідністю I групи або дитину з інвалідністю), мають право на безплатний проїзд у пасажирському міському транспорті (крім таксі) за наявності посвідчення чи довідки, зазначених у цьому Законі, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі. Звуження змісту та обсягу права осіб з інвалідністю на пільговий проїзд транспортом не допускається. Позивачка вказує, що ЛКП «Львівавтодор», заблокувавши її пільгову персоналізовану транспортну картку «ЛеоКарт», порушив її право на пільговий проїзд, яке їй гарантоване Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». В пункті 5.1.2 Рекомендації, яка є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю, номер витягу 97/25/216/І встановлено, що позивачки помірний ступінь здатності до пересування. Блокування пільгової картки позивачки позбавило її фактичної можливості реалізувати право на безоплатний проїзд, гарантований Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». Це створює істотні перешкоди у пересуванні містом та отриманні необхідних соціальних, медичних і адміністративних послуг. Такі дії є грубим порушенням законних прав позивачки та очевидними є ознаки протиправності рішення. Також просить врахувати суд, що розгляд цієї справи може тривати декілька місяців і протягом цього часу позивачка буде позбавлена права на вільне пересування у разі незабезпечення позову.
З огляду на вказане просить суд:
- прийняти рішення про забезпечення позову шляхом зобов'язання відповідача розблокувати пільгову персоналізовану транспортну картку «ЛеоКарт» № 30000273020;
- заборонити ЛКП «Львівавтодор» здійснювати будь-які дії щодо повторного блокування картки чи обмеження її права на пільговий проїзд до остаточного вирішення справи по суті.
Вирішуючи заяву позивачки про забезпечення позову, суд ураховує таке.
Насамперед суд відзначає, що відповідно до вимог частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Забезпечення позову - це надання заявнику тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.
Підстави та порядок вжиття заходів забезпечення позову врегульовано главою 10 розділу І КАС України.
Відповідно до частини другої статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частиною першою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Частиною другою статті 151 КАС України передбачено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Отже, заходи забезпечення позову мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Спосіб забезпечення позову має бути безпосередньо пов'язаним з предметом спору, співмірним суті порушеного права та водночас запобігати порушенню прав інших осіб, тобто в його основу має бути покладений принцип збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу.
Співмірність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Водночас суди не вправі вживати такі заходи забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
У позовній заяві позивачка, зокрема просить суд зобов'язати Львівську міську раду утриматися від прийняття рішень щодо блокування пільгових персоналізованих карт «ЛеоКарт» та визнати протиправними дії ЛКП «Львівавтодор» щодо блокування її пільгової персоналізованої транспортної картки «ЛеоКарт» № 30000273020, а у заяві про забезпечення позову просить суд забезпечити позов шляхом зобов'язання відповідача розблокувати пільгову персоналізовану транспортну картку «ЛеоКарт» № 30000273020 та заборонити ЛКП «Львівавтодор» здійснювати будь-які дії щодо повторного блокування картки чи обмеження права позивачки на пільговий проїзд до остаточного вирішення справи по суті.
Зіставивши зміст позовних вимог зі змістом запропонованих позивачкою заходів забезпечення позову, суд доходить висновку, що вжиття таких заходів фактично призведе до задоволення позовних вимог, оскільки питання правомірності дій ЛКП «Львівавтодор» щодо блокування пільгової персоналізованої транспортної картки «ЛеоКарт» позивачки № 30000273020, тобто обґрунтованість позовних вимог, може бути предметом дослідження судом лише під час розгляду спору по суті.
Так, у постанові від 02 квітня 2025 року у справі № 160/33691/24 Верховний Суд вказав, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не може вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Зобов'язавши відповідача-2 розблокувати пільгову персоналізовану транспортну картку «ЛеоКарт» позивачки № 30000273020, суд фактично до вирішення спору по суті та ухвалення відповідного рішення погодиться з тим, що оскаржувані дії ЛКП «Львівавтодор» є протиправними, що на стадії вирішення питання про забезпечення позову є неприпустимим.
Суд також зазначає, що за змістом пункту 1 частини другої статті 150 КАС України забезпечення позову допускається якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Тобто забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим саме на забезпечення виконання судового рішення чи ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів особи-позивача, а не забезпечення реалізації прав чи інтересів особи-позивача під час розгляду справи по суті.
Наведені ж позивачкою у заяві про забезпечення позову аргументи не дають підстави вважати, що невжиття таких заходів, про які вона вказує, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачки, за захистом яких вона звернулася до суду.
Отже, позивачка не довела наявності обставин, визначених у пункті 1 частини другої статті 150 КАС України, які є обов'язковими для постановлення судом ухвали про забезпечення позову.
Обґрунтовуючи наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, позивачка покликається також на очевидну протиправність оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень та грубе порушення її законних прав.
Щодо наявності очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то вони повинні, насамперед, бути поза обґрунтованим сумнівом. Тобто суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав, повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому разі висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.
Отже, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має встановити наявність саме таких ознак, які свідчать про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом, а не встановлювати правомірність/протиправність оскаржуваного рішення на цій стадії.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 12 березня 2025 року у справі № 380/20209/24.
Суд також звертає увагу на те, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не може вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Позивачка вказує, що блокування пільгової картки позбавило її фактичної можливості реалізувати право на безоплатний проїзд, гарантований Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», що створює істотні перешкоди у пересуванні містом та отриманні необхідних соціальних, медичних і адміністративних послуг.
У аспекті цього варто зауважити, що безумовно, рішення чи діяння суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на учасників правовідносин. Такі рішення чи діяння можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які заявник оцінює негативно. Проте відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Сам собою факт ухвалення суб'єктом владних повноважень рішень, які стосуються прав та інтересів заявниці, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 826/16509/18.
З огляду на викладене суд не встановив підстав для забезпечення позову з мотивів очевидної протиправності оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень та порушення прав, свобод або інтересів позивачки.
Беручи до уваги вищевикладене, суд підсумовує, що позивачка жодними належними та допустимими доказами не довела та не обґрунтувала необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням положень частини другої статті 150 КАС України, а тому суд доходить висновку, що в задоволенні заяви позивачки від 13 листопада 2025 року про забезпечення позову належить відмовити.
Керуючись ст.ст. 150-154, 248, 256, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні заяви позивачки від 13 листопада 2025 року про забезпечення позову - відмовити.
Ухвалу суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду відповідно до ст. ст. 293-297 КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Повний текст ухвали складено 14 листопада 2025 року.
Суддя Клименко О.М.