справа №380/10156/23
з питань відстрочення і розстрочення виконання,
змін чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення
14 листопада 2025 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Хоми О.П., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання рішення суду у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
В провадженні Львівського окружного адміністративного суду перебувала справа №380/10156/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
Позивач 04.11.2025 (вх. №87785) подав заяву про зміну способу і порядку виконання рішення у справі №380/10156/23, відповідно до якої просить змінити спосіб і порядок виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.07.2023 у справі №380/10156/23 в частині «Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 виплату перерахованої з 01.07.2021 по 30.09.2023 пенсії в сумі 54 000 грн» на «Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 доплати до пенсії, що забезпечується за рахунок коштів державного бюджету, за період з 01.07.2021 по 30.09.2023 в сумі 54 000 грн».
В обґрунтуванні заяви зазначає, що незважаючи на виділення відповідачу коштів з державного бюджету на погашення заборгованості з пенсійних виплат по судових рішеннях, зокрема у 2023 році - 18.3 млн. грн та у 2024 році - 9444, 4 тис. грн, рішення суду ГУ ПФУ у Львівській області станом на 24.03.2025 в частині погашення та виплати заборгованості по пенсії за період з 01.07.2021 по 30.09.2023 в сумі 54 000 грн залишається не виконаним. Також зазначає, що невиконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб'єкта владних повноважень відповідних виплат.
Від ГУ ПФУ у Львівській області 11.11.2025 (вх. №19410ел) до суду надійшли заперечення на заяву про встановлення або зміну способу та порядку виконання судового рішення, суть яких полягає у такому. Зазначає, що з метою забезпечення виконання судового рішення Головним управлінням створено відповідний запис в підсистемі Реєстр судових рішень ІКІС ПФУ (скриншот додається). Відповідно до ст. 8 Законну України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII (далі - Закон №2262-XII ) виплата пенсій за цим Законом забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.
Інформує, що нараховані на виконання рішень суду кошти виплачуються в межах затверджених бюджетних призначень. Порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821 (далі - Порядок №821). Враховуючи Порядок №821, у жовтні 2025 року виплата коштів, нарахованих на виконання рішень суду здійснена в межах відповідних бюджетних призначень, виділених на цю мету ПФУ, зокрема в жовтні відповідно до вимог Порядку виплачено кошти в розмірі 187 грн 35 к. (відкладена заборгованість). Просить відмовити у задоволенні заяви.
Суд, розглянувши заяву та дослідивши матеріали справи №380/10156/23, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви, виходячи з такого.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20.07.2004) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 07.06.2005, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28.11.2006, заява № 30779/04).
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Відповідно до статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналогічні положення містяться в статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.
Зазначені висновки узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 23.04.2020 у справі №560/523/19.
19.12.2024 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» від 21.11.2024 №4094-IX (далі - Закон №4094-ІХ), яким статтю 378 КАС України викладено у новій редакції.
Так, відповідно до частин 1, 2 статті 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення розглядається у двадцятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.
Частиною 3 статті 378 КАС України передбачено, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Невиконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб'єкта владних повноважень відповідних виплат.
Як встановлено судом, на виконання судового рішення від 27.07.2023 у справі №380/10156/23 ГУ ПФ України у Львівській області здійснило перерахунок пенсії позивача та нарахувало заборгованість по невиплаченій пенсії у розмірі 54 000 грн.
На думку суду, поняття спосіб і порядок виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке стосується виконавчого провадження. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій виконавцем відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
Під зміною способу і порядку виконання рішення розуміється прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими судом.
Тому суд, за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів, може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду або ж відмовити у задоволенні відповідних вимог, не змінюючи при цьому його змісту.
Водночас, при розгляді вказаного питання суд може змінити спосіб та порядок виконання рішення лише у виняткових випадках.
Відповідно до приписів частини 3 статті 33 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII) за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Відповідно до пункту 33 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного і місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2021 №845, у разі коли судове рішення стосується спорів фізичних осіб із суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг або судове рішення неможливо виконати протягом двох місяців з дня надходження документів, зазначених у пункті 6 цього Порядку, орган Казначейства для виконання рішення про стягнення передає до Казначейства документи та відомості згідно з підпунктом 1 пункту 47 цього Порядку. При цьому органом Казначейства відновлюється проведення платежів боржника. У разі встановлення боржнику відповідних бюджетних асигнувань після передачі до Казначейства документів та відомостей орган Казначейства здійснює заходи, спрямовані на безспірне списання коштів з рахунків боржника, визначені цим Порядком.
Норми цього пункту не застосовуються до безспірного списання з боржника за видатками, які фінансуються з місцевих бюджетів відповідно до Бюджетного кодексу України, та у разі, коли стягувачами є особи, визначені у частині другій статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
При ухваленні рішення у цій справі по суті позовних вимог судом не здійснювався розрахунок суми заборгованості у перерахованому розмірі, що належить позивачу.
Тому, на переконання суду, зміна способу виконання такого рішення із зобов'язання виплатити доплату у перерахованому розмірі на стягнення конкретної суми призведе до зміни рішення по суті, вихід за межі позовних вимог та вирішення питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи.
Окрім того суд зауважує, що при вирішенні заяви про зміну способу і порядку виконання судового рішення дослідженню та аналізу підлягає саме можливість виконання рішення раніше визначеним способом і порядком.
З'ясовані судом обставини свідчать про те, що неможливість виплати територіальним органом Пенсійного фонду перерахованої суми пенсії обґрунтована відсутністю бюджетного фінансування, що не заперечується сторонами.
Згідно зі статтею 8 Закону №2262-XII виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із військової служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Отже, грошові кошти у вигляді перерахованої пенсії, які належать стягувачу, не є власністю ГУ ПФУ, не знаходяться на його рахунках, а фактичне виконання судового рішення у повному обсязі можливе лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок Державного бюджету України.
Виплата нарахованих (перерахованих) сум пенсій за рішенням суду здійснюється, зокрема, за рахунок коштів, передбачених за спеціальною бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду та в порядку черговості.
Порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821 (далі - Порядок №821).
Порядком №821 визначено механізм здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, зокрема, за період, що передує даті набрання законної сили рішенням суду, за джерелами їх виплати (фінансування).
Таким чином, оскільки виконання рішення суду залежить виключно від бюджетного фінансування, то його виконання можливо і у такий спосіб, як зобов'язання виплатити позивачу пенсію (здійснити виплату донарахованої суми пенсії), хоча за певних умов (належне фінансування), відповідно до вимог Порядку №821.
Зміна способу і порядку виконання судового рішення у такому випадку не призведе до його фактичного виконання, оскільки така процесуальна дія не може вплинути на забезпечення додаткового фінансування державою витрат по виплаті пенсії позивачу і не зумовить автоматичну появу у ГУ ПФУ коштів для фактичного виконання рішення суду.
Оскільки фактично єдиною причиною, яка ускладнює виконання рішення суду, є недостатнє фінансування витрат по виплаті пенсій з державного бюджету, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зміни способу і порядку виконання рішення суду за заявою позивача.
Суд зазначає, що право особи на здійснення виплати перерахованої пенсії не може ставитися в залежність від бюджетних асигнувань, а органи державної влади (місцевого самоврядування) не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У той же час, у спірному випадку йдеться не про право особи на такі виплати, а про правові підстави для зміни способу і порядку виконання судового рішення.
При цьому суд враховує, що зміна способу і порядку виконання рішення суду у спірному випадку не захищає право позивача на отримання перерахованих сум пенсій, які фактично можуть бути виплачені за наявності відповідних бюджетних асигнувань.
Суд наголошує, що під час розгляду справи №380/10156/23 суд у межах спірних правовідносин не вирішував питання про виплату позивачу конкретних грошових сум. А тому, змінивши спосіб виконання такого рішення із зобов'язання здійснити перерахунок та виплату пенсії на стягнення конкретної суми такої виплати (яка хоча і була розрахована відповідачем при проведенні перерахунку пенсії позивача на підставі та на виконання судового рішення у цій справі, але безпосередньо судом не присуджувалася у конкретному розмірі), відбудеться зміна рішення по суті, з виходом за межі позовних вимог та вирішенням питання, яке не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті.
Суд також враховує, що заявником не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що зміна способу та порядку виконання рішення суду шляхом стягнення з відповідача на користь позивача нарахованої доплати в сумі 100 328 грн 85 к. забезпечить реальне виконання рішення суду. Натомість, включення цих коштів до Реєстру судових рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою, свідчить про виплату цих коштів позивачу у порядку черговості після виділення бюджетних асигнувань на такі цілі.
Ба більше, із наданих відповідачем документів, судом встановлено, що відповідно до вимог Порядку №821 відповідачем розпочато виплату заборгованості на виконання судового рішення у цій справі, розмір якої зменшився і відрізняється від заявленої до стягнення.
На підставі викладеного в сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни способу і порядку виконання рішення суду 27.07.2023 у справі №380/10156/23, тому у задоволенні заяви слід відмовити повністю.
Керуючись ст. ст. 243, 248, 256, 293-295, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволені заяви ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання рішення суду від 27.07.2023 у справі №380/10156/23, - відмовити повністю.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Суддя Хома О.П.