14 листопада 2025 року № 320/27681/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
I. Зміст позовних вимог
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі - відповідач), у якому просив:
- зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації.
II. Позиція позивача та заперечення відповідача
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно та безпідставно відмовив у прийнятті декларації про відмову позивача від громадянства російської федерації, оскільки є незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства згідно з абз. 16 ст. 1 Закону України "Про громадянство України".
Відповідач у відзиві на позов проти задоволення позовних вимог заперечував. Зокрема, відповідач посилається на Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про громадянство України" щодо спрощеного набуття громадянства України окремими категоріями осіб» від 14.12.2021 №1941-IX, Указ Президента України від 13.08.2019 №594 «Питання спрощення набуття громадянства України іноземцями та особами без громадянства, які брали (беруть) участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони України, та громадянами Російської Федерації, які зазнали переслідувань через політичні переконання», наказ Міністерства внутрішніх справ України від 28.12.2021 №989, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України за №1696/37318 від 30.12.2021 «Про затвердження зразків деяких документів, які подаються для набуття громадянства України іноземцями, які мають визначні заслуги перед Україною або прийняття яких до громадянства України становить державний інтерес для України, які брали (беруть) участь у захисті територіальної цілісності та недоторканності України, та іноземцями, які зазнали переслідувань» та вказує, що у позивача відсутні правові підстави для подання декларації про відмову від іноземного громадянства.
III. Процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 19.06.2024 позовну заяву залишено без руху.
Позивач, у строк та спосіб викладений в ухвалі, усунув недоліки позовної заяви.
Суд своєю ухвалою від 03.10.2024 відкрив спрощене позовне провадження в адміністративній справі та вирішив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.
IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , раніше документований посвідкою на постійне проживання від 27.02.2019 року № НОМЕР_1 , орган що видав 8001.
З метою реалізацію свого права та набуття громадянства України, позивач подав відповідний пакет документів необхідних для набуття громадянства України, в тому числі посвідку на постійне проживання від 27.02.2019 року № НОМЕР_1 до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області та 22.02.2022 року отримав тимчасове посвідчення громадянина України № НОМЕР_2 від 22.02.2022 року, строк дії до 29.11.2023 року.
23.05.2024 року, позивач звернувся до відповідача із заявою щодо прийняття декларації замість документу уповноваженого органу російської федерації про припинення громадянства російської федерації, у зв'язку з тим, що існують незалежні від позивача причини неотримання документу про припинення іноземного громадянства російської федерації.
Відповідно до листа Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області № П-832/6/8010-24/8010.4/1429-24 від 24 травня 2024 року, управлінням розглянуто моє звернення та вирішено повернути мені декларацію про відмову від громадянства російської федерації від 29 листопада 2023 року.
Листом від 07.02.2024 року №Г-195/6/8010-24/8010.4.1/341-24 Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області повідомлено про повернення декларації про відмову від громадянства російської федерації з тих підстав, що позивач не належить до категорій осіб, які визначені наказом МВС України від 28.12.2021 №989 «Про затвердження зразків деяких документів, які подаються для набуття громадянства Україною або прийняття таких до громадянства України становить інтерес для України, які брали (беруть) участь у захисті територіальної цілісності та недоторканності України, та іноземцями, які зазнали переслідувань».
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
V. Норми права, які застосував суд
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб, визначено Законом України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року №2235-III (далі - Закон №2235-III).
Відповідно до визначень, які містить частина 1 статті 1 Закону №2235-III громадянство України - це правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках; громадянин України - це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 6 Закону №2235-III громадянство України набувається за територіальним походженням.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 3 Закону №2235-III (у редакції, чинній станом на час отримання позивачем тимчасового посвідчення громадянина України) громадянами України є особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.
За правилами пункту 2 частини 1 статті 6 Закону №2235-III громадянство України набувається за територіальним походженням.
У силу вимог частини 1 статті 8 Закону №2235-III (у редакції, чинній станом на час отримання позивачем тимчасового посвідчення громадянина України) особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов'язання припинити громадянство всіх цих держав. Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов'язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства. Іноземці із числа осіб, зазначених у частині двадцятій статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", замість зобов'язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову від іноземного громадянства особи, яка отримала посвідку на тимчасове проживання на підставі частини двадцятої статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства"
Частинами 5-8 статті 8 Закону №2235-III (у редакції, чинній станом на час отримання позивачем тимчасового посвідчення громадянина України) іноземці, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Подання зобов'язання припинити іноземне громадянство не вимагається від іноземців, які є громадянами (підданими) держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства (підданства) цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави, або якщо міжнародні договори України з іншими державами, громадянами яких є іноземці, передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України, а також від осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, та осіб без громадянства.
Датою набуття громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата реєстрації набуття особою громадянства України.
Особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов'язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави. Вимога про взяття зобов'язання повернути паспорт іноземної держави не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні.
Між тим, Указом Президента України від 27 березня 2001 року №215 (в редакції Указу Президента України від 27.06.2006 №588/2006) затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі Порядок №215), який визначає перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України.
Згідно з пунктом 24 Розділу II Порядку №215 для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка народилася до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або на інших територіях, що входили на момент народження особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону), подає:
а) заяву про набуття громадянства України за територіальним походженням;
б) дві фотокартки (розміром 35 x 45 мм);
в) один із таких документів:
- декларацію про відсутність іноземного громадянства - для осіб без громадянства;
- зобов'язання припинити іноземне громадянство - для іноземців. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов'язання припинити громадянство всіх цих держав. Подання зобов'язання припинити іноземне громадянство не вимагається від іноземців, які є громадянами (підданими) держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства (підданства) цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави, або якщо міжнародні договори України з іншими державами, громадянами яких є іноземці, передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України;
- декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства разом із документом, що підтверджує надання особі статусу біженця чи притулку в Україні, - для іноземців, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні;
- декларацію про відмову особи, яка є громадянином Російської Федерації і зазнала переслідувань через політичні переконання у країні своєї громадянської належності, від іноземного громадянства разом із документом, що підтверджує переслідування через політичні переконання (довідка Міністерства закордонних справ України, дипломатичного представництва чи консульської установи України, видана в установленому Кабінетом Міністрів України порядку), - для іноземців, які є громадянами Російської Федерації та зазнали переслідувань через політичні переконання у країні своєї громадянської належності;
- заяву про зміну громадянства - для іноземців, які є громадянами держав, міжнародні договори України з якими передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України;
г) копію свідоцтва про народження або інший документ, що підтверджує факт народження особи на територіях, зазначених у абзаці першому цього пункту.
Пунктом 119 Порядку №215 визначено, що особам, які набули громадянство України та взяли зобов'язання припинити іноземне громадянство, видаються тимчасові посвідчення громадянина України. Після подання цими особами в установленому Законом порядку документа про припинення іноземного громадянства або декларації про відмову від іноземного громадянства їм замість тимчасових посвідчень громадянина України залежно від місця проживання видаються паспорти громадянина України або паспорти громадянина України для виїзду за кордон.
Разом з цим, пунктом 117 Порядку №215 у разі прийняття щодо особи рішення про встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України або оформлення набуття громадянства України територіальний орган Державної міграційної служби України, дипломатичне представництво чи консульська установа України за місцем її проживання реєструють особу громадянином України.
VI. Оцінка суду
Аналіз наведено, дає суду підстави дійти до висновку, що обов'язковою умовою набуття громадянства України іноземцем є подання ним зобов'язання припинити іноземне громадянство та виконання його протягом двох років з моменту реєстрації його громадянином України шляхом подання відповідного документу, а в разі не можливості його отримання декларації про відмову від іноземного громадянства.
Тобто, іноземець, подаючи зобов'язання про припинення іноземного громадянства має вчинити активні дії з метою отримання та надання документу уповноваженого органу відповідної держави про вихід із громадянства іноземної держави до уповноваженого органу України або, у разі не можливості отримання такого документу, з незалежних від нього причин подати декларацію про відмову від іноземного громадянства.
При цьому, дворічний строк для вчинення таких дій розпочинається не з моменту подання іноземцем заяви про набуття громадянства України та прийняття рішення про оформлення набуття громадянства України, а з моменту реєстрації іноземця громадянином України.
Слід вказати, що даний строк не змінювався у період з дати набуття позивачем громадянства України і станом на час вирішення спору по суті.
Як свідчать матеріали справи, позивачем 07.07.2021 подано заяву про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням, за результатами розгляду якої відповідачем прийнято рішення про оформлення останньому набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону №2235-III від 29.11.2021.
Судом встановлено, що позивачем подано зобов'язання припинити іноземне громадянство від 07.07.2021.
Позивач у вказаному зобов'язані погодився з тим, що у разі неотримання ним з незалежних від нього причин документа про припинення громадянства російської федерації він зобов'язаний подати декларацію про відмову від громадянства цієї держави і повернути національний паспорт громадянина російської федерації до уповноваженого органу цієї держави.
22.02.2022 позивачем отримано Тимчасове посвідчення громадянина України № НОМЕР_2 від 22.02.2022 року терміном дії до 29.11.2023, а також довідку про реєстрацію громадянина України №936/2022 від 22.02.2022 відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України».
Аналіз вказаного дає суду підстави для висновку, що починаючи з 22.02.2022 у позивача розпочався перебіг дворічного строку для припинення громадянства російської федерації.
Разом з цим, суд вказує, що загальновідомим є факт, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Законом №2102-IX від 24.02.2022, постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Дія воєнного стану, згідно з Указами Президента №133/2022 від 14.03.2022 триває і на даний час.
Відповідно до заяви Міністерства закордонних справ України щодо розриву дипломатичних відносин з російською федерацією, опублікованої 24.02.2022 о 11:52 (https://mfa.gov.ua/news/zayava-mzs-ukrayini-shchodo-rozrivu-diplomatichnih-vidnosin-z-rosijskoyu-federaciyeyu) Україна заявила про розрив дипломатичних відносин з Росією без розриву консульських відносин, відповідно до статті 2 Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року.
Отже, з 24.02.2022 будь-які дипломатичні відносини з російською федерацією є припиненими.
Відповідно до статті 1 Закону №2235-III (у редакції, чинній станом на час подання позивачем зобов'язання про припинення іноземного громадянства) зобов'язання припинити іноземне громадянство - письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України; незалежна від особи причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) - невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи чи нездійснення такої процедури.
Зважаючи на викладене, суд вважає, що обов'язковою передумовою для визнання причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства незалежною від особи, є факт звернення/прийняття клопотання такої особи уповноваженим органом держави її громадянства, в даному випадку російською федерацією.
Судом встановлено, що позивач 22.02.2022 зареєстрований громадянином України, при цьому з 24.02.2022 будь-які дипломатичні відносини з російською федерацією є припиненими.
Отже, наведені обставини беззаперечно свідчать про те, що позивач був позбавлений об'єктивної можливості вчинення дій з метою припинення громадянства російської федерації, отже з незалежних від нього обставин не зміг отримати документ про припинення такого громадянства.
Суд нагадує, що частиною 5 статті 8 Закону №2235-III встановлено, що іноземець, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинен подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації його громадянином України. Іноземець, який має усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від нього причин не може отримати його, подає декларацію про відмову від іноземного громадянства.
У статті 1 Закону №2235-III визначено, що декларація про відмову від іноземного громадянства - документ, у якому іноземець, який узяв зобов'язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав.
Наведене нормативно-правове регулювання дає суду підстави дійти висновку, що у разі не можливості отримання іноземцем документа про припинення громадянства (підданства) іноземної держави з незалежних від нього причин, останній має право подати декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Між тим, як слідує зі змісту спірного рішення, як підстави для відмови у прийнятті поданої позивачем декларації про відмову від громадянства російської федерації, відповідач послався на Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про громадянство України" щодо спрощеного набуття громадянства України окремими категоріями осіб» від 14.12.2021 №1941-IX (далі Закон №1941-IX), Указ Президента України від 13.08.2019 №594 «Питання спрощення набуття громадянства України іноземцями та особами без громадянства, які брали (беруть) участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони України, та громадянами російської федерації, які зазнали переслідувань через політичні переконання» (далі Указ №594), наказ Міністерства внутрішніх справ України від 28.12.2021 №989, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України за №1696/37318 від 30.12.2021 «Про затвердження зразків деяких документів, які подаються для набуття громадянства України іноземцями, які мають визначні заслуги перед Україною або прийняття яких до громадянства України становить державний інтерес для України, які брали (беруть) участь у захисті територіальної цілісності та недоторканності України, та іноземцями, які зазнали переслідувань» та вказав, що у позивача відсутні правові підстави для подання декларації про відмову від іноземного громадянства (далі наказ №989).
Суд критично оцінює такі твердження відповідача, виходячи із такого.
Так, пунктом 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №1941-IX установлено, що право подати декларацію про відмову від іноземного громадянства у разі неможливості виконати зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство) мають особи, які набули громадянство України у період з 1 січня 2018 року до набрання чинності цим Законом та:
1) які в установленому законодавством України порядку проходять військову службу за контрактом у Збройних Силах України або які в установленому законодавством України порядку проходили військову службу за контрактом у Збройних Силах України, контракт яких припинено (розірвано), та звільнені з військової служби з підстав, передбачених підпунктами "а", "б" пунктів 1-3 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу";
2) які мають визначні заслуги перед Україною або прийняття яких до громадянства України становить державний інтерес для України;
3) які в установленому законодавством України порядку проходять військову службу у Збройних Силах України та нагороджені державною нагородою України;
4) є іноземцями з числа осіб, зазначених у частині двадцятій статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства";
5) які є громадянами держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом, що зазнали у країні своєї громадянської належності переслідувань через політичні переконання, що підтверджується документом, передбаченим цим Законом.
При цьому, як Указ №594, так і наказ №989 підлягають застосуванню до осіб, перелік яких визначено у пункті 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №1941-IX.
Суд наголошує, що право позивача на подання декларації про відмову від громадянства іноземної держави закріплено положеннями частини 5 статті 8 Закону №2235-III, як особи, що набула громадянства України за територіальним походженням.
Водночас, суд акцентує увагу на тому, що наказом Міністерства внутрішніх справи України від 16.08.2012 №715 «Про затвердження зразків документів, які подаються для встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, та журналів обліку», який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.09.2012 за №1549/21861, затверджено зразки документів, які подаються для встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, згідно з формами, у тому числі форму 45 «Декларація про відмову від іноземного громадянства» (далі наказ №715).
З наведеного слідує, що іноземці, які набули статусу громадянина України, зокрема за територіальним походженням та не отримали документа про припинення громадянства (підданства) іноземної держави з незалежних від них причин подають до міграційного органу декларацію про відмову від іноземного громадянства за формою 45, затвердженою наказом №715.
У той же час, у разі якщо іноземці є особами, які відповідають підпунктам 1-5 пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №1941-IX, декларації про відмову від іноземного громадянства подаються за формами, затвердженими наказом №989, з урахуванням вимог встановлених підпунктами 1-5 пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №1941-IX.
Суд звертає увагу на те, що позивач не підпадає під дію положень пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №1941-IX.
Враховуючи викладене, суд вважає, що застосування відповідачем положень пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №1941-IX, Указу №594, наказу №989 є безпідставним та необґрунтованим.
Тобто, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, застосовуючи вказані нормативно- правові акти, діяло протиправно, адже застосувало їх до особи, до якої застосуванню останні не підлягають.
Згідно із частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 2 статті 6 КАС України регламентовано, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини від 10.06.2021 у справі «Алієв проти України» (заява №78228/14), суд вказав, що потрібно визначити, чи було втручання «згідно із законом», чи виправдовувалося однією або декількома законними цілями, наведеними в цьому пункті, та чи було «необхідним у демократичному суспільстві» (див., наприклад, рішення у справі «Озділ та інші проти Республіка Молдова» (OzdilandOthers v. theRepublicofMoldova), заява № 42305/18, пункт 63, від 11 червня 2019 року).
Частиною 1 статті 7 Європейської конвенції про громадянство, ратифіковану із застереженням та заявою Законом №163-V від 20.09.2006 визначено, що держава учасниця не може передбачати у своєму внутрішньодержавному праві втрату її громадянства exlege або на ініціативу держави-учасниці, за винятком таких випадків: b) набуття громадянства держави-учасниці внаслідок шахрайських дій, подання неправдивих відомостей або приховування будь-якого суттєвого факту, що має відношення до заявника.
Отже, суд приходить до висновку, що рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області про відмову у прийнятті декларації позивача про відмову від іноземного громадянства не відповідає критеріям, які встановлені частиною 2 статті 2 КАС України.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача вчинити певні дії, суд звертає увагу на таке.
Адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Під дискреційним повноваженням розуміють такі повноваження, які надають певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної норми у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Таким чином, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 22.12.2018 у справі №804/1469/17 та від 10.04.2019 у справі №826/11251/18.
За встановлених обставин справи, позовні вимоги про зобов'язання Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області прийняти у позивача декларацію про відмову від іноземного громадянства є обгрунтованними, адже даний спосіб захисту порушеного права позивача є виправданим та таким, що забезпечить ефективний захист та відновлення її порушеного права.
VII. Висновок суду
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.
VIII. Розподіл судових витрат
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Враховуючи задоволення позову, на користь позивача слід присудити понесені ним судові витрати в розмірі 1211,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань призначених для Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ: 42552598, місцезнаходження: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4А) на користь ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ) витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, у розмірі 1211,20 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Леонтович А.М.