ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"14" листопада 2025 р. справа № 300/4238/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Главача І.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій,
ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє адвокат Трофімов Руслан Валерійович (надалі, також - представник позивача), звернувся в суд з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (надалі, також - відповідач) в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення);
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, виходячи з середнього заробітку (грошового забезпечення), нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, у розмірі 165145,59 гривень.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 . Позивач зазначає, що з 25.08.2021 його було виключено із списків особового складу Військової частини НОМЕР_3 , однак розрахунки з ним проведено не було. Зважаючи на те, що на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду у справі № 300/3267/23 відповідач здійснив нарахування і виплату індексації грошового забезпечення позивача 14.05.2025, тобто із через тривалий строк після звільнення з військової служби. Зважаючи на це, позивач вважає, що відповідачем було порушено строки виплати розрахунку при звільненні з 25.08.2021 по 14.05.2025, у зв'язку з чим у позивача виникло право на виплату середнього заробітку за період такої затримки, зокрема за період з 25.08.2021 по 18.07.2022 із врахуванням принципу співмірності, та за 6 місяців за період з 19.07.2022 по 14.05.2025. Відтак, просить позов задовольнити (а.с. 1-12).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с. 14-15).
17.02.2025 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У своєму відзиві відповідач зазначає, що право на виплату середнього заробітку за час затримки виникає у разі нездійснення роботодавцем виплати нарахованих працівнику сум, стосовно яких між сторонами відсутній спір щодо їх розміру. Відповідач зазначає, що позивачем нарахування та виплата його грошового забезпечення, в т.ч. індексації грошового забезпечення не оскаржувалося протягом двох років, що вказує на відсутність спору на момент звільнення. З огляду на викладені аргументи, просив у задоволенні позову відмовити (а.с. 17-23).
Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 07.08.2025 по 22.08.2025 згідно наказу від 25.07.2025 № 213-В, у зв'язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.
Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 23.08.2025 по 03.09.2025 згідно наказу від 20.08.2025 № 261-В, у зв'язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.
Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 23.09.2025 по 07.10.2025 згідно наказу від 15.09.2025 № 290-В, у зв'язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.
Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував на лікарняному з 30.10.2025 по 07.11.2025, у зв'язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк періоду непрацездатності.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 .
25.08.2021 ОСОБА_1 було виключено із списків особового складу Військової частини НОМЕР_3 та знято з усіх видів забезпечення, що підтверджується копією витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_3 № 190 від 15.08.2021 (зворотна сторона а.с. 7).
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.10.2023 у справі № 300/3267/23 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 по 25.08.2021 в повному обсязі. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 та з 01.03.2018 по 25.08.2021, з урахуванням січня 2008 року та березня 2018 року відповідно, як місяців для обчислення індексу споживчих цін при проведенні індексації грошового забезпечення (базових місяців), згідно з вимогами Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004та з урахуванням висновків суду і виплачених сум та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по день її фактичної виплати - відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.
Виплату належної позивачу індексації грошового забезпечення було проведено на банківський картковий рахунок позивача 14.05.2025 в сумі 79443,95 грн (а.с. 10).
Вважаючи про наявність у позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки виплати сум при звільненні, з метою зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки виплати розрахунку при звільненні у належному розмірі, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд встановив таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (надалі, також - Закон України № 2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону України № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
За приписами частини першої статті 9 Закону України № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно частин другої, третьої статті 9 Закону України № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
З приводу вимоги позивача щодо виплати йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 25.08.2021 по 14.05.2025, суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Так, відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Згідно з частиною 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною 2 статті 117 КЗпП України встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції: у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Нова редакція статті 117 КЗпП України набрала чинності з 19.07.2022.
Так, за усталеною практикою застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17, висновки яких враховано судом першої інстанції при вирішенні даного спору, та сформований з урахуванням того, що редакція статті 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
У той же час, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
При цьому, за висновками Верховного Суду, викладеними зокрема у постановах від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.
Судом встановлено, що позивача було звільнено з військової служби 25.08.2021 згідно витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_3 (зворотна сторона а.с. 7). Таким чином, в силу норм статті 116 Кодексу законів про працю, виплата належних при звільненні сум мала бути здійснена 25.08.2021.
Позивач зазначає, що відповідачем остаточний розрахунок і виплата належної йому індексації грошового забезпечення проведена 14.05.2025. На підтвердження цього надає суду копію повідомлення про зарахування на банківський рахунок позивача цільових коштів, а саме від "військової частини НОМЕР_1 ; 2101020; 2800; Індексація грошового забезпечення в т.ч. компенсація ПДФО військовослужбовцям по рішенні Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.10.23 по справі № 300/32" в сумі 79443,95 (а.с. 10). Таким чином, суд вважає обґрунтованими доводи позивача щодо остаточного розрахунку з ним відповідачем 14.05.2025 і визнає такий розрахунок несвоєчасним. Відповідачем даний факт не оспорюється. Однак, строк виплати середнього заробітку за час затримки виплати має бути здійснено до 13.05.2025 включно, оскільки 14.05.2025 відповідач виконав свій обов'язок щодо проведення остаточного розрахунку.
Таким чином, строк затримки здійснення відповідачем розрахунку при звільненні позивача становить з 25.08.2021 по 13.05.2025.
Отже, у даній справі період з 25.08.2021 до 18.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не передбачала обмеження строком виплати у шість місяців, та можливості у разі наявності переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати із застосуванням принципу співмірності зменшувати таку виплату.
Верховний Суд сформував усталену практику щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.
Водночас, Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що у цій справі період з 26.08.2021 до 18.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Щодо суми середнього заробітку суд виходить з того, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати таке:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 р. у справі № 711/4010/13.
Відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком № 100.
Абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Згідно з пунктом 5 розділу ІV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.
Абзацом 2 пункту 8 порядку № 100 встановлено, що після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Відповідно до абзацу 3 пункту 8 Порядку № 100, середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи організації, встановленим з отриманням вимог законодавства.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 21.01.2015 (справа № 6-195цс14) та від 23.01.2015 (№ 6-1093цс15), а також Верховним Судом у постановах від 16.04.2020 (справа № 316/2896/14-а) та від 28.01.2021 (справа № 580/2427/19).
Суд звертає увагу на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 2340/3023/18, згідно з якою суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зменшується на суму податків і зборів.
Враховуючи вищевказані висновки Верховного Суду, сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, яка підлягає стягненню на користь позивача повинна розраховуватись за наступною формулою:
Розрахунок середньоденного грошового забезпечення позивача, враховуючи дані особового рахунку № 14, розмір грошового забезпечення позивача становить:
за червень 2020 року (30 днів) = 14441,41 грн
за липень 2020 року (31 день) = 14441,41 грн
Середній заробіток за 1 день становить:
(14441,41 грн + 14441,41 грн)/(30 днів за червень + 31 день за липень) = 28882,82 грн/61 день = 473,49 грн
Розрахунок суми середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача за період з 26.08.2021 року по 18.07.2022 року. Даний період становить 327 днів. Середній заробіток за 1 день складає 473,49 грн.
Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку становить:
327 днів x 473,49 грн = 154831,23 грн
При розгляді даної справи суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 у справі № 6-39цс11 та у Пленумі Верховного Суду України у постанові від 24 грудня 1999 № 13, а також постанову Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 524/1714/16-а (К/9901/8793/18), висновки Верховного Суду України від 27.04.2016 по справі № 6-113цс16 та застосувати принцип співмірності, з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо.
Враховуючи, що виплата відповідачем загальної суми індексації грошового забезпечення становить 79443,95 грн і є меншою ніж середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 154831,23 грн (327 днів затримки розрахунку х 473,49 грн), за період з 26.08.2021 по 18.07.2022, суд вважає правильним застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.
Істотність частки суми виплаченої загальної суми індексації грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає:
79443,95 грн/154831,23 грн (сума заборгованості з виплати індексації грошового забезпечення/середній заробіток за весь час затримки розрахунку х 100%) = 51,31%.
З урахуванням принципу співмірності та пропорційності середній заробіток за час затримки розрахунку становить:
154831,23 грн х 51,31% = 79443,90 грн
Тож середній заробіток за період з 26.08.2021 року по 18.07.2022 року складає 79443,90 грн.
Період з 19.07.2022 по 14.05.2025 регулюється чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
При цьому, звертаючись до суду із даним позовом позивач просив стягнути середній заробіток за весь період затримки, але в межах шести місяців після набрання чинності Законом № 2352-ІХ та за весь період затримки до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, суд зазначає, що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку розрахунку при звільненні.
Аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22.
Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку після 19.07.2022 становить:
473,49 грн (середня заробітна плата за один день) х 181 календарний день (шість місяців) = 85701,69 грн
Тож середній заробіток за період з 19.07.2022 року по 14.05.2025 року складає 85701,69 грн.
Таким чином, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, сума середнього грошового забезпечення у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні становить:
79443,90 + 85701,69 грн = 165145,59 грн.
Щодо способу захисту порушених прав позивача, суд зазначає, що позивачем заявлено позовну вимогу: "- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, виходячи з середнього заробітку (грошового забезпечення), нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, у розмірі 165145,59 гривень". Суд звертає увагу позивача, що рішенням суду встановлено наявність у нього права на середній заробіток за період затримки виплати усіх сум при звільненні. Крім того, правова природа середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні полягає у тому, що це є однією із форм відповідальності у трудових правовідносинах і не потребує додаткових нарахувань з боку відповідача. Таким чином, права позивача підлягають захисту шляхом стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, обчисленої судом у даному рішенні.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про повне обґрунтування заявлених позовних вимог, тому позов підлягає задоволенню повністю.
Суд вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд користується повноваженнями, передбаченими частиною другою статті 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: самостійно визначає формулювання резолютивної частини рішення суду, з метою її більш ефективного виконання та надання повного захисту правам позивача.
Щодо судових витрат, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_4 (а.с. 5).
У зв'язку з цим позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір".
Інші витрати, питання про розподіл яких може бути вирішено судом, відсутні.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_2 ) середній заробіток (грошове забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні, виходячи з середнього заробітку (грошового забезпечення) у розмірі 165145 (сто шістдесят п'ять тисяч сто сорок п'ять) гривень 59 (п'ятдесят дев'ять) копійок.
Копію рішення надіслати представнику позивача та відповідачу через підсистему "Електронний суд".
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_2 );
відповідач - Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ).
Суддя Главач І.А.