13 листопада 2025 року Справа № 280/6318/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Стрельнікова Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі по тексту - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі по тексту - відповідач 2), в якій позивач просить суд:
-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 13.01.2025 №084750009819 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 06.01.2025 року, із зарахуванням до загального стажу періоду з 20.03.1980 по 01.04.1980, з 18.02.2000 по 05.07.2000, період роботи в колгоспі з 01.07.1996 по 17.02.2000 та виплатити заборгованість з пенсійної виплати починаючи з 06.01.2025.
Ухвалою судді від 28.07.2025 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач 2 надав до суду відзив на позовну заяву, у якому зананчено, що позовні вимоги не можуть бути задоволені з наступних підстав. Позивач звернувся із заявою від 06.01.2025 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області з питання призначення/ пенсії ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058) та доданими до заяви документами. Відповідно до пункту 4.2. Порядку №22-1, розгляд документів, наданих для призначення пенсії позивачу провадився за принципом “екстериторіальності» Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області. За наслідками розгляду заяви позивача від 06.01.2025, головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області винесено рішення про відмову в призначенні пенсії за віком від 13.01.2025 за № 084750009819. Згідно оскаржуваного рішення №084750009819 від 13.01.2025 року вік заявниці становить 63 роки. Страховий стаж заявниці 17 років. За доданими документами до страхового стажу не зараховано; - період роботи з 20.03.1980 по 01.04.1980 оскільки в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 24.09.1979 за відсутній запис про звільнення, підстави для його зарахування відсутні; -період роботи у колгоспі з 01.07.1996 по 17.02.2000 згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 02.02.1988, оскільки відсутній номер та дата наказу про звільнення. У довідці КМ «Трудовий архів» Оріхівської міської ради від 20.12.2023 №15/К-4-1 зазначено, що відсутні відомості про відпрацьовані трудодні з 1997 року по 2000 рік; період роботи з 18.02.2000 по 05.07.2000, оскільки відсутні відомості про нараховану заробітну плату та сплачені страхові внески у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за формою ОК-5. Згідно вимог діючого законодавства, період роботи у колгоспах підтверджується відповідними документами (трудова книжка колгоспника, архівні довідки), із зазначенням встановленого колгоспом річного мінімуму трудової участі, результатів його виконання тощо. Таким чином, дії відповідача 1 не суперечать чинному законодавству України, тому, підстави для задоволення вимог позивача повністю відсутні. Відповідач просить відмовити в задоволенні позовної заяви у повному обсязі.
Відповідач 1 надав до суду відзив на позовну заяву, у якому зананчено, що позовні вимоги не можуть бути задоволені з наступних підстав. Розглянувши заяву та надані позивачем документи, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області було прийнято Рішенням №084750009819 від 13.01.2025, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії, відповідно до ст.26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 21 року. Підстави відмови викладені в рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №084750009819 від 13.01.2025. Головне управління діяло в порядку передбаченому законодавством, обґрунтовано, а тому підстави для задоволення позовної вимоги позивача - відсутні. Відповідач просить відмовити в задоволенні позовної заяви у повному обсязі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Враховуючи викладене, суд вважає за можливе розглядати дану справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Позивач звернувся із заявою від 06.01.2025 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області з питання призначення/ пенсії ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058) та доданими до заяви документами.
Відповідно до пункту 4.2. Порядку №22-1, розгляд документів, наданих для призначення пенсії позивачу провадився за принципом “екстериторіальності» Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області.
За наслідками розгляду заяви позивача від 06.01.2025, головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області винесено рішення про відмову в призначенні пенсії за віком від 13.01.2025 за № 084750009819.
Згідно оскаржуваного рішення №084750009819 від 13.01.2025 року вік заявниці становить 63 роки.
Страховий стаж заявниці 17 років.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано;
- період роботи з 20.03.1980 по 01.04.1980 оскільки в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 24.09.1979 за відсутній запис про звільнення, підстави для його зарахування відсутні;
-період роботи у колгоспі з 01.07.1996 по 17.02.2000 згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 02.02.1988, оскільки відсутній номер та дата наказу про звільнення. У довідці КМ «Трудовий архів» Оріхівської міської ради від 20.12.2023 №15/К-4-1 зазначено, що відсутні відомості про відпрацьовані трудодні з 1997 року по 2000 рік;
-період роботи з 18.02.2000 по 05.07.2000, оскільки відсутні відомості про нараховану заробітну плату та сплачені страхові внески у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за формою ОК-5.
Не погоджуючись із таким рішенням, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом врегульовано Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року N 1058-IV.
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно з п.1 ст. 26 закону № 1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу:
по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років
За змістом абзацу першого частини 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи на підставі документів та в порядку, визначеному персоніфікованого обліку законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності Цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Закон "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" набрав чинності з 01.01.2004. До вказаної дати порядок обчислення стажу визначався Законом України "Про пенсійне забезпечення". Тобто періоди трудової та іншої діяльності, що проходили до 01.01.2004 підлягають зарахуванню до страхового стажу відповідно до статей 56-63 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Відповідно до ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення", до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Зі змісту наведених норм слідує, що положення Порядку №637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальним по відношенню до Закону України "Про пенсійне забезпечення", мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме: за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16-а та інших.
Постановою Держкомтруда СРСР від 20.06.1974 №162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі Інструкція №162).
Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Згідно з абзацами 2, 3 пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Абзацом 1 пункту 2.10 Інструкції №162 встановлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Згідно з пунктом 2.11 Інструкції №162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58).
Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.
Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому, працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки
Судом досліджено трудову книжку позивача серії НОМЕР_1 виданої 24.09.1979, у якій наявні відповідні до записи з 20.03.1980 по 01.04.1980 (запис 4, запис 5) згідно яких позивач з 20.03.1980 прийнято учнем індивідуально-практичного начання за профилем продавця у Кіровське та 01.04.1980 напралено на навчання в Запорізьке торгове училище, та згідно запису 6 позивача зарарховано до Запорізького кооперативного середнього професійно-тухнічного училища, що відповідає хронології обставин. Записи щодо дати зарахування та переведення виконані чітко, не містять виправлень, неточностей, які б могли викликати обґрунтовані сумніви щодо їх змісту. Тобто, із наведених записів можливо встановити період, протягом якого позивач перебував у трудових відносинах; місце роботи та посаду; відомості про переведення; документи (накази), на підставі яких здійснено записи у трудовій книжці.
Так на працівника не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та Іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення мене конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Позивач, який у даному випадку був працівником, не може нести відповідальність за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства. Адже, невиконання підприємством правил ведення трудових книжок не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Отже, позивач має відповідні записи у трудовій книжці серії НОМЕР_1 виданої 24.09.1979 щодо спірного періоду роботи з 20.03.1980 по 01.04.1980.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічні висновки наведені також в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі №754/14898/15-а; від 24 травня 2018 у справі №490/12392/16-а.
Відповідачем не спростовано те, що позивач працював на указаному підприємстві, а тому неврахування до страхового стажу зазначеного періоду його роботи 20.03.1980 по 01.04.1980, підтвердженого трудовою книжкою серії НОМЕР_1 виданої 24.09.1979 є необґрунтованим та протиправним.
За даних обставин відповідач фактично переклав відповідальність за належне оформлення документів підприємства на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження страхового стажу позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
Щодо не зарахування період роботи у колгоспі з 01.07.1996 по 17.02.2000 згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 02.02.1988, суж зазнанчає настпуне.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, та чинних на час розгляду справи (далі - Основні Положення).
Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).
Згідно з пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Відповідно до пункту 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.
Трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).
Відповідно до п.п. 13 Основних положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників, схвалених Союзною радою колгоспників 14.03.1975 року та затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 року №310, відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу.
Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа.
Згідно п.п. 6.15, 6.16 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України 20.11.2000 № 307, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 14.12.2000 р. за N 915/5136 (в редакції на 04.05.2004, 03.09.2004), у трудовій книжці безробітного посадова особа центру зайнятості робить запис про початок, відкладення, скорочення та припинення виплати допомоги по безробіттю відповідно до підпункту "е" пункту 2.18 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої наказом Мінпраці, Мін'юсту, Мінсоцзахисту від 29.07.1993 р. N 58 і зареєстрованої в Мін'юсті 17 серпня 1993 р. за N 110. 6.16. У графі 4 зазначається, на підставі чого внесено запис (дата і номер наказу).
Крім того, згідно п. 1.5 Наказу Міністерства соціального захисту населення України "Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників" N 58 від 29.07.1993, питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються Постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.93 р. № 301 "Про трудові книжки працівників", цією Інструкцією та іншими актами законодавства (далі Постанова № 301).
Пунктом 4 Постанови № 301 встановлено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.
Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому, працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Судом досліджено трудову книжку колгоспника позивача серії НОМЕР_2 виданої 02.02.1988 , у якій наявні відповідні до записи з 16.03.1983 по 17.02.2000 (запис1, запис 2) , підтверджує спірний період роботи позивача у колгоспі з 01.07.1996 по 17.02.2000. Із наведених записів можливо встановити період, протягом якого позивач перебував у трудових відносинах, місце роботи та посаду; підставу звільнення; документи (накази), на підставі яких здійснено записи у трудовій книжці.
Крім того, у ній наявні і записи на ст. 18-21 де вказано встановлений у колгоспі мінімум трудоднів та відпрацьовані Позивачем дні.
Також, суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення мене конституційного права на соціальний захист.
Вказана позиція узгоджується із висновками Верховного Суду в постанові від 11 березня 2024 року у справі №9 500/2422/23, відповідно до яких на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Водночас, відповідачами не доведено, що позивач, як член колгоспу, без поважних причин не виконував встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві.
Крім того , на працівника не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських, кадрових документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення Позивача конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Позивач, який у даному випадку був працівником, не може нести відповідальність за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства. Адже, невиконання підприємством правил ведення трудових книжок не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічні висновки наведені також в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі №754/14898/15-а; від 24 травня 2018 у справі №490/12392/16-а.
Відповідачем не спростовано те, що позивач у спірні працював в колгоспі , а тому за даних обставин відповідач 1 фактично переклав відповідальність за належне оформлення документів підприємства на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження страхового стажу позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
Отже, враховуючи викладене суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу період роботи позивача з 01.07.1996 по 17.02.2000 в колгоспі згідно трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_2 від 02.02.1988
Щодо тверджень відповідача, що до страхового стажу не зараховано період роботи з 18.02.2000 по 05.07.2000 оскільки відсути відомості про нараховану заробітну плату та сплачені страхові внески у реєстрі застрахованих осіб. Державного реестру загальнообов'язкового державного соціального страхування за Формою ОК-5.
У цьому контексті суд зауважує, що згідно із ст. 20 Закону № 1058-ІV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Варто відмітити, що статтею 106 Закону № № 1058-IV передбачено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Із аналізу зазначених норм законодавства слідує, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Таким чином, право на зарахування періоду роботи особи на певному підприємстві не залежить від виконання підприємством обов'язку по нарахуванню та сплаті страхових внесків.
Усталеною є практика Верховного суду про те, що працівник не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по сплаті страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії особи періодів її роботи на такому підприємстві.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верхового Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 09.09.2019 у справі № 242/5448/16-а.
Крім того, суд звертає увагу, що згідно з ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Таким чином, період роботи з 18.02.2000- 05.07.2000 має бути зарахований до стажу роботи позивача.
Таким чином, рішення Головного управління Пенсійного фонду України В Одеській області від 13.01.2025 №084750009819 про відмову позиваячу у призначенні пенсії за віком прийнято не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до п. 4.2 Порядку № 22-1, у редакції на час подання заяви про призначення пенсії, визначено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Таким чином, з 01.04.2021 органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №22-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.
У зв'язку із чинністю вказаної норми Порядку № 22-1 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області розглянуто заяву позивача про призначення пенсії, а отже, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області у розглянутому спорі є органом, що призначає пенсію.
В свою чергу, відповідно до пункту 4.10 зазначеного Порядку, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.
Отже, в даному випадку повноваження щодо призначення позивачу пенсії були делеговані ГУ ПФУ в Одеській області, проте обов'язок виплати пенсії, залишається у територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонера, тобто у ГУ ПФУ в Запорізькій області.
Відповідно до ст. 26 Закону № 1058 право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення 60 років за наявності страхового стажу, зокрема, в період з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 45 Закону№1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: 1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Отже, позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась із заявою про призначенням пенсії 06.01.2025, не пізніше трьох місяців з досягнення пенсійного віку, та мала достатній страховий стаж для віку 63 роки (з урахуванням спірних періодів більше ніж 21 ріку), а тому згідно із ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія їй мала бути призначена з з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, 03.12.2024.
Відтак, оскільки у даному випадку вирішення питання про призначення позивачу пенсії за віком не потребує встановлення додаткових обставин чи дослідження будь-яких документів, що відноситься до повноважень пенсійного органу, суд вважає відповідача 1 зарахувати позивачу до її страхового стажу період роботи з 20.03.1980 по 01.04.1980, з 18.02.2000 по 05.07.2000, згідно із трудової книжки НОМЕР_3 від 24 вересня 1979 року, період роботи в колгоспі з 01.07.1996 по 17.02.2000, згідно трудової книжки колгосприка серії НОМЕР_2 від 02 лютого 1988 року, у зв'язку з чим призначити за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з 03.12.2024, а відповідача 2 здійснити її виплату , що є дотриманням судом гарантій про те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
При цьому, таке рішення суду не призведе до втручання у дискреційні повноваження відповідача, оскільки дискреційні повноваження не є необмеженими (абсолютними) та закінчуються з прийняттям органом Пенсійного фонду певного рішення, яке свідчить про те, що він скористався наданим йому правом свободи дій для його винесення (дискреційними повноваженнями), чим виключив можливість прийняття іншого рішення.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.03.2019 у справі №817/498/17 (№К/9901/44445/18), які є обов'язковими для врахування судами в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виходячи з заявлених позовних вимог, положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
З урахуванням положень статті 139 КАС України понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, яким прийнято оскаржуване рішення.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 13.01.2025 № 084750009819 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області ( вул.Канатна, 83, м. Одеса, 65012, РНОКПП 20987385) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) періоди роботи з 20.03.1980 по 01.04.1980, з 18.02.2000 по 05.07.2000, згідно трудової книжки серії НОМЕР_3 від 24 вересня 1979 року, період роботи в колгоспі з 01.07.1996 по 17.02.2000, згідно трудової книжки колгосприка серії НОМЕР_2 від 02 лютого 1988 року, у зв'язку з чим призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з 03.12.2024, а Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158б, ЄДРПОУ 20490012) здійснити її виплату.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Стрельнікова