13 листопада 2025 рокусправа № 380/13123/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним і скасування рішення, -
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач) із вимогою визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 від 28.05.2025 про відмову у перетині державного кордону України громадянину України, ОСОБА_1 .
В обґрунтування позову зазначив, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, зареєстрованим відповідно до законодавства України, що зокрема здійснює діяльність передбачену кведами 49.41 - всі види перевезень вантажним автомобільним транспортом та 49.42 - надання послуг перевезення речей (переїзду) та є перевізником (ліцензіатом) за системою “Шлях». 28 травня 2025 року громадянин України ОСОБА_1 прибув до пункту пропуску через державний кордон «Нижанковичі - Мальховичі» з метою перетину державного кордону з України у процесі здійснення його професійної діяльності, та надав необхідні документи. Також ОСОБА_1 зазначив, що слідує по системі «Шлях» як водій вантажного транспортного засобу, який здійснює міжнародні перевезення (ліцензіат) та попередньо уже здійснював виїзди за межі України через дану систему. Зокрема, виїзд відбувався в період дії на території України воєнного стану, після чого він повертався на територію України у встановлені законом строки. Дані про виїзди та повернення ОСОБА_1 підтверджуються відповідними відмітками в паспорті громадянина України для виїзду за кордон серії № НОМЕР_2 виданим 27.11.2017 року, орган що видав № 4601. Однак, начальником 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) відділу прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип Б) лейтинантом ОСОБА_2 відмовлено ОСОБА_1 у виїзді з території України. Відмова оформлена Рішенням про відмову в перетинанні державного кордону України ІНФОРМАЦІЯ_5 від 28.05.2025 року. Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою від 30.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву у якому проти позову заперечив. В обґрунтування вказав, що у ході перевірки документів під час виїзду з України з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон. При цьому з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону. У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон. Уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України з урахуванням результатів оцінки ризиків можуть проводити повторну перевірку документів осіб, які перетинають державний кордон. У разі не підтвердження мети поїздки уповноважені службові особи Держприкордонслужби відмовляють особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, в перетинанні державного кордону в порядку, визначеному частиною першою статті 14 Закону України "Про прикордонний контроль". На виконання вищевказаних норм посадові особи провели перевірку паспортних та інших документів, наданих позивачем з метою встановлення мети поїздки за кордон. За результатами проведених заходів у зв'язку із не підтвердженням мети поїздки, позивачу відмовлено в пропуску через державний кордон. Відповідач вважає за необхідне зауважити, що включення позивача до системи "Шлях" не є безумовною підставою для виїзду такої особи за кордон, оскільки таке рішення приймається виключно посадовими особами державної прикордонної служби в кожному конкретному випадку, на підставі повного пакету поданих документів. Також відповідач стверджує, що поняття обґрунтованість рішення про відмову в перетині державного кордону в контексті спірних правовідносин означає, що воно повинно ґрунтуватись на вимогах закону, що в даному випадку є доведеним зі сторони відповідача. Просив у задоволенні позову відмовити.
Від представника позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив, у якій вказав, що рішення про відмову в перетині державного кордону повинно відповідати критерію обґрунтованості. Сам факт зазначення якоїсь причини не є достатнім. Повідомив, що рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим. Таким чином, вважає, що право представників прикордонної служби прийняти рішення про дозвіл у перетині кордону або у відмові не є абсолютним, не може бути суб'єктивним чи гіпотетичним здогадом. Виїзд позивача ОСОБА_1 у робочих цілях закордон не сприяє незаконній міграції, торгівлі людьми, незаконному переміщенню зброї, а тим більше не впливає на загрозу збройної агресії проти України чи територіальній цілісності України, про що зазначає у відзиві відповідач як додаткові підставу обмеження конституційних прав людини під час воєнного стану. Разом із цим відзивом не спростовано чинність наданих позивачем документів на підтвердження необхідності здійснення перетину кордону України. Відповідно, оскільки надані позивачем документи беззаперечно підтверджували ту обставину, що ФОП ОСОБА_1 має необхідну реєстрацію як суб'єкта господарювання з належними видами економічної діяльності, необхідну ліцензію на здійснення міжнародних перевезень, належно зареєстрував заявку на перетин кордону у системі Шлях на сайті https://shlyah.dsbt.gov.ua, пред'явив первинні документи щодо реальності угоди з купівлі авто (Інвойс), пред'явив Подорожній лист № 663301 вантажного автомобіля в міжнародному сполученні, а рішення відповідача перешкоджає позивачу здійснити його господарську діяльність, виконати взяті згідно договору обов'язки та отримати законний дохід, просимо суд задоволити позовні вимоги у повному обсязі - визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 від 28.05.2025 року про відмову у перетині державного кордону України громадянину України, ОСОБА_1 .
Суд вивчив матеріали справи, з'ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідив докази, якими вони обґрунтовуються та встановив таке.
ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, зареєстрованим відповідно до законодавства України, що зокрема здійснює діяльність передбачену кведами 49.41 - всі види перевезень вантажним автомобільним транспортом та 49.42 - надання послуг перевезення речей (переїзду) та є перевізником (ліцензіатом) за системою “Шлях», що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, витягом Державної служби України з безпеки на транспорті.
Між позивачем як виконавцем та ФОП ОСОБА_3 як замовником було укладено 23.04.2025 року договір про надання послуг з організації та доставки автомобіля Ford Escape ST, VIN НОМЕР_3 , рік випуску 2023, чорного кольору, місцезнаходження транспортного засобу - Республіка Польща, RABIANICE PL 95-200.
Згідно з п. 3.1. Договору загальна вартість послуг за цим договором становить 32000 грн., яка здійснюється відповідно до п. 3.3. Договору після доставки авто.
Відповідно до листа-замовлення від 23.04.2025 ОСОБА_3 просив позивача здійснити перевезення автомобіля замовника Ford Escape ST, VIN НОМЕР_3 , з Паб'яніце, Польща до с. Млинівці, Зборівський район, Тернопільська область.
28 травня 2025 року громадянин України ОСОБА_1 прибув до пункту пропуску через державний кордон «Нижанковичі - Мальховичі» з метою перетину державного кордону з України у процесі здійснення його професійної діяльності.
Під час здійснення прикордонного контролю пред'явив уповноваженим службовим особам документи, а саме: копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_4 з вагою 3500 кг, паспорт громадянина України ОСОБА_1 для виїзду за кордон серії № НОМЕР_2 , копію витягу з Резерв+, що підтверджує право на відстрочку від мобілізації;- паперовий примірник військово-облікового документу, копію Виписки ФОП ОСОБА_1 , СMR - міжнародну транспортну накладну, інвойс від 01/21/25 Sales Receipt;- Витяг Укртрансбезпеки про надання ліцензії на здійснення міжнародних перевезень (Англійська мова) № 566 від 26.03.2025 року; витяг Укртрансбезпеки про надання ліцензії на здійснення міжнародних перевезень (Українська мова) № 566 від 26.03.2025 року, витяг з реєстру осіб, які здійснюють операції з товарами від 26.03.2025 року, договір про надання послуг з доставки автомобіля від 23.04.2025 року; лист-замовлення від 23.04.2025 року; подорожній лист № 663301 вантажного автомобіля в міжнародному сполученні, сертифікат відповідності на транспортний засіб ЄС № 002080, знімок екрану з порталу Укртрансбезпеки системи “Шлях» щодо подання заявки на перетин кордону вантажним автомобілем з 28.05.2025 року.
Начальником 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) відділу прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип Б) лейтинантом ОСОБА_2 відмовлено ОСОБА_1 у виїзді з території України. Відмова оформлена Рішенням про відмову в перетинанні державного кордону України ІНФОРМАЦІЯ_5 від 28.05.2025 року.
У Рішенні зазначено наступну причину відмови: «не підтвердження мети поїздки закордон в період дії на території України воєнного стану у відповідності до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та постанови Кабінету Міністрів України № 57 (зі змінами та доповненнями)».
Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду із цим позовом.
При вирішенні спору суд керується таким.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначені Законом України “Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 № 1710-VI (в редакції Закону на момент прийняття оскаржуваного рішення (далі - Закон № 1710-VI).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 1710-VI прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Згідно із частиною 2 даної статті прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
Частинами 3-5 статті 2 Закону № 1710-VI встановлено, що прикордонний контроль здійснюється щодо:1) осіб, які перетинають державний кордон; 2) транспортних засобів, що перевозять через державний кордон осіб та вантажі; 3) вантажів, що переміщуються через державний кордон.
Прикордонний контроль включає: 1) перевірку документів; 2) огляд осіб, транспортних засобів, вантажів; виконання доручень правоохоронних органів України 4) перевірку виконання іноземцями, особами без громадянства умов перетинання державного кордону у разі в'їзду в Україну, виїзду з України та транзитного проїзду територією України; 5) реєстрацію іноземців, осіб без громадянства та їх паспортних документів у пунктах пропуску через державний кордон; 6) перевірку автомобільних транспортних засобів з метою виявлення викрадених.
Прикордонний контроль забезпечується шляхом: 1) установлення режиму в пунктах пропуску через державний кордон та здійснення контролю за його додержанням; 2) застосування технічних засобів прикордонного контролю, використання службових собак та інших тварин; 3) створення і використання баз даних про осіб, які перетнули державний кордон, вчинили правопорушення, яким не дозволяється в'їзд в Україну або яким тимчасово обмежено право виїзду з України, про недійсні, викрадені і втрачені паспортні документи, а також інших передбачених законом баз даних; 4) спостереження за транспортними засобами і в разі потреби їх супроводження; 5) здійснення адміністративно-правових, а також оперативно-розшукових заходів; 6) організації і забезпечення взаємодії з підприємствами, установами та організаціями, діяльність яких пов'язана з міжнародним сполученням; 7) координації дій контрольних органів і служб.
Відповідно до частин 1-3 статті 6 Закону № 1710-VI перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом.
Початком здійснення прикордонного контролю особи, транспортного засобу, вантажу є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Державної прикордонної служби України.
Пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.
Частиною 4 статті 6 даного закону визначено, що прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем.
Згідно з частинами 1-2 статті 7 Закону № 1710-VI паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.
У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.
Як слідує із частини 1 статті 14 даного Закону іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Відповідно до частин 2, 3 статті 14 Закону № 1710-VI форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону.
Особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право оскаржити відповідне рішення згідно із Законом України "Про звернення громадян" або до суду. Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії. Оскаржене рішення може бути скасовано чи змінено начальником органу охорони державного кордону або скасовано та визнано нечинним судом.
Закон України “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII (тут і надалі у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон України № 3857-XII) регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону України № 3857-XII громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених таким Законом, та в'їхати в Україну.
На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки. За громадянами України зберігаються на її території майно, кошти, цінні папери та інші цінності, що належать їм на праві приватної власності. Будь-яке обмеження їх громадянських, політичних, соціальних, економічних та інших прав не допускається.
Стаття 2 Закону України № 3857-XII встановлює, що документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в'їзд в Україну, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в'їзд в Україну).
У передбачених міжнародними договорами України випадках замість документів, зазначених у частині першій зазначеної статті, для виїзду з України і в'їзду в Україну можуть використовуватися інші документи.
Згідно зі статтею 3 Закону України № 3857-XII перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 вказаного Закону.
Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України № 3857-XII та інших законів України.
На виконання статті 3 Закону України № 3857-XII постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.2010 № 724) затверджено Правила перетинання державного кордону громадянами України (тут і надалі у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин; далі Правила перетинання державного кордону громадянами України), які визначають порядок перетинання громадянами України державного кордону.
Згідно з пунктом 2-9 Правил у разі введення в Україні воєнного стану пропуск через державний кордон водіїв транспортних засобів суб'єктів господарювання, які мають ліцензію на право провадження господарської діяльності з міжнародних перевезень вантажів та пасажирів автомобільним транспортом (далі - ліцензіати), здійснюється уповноваженими службовими особами Держприкордонслужби за умови виконання правил перетину державного кордону України та за наявності інформації про особу у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека.
Інформація про водіїв, зазначених в абзаці першому цього пункту, вноситься до відповідної інформаційної системи, адміністратором якої є Укртрансбезпека, на підставі заявки ліцензіата.
Перетин державного кордону здійснюється особою, зазначеною в абзаці першому цього пункту, лише на транспортному засобі, який є засобом провадження господарської діяльності ліцензіата, повна маса якого становить 3500 кілограмів та більше.
Укртрансбезпека проводить перевірку інформації про транспортний засіб на основі даних, що містяться в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, та вносить відповідні дані до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки.
У разі не підтвердження мети поїздки уповноважені службові особи Держприкордонслужби відмовляють особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, в перетинанні державного кордону в порядку, визначеному частиною першою статті 14 Закону України "Про прикордонний контроль".
Предметом спірних правовідносин в даній справі є правомірність рішення щодо відмови в перетинанні державного кордону України громадянину України ОСОБА_4 .
Вказаними вище нормативними актами визначено органи, які приймають такі рішення, процедуру прийняття та підстави за яких посадовими особами прикордонної служби може бути відмовлено особі у перетині кордону.
Позивач вважає, що оскаржуване рішення не було належно обґрунтованим.
Проаналізувавши зібрані та досліджені в ході судового розгляду справи докази суд з таким твердженням позивача не погоджується, враховуючи таке.
Прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем.
Тобто уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України під час процедури прикордонного контролю здійснюють перевірку документів наданих для перетину державного кордону.
При цьому у статті 7 Закону України «Про прикордонний контроль», зазначено, що паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.
У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.
Уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України з урахуванням результатів оцінки ризиків можуть проводити повторну перевірку документів осіб, які перетинають державний кордон.
Відповідно до частини 1 пункту 11 статті 6 Закону України «Про прикордонний контроль» під оцінкою ризиків розуміється діяльність, що провадиться службовими особами Державної прикордонної служби України, спрямована на встановлення ймовірності порушення особою законодавства у сфері безпеки державного кордону.
Відповідно до розділу 1 частини 2 абзацу 1 Інструкції з проведення аналізу ризиків у Державній прикордонній службі України, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.12.2017 № 1007, аналіз ризиків, це сукупність процедур і методів обробки інформації з метою визначення наявних та потенційно можливих ризиків у сфері безпеки державного кордону. Аналіз ризиків є невід'ємною складовою інтегрованого управління кордонами.
Тобто, уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України з метою оцінки ризиків, в ході перевірки документів для встановлення підстав на право перетинання державного кордону України, під час процедури прикордонного контролю окрім здійснення перевірки документів, проводять опитування осіб котрі прямують через державний кордон, для підтвердження мети такої поїздки з наданих на паспортний контроль документів
Взаємозалежність підтвердження мети прямування, залежить від наданих особою під час перетинання державного кордону документів, тобто під час процедури опитування (обізнаності особи щодо інформації зазначеної в документі(ах)) та у разі коли відомості, що стали відомі під час перевірки документів та в ході опитування особи - розбігаються, такі ознаки вказують на реагування профілів ризику (зазначені заходи є метою здійснення прикордонного контролю та здійснюється задля протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон), а отже, недостатньо лише самого факту наявності документів, що підтверджують підставу для виїзду за кордон, оскільки підтвердження мети поїздки є невід'ємною складовою здійснення прикордонного контролю, а тому надання дозволу на перетин державного кордону України є можливим, після усіх необхідних заходів здійснення прикордонного контролю.
Таким чином, окрім документів, що підтверджують підставу для виїзду за кордон, потрібно підтвердити також мету поїздки, що є невід'ємною складовою здійснення прикордонного контролю, а тому надання дозволу на перетин державного кордону України є можливим, після усіх необхідних заходів здійснення прикордонного контролю.
Здійснюючи прикордонний контроль, відповідач дійшов правомірного висновку, що позивачем не підтверджена мета поїздки за кордон 28.05.2025 у період дії на території України воєнного стану, що у свою чергу не дало змогу уповноваженим посадовим особам, які здійснюють прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України прийняти рішення про надання дозволу на перетин державного кордону України позивачу, тому рішення прийняте Начальником 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) відділу прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип Б) лейтинантом ОСОБА_2 є правомірним.
Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з доводами представника відповідача про те, що рішення від 28.05.2025 про відмову в перетинанні ОСОБА_5 державного кордону України, є таким, що прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Законом України «Про прикордонний контроль» та Правилами 57.
Як встановлено судом, відповідно до Правил № 57 не підтвердження мети поїздки є підставою для прийняття рішення про відмову в перетині держаного кордону на підставі частини 1 статті 14 Закону № 1710-VI.
Суд зазначає, що форма рішення про відмову в перетині державного кордону, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05 червня 2023 року № 457.
Зміст та форма оскаржуваного рішення від 28.05.2025 повністю відповідає даному нормативному акту.
Що стосується твердження позивача про необґрунтованість рішення про відмову в перетині державного кордону, то суд зазначає наступне.
Як вже встановлено судом, розгляд питань, що пов'язані із в'їздом чи виїздом осіб в Україну чи за її межі є виключною компетенцію посадових осіб державної прикордонної служби та її посадових осіб, в тому числі прийняття рішень про відмову в перетині державного кордону.
При цьому, при прийнятті рішення законодавець визначив умову, - обґрунтованість рішення.
У даному випадку питання обґрунтованості рішення слід трактувати не як опис підстав у самому рішенні, форма якого цього не передбачає. Суд вважає, що поняття обґрунтованості рішення про відмову в перетині державного кордону в контексті спірних правовідносин означає, що воно повинно ґрунтуватись на вимогах закону, що в даному випадку є доведеним зі сторони відповідача.
Суд звертає увагу, що враховуючи вимоги законодавства, рішення про те, чи підтвердила особа мету поїздки оцінюється виключно посадовою особою державної прикордонної служби (дискреційні повноваження).
З цих же підстав суд зауважує, що включення позивача до системи "Шлях" не є безумовною підставою для виїзду такої особи за кордон, оскільки таке рішення приймається виключно посадовими особами державної прикордонної служби в кожному конкретному випадку, на підставі повного пакету поданих документів.
Крім того, суд враховує, що позивач оформив право на відстрочку від військової служби під час мобілізації на підставі п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
При цьому, оформлення відстрочки не є безумовною підставою для перетину кордону позивачем.
Також суд враховує, що надані позивачем документи про необхідність перетину кордону для здійснення господарської діяльності не вважаються належними в розумінні Правил № 57 та Закону № 1710-VI. Суд зазначає, що такі документи є односторонніми, без підтвердження необхідності отримання автомобіля з боку польської сторони.
Щодо доводів позивача про попередні перетини позивачем кордону ОСОБА_1 під час дії воєнного стану, то суд оцінює такі доводи критично, оскільки, позивачем не підтверджено мети попередніх виїздів, а також обставин, за яких такі перетини кордону були здійснені.
Також в контексті спірних правовідносин суд наголошує, що Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IХ, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради Національної безпеки і оборони України, постановлено: ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб; у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України “Про правовий режим воєнного стану».
Строк дії військового стану на даний час неодноразово продовжувався та діє станом на час розгляду справи.
Зважаючи на викладені положення, враховуючи Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», гарантоване статтею 33 Конституцією України право вільно залишати територію України під час воєнного стану може бути обмежене.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що оскаржуване рішення відповідача від 28.05.2025 про відмову у перетині державного кордону ОСОБА_5 є актом індивідуальної дії, яке прийняте Начальником 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) відділу прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип Б) лейтинантом ОСОБА_2 на виконання владних управлінських функцій, яке стосується прав або інтересів позивача та дія якого вичерпується його виконанням. Таким чином, скасування чи не скасування вказаного акта індивідуальної дії у судовому порядку не захищає прав та інтересів позивача, оскільки оскаржуване рішення вичерпало свою дію.
За вказаних обставин суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 .
У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем дотримано.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
У силу приписів ст. 139 КАС України, судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Желік О.М.