12 листопада 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/3258/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді В.В. НАУМЕНКА, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до відповідача-1: Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
до відповідача-2: Міністерства оборони України (просп. Повітряних сил, б. 6, м. Київ, 03168, ЄДРПОУ 00034022)
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20.05.2025 року відкрито провадження у справі №340/2802/25 за позовом ОСОБА_1 Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_4 та Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою від 21.05.2025 року суд роз'єднав позовні вимоги у справі №340/2802/25, виділивши частину з них у самостійні провадження.
У справі №340/3258/25 розгляду підлягають позовні вимоги, у яких позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 26.12.2017 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця підвищення тарифної ставки (окладу) для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року, індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 06.11.2019 із застосуванням щомісячної індексації-різниці відповідно до вимог пункту 5 абзаців 4, 5, 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 26.12.2017 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця підвищення тарифної ставки (окладу) для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року, індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 06.11.2019, виходячи з фіксованої величини 4 015,34 грн щомісячно, 81 109,87 грн, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з урахуванням фактично виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 26.12.2017 по день фактичної виплати індексації.
- зобов'язати Міністерство оборони України здійснити фінансування розпорядника коштів другого рівня з бюджетної програми видатків номер 2101020 коштів для проведення виплати ОСОБА_1 невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 26.12.2017 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця підвищення тарифної ставки (окладу) для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року, індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 06.11.2019, відповідно до вимог пункту 5 абзаців 4, 5, 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
Вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . З'ясувавши, що відповідачем усупереч вимог чинного законодавства не в повній мірі нараховувалась індексація грошового забезпечення, позивач звернувся з відповідним позовом до суду. Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач ініціював судовий розгляд даної справи.
Ухвалою від 21.05.2025 року прийнято до свого провадження справу №340/3258/25 раніше визначеним складом суду (а.с. 59).
Від відповідача-1 до суду надійшов відзив на адміністративний позов, згідно якого відповідач позовні вимоги не визнав, у задоволенні позову просив відмовити. Зазначив на відсутність механізму виплати індексації у поточному році за минулі періоди, наполягав, що виплата індексації має здійснюватись виключно у межах затвердженого кошторису, при чому коштів на проведення індексації за спірний період часу відповідачу не виділялось. Посилається на зміст статей 4, 6 Закону №1282-ХІІ (в редакції, яка діє з 01.01.2015, а щодо відсоткового значення порогу індексації - з 01.01.2016) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсоток (з 01.01.2016 - 103 відсотка). Та вказує, що нарахована індексація позивачу за період 26.12.2017 по 28.02.2018 відповідно до норм та правил, визначених Порядком №1078 становить 0,00 грн. щомісячно. За період з 01.03.2018 по 06.11.2019 індексація нараховувалась з грудня 2018 року відповідно до Порядку 1078, базовий місяць - березень 2018 року (а.с. 64-100).
Відповідач-2 надав відзив на позов та просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вказує, що на неодноразові листи до міністерства фінансів України щодо виділення додаткових коштів (перерозподіл бюджетних коштів) на виконання рішень судів, отримано відповідь , що перерозподіл видатків за бюджетною програмою 2101020 в частині збільшення видатків за КЕКВ 2800 за рахунок зменшення за КЕКВ 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» не підтримується, оскільки у Міноборони дефіцит в коштах на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України, джерел покриття якого на цей час не вишукано (а.с. 101-113).
Представник позивача надав відповідь на відзив, за змістом якої наполягає, що базовим місяцем для обчислення індексації з 26.12.2017 по 28.02.2018 має бути січень 2008 року. Щодо нарахування індексації-різниці за період з 01.03.2018 по 06.11.2019, наголошує, що відповідач вказав, що грошове забезпечення позивача у березні 2018 року збільшилось лише на 447,81 грн., що вказує на протиправну бездіяльність відповідача щодо нарахування індексації відповідно до вимог пункту 5 абзаців 4, 5, 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (а.с. 114-119).
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Дослідивши надані сторонами матеріали та з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Позивач у спірному періоді проходив службу у складі військовій частині НОМЕР_2 , що не заперечується відповідачем.
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 29.12.2017 року №289 (а.с. 48 зв.) ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 , з 29.12.2017 року на посаду інженера транспортного відділення.
Наказом від 15.11.2025 року №242 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини, як такого, що вибув до нового місця служби та проведено фінансові розрахунки (а.с. 49).
На адвокатський запит представника позивача від 11.04.2025 року (а.с. 30-23), направленого на адресу відповідача цінним листом з описом вкладення, щодо отримання розрахунку грошового забезпечення позивача, яке виплачувалось Військовою частиною НОМЕР_2 у період проходження військової служби, відповідач у відповідь листом від 28.04.2025 року №1175 поінформував заявника про відсутність підстав для здійснення перерахунку індексації грошового забезпечення за період з 26.12.2017 року по 07.11.2019 року. Суми індексації розраховані з врахуванням базового місяця - січня 2018 року. Підстав для нарахування індексації різниці за період з 01.03.2018 року по 07.11.2019 року немає (а.с. 42-51).
Отже, спірним у цій справі є нарахування індексації грошового забезпечення позивачу за період з 26.12.2017 року по 28 лютого 2018 року та з 01.03.2018 року по 06.11.2019 року.
Вирішуючи спір, суд виходив з того, що відповідно до частини 1 статті 1-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Згідно зі статтею 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Грошове забезпечення військовослужбовців врегульовано статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення».
Частиною 1 статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру зокрема оплата праці (грошове забезпечення).
Згідно зі статтею 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 року - 103 відсотка).
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України (стаття 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»).
Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (надалі - Порядок №1078, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Вказаний Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Згідно з пунктом 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Пунктом 2 Порядку №1078 передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до пункту 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Отже, важливим елементом алгоритму нарахування індексації є так званий базовий місяць, від якого починає обчислюватися зростання індексу споживчих цін, оскільки нарахування індексації розпочинається після досягнення цим індексом певного значення у відсотках (так званого порогу), визначеного законом.
Як зазначено вище, пункт 5 Порядку №1078 в редакції Постанови №1013, що діє з 01.12.2015, пов'язує початок обчислення зростання індексу споживчих цін з місяцем, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) за посадою.
Суд констатує, що будь-якої дискреції у визначенні початку обчислення зростання індексу споживчих цін зазначена норма Порядку 1078 не передбачає.
Крім цього, відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 28.04.2016 №201/10/137-16, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації починаючи з грудня 2015 року здійснюється не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.
Отже, єдиною підставою для визначення початку обчислення зростання індексу споживчих цін, тобто для визначення «базового» місяця для обчислення індексації грошового забезпечення, є підвищення тарифних ставок (окладів) за посадою.
Судом встановлено, що розмір посадового окладу за посадою позивача, як військовослужбовця, в період з 29.12.2017 до 28.02.2018 був визначений постановою КМУ від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою затверджені схеми посадових окладів військовослужбовців. Постанова №1294 набрала чинності 01.01.2008.
Наступне підвищення окладів військовослужбовців відбулося лише 01.03.2018, з набранням чинності постановою КМУ від 30.08.2017 р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Таким чином, саме січень 2008 року слід вважати «базовим» місяцем для обчислення індексації грошового забезпечення військовослужбовців за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, оскільки саме в цей місяць востаннє підвищувалися посадові оклади військовослужбовців в Україні у вказаний період.
У ході розгляду справи відповідач не довів суду правомірність своїх дій, а тому суд дійшов висновку, що відповідач у спірних правовідносинах допустив протиправну бездіяльність щодо нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з 29.12.2017 до 28.02.2018.
Вирішуючи спір щодо нарахування та виплати індексації за період з 01 березня 2018 року по 06 листопада 2019 року в повному розмірі, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 у фіксованій величин, суд зазначає наступне.
Поняття індексації-різниці викладено у абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 1 грудня 2015 року до 1 квітня 2021 року, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:
- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);
- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає підстав для висновку, що нарахування й виплата суми індексації-різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
З урахуванням того факту, що 1 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку №1078, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 23 березня 2023 року у справі №400/3826/21, від 29 березня 2023 року у справі №380/5493/21, від 6 квітня 2023 року у справі №420/11424/21, від 20 квітня 2023 року у справі №320/8554/21.
В свою чергу, позивачу не нараховувалась і не виплачувалась індексація різниця за період з 01.03.2018 по 06.11.2019 року.
За приписами абз. 5 п. 4 Порядку №1078 та відповідно до даних Мінстатистики щодо індексів споживчих цін сума індексації за березень 2018 року розраховується наступним чином: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.03.2018 року слід помножити на величину приросту індексу споживчих цін і поділити на 100 (1762 грн. * 253,30% / 100), та становить 4463,15 грн.
З огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 позивач (військовослужбовець) має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Отже, для вірного вирішення справи, необхідно підтвердити чи спростувати доводи позивача про те, що він має право на отримання щомісячної індексації-різниці за період з 01.03.2018 по 06.11.2019 року і що це право порушив відповідач.
Верховний Суд у вищезазначених справах дійшов висновку, що для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, то буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен встановити:
- розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А);
- суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б);
- чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.
В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку №1078).
Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Як уже було зазначено, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Згідно п.8 розділу І Порядку №260, грошове забезпечення виплачується в поточному місяці за минулий. Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).
За аналізом наявних у справі довідок про нараховане та виплачене грошове забезпечення позивачу вбачається, що грошове забезпечення позивача в лютому 2018 року (посадовий оклад 850,00 грн + оклад за військовим званням 109,11 грн. + надбавка за вислугу років 47,96 грн. ) становило в загальному розмірі 1007,07 грн., а в березні 2018 року становило 5812,50 грн. (посадовий оклад 3520,00 грн. + оклад за військовим званням 1130,00 грн. + надбавка за вислугу років 1162,50 грн. )
Тобто, розмір грошового забезпечення ОСОБА_2 збільшився у березні 2018 року на 4805,39 грн. та перевищує суму можливої індексації (4463,15 грн.).
Отже, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом зобов'язання відповідача перерахувати та виплатити позивачу щомісячну індексацію різницю за період з 29.12.2017 по 28.02.2018 року з урахуванням базового місяця - січня 2008 року.
Суд враховує, що спеціальний строк звернення до суду у даному випадку визначений статтею 233 КЗпПУ, якою (у редакції, яка була чинна на час існування спірних правовідносин) визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Відтак, позивач не пропустив строк звернення до суду.
Щодо посилань відповідача на відсутність цільових бюджетних асигнувань для здійснення грошового забезпечення у належному розмірі, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-VI «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і практику ЄСПЛ як джерело права.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Застосування судом принципу верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ є вимогою частини другої статті 6 КАС України.
Верховний Суд у своїх рішеннях також неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду від 22 червня 2010 року у справі № 21-399во10, від 07 грудня 2012 року у справі № 21-977во10, від 03 грудня 2010 року у справі № 21-44а10).
Отже, суб'єкт владних повноважень не може посилатись на відсутність бюджетних асигнувань при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення, у розмірах передбачених чинною на час існування спірних правовідносин Постановою Уряду України.
Суд зазначає, що спірні правовідносини щодо виплати грошового забезпечення у належному розмірі виникли між позивачем та Військовою частиною НОМЕР_2 , яка виплачувала позивачу грошове забезпечення за місцем проходження ним служби.
Отже, саме Військова частина НОМЕР_2 є належним відповідачем за пред'явленим позовом, оскільки саме цей суб'єкт владних повноважень допустив протиправну бездіяльність у спірних правовідносинах щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення.
За таких обставин, позовні вимоги, спрямовані до відповідача-2, є безпідставними та задоволенню не підлягають, оскільки між позивачем і Міністерством оборони України не виникло жодних правовідносин, у яких би цей суб'єкт владних повноважень порушив права позивача.
Суд також зазначає, що статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі Закон № 2050-ІІІ) визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Необхідно врахувати, що Верховний Суд вже викладав правові висновки щодо застосування норм Закону № 2050-III, зокрема у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19, правовідносини у якій в частині цих позовних вимог є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.
Ухвалюючи постанову у справі № 240/11882/19 Верховний Суд виходив із аналізу зазначених норм Закону № 2050-III, який дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013.
У справі № 240/11882/19 Верховний Суд зауважив, що використане у статті 3 Закону № 2050-III формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Враховуючи аналогічні висновки, сформульовані у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, Верховний Суд у справі №240/11882/19 прийшов до висновку про те, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-III дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
З урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений період у зв'язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, Верховний Суд у постанові від 29.03.2023 у справі № 120/9475/21-а дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Подібна правова позиція також була висловлена Верховним Судом у постановах від 20 грудня 2019 року у справі № 822/1731/16, від 13 березня 2020 у справі № 803/1565/17, від 21 січня 2020 року у справі № 826/15879/18, від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20, від 21 березня 2023 року у справі № 620/7687/21.
Отже, у вказаній частині позов також є обґрунтованим.
Суд також зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 р. № 44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (надалі - Порядок №44).
Відповідно до змісту зазначеного Порядку №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Оскільки судом встановлено, що позивач має статус військовослужбовця, виплата йому нарахованих сум індексації та компенсації втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, має бути здійснена з урахуванням компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 р. №44.
Частинами 1, 2 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких підстав, позов підлягає частковому задоволенню.
Судові витрати сторонами не понесені.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 29.12.2017 року по 28.02.2018 року у належному розмірі.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення з 29.12.2017 року по 28.02.2018 року із застосуванням для обчислення індексації грошового забезпечення січня 2008 року як базового місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення та нарахувати й виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідно до Порядку, затвердженого постановою КМ України від 21.02.2001 №159, з урахуванням компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 р. №44 та раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду В.В. НАУМЕНКО