м. Львів
13 листопада 2025 рокусправа № 380/19876/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кондратюк Ю.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування рішень та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач 2), у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо нерозгляду заяв про перерахунок пенсії ОСОБА_1 у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, у відповідності до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №913100132874 від 06.08.2025 року щодо відмови ОСОБА_1 в проведенні перерахунку та виплаті підвищення пенсії на підставі пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування», з 30.07.2025 року;
- встановити судовий контроль за виконанням рішення суду та зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подати звіт про виконання рішення суду протягом одного місяця після набрання рішенням суду законної сили.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що рішенням пенсійного органу безпідставно відмовлено йому у перерахунку пенсії як реабілітованій особі в розмірі 25% відповідно до пункту «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII). Для відновлення порушеного права звернувся з цим позовом до суду.
Ухвалою судді від 06.10.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі.
20.10.2025 від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить у задоволенні позовних вимог відмовити.
Зазначає, що під час розгляду документів рішення з питань визнання осіб реабілітованими або потерпілими від репресій позивачем не надано, що стало підставою для відмови у перерахунку пенсії згідно посвідчення з правом на пільги від 30.03.2016 року №61/15- П.
Щодо посилання позивача на те, що він повторно звернувся із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області та надав документ, що підтверджує статус члена сім'ї реабілітованої особи, то позивача повідомлено про необхідність повторного звернення із заявою встановленого зразка та пред'явлення оригіналів відповідних документів після отримання рішення.
Надання документів після розгляду заяви від 30.07.2025 та винесення рішення не породжує право позивача на повторний розгляд без нового звернення із заявою.
27.10.2025 від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, аналогічного змісту відзиву на позовну заяву відповідача 2, відповідно до якого вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить у задоволенні позовних вимог відмовити.
З'ясувавши обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Осінники Кемеровської області РС ФСР, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого Осінниківським ЗАГС Кемеровської області 18.02.1956. Батьками зазначено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Відповідно до свідоцтва про шлюб НОМЕР_2 ОСОБА_2 , 1924 року народження, та ОСОБА_4 , 1923 року народження, уклали шлюб, який був зареєстрований Осінниківським ЗАГС Кемеровської області 10.09.1949.
Відповідно до Довідки Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 21 травня 1992 року № 4/5 -1622, видана про те, що ОСОБА_4 21 жовтня 1947 року була виселена із села Митниця Бродівського району Львівської області виселені на спецпоселення в Кемерівську область, з якого звільнені 19 березня 1956 року. На підставі Закону Української РСР від 17 квітня 1991 року "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" вказана особі є реабілітована.
Львівською обласною радою 30.03.2016 позивачу видано посвідчення № 61/15-П, відповідно до якого він має право на пільги, передбачені рішенням Львівської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».
15.07.2025 позивач засобами поштового зв'язку звернувся до відповідача 1 про проведення перерахунку пенсії та встановлення підвищення до пенсії у розмірі 25% відповідно до п. «г» ст. 77 Закону №1788-XII. До заяви долучив копію паспорта, копію посвідчення №61/15-П від 30.03.2016, копію пенсійного посвідчення, довідки від 21.05.1992.
30.07.2025 позивач особисто звернувся до відповідача 1 із заявою про проведення перерахунку пенсії та встановлення підвищення до пенсії у розмірі 25% відповідно до п. «г» ст. 77 Закону №1788-XII.
За результатами розгляду за принципом екстериторіальності заяви та наданих позивачем документів, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення №913100132874 від 06.08.2025 про відмову у перерахунку пенсії.
Рішення фактично мотивоване тим, що позивачем до наданих документів не долучено рішення з питань визнання осіб реабілітованими або потерпілими від репресій.
Листом від 15.08.2025 відповідач 1 повідомив, що розглянувши заяву позивача від 15.07.2025, яка надійшла 01.08.2025 для перерахунку пенсії слід звернутися із заявою встановленого зразка та оригіналами паспорта, ідентифікаційного коду, документами про визнання Вас реабілітованим, або подати заяву зі сканованими копіями документів через вебпортал з використанням КЕП.
28.08.2025 позивач звернувся до відповідача 1 про проведення перерахунку пенсії та встановлення підвищення до пенсії у розмірі 25% відповідно до п. «г» ст. 77 Закону №1788-XII.
Листом від 17.09.2025 відповідач 1 повідомив, що роз?яснення щодо перерахунку пенсії, а саме, встановлення підвищення до пенсії репресованій особі, яку в подальшому було реабілітовано, надано листом Головного управління від 15.08.2025 №16536-17484/1-52/8-1300/25. Згідно статті 8 Закону України від 02.10.1996 Nє393/96-ВР «Про звернення громалян» (далі Закон 393) не розглядаються повторні звернення від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті.
Вважаючи відмову відповідача такою, що порушує його право на перерахунок пенсії та встановлення підвищення у розмірі 25% від мінімальної пенсії за віком, передбаченому п. «г» ст. 77 Закону №1788-XII, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Змістом спірних правовідносин, які склалися між сторонами, є питання проведення нарахування та виплати позивачу підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» ч. 1 ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Завданням адміністративного судочинства України відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Керуючись положеннями Загальної декларації прав людини 1948 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та беручи до уваги резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи № 1096 (1996) щодо ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних режимів, № 1481 (2006) від 26 січня 2006 року щодо необхідності міжнародного засудження злочинів тоталітарних комуністичних режимів, Верховною Радою України прийнято Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.1991 №962-ХІІ (далі - Закон №962-XII).
Згідно із ч. 1 ст. 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (в редакції, чинній на час реабілітації позивача) необхідно вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25.12.1958, за винятком осіб, зазначених у статті 2 вказаного Закону.
Відповідно до ст. 1-2 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17.04.1991 №962-XII, з наступними змінами та доповненнями (далі - Закон №962-XII), реабілітованими визнаються особи: які до 24.08.1991 були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24.08.1991 були здійснені репресії у формах, визначених статті 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24.08.1991 були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24.08.1991 були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24.08.1991 за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статті 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24.08.1991, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
Частиною 1 ст. 4 Закону №962-XII передбачено поновлення реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок №22-1).
Згідно з п. 2.13 Порядку №22-1 за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі статтею 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.
Відповідно до п. «г» ч. 1 ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 01.11.1991 №1788-XII (у редакції Закону України від 13.03.2018 № 2325-VIII) (далі - Закон №1788-ХІІ) призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Згідно з п. 6 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Підпунктом 2 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» №654 від 16.07.2008 (далі - Постанова №654) визначено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 №966-XIV прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до ч. 4 ст. 28 Закону №1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою - третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, потрібно керуватися нормами Закону №1788-XII, який має вищу юридичну силу, а не пп. 2 п. 4 Постанови №654, зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Саме така позиція сформована Верховним Судом в постановах від 10.10.2018 у справі № 446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі № 446/1515/16-а та від 06.02.2019 у справі № 446/1848/16-а.
Тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми п. «г» ст. 77 Закону №1788-XII як нормативно-правового акта вищої юридичної сили і які є пріоритетними по відношенню до пп. 2 п. 4 Постанови №654.
На підставі наявних у матеріалах справи документів, які є належними і допустимими доказами, судом встановлено, що ОСОБА_1 є сином реабілітованої ОСОБА_5 , що підтверджується архівними довідками. Вказане свідчить про те, що позивач є членом сім'ї, яку було примусово переселено, має право на пільги, передбачені рішеннями Львівської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», що підтверджується посвідченням № 61/15-П від 30.03.2016.
Отже, у позивача наявне право на підвищення призначеної пенсії відповідно до п. «г» ст. 77 Закону №1788-XII в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком.
Суд критично ставиться до покликань відповідачів про відсутність рішення з питань визнання осіб реабілітованими або потерпілими від репресій, оскільки позивачем до заяви від 15.07.2025 долучено посвідчення Львівської обласної ради № 61/15-П від 30.03.2016 і таке було наявне в пенсійних органів на момент прийняття рішення.
Окрім того, відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача 1 щодо нерозгляду заяв про перерахунок пенсії у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, у відповідності до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», задоволенню не підлягають, оскільки відповідачем 1 розглянуто та надано відповідь на такі заяви. При цьому, позивач не оскаржує форму та зміст такої відповіді.
Позовна вимога щодо становлення судового контролю за виконанням судового рішення та зобов'язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення задоволенню не підлягає як передчасна, оскільки позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачами вказані вимоги щодо доказування правомірності спірних рішень не виконано.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Даючи оцінку спірному рішенню, яке зумовило звернення позивача до суду з цим позовом, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №913100132874 від 06.08.2025 про відмову у перерахунку пенсії не відповідає визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям до такого роду рішень і чинному пенсійному законодавству, тому таке рішення необхідно визнати протиправним та скасувати.
Отже, у задоволенні позовних вимог до ГУ ПФ України у Львівській області позивачу необхідно відмовити, оскільки останній не здійснював опрацювання пенсійної справи позивача та не приймав жодних рішень.
Інші позовні вимоги є похідними та з метою повного та ефективного захисту підлягають частковому задоволенню шляхом зобов'язання відповідача 2 здійснити позивачу перерахунок та виплату підвищення пенсії у розмірі 25% від мінімальної пенсії за віком згідно з п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII, починаючи з 30.07.2025 (тобто з дати звернення), із врахуванням раніше виплачених сум.
Оцінюючи зібрані у справі докази в сукупності та мотиви суду щодо кожної з позовних вимог, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову, відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.
Керуючись ст. ст. 6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262, 293, 295 КАС України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №913100132874 від 06.08.2025.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату підвищення пенсії ОСОБА_1 у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно з п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII, починаючи з 30.07.2025, з урахуванням раніше виплачених сум.
4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
5. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів; ЄДРПОУ 13814885).
Відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, вул. Канатна, буд. 83, м. Одеса; ЄДРПОУ 20987385).
Повне рішення суду складено 13.11.2025.
Суддя Кондратюк Юлія Степанівна