14 листопада 2025 року м. Київ справа №320/17110/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві та Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі по тексту також відповідач 1, ГУ ПФУ в м. Києві), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу»;
- зобов'язати відповідача зарахувати до стажу державної служби період роботи позивача з 31.07.1992 по 11.08.2022, перевести позивача на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» з 14.11.2022 та здійснити нарахування й виплату призначеної пенсії в розмірі 60% суми заробітної плати, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зазначеної у довідках від 11.11.2022 №193 та №194 з врахуванням сплачених сум.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що 14.11.2022 він звернувся до відповідача 1 із заявою про перехід на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». Проте, листом від 30.11.2022 ГУ ПФУ в м. Києві повідомило позивача про відсутність підстав для переведення його на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» у зв'язку з відсутністю у нього 10 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державної служби.
Позивач вважає протиправною відмову в призначенні йому пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» з огляду на те, що з 31.07.1991 по 11.08.2022 він працював в органах державної податкової служби, у Міністерстві доходів та зборів України, у Державній фіскальній службі України на посадах державного податкового інспектора, податкового ревізора-інспектора, а тому має достатній стаж роботи, необхідний для отримання права на означений вид пенсії.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.05.2023 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач 1, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що після реєстрації заяви позивача від 14.11.2022 відповідачем 2 з урахуванням принципу екстериторіальності розглянуто заяву ОСОБА_1 та прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком, про що позивача повідомлено листом ГУ ПФУ в м. Києві. Підставою для відмови позивачу у переведенні його на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» зазначено відсутність положень, які б закріплювали можливість перерахунку пенсії у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців у постанові Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі по тексту також Постанова №1013).
Крім того, відповідач 1 посилається на роз'яснення управління Державної служби України щодо зарахування до стажу державної служби, що дає право на призначення пенсії державного службовця незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку, періодів роботи в органах державної податкової служби на посадах, за якими присвоюються спеціальні звання, відповідно до яких віднесення посад державних службовців до відповідних категорій посад державних службовців здійснюється відповідно до статті 25 Закону України «Про державну службу». При цьому, посади працівників органів державної податкової служби цією статтею не передбачені.
Відповідач 1 стверджує, що норми законодавства, якими було врегульовано пенсійне забезпечення державних службовців, у тому числі і позивача, втратили чинність з 01.05.2016 з набранням чинності Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII, а тому станом на 01.05.2016 позивач набув 3 роки 1 місяць і 13 днів стажу державної служби, що недостатньо для призначення йому пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Таким чином, на думку відповідача 1, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.12.2023 залучено до участі у справі в якості співвідповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі по тексту також - відповідач 2, ГУ ПФУ у Київській області).
Відповідач 2, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що відповідно до чинного на період виникнення спірних відносин законодавства відсутні підстави для зарахування періодів роботи працівників/службовців державних податкових адміністрацій (інспекцій), посадових осіб державної податкової служби/органів доходів і зборів на посадах, в період перебування на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Як наслідок, позивачу було зараховано до стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу», період роботи з 19.03.2013 по 01.05.2016 (період роботи в Міністерстві доходів і зборів України). Враховуючи відсутність у позивача достатнього стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, йому було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Таким чином, на думку відповідача 2, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві як отримувач пенсії за віком відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 , виданого 19.09.2017 довічно.
Відповідно до записів у трудовій книжці позивач у період з 31.07.1992 по 11.08.2022 безперервно працював в органах податкової служби на посадах державного податкового інспектора, старшого державного податкового інспектора, головного державного податкового ревізора-інспектора, головного державного податкового інспектора, начальника відділів, головного державного ревізора-інспектора, головного державного інспектора.
04 травня 1994 року позивач прийняв присягу державного службовця.
Заявою від 14.11.2022 позивач звернувся до ГУ ПФУ в м. Києві про переведення його на пенсію державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу» (з урахуванням доцільності).
Рішенням ГУ ПФУ у Київській області від 21.11.2022 №930050884991 позивачу відмовлено у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII, оскільки станом на 01.05.2016 ОСОБА_1 набув 3 роки 1 місяць 13 днів стажу державної служби, що недостатньо для призначення пенсії відповідно до Закону №889-VIII.
Листом ГУ ПФУ в м. Києві від 30.11.2022 №2600-0208-8/156977 позивача повідомлено про прийняття ГУ ПФУ у Київській області рішення про відмову позивачу в переведенні його на пенсію за віком відповідно до Закону №889-VIII.
Не погоджуючись з правомірністю відмови у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону №889-VIII, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Згідно зі статтею 46 Конституції України право на пенсійне забезпечення гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім'ї цих виплат у визначених законом випадках. Встановивши в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об'єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо). Законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України, в тому числі принципів рівності та справедливості.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом України «Про державну службу» від 10.10.2015 № 889-VIII (далі по тексту також - Закон № 889-VIII).
Відповідно до пункту 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон № 3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Зокрема, пунктами 10, 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статті 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, за наявності в особи станом на 01.01.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.01.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі №822/524/18 ті підтриманий Верховним Судом у постановах від 26.06.2023 у справі № 320/5021/22, від 09.04.2024 у справі № 560/9407/22.
Частиною першою статті 37 Закону №3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Тобто, обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону № 3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону, а саме: щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена у рішенні Верховного Суду від 04.04.2018 у зразковій справі № 822/524/18.
Пунктом 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII регламентовано, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Відповідно, для обрахунку стажу державної служби за строк, що передує дню набрання чинності Законом №889-VIII, застосовується Порядок обчислення стажу державної служби, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (далі по тексту також - Порядок № 283) та додаток до нього, які були чинними до 01.05.2016.
Згідно пункту 1 Порядку № 283 ним визначаються посади і органи, час роботи в яких зараховуються до стажу державної служби.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 283 до стажу державної служби зараховується, зокрема робота (служба): на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону України «Про державну службу», а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців; на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.
Положеннями пункту 4 Порядку № 283 визначено, що документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи. Скарги, пов'язані з визначенням стажу роботи державних службовців, розглядаються згідно з чинним законодавством.
Відповідно до частини вісімнадцятої статті 37 Закону №3723-ХІІ період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Відповідно до записів у трудовій книжці, позивач у період з 31.07.1992 по 11.08.2022 безперервно працював в органах податкової служби на посадах державного податкового інспектора, старшого державного податкового інспектора, головного державного податкового ревізора-інспектора, головного державного податкового інспектора, начальника відділів, головного державного ревізора-інспектора, головного державного інспектора.
Матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачем присвоєння позивачу спеціальних та персональних звань у податкових органах, зокрема: з 02.12.1993 присвоєно персональне звання «інспектор податкової служби 2 рангу»; 05.12.2013 присвоєно спеціальне звання «Радник податкової та митної справи» І рангу.
З огляду на зазначені обставини суд вважає, що період роботи позивача в органах державної податкової служби з 02.12.1993 повинен зараховуватись до стажу державної служби з огляду на присвоєння з цієї дати позивачу персонального та спеціального звання.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для зарахування позивачу до стажу державної служби період його роботи в органах податкової служби з 02.12.1993 по 11.08.2022, що має наслідком часткове задоволення позовних вимог у цій частині.
Зокрема, пунктами 10, 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статті 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, станом на 01.01.2016 у позивача був наявний стаж державної служби 10 років. Позивач на означену дату займав посаду державної служби, що має наслідком збереження у нього права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідача 2 у переведенні позивача на пенсію за віком на підставі Закону України «Про державну службу» з підстав відсутності у нього необхідного стажу державної служби є протиправною.
У позовній заяві позивач просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Водночас, під час розгляду справи судом встановлено винесення відповідачем 2 рішення від 21.11.2022 №920050884991 про відмову у переведенні позивача на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як роз'яснив Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму №14 від 18.12.2009 «Про судове рішення», вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:
- лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;
- повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;
- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
Таким чином, суд наділений правом вийти за межі позовних вимог під час ухвалення рішення у справі та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи викладене, з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним, за встановлених обставин у цій частині, є такий спосіб захисту порушених прав, як визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Київській області від 21.11.2022 №920050884991.
Водночас, суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови позивачу у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», оскільки належним та достатнім способом захисту порушених прав позивача є саме визнання протиправними та скасування рішення про відмову у переведенні позивача на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача перевести позивача на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» з 14.11.2022 та здійснити нарахування й виплату призначеної пенсії в розмірі 60% суми заробітної плати, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зазначеної у довідках від 11.11.2022 №193 та №194 з врахуванням сплачених сум, суд зазначає таке.
Оскільки позивач має відповідний стаж на посаді державної служби, перед зверненням за призначенням пенсії працював на посаді, віднесеній до посад державних службовців, суд дійшов висновку, що останній має право на призначення пенсії за віком згідно статті 37 Закону № 3723-XII, а тому, відповідно, наявні правові підстави для переведення його з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону № 1058-IV, на пенсію державного службовця за віком відповідно до Закону № 3723-XII, що не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача 2 з огляду на таке.
Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас, згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
З урахуванням тієї обставини, що дії відповідача 2 у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях як суб'єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко зазначений законодавчо з огляду на встановлені обставини наявності у позивача достатнього стажу державної служби призначення пенсії за віком згідно статті 37 Закону № 3723-XII. У даному випадку задоволення позову в частині дій зобов'язального характеру не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
Частиною третьою статті 44 Закону №1058 визначено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Оскільки позивач звернувся до органу пенсійного фонду України із відповідною заявою 14.11.2022, пенсія має бути призначена йому з дня звернення.
Водночас, позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача 1 та здійснити нарахування й виплату призначеної пенсії в розмірі 60% суми заробітної плати, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зазначеної у довідках від 11.11.2022 №193 та №194 з врахуванням сплачених сум не підлягають задоволенню з огляду на їх передчасність, оскільки матеріалами справи підтверджується, що відповідач у відповідь на заяву позивача про переведення його на інший вид пенсії вказав на відсутність правових підстав для такого переведення. Відтак, спору щодо розміру пенсії та порядку її обрахунку у цій справі, не існує.
Також, відповідач ще не ухвалював рішення щодо переведення позивача на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» на виконання цього рішення суду, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині при здійсненні такого перерахунку будуть порушені.
Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити, як передчасної.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Таким чином, позов слід задовольнити частково з виходом за межі позовних вимог.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Суд звертає увагу позивачки на те, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумови для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов'язати прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності є однією вимогою.
Такий правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.11.2020 у справі № 9901/67/20 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 93218001) та Верховним Судом у постанові від 09.09.2020 у справі №540/2321/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 91414456).
Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1073,60 грн, що підтверджується квитанцією від 25.04.2023 №32528798800006777009.
Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1073,60 грн, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - ГУ ПФУ у Київській області, оскільки саме відповідачем 2 винесено спірне рішення.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 21.11.2022 №930050884991 про відмову у переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу державної служби період роботи з 02.12.1993 по 11.08.2022 відповідно до записів у трудовій книжці.
4. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області перевести ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» з 14.11.2022.
5. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
6. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три грн 60 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код 22933548, місцезнаходження: 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.