14 листопада 2025 року справа №320/32485/25
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду в Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду в Чернівецькій області, в якому просить суд:
-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 20.06.2025 року №262640008595 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 01.01.1992 року по 31.12.2003 року та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.06.2025 року про призначення пенсії за віком й прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.
Позовні вимоги мотивовано протиправністю відмови у призначені пенсії позивачу, з огляду на неврахування Головним управлінням Пенсійного фонду в Чернівецькій області, до стажу позивача відповідного періоду роботи, незважаючи на подані позивачем документи, які підтверджують необхідний для призначення пенсії за віком стаж роботи.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві надав суду матеріали електронної пенсійної справи позивача.
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області надав до суду відзив на позовну заяву в якому просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Позивачем до суду було подано відповідь на відзив, в якому останній просив мотиви викладені у відзиві Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області відхилити, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Розглянувши наявні у справі документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Позивач ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України № НОМЕР_1 , виданим 05.07.2019 року органом №8030.
13.06.2025 року позивачем до Головного управління Пенсійного фонду в м. Києві було подано заяву про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Така заява позивача після її реєстрації Головним управлінням Пенсійного фонду в м. Києві, за принципом екстериторіальності, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 "Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.03.2021 №339/35961, була передана на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.
За результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області 20.06.2025 було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком №262640008595, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
Рішення про відмову у призначенні пенсії було мотивоване, тим що, до страхового стажу роботи не враховано період роботи позивача в колегії адвокатів з 01.01.1992 по 31.12.2003, оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків до ПФУ. Крім того, в рішенні зазначено наступне: “Повідомляємо, що даний період до страхового стажу зараховано частково з 01.01.1998, згідно даних реєстру застрахованих осіб».
Не погоджуючись з прийнятим рішенням позивач звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам які слалися, суд зазначає наступне.
Так, при дослідженні рішення судом встановлено, що воно не містить конкретики, який саме період Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області з спірного періоду частково було зараховано до страхового стажу.
Тому суд при вирішенні спору виходить з того, що до страхового стажу роботи позивача відповідачем не було зараховано період роботи позивача в колегії адвокатів з 01.01.1992 по 31.12.2003, про що зазначено Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області в оскаржуваному рішенні про відмову в призначенні пенсії.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пунктом 6 статті 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Положенням статті 1 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 2 Закону № 1788-XII визначені види пенсій: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Відповідно до статті 7 Закону № 1788-XII звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV), який набрав законної сили з 01.01.2004.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до 01.01.2004 на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон) (ст. 24 Закону)
Законодавством, що діяло до набрання чинності Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», передбачено, що страховий стаж, набутий до 01.01.2004 р., підтверджується трудовою книжкою та документами, визначеними постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.
Відповідно до статті 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до статті 56 Закону України “Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено “Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок № 637), відповідно до п.1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Згідно з інформацією зазначеною у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 працювала:
- в період з 01.08.1986 по 01.09.1992 - в Президіумі Луганської обласної колегії адвокатів;
- в період з 22.07.1992 по 26.01.1998 року - в Президіумі Київської міської колегії адвокатів;
- в період з 01.02.1998 по 31.05.1999 року - в Шевченківській колегії адвокатів м. Києва;
- в період з 01.06.1999 року по 12.05.2004 року в адвокатському об'єднанні “Юридична консультація Печерського району м. Києва».
При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідачі не ставлять під сумнів відомості, які занесені до трудової книжки щодо трудової діяльності позивача, як взагалі, так і в період з 01.01.1992 року по 31.12.2003 року.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи позивача відповідачами суду також не надано.
З огляду на викладені обставини, відомості, які занесені до трудової книжки позивача щодо трудової діяльності останньої та стосуються періоду з 01.01.1992 року по 31.12.2003 року, безпідставно не взято до уваги відповідачем - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за віком.
Відповідно до частин 1, 2 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 01.01.2024 по 31.12.2024 - не менше 31 років.
Позивач на момент звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві 13.06.2025 року досягла 60 років та мала в наявності страховий стаж в розмірі 35 років 4 місяці 19 днів.
Зазначені обставини підтверджуються даними відображеними в трудовій книжці серії НОМЕР_2 позивача, а також роздруківкою з особистого кабінету позивача на веб порталі електронних послуг Пенсійного фонду України, копії яких містяться в матеріалах справи.
У досліджуваній ситуації відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області відмовляючи в призначенні пенсії за віком, зазначив про те, що в системі персоніфікованого обліку немає даних про сплату страхових внесків.
Однак, відсутність в системі персоніфікованого обліку відомостей про сплату страхових внесків, які повинен сплатити роботодавець, не позбавляє права на зарахування періодів роботи до трудового стажу працівника.
Такий висновок випливає з наведених вище норм чинного законодавства, а також усталеної практики Верховного Суду (постанови від 09.10.2020 у справі №341/460/17, від 01.03.2021 у справі № 423/757/17), згідно із якою відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Внаслідок невиконання підприємством обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним засадам у сфері соціального захисту. Тому, особа не може нести відповідальність за неналежне виконання своїх обов'язків підприємством, на якому вона працює.
Тобто, усталена практика Верховного Суду вказує на те, що відсутність в органу Пенсійного фонду відомостей про сплату роботодавцем страхових внесків не є законодавчо передбаченою підставою для позбавлення позивача права на зарахування спірного періоду роботи до трудового стажу.
За таких обставин, суд вважає, що відповідачем - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області було неправомірно відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком, а тому позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 20.06.2025 року №262640008595 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
В частині позовних вимог пред'явлених до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, суд приходить до наступних висновків.
Як було вже зазначено вище, заяву позивача про призначення пенсії за віком було зареєстровано Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві, а потім за принципом екстериторіальності було передано на розгляд саме до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, яке в подальшому 20.06.2025 року прийняло оскаржуване рішення №262640008595 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
Тому в даному випадку, в разі задоволення судом позовних вимог в цій частині, а саме повторного розгляду заяви позивача про призначення пенсії з урахуванням висновків суду, - належним органом, який повторно має розглядати заяву про призначення пенсії є орган який приймав рішення про відмову у призначенні пенсії за віком та яке було скасовано судом, тобто - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, а не Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві, як просить позивач.
Відповідно до ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог, при цьому суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з п.1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 р. № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п.4 ч.2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту прав позивача, у частині зобов'язання повторного розгляду заяви про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду, зроблених у даному рішенні, є - зобов'язання саме Головного управління Пенсійного фонду України Чернівецької області, а не Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, - повторно розглянути заяву позивача від 13.05.2025 р. про призначення пенсії за віком та прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду в частині того, що відсутність в системі персоніфікованого обліку відомостей про сплату страхових внесків, які повинен сплатити роботодавець, не позбавляє права на зарахування періодів роботи до трудового стажу працівника, і при вирішенні питання щодо призначення пенсії позивачу в якості страхового стажу, в тому числі має бути зарахований період з 01.01.1992 року по 31.12.2003 року в повному обсязі.
Згідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. В даному випадку, часткове задоволення позовну пов'язано із встановленням відмінного від заявленого позивачем порядку відновлення порушеного права, тому на переконання суду, не впливає на розмір судових витрат, що підлягає відшкодуванню позивачу.
При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір в сумі 1211,20 грн., який в сумі 1211,20 грн. підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250 КАС України, суд, -
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 20.06.2025 року №262640008595 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 01.01.1992 року по 31.12.2003 року та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.06.2025 року про призначення пенсії за віком й прийняти обгрунтоване рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні у справі №320/32485/25.
В іншій частині позовних вимог, які стосуються Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лиска І.Г.