про відмову в забезпеченні позову
14 листопада 2025 року м. Київ 320/55641/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Жукова Є.О., ознайомившись із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви
заявникФізична особа-підприємець ОСОБА_1
відповідачДепартамент територіального управління контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
третя особаКомунальне підприємство «Київблагоустрій»
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду із заявою про забезпечення позову, подану до подання позовної заяви, в якій просить суд:
- вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (Код ЄДРПОУ 34926981, фактична адреса:03057, м. Київ, вул. Дегтярівська, 31 корпус 2, юридична адреса: 01054, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 51-А), його структурним підрозділам, комунальним підприємствам, а також будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії спрямовані на примусове переміщення (демонтаж) майна (малих архітектурних форм: кіосків, споруд, павільйонів, на які укладені договори пайової участі в утриманні об'єктів благоустрою: №№ 2511, 2514, 2518, 6470, 6478, 6479, 6480, 6483, 6486, 6497, 7663, 7666, 7684, 7686, 7691, 7706, 7707, 7717, 2439, 2441, 2444, 2447, 2452, 2457, 2459, 2463, 2474, 2479, 2482, 2487, 2494, 2504, 2505, 2509, 2304, 2306, 2312, 2319, 2320, 2323, 2357, 2360, 2374, 2376, 2378, 2384, 2388, 2391, 2396, 2399, 2402, 2404, 2408, 2409, 2413, 2416, 2421, 2424, 2428, 2432, 2435, 1664, 1665, 1666, 2040, 2045, 2048, 2052, 2059, 2063, 2065, 2067, 2073, 2116, 2121, 2124, 2129, 2131, 2135, 2159, 2165, 2166, 2169, 2171, 2173, 2174, 2187, що належить Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця серія НОМЕР_3 видане 10.02.2002 Подільською районною у м. Києві державною адміністрацією, АДРЕСА_1 , тел. НОМЕР_2 , адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та розташовані за адресами: АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 .
Обґрунтовуючи необхідність вжиття запропонованих заходів забезпечення позову, заявник зазначає наступне:
- у власності позивача перебуває 87 тимчасових споруд, які мають договори щодо пайової участі в утриманні об'єктів благоустрою на розміщення тимчасових споруд у Подільському районі м. Києва №№ 2511, 2514, 2518, 6470, 6478, 6479, 6480, 6483, 6486, 6497, 7663, 7666, 7684, 7686, 7691, 7706, 7707, 7717, 2439, 2441, 2444, 2447, 2452, 2457, 2459, 2463, 2474, 2479, 2482, 2487, 2494, 2504, 2505, 2509, 2304, 2306, 2312, 2319, 2320, 2323, 2357, 2360, 2374, 2376, 2378, 2384, 2388, 2391, 2396, 2399, 2402, 2404, 2408, 2409, 2413, 2416, 2421, 2424, 2428, 2432, 2435, 1664, 1665, 1666, 2040, 2045, 2048, 2052, 2059, 2063, 2065, 2067, 2073, 2116, 2121, 2124, 2129, 2131, 2135, 2159, 2165, 2166, 2169, 2171, 2173, 2174, 2187, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 та м. Київ, проспект Свободи, 26-А, які використовуються позивачем для ведення законної господарської діяльності, яка поповнює міській бюджет територіальної громади м. Києва.
- з метою забезпечення їх безперешкодного функціонування, на виконання рішення Київської міської ради від 24.02.2011 №56/5443 між позивачем та Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) укладено договори щодо пайової участі в утриманні об'єктів благоустрою від 16.11.2024 року.
- відповідно до п. 6.3 вказаних договорів строк їх дії автоматично продовжується відповідно до норм законодавства та цього Договору, за умови якщо комісією з питань розміщення тимчасових споруд, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства не прийнято рішення про запровадження додаткових зон обмежень на зазначеній території.
- станом на 25.07.2025 рішення щодо розірвання договорів пайової участі Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не приймалось, заходи передбачені п.п. 7.1 та 7.2 договорів пайової участі не вживались.
- відповідно до п. 5 ч. 1 Постанови Кабінету міністрів України від 18.03.2022 №314 «Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану» строки дії діючих строкових ліцензій та документів дозвільного характеру автоматично продовжуються на період воєнного стану та три місяці з дня його припинення чи скасування.
- відповідачем було винесено приписи № 202519016 від 10.06.2025 року, № 202519001 від 10.06.2025 року, № 202519010 від 10.06.2025 року, № 202519028 від 10.06.2025 року, № 202519027 від 10.06.2025 року, № 202519025 від 10.06.2025 року, № 202519023 від 10.06.2025 року, № 202519013 від 10.06.2025 року, № 202519012 від 10.06.2025 року, №202519011 від 10.06.2025 року, № 202519019 від 10.06.2025 року, № 202519021 від 10.06.2025 року, № 202519015 від 10.06.2025 року, № 202519018 від 10.06.2025 року, № 202519017 від 10.06.2025 року, № 202519354 від 12.06.2025 року, № 202517035 від 12.06.2025 року, № 202519353 від 12.06.2025 року, № 202519124 від 12.06.2025 року, № 202518509 від 12.06.2025 року, № 202519111 від 12.06.2025 року, № 202519112 від 12.06.2025 року, № 202518566 від 12.06.2025 року, № 202518571 від 12.06.2025 року, № 202517438 від 12.06.2025 року, № 202519117 від 12.06.2025 року, № 202519355 від 12.06.2025 року, № 202517033 від 12.06.2025 року, № 202519351 від 12.06.2025 року, № 202519119 від 12.06.2025 року, № 202517433 від 12.06.2025 року, № 202517440 від 12.06.2025 року та доручення № 064-9740 від 17.06.2025 року, № 064-9752 від 17.06.2025 року, № 064-10014 від 20.06.2025 року, якими передбачено: «- вжити заходи шляхом демонтажу самовільно встановлених тимчасових споруд та елементів благоустрою, зазначених в таблиці; - поінформувати Департамент у встановленому законодавством порядку.»
- позивач, вважаючи такі доручення відповідача незаконними та такими, що підлягають скасуванню, має намір звернутись до Київського окружного адміністративного суду щодо визнання дій відповідача незаконними.
- 10.11.2025 року заявник отримав постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, а вже 11.11.2025 на підставі доручень відповідача продовжився демонтаж ТС належних позивачу, який був розпочатий до забезпечення позову у справі № 910/9282/25. Зазначене підтверджується заявою про правоохоронних органів заявника 11.11.2025 та відео-фото фіксацією дій третьої особи. Враховуючи вже наявний факт здійснення демонтажу тимчасових споруд за адресою АДРЕСА_3 та м. Київ, проспект Свободи, 26-А, де знаходяться тимчасові споруди позивача, це призведе до неможливості поновлення порушеного права виконання судового рішення (у разі задоволення позовних вимог). Тому, з метою забезпечення доступу до правосуддя та з метою недопущення неможливості відновлення своїх прав у майбутньому позивач звертається до суду з заявою про забезпечення позову.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.11.2025 заяву передано на розгляд судді Жукової Є.О.
Повно та всебічно досліджуючи подану заяву та додані до неї документи, суд враховує наступне.
У відповідності з частинами першою, другою, четвертою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Види забезпечення позову визначає стаття 151 КАС України, за змістом частини першої якої позов може бути забезпечено, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору (пункти 2, 4 цієї частини статті).
Частиною другою цієї ж статті КАС України передбачено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, з наслідками, які настануть внаслідок, зокрема, зупинення дії оскаржуваного адміністративного акта.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову застосовуються задля гарантування реального виконання в майбутньому судового рішення у випадку його ухвалення на користь позивача. Водночас, для виконання таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у частині другій статті 150 КАС України.
Суд враховує й те, що відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Своєю чергою, ЄСПЛ у рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Причому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настане подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
Відтак, заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
У той же час, Верховний Суд у постанові від 17.04.2019 (справа № 705/4587/17) сформулював правову позицію, згідно з якою, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов'язана з об'єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункту 1 частини другої статті 150 КАС України.
Верховний Суд у постанові від 27 липня 2022 року у справі № 640/14616/21 зазначив, що вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття позову суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Матеріалами заяви про забезпечення позову підтверджується, що заявник є власником 87 тимчасових споруд, які мають договори щодо пайової участі в утриманні об'єктів благоустрою на розміщення тимчасових споруд у Подільському районі м. Києва та розташовані за адресою: АДРЕСА_3 та м. Київ, проспект Свободи, 26-А, та використовуються позивачем для ведення господарської діяльності.
Департаментом територіального управління контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було винесено приписи щодо порушень 87 розміщених тимчасових споруд, власником яких є заявник, пункту 13.1.1. Правил благоустрою міста Києва затверджених рішенням Київської міської ради 25.12.2008 № 1051/1051.
Зазначеними приписами було запропоновано власнику цих споруд усунути недоліки шляхом - «надання супровідної заяви із документацією на розміщення тимчасової споруди. У разі відсутності документації на розміщення демонтувати тимчасову споруду власними силами терміном однієї доби та відновити благоустрій. У разі невиконання вимог припису будуть вжиті заходи згідно чинного законодавства.».
Листами Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) № 064-9740 від 17.06.2025, № 064-9752 від 17.06.2025 та № 064-10014 від 20.06.2025 було доручено Комунальному підприємству «Київблагоустрій», вжити заходи шляхом демонтажу самовільно встановлених тимчасових споруд, зокрема, і тих які належать фізичній особі-підприємець ОСОБА_1 .
Заявник, вважає такі доручення Департаменту територіального управління контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) незаконними та такими, що підлягають скасуванню, має намір звернутись до Київського окружного адміністративного суду щодо визнання дій відповідача незаконними.
Суд викладені в заяві про забезпечення позову аргументи оцінює критично та зазначає.
Рішенням Київської міської ради від 25 грудня 2008 року № 1051/1051 було затверджено Правила Благоустрою міста Києва. В подальшому зазначені Правила неодноразово зазнавали змін.
Загальними положеннями Правил Благоустрою міста Києва (в редакції від 23 вересня 2021 року N 2393/2434, яка є чинною на момент розгляду цієї заяви), зокрема, визначено значення наступних термінів:
благоустрій - комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюється на території міста з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля;
заходи з благоустрою міста - роботи щодо відновлення, належного утримання та раціонального використання територій, охорони та організації впорядкування об'єктів благоустрою з урахуванням особливостей їх використання;
тимчасова споруда - це споруда функціонального (в тому числі для здійснення підприємницької діяльності), декоративно-технологічного призначення, в тому числі мала архітектурна форма, яка виготовляється з полегшених збірних конструкцій та встановлюється без улаштування заглибленого фундаменту тощо.
Пунктами 13.1.1, 13.2.3 Правил Благоустрою міста Києва передбачено, що розміщення малих архітектурних форм та тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності проводиться відповідно до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", Закону України "Про благоустрій населених пунктів", Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.94 N 198, наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21 жовтня 2011 року N 244 "Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за N 1330/20068, інших нормативно-правових актів, а також рішень Київської міської ради та розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Самовільно встановлені (розміщені) малі архітектурні форми та тимчасові споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, тимчасові споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, паспорти прив'язки яких анульовані або строк дії яких закінчився, підлягають демонтажу власником об'єкта (особою, яка здійснила встановлення (розміщення) об'єкта) за власні кошти у строки, визначені в приписі Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
У разі якщо власник малої архітектурної форми або тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (особа, яка здійснила встановлення (розміщення) об'єкта) не провів демонтажу відповідно до абзацу першого цього пункту, демонтаж об'єкта здійснюється в порядку, встановленому пунктом 13.3 цих Правил.
Відповідно до абзацу першого пункту 13.3.2, 13.3.3 цих же Правил, у разі якщо власники (користувачі або особи, які здійснили розміщення (встановлення)) малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об'єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі не здійснили демонтаж в строки, зазначені в приписі, Департамент міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), районні в місті Києві державні адміністрації вживають заходів щодо демонтажу самовільно розміщеної (встановленої) малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об'єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі, а Департамент промисловості та розвитку підприємництва - щодо демонтажу об'єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі на підставі рішень, зазначених у підпункті 13.3.3 пункту 13.3 цих Правил, за кошти міського бюджету або з інших джерел, не заборонених законодавством, з наступним відшкодуванням усіх витрат згідно з абзацом 3 цього підпункту.
Рішення про демонтаж самовільно розміщеної (встановленої) малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об'єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі приймається Департаментом міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), районними в місті Києві державними адміністраціями, Департаментом промисловості та розвитку підприємництва (щодо об'єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі).
Системний аналіз вище зазначених положень Правил Благоустрою міста Києва дає підстави виснувати, що демонтаж самовільно розміщених (встановлених) тимчасових споруд здійснюється уповноваженим органом виключно на підставі рішень Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) або районної в місті Києві державної адміністрації .
Отже, винесення Департаментом територіального управління контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) припису або направлення листа (доручення) до Комунального підприємства «Київблагоустрій» про вжиття заходів щодо демонтажу самовільно встановлених тимчасових споруд не є підставою для здійснення демонтажу самовільно встановлених тимчасових споруд.
Відтак, сама лише незгода заявника із такими діями відповідача не може свідчити про очевидність ознак протиправності вчинених Департаментом територіального управління контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради дії чи бездіяльності, на які останній посилається в заяві про забезпечення позову.
Більше того, приписи чи листи (доручення) відповідача не є підстави для знесення тимчасових споруд, власником яких є заявник, адже як вже зазначалося судом, підставою для здійснення такого демонтажу є виключно рішення Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) або районної в місті Києві державної адміністрації.
Особливу увагу суд наголошує на тому, що до заяви про забезпечення позову заявником не надано жодних рішень про демонтаж тимчасових споруд, власником яких є останній, прийнятих Департаментом міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) або районною в місті Києві державною адміністрацією.
З огляду на зазначене, суд бере до уваги правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду у справах 280/9045/24 від 14 січня 2025 року та 280/9044/24 від 20 лютого 2025 року, яка полягає в тому, що для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов'язана з об'єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.
Так, на підтвердження аргументів, викладених в заяві про забезпечення позову, позивачем не надано жодних належних та переконливих доказів, які б беззаперечно свідчили про обставини, на які останній посилається, як на підстави, які зумовлюють необхідність вжиття заходів забезпечення позову.
Отже, додані позивачем до позовної заяви копії документів жодним чином не підтверджують ймовірне настання певних негативних наслідків для заявника у спірних правовідносинах, на які останній посилається в заяві про забезпечення позову, а лише певним чином обґрунтовують його правову позицію в майбутній позовній заяві.
Також не свідчить про очевидність ознак протиправності рішення, дій чи бездіяльності Департаменту територіального управління контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), на які заявник посилається в заяві про забезпечення позову, оскарження останнім в Господарському суді міста Києва (справа №910/9282/25) односторонніх правочинів вчених відповідачем щодо припинення договір на підставі яких фізична особа-підприємець ОСОБА_1 володіє 87 тимчасовими спорудами, адже згідно з інформації наявної Єдиному державному реєстрі судових рішень, кінцеве судове рішення в справі №910/9282/25, яке набрало законної сили, станом на момент розгляду цієї заяви - відсутнє.
Суд наголошує, що ймовірне настання певних негативних наслідків для заявника у спірних правовідносинах, на які останній посилається, ще не є беззаперечним свідченням необхідності вжиття судом заходів забезпечення адміністративного позову, оскільки чинне законодавство передбачає захист порушеного права, в тому числі шляхом оскарження відповідних рішень та дій суб'єкта владних повноважень, чи відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, що свідчить про наявність механізмів для відновлення прав заявника, якщо таке буде підтверджено за результатами вирішення спору по суті.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі №826/16509/18.
Крім того, відповідно до ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, як зазначено заявником та підтверджено доказами, наявними в матеріалах даної заяви про забезпечення позову, 25.07.2025 року заявником - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 подано до Господарського суду міста Києва заяву про забезпечення позову до подачі позовної заяви, в якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (Код ЄДРПОУ 34926981, фактична адреса:03057, м. Київ, вул. Дегтярівська, 31 корпус 2, юридична адреса: 01054, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 51-А), його структурним підрозділам, комунальним підприємствам, а також будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії спрямовані на примусове переміщення (демонтаж) майна (малих архітектурних форм: кіосків, споруд, павільйонів, на які укладені договори пайової участі в утриманні об'єктів благоустрою: №№ 2511, 2514, 2518, 6470, 6478, 6479, 6480, 6483, 6486, 6497, 7663, 7666, 7684, 7686, 7691, 7706, 7707, 7717, 2439, 2441, 2444, 2447, 2452, 2457, 2459, 2463, 2474, 2479, 2482, 2487, 2494, 2504, 2505, 2509, 2304, 2306, 2312, 2319, 2320, 2323, 2357, 2360, 2374, 2376, 2378, 2384, 2388, 2391, 2396, 2399, 2402, 2404, 2408, 2409, 2413, 2416, 2421, 2424, 2428, 2432, 2435, 1664, 1665, 1666, 2040, 2045, 2048, 2052, 2059, 2063, 2065, 2067, 2073, 2116, 2121, 2124, 2129, 2131, 2135, 2159, 2165, 2166, 2169, 2171, 2173, 2174, 2187, що належить Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця серія НОМЕР_3 видане 10.02.2002 Подільською районною у м. Києві державною адміністрацією, АДРЕСА_1 , тел. НОМЕР_2 , адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та розташовані за адресами: АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 , прохальна частина якої є аналогічною за змістом даній заяві про забезпечення позову, поданій до Київського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.2025 року у справі №910/9282/25 заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову до пред'явлення позову задоволено в спосіб захисту права, обраний заявником.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 року залишено без змін наведену вище ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.07.2025 року у справі №910/9282/25.
Проте, постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.11.2025 року у справі №910/9282/25 задоволено касаційну скаргу Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.07.2025 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 року у справі №910/9282/25 скасовано та прийнято нове рішення. Відмовлено у задоволенні заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову до пред'явлення позову.
Відтак, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.11.2025 року у справі №910/9282/25 як рішення суду у господарській справі, що набрало законної сили, має преюдиційне значення для вирішення даної заяви відповідно до ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України щодо обставини, встановлених даною постановою.
А саме, постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.11.2025 року у справі №910/9282/25 чітко визначено наступне.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зазначає, що йому винесено приписи 10.06.2025 року та 12.06.2025 року, у яких запропоновано у 3 - денний строк надати документи та відновити благоустрій. При цьому заяву подано 25.07.2025 року, тобто більше місяця з винесення заявнику відповідних приписів.
Водночас, заявник не наводить фактичних обставин виконання ним самим відповідних приписів, а зміст оскаржуваних рішень, а саме: ухвали Господарського суду міста Києва від 29.07.2025 року та постанови Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 року у справі №910/9282/25 свідчить, що зазначені суди, задовольняючи заяву, не навели фактичних обставин, які б свідчили про реальну ймовірність ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту порушених прав заявника, за захистом яких він має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову, та обставин, які б підтверджували, що вжиття відповідних заходів забезпечення позову ускладнить чи унеможливить ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Відтак, повно та всебічно оцінивши аргументи позивача щодо існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам, фізичної особи-підприємець ОСОБА_1 , суд приходить до висновку, що такі підстави у заяві про забезпечення позову, та як наслідок, забезпечення позову у спосіб, який пропонує заявник - не підтверджені належними та переконливими доказами.
Таким чином, у ході розгляду заяви про забезпечення позову судом не виявлено існування очевидної небезпеки порушення прав та інтересів заявника до прийняття у відповідній справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь заявника.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а тому у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 150-154, 156, 248, 256, 294 КАС України, Київський окружний адміністративний суду
1. У задоволенні заяви фізичної особи-підприємець ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
2. Копію ухвали надіслати заявнику, зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Жукова Є.О.