про залишення позовної заяви без руху після відкриття
14 листопада 2025 року м. ДніпроСправа № 360/1799/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Секірська А.Г., під час розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
11.09.2025 до Луганського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) з такими позовними вимогами:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами станом на 01 січня 2018 року.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що проходив військову службу за контрактом у в/ч НОМЕР_1 з 09.11.2015 по 11.10.2018. Наказом командира в/ч пп НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 09.11.2015 № 262 позивача було зараховано до списків особового складу частини та всі види забезпечення, допущено до тимчасового виконання обов'язків старшого майстра ремонтного відділення бронетанкової техніки взводу технічного забезпечення 1 механізованого батальйону.
Наказом командира в/ч пп НОМЕР_2 (по особовому складу) від 01.12.2015 № 189-РС позивача призначено на посаду старшого стрільця 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу 7 механізованої НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини польова пошта НОМЕР_2 .
Наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по особовому складу) від 08.10.2018 № 108-РС позивача звільнено у запас відповідно до пп «й» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
З 11.10.2018 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.10.2018 № 215.
У зв'язку зі звільненням з військової служби 08.10.2018, позивач написав рапорт про виплату грошової компенсації вартості за неотримане протягом проходження служби речове майно (надати копію рапорту суду в якості доказу не уявляється можливим, оскільки він залишився за місцем мого проживання в м.Сіверськодонецьку (Сєвєродонецьку) Сіверськодонецького (Сєвєродонецького) району Луганської області, який на даний час є тимчасово окупованим збройними формуваннями російської федерації).
Однак, відповідачем на день виключення зі списків особового складу військової частини в порушення положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не виплачено, чим допущено протиправну бездіяльність.
Крім того, відповідач зобов'язаний здійснити нарахування та виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, виходячи із закупівельної вартості такого майна станом на 01 січня 2018 року (рік звільнення з військової служби).
25.07.2025 за вих. № 7850 отримав лист від відповідача, в якому вказано, що позивач не подавав рапорт про нарахування та виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, що не відповідає дійсності, тому втратив право на відповідну компенсацію. Також з листа вбачається, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу до проведення усіх необхідних розрахунків дозволяється лише зі згоди військовослужбовця, але мною не було використане таке право та позивач надав згоду на виключення зі списків особового складу до проведення усіх необхідних розрахунків, чим позбавив себе права на одержання компенсації вартості неотриманого речового майна в майбутньому.
Але з такими висновками відповідача, що стали підставою відмови у здійсненні нарахування та виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, позивач не погоджується, що стало підставою для звернення до суду.
Ухвалою суду від 15.09.2025 відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Під час розгляду справи, судом встановлено, що позивач звертався до Військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, на яку отримав відповідь від 25.07.2025 про відмову у її задоволенні.
При цьому, позивач звернувся до суду із позовом про визнання бездіяльності відповідача щодо невиплати компенсації за неотримане речове майно 11.09.2025.
Розглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 КАС України, у зв'язку з чим вона має бути залишена без руху після відкриття провадження у справі з таких підстав.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
У разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску (частина шоста статті 161 КАС України).
За приписами частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У частині п'ятій статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Зі змісту наведених норм слідує, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, унаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Незвернення до суду з адміністративним позовом за захистом свої прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.
У постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 9901/425/19 Велика Палата Верховного суду зазначила, що у випадку, коли особа вважає, що її права при прийнятті, проходженні або звільненні з публічної служби були порушені, вона має право звернутися до суду у більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту у судовому порядку.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.
Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Як вбачається з матеріалів адміністративного позову, позивач 11.09.2025 звернувся до Луганського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» із позовом до Військової частини НОМЕР_1 з позовними вимогами про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно; зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами станом на 01 січня 2018 року.
За змістом статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, та є різновидом публічної служби за визначенням пункту 17 частини першої статті 4 КАС України.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 2-а-3097/2007.
Згідно із частиною другою статті 1-2 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
До таких гарантій належить і продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців, визначене статтею 9-1 вищевказаного Закону, в тому числі і речове забезпечення військовослужбовців або грошова компенсація вартості за неотримане речове майно.
У постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 визначено правову природу компенсації за неотримане речове майно, відповідно до якої речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця, а компенсації за неотримане речове майно слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
На підставі пункту 3 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: (І) звільнення з військової служби; (ІІ) загибелі (смерті) військовослужбовця.
Таким чином, право на компенсацію вартості за неотримане речове майно за період проходження служби військовослужбовці набувають при звільненні, і це право реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.
Спори стосовно проходження публічної служби охоплюють спори, які виникають з моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, зокрема й питання, пов'язані з реалізацією передбачених законом гарантій для військовослужбовця, навіть якщо подання відповідного позову про компенсацію відбувається після його звільнення з публічної (військової) служби, а тому до таких спорів підлягають застосуванню приписи частини п'ятої статті 122 КАС України, якою передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 03.11.2025 у справі № 260/1940/24.
Право на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно виникає у військовослужбовця саме у зв'язку зі звільненням з військової служби, що підтверджується пунктом 3 Порядку №178 та усталеною судовою практикою.
Таким чином, обчислення строку звернення до суду починається з моменту, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з дати відмови відповідача у виплаті компенсації або з дати виключення позивача зі списків особового складу.
З огляду на наведені обставини та норми законодавства, суд дійшов висновку, що спір, який розглядається, стосується прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, і для звернення до суду з відповідним позовом встановлено місячний строк, який в межах спірних правовідносин обчислюється з дня отримання позивачем листа відповідача від 25.07.2025 про відмову у виплаті компенсації за неотримане речове майно.
Позивач звернувся до адміністративного суду 11.09.2025, тобто з пропуском місячного строку, встановленого частиною п'ятою статті 122 КАС України для спорів, пов'язаних із проходженням, звільненням з публічної служби та реалізацією відповідних гарантій.
Оскільки позивач не додав до позовної заяви заяву про поновлення строку звернення до суду та докази поважності причин його пропуску, що прямо вимагається частиною шостою статті 161 КАС України, позовну заяву слід залишити без руху та надати позивачу строк для усунення зазначених недоліків.
Відповідно до частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Врахувавши викладене суд дійшов висновку, що позовна заява має недоліки, що перешкоджають її подальшому розгляду. Тому наявні підстави залишити її без руху та зобов'язати позивача надати обґрунтовану заяву щодо поновлення пропущеного строку на звернення до суду зі вказівкою поважних причин його пропуску та надати докази щодо фактів і обставин, які об'єктивно перешкодили йому своєчасно звернутися в суд із позовом.
Відповідно до частини тринадцятої статті 171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Керуючись статтями 122, 123, 160, 161, 169, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії залишити без руху.
Запропонувати позивачу (представнику позивача) протягом п'яти календарних днів з дати отримання цієї ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» зі скріпленням електронним підписом учасника справи (його представника) заяви про поновлення строку звернення до суду з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду.
Якщо недоліки позовної заяви не будуть усунуті позивачем у строк, встановлений судом, позовна заява згідно з частиною п'ятнадцятою статті 171 КАС України буде залишена судом без розгляду.
Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду не підлягає. Заперечення на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
СуддяА.Г. Секірська