Україна
Донецький окружний адміністративний суд
13 листопада 2025 року Справа№200/6903/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Кравченко Т.О.,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
До Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Донецькій області), поданий 08 вересня 2025 року, в якому позивач просив:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Донецькій області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Донецькій області здійснити з 01 березня 2025 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії, проіндексованої на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» (далі - Постанова КМУ № 209), без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням вже виплачених сум.
Заяви, клопотання учасників справи. Процесуальні дії у справі.
09 вересня 2025 року суд постановив ухвалу про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі; вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановив строк для подання відзиву на позовну заяву; витребував у відповідача докази.
Про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі учасники справи повідомлені в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Відповідно до ч. 1 ст. 262 КАС розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження у випадках, визначених ст. 263 цього Кодексу, розпочинається через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 2 ст. 262 КАС).
Як на час прийняття позовної заяви та відкриття провадження в адміністративній справі, так і на час розгляду справи по суті триває широкомасштабна військова агресія російської федерації, яка слугувала підставою для введення в Україні з 24 лютого 2022 року 05 години 30 хвилин воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України про введення воєнного стану».
Указом Президента України від 20 жовтня 2025 року № 793/2025 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 21 жовтня 2025 року № 4643-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», строк дії воєнного стану продовжений з 05 години 30 хвилин 05 листопада 2025 року строком на 90 діб.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області як отримувач пенсії за вислугу років, яка йому призначена на підставі Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262) з 30 вересня 2011 року.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року у справі № 200/1624/25 визнані протиправними дії ГУ ПФУ в Донецькій області щодо зменшення розміру пенсії позивача внаслідок застосування п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1 «Про визначення порядку виплати пенсії деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» (далі - Постанова КМУ № 1) та зобов'язано ГУ ПФУ в Донецькій області здійснити перерахунок і виплату пенсії, проіндексованої на підставі Постанови КМУ № 209, без застосування п. 1 Постанови КМУ № 1, з урахуванням вже виплачених сум.
Позивач вказував на те, що внаслідок перерахунку пенсії на підставі Постанови КМУ № 209 ГУ ПФУ в Донецькій області обмежило її максимальним розміром.
Стверджував, що 05 вересня 2025 року отримав пенсію, в якій не було доплати індексації за 2025 рік, а пенсія обмежена максимальним розміром.
Вважаючи протиправними дії ГУ ПФУ в Донецькій області, які полягали в обмеженні пенсії максимальним розміром, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Зазначив, що рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 (далі - Рішення КСУ № 7-рп/2016) визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення ч. 7 ст. 43 Закону № 2262, які втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 20 грудня 2016 року.
Отже, на час виникнення спірних правовідносин спеціальний Закон № 2262 не містив норм щодо обмеження максимальним розміром пенсій, призначених на підставі цього Закону.
Просив задовольнити позов.
Відповідач позов не визнав; доводив, що у спірних правовідносинах діяв в межах повноважень, в порядку та у спосіб, що визначені законодавством.
Зазначив, що в березні 2025 року ОСОБА_1 звертався до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ПФУ в Донецькій області про «зобов'язання здійснити з 01 березня 2025 року перерахунок і виплату пенсії, проіндексованої на підставі Постанови КМУ № 209, без обмеження пенсії максимальним розміром».
Рішенням суду від 09 квітня 2025 року у справі № 200/1624/25 позов ОСОБА_1 задоволено.
Відтак, відповідач вважає, що, оскільки позовні вимоги у справах № 200/1624/25 та № 200/6903/25 є тотожними, а тому наявні підстави для залишення позову без розгляду.
При цьому відповідач просив врахувати висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 01 вересня 2025 року у справі № 420/5470/25.
З приводу обмеження пенсії максимальним розміром відповідач зазначив таке.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25 квітня 2024 року у справі №200/1975/24 на ГУ ПФУ в Донецькій області покладений обов'язок провести перерахунок та виплату пенсії позивачу з 01 березня 2024 року без обмеження максимального розміру пенсії, з урахуванням проведених раніше виплат.
Як наслідок, розмір пенсії позивача станом на 01 березня 2025 року визначено без обмеження максимального розміру, визначеного станом на 01 березня 2024 року (як вказано в рішенні суду).
У випадках, коли в рішенні суду не визначено кінцевої дати періоду, за який слід здійснити перерахунок пенсії, виплата за рішеннями судів, якими зобов'язано органи Пенсійного фонду України здійснити перерахунок та виплату пенсії без обмеження строком, продовжуються до внесення змін до норм законодавства, якими керувався суд при винесенні рішення, або до зміни умов пенсійного забезпечення одержувача.
Пенсія без обмеження максимальним розміром встановлюється станом на дату, з якої судом зобов'язано провести перерахунок, та її розмір не переглядається до того часу, коли розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії відповідно до законодавства.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Валентина Ніканорівна Великода проти України» суд дійшов висновку, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінитися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти змін у майбутньому.
Ч. 7 ст. 43 Закону № 2262 встановлено, що максимальний розмір пенсії […] не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Отже, на даний час розмір пенсії позивача з урахуванням надбавок, […], індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 28 березня 2019 року по справі №553/3616/16-а.
Крім того, відповідач покликався на норми ст. 8 Закону № 2262, ст. ст. 23 та 116 Бюджетного кодексу України і наголошував на тому, що виплата пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262, забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України; будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України, а взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства.
Просив відмовити в позові.
Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Докази відхилені судом, та мотиви їх відхилення.
На виконання вимог ст. 90 КАС суд оцінив докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні; оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з того, що жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 КАС кожна особа повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
За правилами абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Ухвалою від 09 вересня 2025 року суд витребував у відповідача пенсійну справу (копії матеріалів електронної пенсійної справи) ОСОБА_1 з усіма наявними в ній матеріалами, в тому числі всі рішення про призначення та перерахунок пенсії.
В повному обсязі витребувані докази відповідач суду не надав, про причини, що унеможливили їх подання, суд не повідомив, а тому справа розглянута по суті за наявними у ній матеріалами.
З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що встановлено на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .
З 23 червня 2015 року місце проживання позивача зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить штамп про реєстрацію місця проживання, проставлений в паспорті.
Позивач є особою з інвалідністю внаслідок війни третьої групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни, що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим 19 вересня 2011 року.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ідентифікаційний код 13486010) зареєстроване як юридична особа; є суб'єктом владних повноважень та адміністративним органом.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області.
З 30 вересня 2011 року позивачеві призначена пенсія за вислугу років на підставі Закону № 2262, що підтверджено пенсійним посвідченням серії НОМЕР_4 , виданим Пенсійним фондом України 03 грудня 2011 року, та матеріалами пенсійної справи № 0501010401 (Міноборони).
Як свідчить протокол за пенсійною справою № 0501010401 (Міноборони) від 30 вересня 2011 року, при призначенні пенсії ГУ ПФУ в Донецькій області виходило з такого:
вид пенсії - за вислугу років;
дата звернення - 30 вересня 2011 року;
умови призначення - вислуга років - 30 (календарна 28), у розмірі 80% грошового забезпечення;
військове звання - полковник;
посада - заступник військового комісару ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
дата і причина звільнення - 29 вересня 2011 року, ст. 26 ч. 6 п. «б», запас;
грошове забезпечення для обчислення пенсії:
- посадовий оклад - 1 319,00 грн;
- оклад за військове звання - 135,00 грн;
- процентна надбавка за вислугу років 40% - 581,60 грн;
- середньомісячна сума додаткових видів грошового забезпечення за 24 місяці, у тому числі робота з таємними виробами, носіями, документами, 15%, надбавка за особливо важливі завдання, 50%, премія - 1 652,57 грн;
в тому числі сума грошового забезпечення для обчислення пенсії - 3 688,17 грн;
основний розмір пенсії: 80% грошового забезпечення (вислуга років 30) у розмірі - 2 950,54 грн;
вид підвищення або надбавка до пенсії:
особа з інвалідністю третьої групи/при виконанні обов'язків військової служби, особа з інвалідністю третьої групи (ст. 7) - 229,20 грн;
особа з інвалідністю внаслідок війни третьої групи (2 категорія) - 50,00 грн;
всього призначено - 3 229,74 грн;
призначено згідно з Законом № 2262 загальний розмір пенсії за справою щомісячно в сумі - 3 229,74 грн;
з 30 вересня 2011 року довічно.
В подальшому ГУ ПФУ в Донецькій області неодноразово проводило перерахунок пенсії позивача, що підтверджено відповідними розпорядженнями за пенсійною справою № 0501010401-Міноборони, в тому числі:
з 01 квітня 2018 року - основний розмір пенсії - 70% із суми грошового забезпечення, яка становить 12 375,00 грн; підстава перерахунку - грошове забезпечення за Постановою КМУ № 704, Постанова КМУ № 103, п. 1, перерахунок з 01 січня 2018 року; підсумок пенсії (з надбавками) - 11 313,73 грн; з урахуванням попередньої суми пенсії 4 773,92 грн та підвищення 3 269,91 грн (50% від 6 539,81 грн) - 8 043,83 грн;
з 01 липня 2019 року - основний розмір пенсії - 80% із суми грошового забезпечення, яка становить 12 375,00 грн; підстава перерахунку - рішення суду; підсумок пенсії (з надбавками) - 12 894,20 грн; у урахуванням попередньої суми пенсії 4 773,92 грн та підвищення 6 065,01 грн (75% від 8 086,68 грн) - 10 872,53 грн;
з 01 серпня 2021 року - основний розмір пенсії - 80% із суми грошового забезпечення, яка становить 12 375,00 грн; підстава перерахунку - Постанова КМУ № 713; підсумок пенсії (з надбавками) - 13 743,70 грн; з урахуванням попередньої суми пенсії 4 773,92 грн та підвищення 8 086,68 грн (100% від 8 086,68 грн) - 13 743,70 грн;
з 01 лютого 2022 року - основний розмір пенсії - 70% із суми грошового забезпечення, яка становить 23 803,75 грн; підстава перерахунку - рішення суду; підсумок пенсії (з надбавками) - 21 458,49 грн; з урахуванням максимального розміру пенсії - 19 340,00 грн;
з 01 березня 2022 року - основний розмір пенсії - 70% із суми грошового забезпечення, яка становить 23 803,75 грн; підстава перерахунку - масовий перерахунок щодо індексації суми пенсії з 01 березня 2022 року; підсумок пенсії (з надбавками) - 24 374,45 грн; з урахуванням максимального розміру пенсії - 19 340,00 грн;
з 01 березня 2023 року - основний розмір пенсії - 80% із суми грошового забезпечення, яка становить 23 803,75 грн; підстава перерахунку - рішення суду; підсумок пенсії (з надбавками) - 27 814,18 грн; з урахуванням максимального розміру пенсії - 24 302,85 грн;
з 01 березня 2023 року - основний розмір пенсії - 80% із суми грошового забезпечення, яка становить 23 803,75 грн; підстава перерахунку - масовий перерахунок щодо індексації суми пенсії з 01 березня 2023 року; підсумок пенсії (з надбавками) - 29 314,18 грн; з урахуванням максимального розміру пенсії - 24 302,85 грн;
з 01 вересня 2023 року - основний розмір пенсії - 80% від суми грошового забезпечення, яка становить 23 803,75 грн; підстава перерахунку - рішення суду; підсумок пенсії (з надбавками) - 29 314,18 грн; з урахуванням максимального розміру пенсії - 29 314,18 грн;
з 01 березня 2024 року - основний розмір пенсії - 80% від суми грошового забезпечення, яка становить 23 803,75 грн; підстава перерахунку - ДБУ 2024 рік + індексація з березня 2024 року; підсумок пенсії (з надбавками) - 30 894,58 грн; з урахуванням максимального розміру пенсії - 29 314,18 грн;
з 01 квітня 2024 року - основний розмір пенсії - 80% від суми грошового забезпечення, яка становить 23 803,75 грн; підстава перерахунку - рішення суду; підсумок пенсії (з надбавками) - 32 894,58 грн; з урахуванням максимального розміру пенсії - 29 314,18 грн;
з 01 липня 2024 року - основний розмір пенсії - 80% від суми грошового забезпечення, яка становить 23 803,75 грн; підстава перерахунку - рішення суду; підсумок пенсії (з надбавками) - 33 644,58 грн; з урахуванням максимального розміру пенсії - 33 644,58 грн.
Згідно з розпорядженням про перерахунок пенсії за пенсійною справою № 0501010401-Міноборони пенсія за вислугу років ОСОБА_1 перерахована з 01 березня 2025 року із сум грошового забезпечення:
- посадовий оклад - 6 770,00 грн;
- оклад за військове звання - 1 480,00 грн;
- процентна надбавка за вислугу років 50% - 4 125,00 грн;
- середньомісячна сума додаткових видів грошового забезпечення за 24 місяці, у тому числі секретність 15%, надбавка за специфічні умови проходження служби, премії 35% - 11 428,75 грн;
всього - 23 803,75 грн;
в тому числі сума грошового забезпечення для обчислення пенсії - 23 803,75 грн;
основний розмір пенсії: 80% грошового забезпечення (вислуга років 30) у розмірі - 19 043,00 грн;
з урахуванням індексації - 29 209,02 грн;
з урахуванням доплати - 34 761,28 грн;
базовий розмір пенсії (23 803,75*80%) - 19 043,00 грн;
індексація базового ОСНП 2022 (19 043,00*0,1400) - 2 666,02 грн;
індексація базового ОСНП 2023 (21 709,02*0,1970) - 1 500,00 грн;
індексація базового ОСНП 2024 (23 209,02*0,0796) - 1 500,00 грн;
індексація базового ОСНП 2025 (24 709,02*0,1150) - 1 500,00 грн;
в тому числі збільшення основного розміру пенсії (25%) від суми 26 209,02 грн - 6 552,26 грн;
щомісячна доплата до 2000 відповідно до Постанови КМУ № 713 (згідно з рішенням суду) - 2 000,00 грн;
вид підвищення або надбавки до пенсії:
особа з інвалідністю внаслідок війни третьої групи/при виконанні обов'язків військової служби, особа з інвалідністю внаслідок війни третьої групи (ст. 7) - 708,30 грн;
особа з інвалідністю внаслідок війни третьої групи/при виконанні обов'язків військової служби - 50,00 грн;
щомісячна доплата до 100 грн індексації 01 березня 2024 року - 0,00 грн;
підсумок пенсії (з надбавками) - 35 519,58 грн;
з урахуванням максимального розміру пенсії - 33 644,58 грн;
пониження суми 33 644,58 грн згідно з Постановою КМУ № 1 - 27 564,77 грн;
деталізація розрахунку пониження суми 33 644,58 грн згідно з Постановою КМУ № 1:
розрахунок пониження по діапазону 1: 1,0*23 610,00=23 610,00 - 23 610,00 грн;
790001 Без пониження в діапазоні ? 236010 (коефіцієнт 1,0)
розрахунок пониження по діапазону 2: 0,5*2 361,00=1 180,50 - 1 180,50 грн;
790002 Пониження в діапазоні 23610,01 .. 25971 з коефіцієнтом 0,5
розрахунок пониження по діапазону 3: 0,4*4 722,00=1 888,80 - 1 888,80 грн;
790003 Пониження в діапазоні 25971,01 .. 30 693 з коефіцієнтом 0,4
розрахунок пониження по діапазону 4: 0,3*2 951,58=885,47 - 885,47 грн;
790004 Пониження в діапазоні 30693,01 .. 40137 з коефіцієнтом 0,3
підстава перерахунку - ДБУ 2025 року + індексація з березня 2025 року;
з 01 березня 2025 року - 27 564,77 грн.
Отже, внаслідок перерахунку пенсії позивача з 01 березня 2025 року відповідно до ст. 64 Закону № 2262 і Постанови КМУ № 209 ГУ ПФУ в Донецькій області обмежило пенсію максимальним розміром, а також на підставі п. 1 Постанови КМУ № 1 застосувало понижуючі коефіцієнт до відповідних сум перевищення.
В березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ПФУ в Донецькій області, в якому просив:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Донецькій області щодо обмеження пенсії максимальним розміром;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Донецькій області здійснити з 01 січня 2025 перерахунок і виплату пенсії, без обмеження максимальним розміром, з урахуванням вже виплачених сум;
- зобов'язати здійснити з 01 березня 2025 року перерахунок і виплату пенсії, проіндексованої на підставі Постанови КМУ № 209, без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням вже виплачених сум.
09 квітня 2025 року Донецький окружний адміністративний суд ухвалив рішення у справі № 200/1624/25, яким позов задовольнив, а саме:
- визнав протиправними дії ГУ ПФУ в Донецькій області щодо зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 внаслідок застування п. 1 Постанови КМУ № 1;
- зобов'язав ГУ ПФУ в Донецькій області здійснити ОСОБА_1 з 01 січня 2025 перерахунок і виплату пенсії без застування п. 1 Постанови КМУ № 1, з урахуванням вже виплачених сум;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Донецькій області здійснити ОСОБА_1 з 01 березня 2025 року перерахунок і виплату пенсії, проіндексованої на підставі Постанови КМУ № 209, без застування п. 1 Постанови КМУ № 1, з урахуванням вже виплачених сум.
Під час розгляду справи № 200/1624/25 суд встановив такі фактичні обставини, що знайшло відображення в рішенні від 09 квітня 2025 року:
«[…]
Листом ГУ ПФУ від 10 січня 2025 року № 952-312/3-02/8-0500/25 позивачу на його звернення № ВЕБ-05001-Ф-С-25-002424 від 06 січня 2025 року повідомлено про те, що пенсійна виплата з 01 січня 2025 року на виконання Постанови КМУ № 1 проводиться в розмірі 27 564,77 грн.
Відповідно до протоколу за пенсійною справою - 0501010401 (Міноборони) від 09 січня 2025 року позивачу всього призначена пенсія в розмірі 33 644,58 грн, загальний розмір пенсії за справою щомісячно в сумі 27 564,77 грн.
Відповідно до протоколу за пенсійною справою - 0501010401 (Міноборони) з 01 березня 2024 року пенсія позивача становить 35 519,58 грн, загальний розмір пенсії до виплати в сумі 27 564,77 грн (пониження суми 33 644,58 згідно з Постановою КМУ № 1). Деталізація розрахунку пониження суми 33 644,58 згідно з Постановою КМУ № 1: Розрахунок пониження по діапазону 1: 1,0*23610=23610 7900001 Без пониження в діапазоні
Спірні правовідносини виникли з приводу правомірності пониження суми 33 644,58 грн згідно з Постановою КМУ № 1.
[…]».
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року набрало законної сили на підставі постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2025 року.
Рішення (протокол, розпорядження) про перерахунок пенсії позивача на виконання рішення суду у справі № 200/1624/25 ГУ ПФУ в Донецькій області суду не надало.
Однак, у відповідь на звернення позивача від 20 серпня 2025 року № ВЕБ-05001-Ф-С-25-169971 та від 01 вересня 2025 року № ВЕБ-05001-Ф-С-25-180248 листом, (дату і вихідний номер якого неможливо встановити через низьку якість його копії), ГУ ПФУ в Донецькій області, з-поміж іншого, повідомило таке:
- з 01 січня 2025 року набрала чинності Постанова КМУ № 1;
- відповідно до п. 1 Постанови КМУ № 1 у період воєнного стану у 2025 році пенсії, призначені (перераховані) відповідно до Закону № 2262 (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійних виплат) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачується із застосуванням понижуючих коефіцієнтів до відповідних сум підвищення;
- з урахуванням Постанови КМУ № 1 розмір пенсійної виплати з 01 січня 2025 року склав 27 564,77 грн;
- рішення суду у справі № 200/1624/25 ГУ ПФУ в Донецькій області зобов'язано здійснити:
з 01 січня 2025 року перерахунок і виплату пенсії без застосування п. 1 Постанови КМУ № 1;
з 01 березня 2025 року перерахунок і виплату пенсії, проіндексованої на підставі Постанови КМУ № 209, без застосування п. 1 Постанови КМУ № 1, з урахуванням вже виплачених сум;
- на виконання першого зобов'язання згідно з рішенням суду у справі № 200/1624/25 здійснено перерахунок пенсії без застосування Постанови КМУ № 1 у розмірі 33 644,58 грн (розмір пенсії до перерахунку складав 27 564,77 грн); нарахована сума доплати за результатами перерахунку з урахуванням виплачених сум за період з 01 січня 2025 року по 30 вересня 2025 року склала 54 718,29 грн;
- на виконання другого зобов'язання згідно з рішенням суду у справі № 200/1624/25 підсумок пенсії станом на 01 березня 2025 року склав 35 519,58 грн. Враховуючи, що в резолютивній частині рішення суду у справі № 200/1624/25 відсутнє зобов'язання здійснити перерахунок пенсії без обмеження максимальним розміром, розмір пенсійної виплати, встановлено з урахуванням цього рішення та вимог Закону № 3668 без застосування п. 1 Постанови КМУ № 1. Як наслідок, після виконання другого зобов'язання згідно з рішенням суду у справі № 200/1624/25 розмір пенсійної виплати з 01 березня 2025 року залишений без змін, а саме у розмірі 33 644,58 грн. Доплата після виконання другого зобов'язання згідно з рішенням суду у справі № 200/1624/25 відсутня.
Станом на 05 вересня 2025 року в пенсійній справі позивача мітились такі дані:
вид пенсії - за вислугу років;
пенсію призначено на строк - з 30 вересня 2011 року довічно;
загальна сума призначеної пенсії - 33 644,58 грн;
дата наступної виплати - 05 вересня 2025 року;
місяць останньої виплати - вересень 2025 року;
сума останньої виплати - 33 644,58 грн;
складові пенсійної виплати:
основний розмір пенсії: 80% грошового забезпечення (вислуга років 30) у розмірі - 19 043,00 грн;
з урахуванням індексації - 26 209,02 грн;
з урахуванням доплати - 34 761,28 грн;
базовий розмір пенсії (23 803,75*80%) - 19 043,00 грн;
індексація базового ОСНП 2022 (19 043,00*0,1400) - 2 666,02 грн;
індексація базового ОСНП 2023 (21 709,02*0,1970) - 1 500,00 грн;
індексація базового ОСНП 2024 (23 209,02*0,0796) - 1 500,00 грн;
індексація базового ОСНП 2025 (24 709,02*0,1150) - 1 500,00 грн;
в тому числі збільшення основного розміру пенсії (25%) від суми 26 209,02 грн - 6 552,26 грн;
щомісячна доплата до 2000 відповідно до Постанови КМУ № 713 (згідно з рішенням суду) - 2 000,00 грн;
особа з інвалідністю внаслідок війни третьої груп/при виконанні обов'язків військової служби, особа з інвалідністю третьої групи (ст. 7) - 708,30 грн;
особа з інвалідністю третьої групи при виконанні обов'язків військової служби - 50,00 грн;
підсумок пенсії (з надбавками) - 35 519,58 грн;
з урахуванням максимального розміру пенсії - 33 644,58 грн.
Однак, як свідчить протокол за пенсійною справою № 0501010401 (Міноборони) від 15 вересня 2025 року, на час розгляду справи позивач отримує пенсію, обчислену виходячи з такого:
вид пенсії - за вислугу років;
дата звернення - 30 вересня 2011 року;
умови призначення - вислуга років - 30 (календарна 28), у розмірі 80% грошового забезпечення;
військове звання - полковник;
посада - заступник військового комісару ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
дата і причина звільнення - 29 вересня 2011 року, ст. 26 ч. 6 п. «б», запас;
грошове забезпечення для обчислення пенсії:
- посадовий оклад - 6 770,00 грн;
- оклад за військове звання - 1 480,00 грн;
- процентна надбавка за вислугу років 50% - 4 125,00 грн;
- середньомісячна сума додаткових видів грошового забезпечення за 24 місяці, у тому числі секретність 15%, надбавка за специфічні умови проходження служби, премія 35% - 11 428,75 грн;
в тому числі сума грошового забезпечення для обчислення пенсії - 23 803,75 грн;
основний розмір пенсії: 80% грошового забезпечення (вислуга років 30) у розмірі - 19 043,00 грн;
з урахуванням індексації - 26 209,02 грн;
з урахуванням доплати - 34 761,28 грн;
в тому числі збільшення основного розміру пенсії (25%) від суми 26 209,02 грн - 6 552,26 грн;
індексація базового ОСНП 2022 (19 043*0,1400) - 2 666,02 грн;
індексація базового ОСНП 2023 (21 709,02*0,1970) - 1 500,00 грн;
індексація базового ОСНП 2024 (23 209,02*0,0796) - 1 500,00 грн;
індексація базового ОСНП 2025 (24 709,02*0,1150) - 1 500,00 грн;
щомісячна доплата до 2000 відповідно до Постанови КМУ № 713 (згідно з рішенням суду) - 2 000,00 грн;
вид підвищення або надбавка до пенсії:
особа з інвалідністю внаслідок війни третьої групи/при виконанні обов'язків військової служби, особа з інвалідністю внаслідок війни третьої групи (ст. 7) - 708,30 грн;
особа з інвалідністю внаслідок війни третьої групи/при виконанні обов'язків військової служби - 50,00 грн;
щомісячна доплата до 100 грн індексації 01 березня 2024 року - 0,00 грн;
всього призначено - 35 519,58 грн;
призначено згідно з Законом № 2262 загальний розмір пенсії за справою щомісячно в сумі 27 564,77 грн;
з 30 вересня 2011 року довічно.
Отже, як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи по суті, позивач отримує пенсію обмежену максимальним розміром.
При цьому на час розгляду справи «загальний розмір пенсії за справою щомісячно» становить 27 564,77 грн (протокол за пенсійною справою № 0501010401 (Міноборони) від 15 вересня 2025 року), тобто той самий розмір, що був визначений в результаті перерахунку пенсії з 01 березня 2025 року на підставі ст. 64 Закону № 2262 і Постанови КМУ № 209 з обмеженням пенсії максимальним розміром та із застосуванням понижуючих коефіцієнтів відповідно до п. 1 Постанови КМУ № 1 (розпорядження про перерахунок пенсії за пенсійною справою № 0501010401-Міноборони з 01 березня 2025 року).
Будь-які інші докази щодо предмета доказування учасники справи не надали.
Норми права, які застосував суд, мотиви їх застосування.
Висновки суду по суті позовних вимог.
Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
Відповідно до ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
П. п. 1, 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, […], визначає Закон України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262).
Відповідно до ч. 4 ст. 63 Закону № 2262 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, […], на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. […]
При цьому ч. 3 ст. 43 Закону № 2262 передбачено, що пенсії особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, […] обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, оклади та/чи доплати за військове (спеціальне) звання, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку (доплату) за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Ч. 2 ст. 51 Закону № 2262 установлено, що перерахунок пенсій, призначених особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, […], провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців.
Перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, […], або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком (ч. 3 ст. 51 Закону № 2262).
Індексація пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262, передбачена ст. 64 цього Закону.
Так, ч. 1 ст. 64 Закону № 2262 установлено, що у разі якщо пенсії, призначені військовослужбовцям, […] у попередньому календарному році та до дати індексації пенсії включно у році, в якому проводиться індексація пенсій, не перераховувалися відповідно до ч. 4 ст. 63 цього Закону, для забезпечення їх індексації проводиться перерахунок пенсій у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до ч. 2 ст. 42 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058). Сума індексації враховується під час подальшого перерахунку пенсії відповідно до ст. 63 цього Закону.
Отже, у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, особам, які мають право на пенсію за Законом № 2262, проводиться перерахунок пенсії на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.
В тому ж випадку, коли пенсії, призначені відповідно до Закону № 2262, у попередньому календарному році та до дати індексації пенсії включно у році, в якому проводиться індексація пенсій, не перераховувалися відповідно до ч. 4 ст. 63 Закону № 2262, для забезпечення їх індексації проводиться перерахунок пенсій у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до ч. 2 ст. 42 Закону № 1058.
П. 6 розділу «Прикінцеві положення» Закону України від 19 листопада 2024 року № 4059-ІХ «Про Державний бюджет України на 2025 рік» (далі - Закон № 4059) установлено, що у 2025 році застосовуються у порядку, та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України:
ч. 2 та абз. 5 ч. 4 ст. 42, третє речення абз. 1 п. 13 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058;
ст. 64 Закону № 2262;
[…].
25 лютого 2025 року відповідно до п. 6 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 4059 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» (далі - Постанова КМУ № 209).
П. 2 Постанови КМУ № 209 установлено, що з 01 березня 2025 року:
1) розміри пенсій, призначених відповідно до ст. ст. 13, 21 і 36 Закону № 2262 (без урахування надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації пенсії, доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, щомісячної доплати до пенсії, адресної допомоги до пенсійної виплати та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) з урахуванням розміру підвищення пенсій відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» (далі - Постанова КМУ № 118), п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 року № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» (далі - Постанова КМУ № 168) та пп. 1 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2024 року № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» (далі - Постанова КМУ № 185) військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за зазначеним Законом (крім військовослужбовців строкової служби), та членам їх сімей і строк призначення яких до 31 грудня 2024 року включно, підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений п. 1 цієї постанови (у розмірі 1,115), з урахуванням положень, передбачених п. 3 цієї постанови.
Підвищення пенсії, передбачене абз. 1 цього підпункту, встановлюється додатково до щомісячної доплати до пенсії, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2021 року № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» (далі - Постанова КМУ № 713).
[…]
Підвищення пенсії, передбачене цим підпунктом, враховується під час подальших перерахунків пенсії відповідно до ч. 4 ст. 63 Закону № 2262;
[…].
П. 3 Постанови КМУ № 209 установлено, що:
у разі, коли розмір підвищення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого п. 1 і пп. пп. 1-7 п. 2 цієї постанови, не досягає 100 гривень, встановлюється щомісячна доплата до пенсії в сумі, що не вистачає до зазначеного розміру, яка враховується під час подальших перерахунків пенсії;
розмір збільшення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого п. 1 та пп. пп. 1-7 п. цієї постанови, не може перевищувати 1500 гривень;
пенсії, перераховані відповідно до цієї постанови, виплачуються з урахуванням положень ст. 46 Закону № 4059 і постанови Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» (далі - Постанова КМУ № 1).
Крім того, ст. 46 Закону № 4059 установлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до […], законів України […], № 2262, (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
03 січня 2025 року відповідно до ст. 46 Закону № 4059 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» (далі - Постанова КМУ № 1).
П. 1 Постанови КМУ № 1 установлено, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до […], Законів України […], № 2262, […] (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,5;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,4;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,3;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,2;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,1.
[…].
П. 2 Постанови КМУ № 1 установлено, що у період воєнного стану у 2025 році коефіцієнти, визначені п. 1 цієї постанови, не застосовуються до пенсій (пенсійних виплат) осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, […], що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру ветеранів війни, отриманими Пенсійним фондом України у порядку інформаційної взаємодії з Міністерством у справах ветеранів.
Суд встановив, що:
- ОСОБА_1 призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону № 2262;
- з 01 березня 2025 року ГУ ПФУ в Донецькій області на підставі ст. 64 Закону № 2262 та Постанови КМУ № 209 провело перерахунок пенсії позивача; внаслідок цього перерахунку підсумок пенсії (з надбавками) склав 35 519,58 грн, з урахуванням максимального розміру пенсії - 33 644,58 грн, пониження суми 33 644,58 грн згідно з Постановою КМУ № 1 - 27 564,77 грн, про що свідчить розпорядження про перерахунок пенсії за пенсійною справою № 0501010401-Міноборони з 01 березня 2025 року;
- рішенням суду у справі № 200/1624/25 визнані протиправними дії ГУ ПФУ в Донецькій області щодо зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 внаслідок застування п. 1 Постанови КМУ № 1; на ГУ ПФУ в Донецькій області покладений обов'язок здійснити позивачеві з 01 березня 2025 року перерахунок і виплату пенсії, проіндексованої на підставі Постанови КМУ № 209, без застування п. 1 Постанови КМУ № 1, з урахуванням вже виплачених сум;
- після виконання рішення суду у справі № 200/1624/25, як з 01 березня 2025 року, так і на час розгляду справи, ГУ ПФУ в Донецькій області здійснює нарахування та виплату пенсії позивачеві з обмеженням максимальним розміром, про що свідчать розрахунок пенсії станом на 05 вересня 2025 року та протокол за пенсійною справою № 0501010401 (Міноборони) від 15 вересня 2025 року.
Спірні правовідносини виникли внаслідок обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром в результаті її перерахунку з 01 березня 2025 року.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України від 08 липня 2011 року № 3668-VІ «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон № 3668), який набрав чинності 01 жовтня 2011 року.
Так, ст. 2 Закону № 3668 було установлено, що максимальний розмір пенсії […] (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до […], законів України […], № 2262, […], не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
На підставі пп. 8 п. 6 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3668 у ст. 43 Закону № 2262 ч. 5 викладена в такій редакції:
«Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність».
На підставі пп. 1 п. 5 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України від 24 грудня 2015 року № 911-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 911), який набрав чинності з 01 січня 2016 року, ч. 5 ст. 43 Закону № 2262 доповнена реченням такого змісту: «Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень».
20 грудня 2016 року Конституційний Суд України прийняв рішення № 7-рп/2016 у справі № 1-38/2016 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень другого речення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Рішення КМУ № 7-рп/2016).
Згідно з п. 1 резолютивної частини Рішення КСУ № 7-рп/2016 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону № 2262 зі змінами, а саме: ч. 7 ст. 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень; […].
Відповідно до п. 2 резолютивної частини Рішення КС № 7-рп/2016 положення ч. 7 ст. 43 Закону № 2262 зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
В мотивувальній частині Рішення КСУ № 7-рп/2016 Конституційний Суд України навів такі висновки:
«[…]
2.1. […]
В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 8, ч. 2 ст. 19 Основного Закону України).
Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу; оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України; держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (ч. ч. 1, 2, 5 ст. 17 Основного Закону України).
2.2. Конституційний Суд України зазначає, що забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей закріплено у ч. 5 ст. 17 розділу I «Загальні засади» Конституції України, який визначає такі основи конституційного ладу в Україні, як, зокрема, суверенітет, територіальна цілісність та недоторканність України, захист яких покладається на Збройні Сили України та інші військові формування.
[…]
Особлива конституційна процедура внесення змін до розділу «Загальні засади» Конституції України обумовлена специфікою предмета його регулювання - основи конституційного ладу в Україні - зокрема необхідністю забезпечення національної безпеки і оборони України, потребами захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України як суверенної й незалежної, демократичної, соціальної та правової держави.
Зазначене є підставою для висновку, що особи, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, створених відповідно до законів України, а також члени їхніх сімей мають спеціальний статус та особливі умови соціального захисту.
Конституційний Суд України […] сформулював правову позицію, згідно з якою в Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).
Організаційно-правові та економічні заходи, спрямовані на забезпечення належного соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей пов'язані не з втратою працездатності, безробіттям або відсутністю достатніх засобів для існування (ст. 46 Конституції України), а особливістю виконуваних ними обов'язків щодо забезпечення однієї з найважливіших функцій держави - захисту суверенітету, територіальної цілісності України (ч. 1 ст. 17 Основного Закону України).
Конституційний Суд України зазначав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (абз. 2 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, абз. 4 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).
Конституційний Суд України вважає, що норми-принципи ч. 5 ст. 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, у зв'язку, зокрема, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені.
[…]
Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії […] особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених ч. 5 ст. 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Виходячи з наведеного Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення другого речення ч. 7 ст. 43, […] Закону № 2262 суперечать ст. 17 Конституції України.
[…]».
12 жовтня 2022 року Другий сенат Конституційного Суду України прийняв рішення № 7-р(II)/2022 у справі № 3-102/2021 (231/21, 415/21) за конституційними скаргами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VІ (щодо соціальних гарантій для захисників і захисниць України) (далі - Рішення КСУ № 7-р(ІІ)/2022).
Згідно з п. 1 резолютивної частини Рішення КСУ № 7-р(ІІ)/2022 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), приписи ст. 2 Закону № 3668 зі змінами, що поширюють свою дію на Закон № 2262, в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії російської федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року.
Відповідно до п. 2 резолютивної частини Рішення КСУ № 7-р(ІІ)/2022 приписи ст. 2 Закону № 3886 зі змінами, визнані неконституційними, втратили чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з п. 3 резолютивної частини Рішення КСУ № 7-р(ІІ)/2022 Верховній Раді України належало привести нормативне регулювання щодо забезпечення соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії російської федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року, у відповідність із Конституціє України та цим Рішенням.
В мотивувальній частині Рішення КСУ № 7-р(II)/2022 Конституційний Суд України навів такі висновки:
«[…]
2.3. Конституційний Суд України […] сформулював юридичні позиції, згідно з якими за Конституцією України певні категорії громадян України потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (абз. 1 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, абз. 3 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, абз. 5 пп. 2.2 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016).
У Рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06 квітня 2022 року № 1-р(II)/2022 констатовано, що відповідні конституційні принципи є осердям конституційного ладу України, від захисту яких залежить його втілення загалом, зокрема й гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і громадянина (друге речення п. 5 мотивувальної частини), а також наголошено на головній ролі Збройних Сил України та інших військових формувань в обороні України, які своєю мужньою боротьбою забезпечують ефективний захист Української держави та Українського народу від агресії російської федерації проти України, розпочатої 20 лютого 2014 року, яка набула повномасштабного характеру з 24 лютого 2022 року (абз. 1 пп. 5.1 п. 5 мотивувальної частини).
За змістом ст. ст. 17, 65 Основного Закону України громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції, тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати їх додатковими гарантіями соціального захисту відповідно до ч. 5 ст. 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення; щодо осіб, на яких покладено обов'язок захищати Україну, її незалежність та територіальну цілісність, та членів їхніх сімей ч. 5 ст. 17 Конституції України встановлено особливий соціальний захист, який не обмежено умовами й рівнем, визначеними у ст. 46 Основного Закону України [абз. абз. 2, 3 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018, абз. 11 пп. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 25 квітня 2019 року № 1-р(II)/2019].
У Рішенні Конституційного Суду України від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018 наголошено, що припис ч. 5 ст. 17 Конституції України слід розуміти як такий, що покладає на державу обов'язок забезпечувати також соціальний захист громадян України - ветеранів війни, зокрема осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, та членів сімей осіб, які захищали Вітчизну, її незалежність, суверенітет та територіальну цілісність (абз. 13 п. 4 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України також висловлював ще низку юридичних позицій, які є значущими для розгляду справи […], а саме: «З урахуванням встановленого Конституцією України функціонального призначення Збройних Сил України, в умовах триваючої збройної агресії російської федерації проти України законодавче регулювання порядку реалізації права на соціальний захист, гарантованого ч. 1 ст. 46 Конституції України, має здійснюватися у системному взаємозв'язку з вимогами щодо посиленого соціального захисту військовослужбовців у розумінні ч. 5 ст. 17 Основного Закону України»; припис ч. 5 ст. 17 Конституції України чітко покладає на державу конституційний обов'язок щодо створення системи посиленої соціальної підтримки військовослужбовців і членів їхніх сімей; «виконання державою конституційного обов'язку щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних або резервістів покликане не тільки забезпечити соціальний захист кожного з них індивідуально, а й сприяти виконанню громадянами України обов'язку щодо захисту Вітчизни - України, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності»; заходи в сфері оборони держави мають бути своєчасними, послідовними та комплексними, оскільки від їх ефективного запровадження залежить стан обороноздатності України [абз. абз. 4-7 пп. 5.1 п. 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06 квітня 2022 року № 1-р(II)/2022].
Розвиваючи зазначені юридичні позиції, Конституційний Суд України вважає, що зі змісту частин ч. ч. 1, 2, 5 ст. 17 Конституції України у їх взаємозв'язку з ч. 1 ст. 46, ч. 1 ст. 65 Основного Закону України випливає конституційний обов'язок держави надати спеціальний юридичний статус громадянам України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, членам їхніх сімей, а також особам, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії російської федерації проти України, розпочатої у лютому 2014 року, із забезпеченням відповідно до цього статусу соціальних гарантій високого рівня.
[…]
3.1. Конституційний Суд України в Рішенні від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 наголосив на тому, що організаційно-правові та економічні заходи, спрямовані на забезпечення належного соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей, пов'язані […] з особливістю виконуваних ними обов'язків щодо забезпечення однієї з найважливіших функцій держави - захист суверенітету і територіальної цілісності України (ч. 1 ст. 17 Основного Закону України); потреба в додаткових гарантіях соціального захисту цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (абз. абз. 6, 7 пп. 2.2 п. 2 мотивувальної частини).
Розвиваючи ці юридичні позиції, Конституційний Суд України наголошує на тому, що встановлений ч. 5 ст. 17 Основного Закону України обов'язок держави забезпечити соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, поширюється як на громадян України, які безпосередньо перебувають на такій службі, так і на тих, яких звільнено з неї.
Конституційний Суд України (Другий сенат) у Рішенні від 06 квітня 2022 року № 1-р(II)/2022 вказав, що «ч. 5 ст. 17 Конституції України викладено так, що реалізація права на соціальний захист осіб, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей потребує якісного і ефективного законодавчого регулювання та запровадження механізмів забезпечення їх державної підтримки» (абз. 1 пп. 3.2 п. 3 мотивувальної частини); а також, що «з урахуванням вимог ч. 5 ст. 17 Конституції України метою законодавчого регулювання в цій сфері є як усебічне соціальне забезпечення військовослужбовців, яке компенсуватиме установлені законом обмеження та умови служби, властиві цій категорії громадян, так і підвищення мотивації особового складу Збройних Сил України у виконанні ними покладених на них функцій щодо оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності (ч. 2 ст. 17 Основного Закону України)» (перше речення абз. 5 пп. 3.2 п. 3 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України зазначав, що особи, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, створених відповідно до законів України, а також члени їхніх сімей мають спеціальний статус та особливі умови соціального захисту (абз. 4 пп. 2.2 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016); статус військовослужбовців будь-яких категорій обумовлено військовою службою, інститут якої надає їм спеціальний статус [друге речення абз. 10 пп. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 25 квітня 2019 року № 1-р(II)/2019]; «статус військовослужбовців обумовлює високий ризик отримання поранення, ушкодження здоров'я чи навіть загибелі під час виконання службових обов'язків під час захисту Вітчизни» [друге речення абз. 5 пп. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06 квітня 2022 року № 1-р(II)/2022].
Конституційний Суд України в аспекті ч. 5 ст. 17 Конституції України також наголошував, що держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов'язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності; невиконання державою соціальних зобов'язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», підриває довіру до держави (абз. 2 п. 5 мотивувальної частини Рішення від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018).
3.2. Конституційний Суд України в Рішенні від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 висловив юридичну позицію, відповідно до якої норми-принципи ч. 5 ст. 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними й мають безумовний характер; тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами, не можуть бути скасовані чи звужені (абз. 8 пп. 2.2 п. 2 мотивувальної частини).
Ураховуючи наведене, Конституційний Суд України наголошує, що пенсійне забезпечення як основний складник соціальних гарантій високого рівня стосовно громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії російської федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року, не може бути скасоване або обмежене.
Конституційний Суд України також зазначав, що обмеження пенсії встановленням максимального розміру […] особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262, порушують суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, зазначених у ч. 5 ст. 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Відповідно до оспорюваних приписів Закону № 3668 обмежено встановленням максимального розміру пенсію […] (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначену (перераховану) відповідно до Закону № 2262.
У преамбулі Закону № 2262 вказано, зокрема, що цей «закон має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України; держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист».
Згідно з пояснювальною запискою до проекту Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (реєстр. № 7455), ухваленого як Закон № 3668, метою проєкту акта «є створення умов для подальшого удосконалення системи пенсійного забезпечення пенсіонерів та повноцінного впровадження багаторівневої пенсійної системи в Україні»; «реалізація проекту акта дозволить відновити соціальну справедливість щодо порядку призначення пенсії незалежно від закону, за яким вона призначається, а також передбачити розумне співвідношення між мінімальним та максимальним розмірами пенсій».
З огляду на це оспорювані приписи Закону № 3668, що обмежують максимальний розмір пенсії, призначеної (перерахованої) за Законом № 2262, зокрема особам, на яких поширено приписи ч. 5 ст. 17 Конституції України, не відповідають сутності соціальних гарантій високого рівня для таких осіб.
Отже, Конституційний Суд України дійшов висновку, що приписи ст. 2 Закону № 3668, що поширюють свою дію на Закон № 2262, не відповідають приписам ст. ст. 1, 3, 8 ч. ч. 1, 2, 5 ст. 17, ч. 1 ст. 46, ч. 1 ст. 65 Конституції України в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії російської федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року.
[…]».
Відтак, з урахування Рішень КСУ № 7-рп/2016 та № 7-р(II)/2022, на час виникнення спірних правовідносин ні Закон № 2262, ні Закон № 3668 не містили положень, які б передбачали обмеження пенсій, призначених за Законом № 2262, максимальним розміром.
При вирішенні питання щодо можливості застосування до спірних правовідносин норм ст. 46 Закону № 4059 та Постанови КМУ № 1 суд враховує висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 11 вересня 2025 року у справі № 120/1081/25, які полягають у такому:
«[…]
20. […] на Державу покладається конституційний обов'язок посиленого соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії російської федерації проти України, розпочатої у лютому 2014 року, а також осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності.
[…]
23. […] у період дії в Україні воєнного стану, введеного Указом № 64/2022, не обмежується конституційне право громадян на соціальний захист, передбачене ст. 46 Конституції України.
24. У Рішенні від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що в Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (Рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004). Організаційно-правові та економічні заходи, спрямовані на забезпечення належного соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей пов'язані не з втратою працездатності, безробіттям або відсутністю достатніх засобів для існування (ст. 46 Конституції України), а особливістю виконуваних ними обов'язків щодо забезпечення однієї з найважливіших функцій держави - захисту суверенітету, територіальної цілісності України (ч. 1 ст. 17 Основного Закону України). Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (абз. 2 п. 3 мотивувальної частини рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, абз. 4 п. 3 мотивувальної частини рішення від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004). Заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, у зв'язку, зокрема, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені.
25. Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, а також форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
[…]
27. Відповідно до преамбули Закону № 2262 цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, […].
Закон має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.
Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
28. Згідно з ч. ч. 1 і 3 ст. 1-1 Закону № 2262 законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, ґрунтується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону № 1058 та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону № 1058.
29. Водночас, п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України передбачає, що виключно законами України встановлюються, зокрема, Державний бюджет України. Отже, аналіз положень ст. ст. 8, 18 та 92 Конституції України у системному зв'язку з преамбулою Закону України № 2262 дозволяє зробити обґрунтований висновок про те, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, а також деяких інших осіб, які мають право на пенсію згідно із Законом, визначаються виключно положеннями спеціального закону - Закону № 2262.
30. «Обчислення пенсії» особам, які мають право на пенсію за Законом № 2262 визначено розділом V (ст. ст. 43- 47) Закону № 2262, а «Виплата пенсій» та «Порядок перерахунку пенсій» - розділами VII (ст. ст. 52- 62) та VIII (ст. ст. 63-66) Закону № 2262 відповідно.
31. Разом з тим, ст. 46 Закону № 4059 установлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до, зокрема, Закону № 2262 (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
32. Відповідно до ст. 46 Закону № 4059 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1, яка застосовується з 01 січня 2025 року, […].
34. Аналіз наведених норм права свідчить про те, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Закону № 2262 (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням встановлених коефіцієнтів до відповідних сум перевищення пенсії. При цьому такі коефіцієнти не застосовуються до осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім'ї загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб.
35. Таким чином, положеннями ст. 46 Закону № 4059 та Постанови № 1 запроваджено тимчасове (на 2025 рік) застосування до призначених (перерахованих) пенсій (пенсійних виплат) певної категорії осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262, коефіцієнтів зменшення пенсії, тобто вказаними положеннями законодавства фактично встановлено інше (додаткове) регулювання відносин, відмінне від того, що встановлено Законом № 2262, що не узгоджується із приписам ст. 1-1 Закону № 2262, який є спеціальним у законодавчому регулюванні відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб.
36. Крім того, застосування до призначених (перерахованих) пенсій (пенсійних виплат) певної категорії осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262, коефіцієнтів зменшення пенсії згідно із ст. 46 Закону № 4059 та п. 1 Постанови № 1 призводить до обмеження конституційного права такої категорії осіб на належний соціальний захист, що передбачений спеціальним законом, а також порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту таких осіб, передбачених ч. 5 ст. 17 Конституції України. Поширення дії Закону № 4059 та Постанови № 1 на пенсії, що призначені відповідно до Закону України № 2262, є грубим порушенням норм Конституції України, зокрема ст. ст. 8, 19 та 92.
37. До того ж, слід зазначити, що Конституційний Суд України в п. 4 мотивувальної частини Рішення від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 зазначав, що предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абз. 8 п. 4 мотивувальної частини Рішення від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007). Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями п. 1 ч. 2 ст. 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
38. Отже, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить ст. 6, ч. 2 ст. 19, ст. 130 Конституції України.
39. Враховуючи викладене, Суд доходить висновку, що зміна правового регулювання відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб можлива лише у випадку внесення відповідних змін, зокрема, до Закону № 2262, а інші нормативно-правові акти застосовуються лише у випадку їх прийняття відповідно до цих законів.
40. Тому, враховуючи неодноразово викладену Конституційним Судом України юридичну позицію стосовно того, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони (зокрема, абз. абз. 3, 4 пп. 5.4 п. 5 мотивувальної частини рішення від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008), суд зазначає, що Закон № 4059 не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
41. Слід наголосити, що зміни до Закону № 2262 у частині, яка регламентує спірні правовідносини (щодо обмеження граничним (максимальним) розміром пенсії та застосування до суми перевищення коефіцієнту, визначеного Постановою № 1), не вносилися.
42. Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori), «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali), «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
43. Водночас зазначений бюджетний закон фактично обмежує розмір пенсії позивача, що порушує гарантії, закріплені у ст. ст. 17 та 46 Конституції України.
44. Закон України про Державний бюджет України не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.
45. Суд вкотре наголошує, що відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; форми і види пенсійного забезпечення.
За приписами ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст. 46 Конституції України).
Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили щодо інших законів.
Колегія суддів враховує, що Закон України «Про Державний бюджет на 2025 рік» не містить жодних приписів про повноваження Кабінету Міністрів України визначати форми і види пенсійного забезпечення, жодних приписів про коефіцієнти пониження пенсій.
Водночас, Закон про Державний бюджет України - закон, який затверджує Державний бюджет України та містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного періоду (п. 24 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України).
46. Тобто існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати якими можливо, застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (lex specialis derogat generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
47. Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону № 2262, а положення Закону № 4059 вважати загальними нормами (lex generalis).
48. На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
49. Суд звертає увагу, що відповідно до ч. 3 ст. 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
50. Повноваження суду не застосовувати нормативно-правовий акт у разі висновку про його суперечність Конституцій України закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту кореспондує з принципом верховенства права.
51. При цьому, дотримання принципу верховенства права можливе лише за умови застосування судами під час розгляду та вирішення справ законодавчого акта, який відповідає критерію «якості закону».
52. Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі нормативно-правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19).
53. При цьому, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
54. Розглянувши у касаційному порядку цю справу, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду доходить таких висновків:
55. Застосування при обчисленні (перерахунку) розміру пенсій громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі та інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262, положень ст. 46 Закону № 4059 та постанови № 1, якими передбачено виплату таких пенсій, із застосуванням коефіцієнтів до суми пенсії, яка перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність (що фактично призводить до обмеження розміру таких пенсій), є протиправним та таким, що обмежує гарантоване право на належний соціальний захист, передбачене ст. 46 Конституції України.
[…]».
Для вирішення публічно-правового спору, що виник між сторонами, суду належить перевірити додержання пенсійним органом вимог Закону України від 17 лютого 2022 року № 2073-ІХ «Про адміністративну процедуру» (далі - Закон № 2073), а прийняте ним рішення (вчинені дії) - на відповідність критеріям, наведеним у ч. 2 ст. 2 КАС.
З наведених вище мотивів, суд дійшов висновку, що дії ГУ ПФУ в Донецькій області, які полягали в обмеженні максимального розміру пенсії позивача з 01 березня 2025 року (в результаті її перерахунку на підставі ст. 64 Закону № 2262 та Постанови КМУ № 209), є протиправними.
Закон № 2073 регулює відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб'єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ шляхом прийняття та виконання адміністративних актів (ч. 1 ст. 1 цього Закону).
За визначенням, наведеним у ч. 1 ст. 2 Закону № 2073:
1) адміністративний орган - орган виконавчої влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадова особа, інший суб'єкт, який відповідно до закону уповноважений здійснювати функції публічної адміністрації;
2) адміністративна справа (далі - справа) - справа, що стосується публічно-правових відносин щодо забезпечення реалізації права, свободи чи законного інтересу особи та/або виконання нею визначених законом обов'язків, захисту її права, свободи чи законного інтересу, розгляд якої здійснюється адміністративним органом;
3) адміністративний акт - рішення або юридично значуща дія індивідуального характеру, прийняте (вчинена) адміністративним органом для вирішення конкретної справи та спрямоване (спрямована) на набуття, зміну, припинення чи реалізацію прав та/або обов'язків окремої особи (осіб);
4) адміністративне провадження - сукупність процедурних дій, що вчиняються адміністративним органом, і прийнятих процедурних рішень з розгляду та вирішення справи, що завершується прийняттям і, в необхідних випадках, виконанням адміністративного акта;
5) адміністративна процедура - визначений законом порядок розгляду та вирішення справи;
[…].
У спірних правовідносинах відповідач є адміністративним органом, а прийняте ним рішення (вчинені ним юридично значущі дії індивідуального характеру) - адміністративним актом.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 2073 адміністративна процедура має проводитись з додержанням таких принципів: 1) верховенство права, у тому числі законності та юридичної визначеності; 2) рівність перед законом; 3) обґрунтованість; 4) безсторонність (неупередженість) адміністративного органу; 5) добросовісність і розсудливість; 6) пропорційність; 7) відкритість; 8) своєчасність і розумний строк; 9) ефективність; 10) презумпція правомірності дій та вимог особи; 11) офіційність; 12) гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні; 13) гарантування ефективних засобів правового захисту.
Норми ст. 6 Закону № 2073 розкривають сутність принципу законності в адміністративній процедурі.
Так, згідно з ч. 1 ст. 6 Закону № 2073 адміністративний орган здійснює адміністративне провадження виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, цим Законом та іншими законами України, а також на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону № 2073 адміністративний орган застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом.
При цьому ч. 4 ст. 6 Закону № 2073 установлено, що висновки про застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх адміністративних органів, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Обмеження пенсії позивача максимальним розміром в результаті її перерахунку з 01 березня 2025 року свідчить про те, що ГУ ПФУ в Донецькій області допустило порушення принципу законності адміністративної процедури.
Порушення принципу законності полягало у тому, що пенсійний орган не застосував/неправильно застосував норми Конституції України та Закону № 2262, який є спеціальним законом у спірних правовідносин і на час виникнення спірних правовідносин не містив положень, які б передбачали можливість обмеження пенсії максимальним розміром.
Також в порушення принципу законності відповідач проігнорував висновки Верховного Суду про те, що будь-яке обмеження максимальним розміром пенсій, призначених на підставі Закону № 2262, є протиправним. Поза увагою пенсійного органу залишились висновки Конституційного Суду України про те, що норми законів, які обмежують максимальний розмір пенсії, призначеної (перерахованої) за Законом № 2262, особам, на яких поширено приписи ч. 5 ст. 17 Конституції України, не відповідають сутності соціальних гарантій високого рівня для таких осіб.
Норми ст. 8 Закону № 2073 розкривають сутність принципу обґрунтованості в адміністративній процедурі.
Зокрема, відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону № 2073 адміністративний орган зобов'язаний обґрунтовувати адміністративні акти, які він приймає, крім випадків, визначених законом. Адміністративний акт, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи, повинен містити мотивувальну частину, що відповідає вимогам цього Закону.
Вимоги до форми і змісту адміністративного акта визначені нормами ст. ст. 69-72 Закону № 2073.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 Закону № 2073 за результатами розгляду справи адміністративний орган у межах своїх повноважень приймає адміністративний акт.
Ч. 1 ст. 70 Закону № 2073 установлено, що адміністративний акт, як правило, приймається у письмовій (електронній або паперовій) формі. […]
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Закону № 2073 письмовий адміністративний акт […] складається із вступної, мотивувальної, резолютивної та заключної частин.
Адміністративний акт містить підпис та/або печатку (у тому числі електронні), якщо інше не передбачено законом, та повне ім'я відповідальної посадової особи адміністративного органу.
У вступній частині зазначаються найменування адміністративного органу, дата прийняття адміністративного акта та його реєстраційний номер, відомості в обсязі, достатньому для встановлення особи адресата адміністративного акта, та його контактні дані.
Мотивувальна частина адміністративного акта складається згідно з вимогами цього Закону.
У резолютивній частині адміністративного акта зазначається суть прийнятого за результатами розгляду справи рішення. Крім того, можливе викладення додаткових положень, визначених цією статтею.
У заключній частині зазначаються строк набрання адміністративним актом чинності та спосіб визначення такого строку. В адміністративному акті, який негативно впливає на право, свободу чи законний інтерес особи або покладає на неї певний обов'язок, зазначаються строки і порядок його оскарження (у тому числі найменування та місцезнаходження адміністративного органу, який є суб'єктом розгляду скарги, та вид суду, до якого особа може подати позов). У разі якщо подання скарги чи пред'явлення позову не зупиняє дію адміністративного акта, у заключній частині повинна міститися вказівка на такий винятковий правовий наслідок з посиланням на правові підстави для такого винятку.
Згідно з ч. 1 ст. 72 Закону № 2073 адміністративний акт, прийнятий у письмовій формі, […] повинен мати мотивувальну частину (крім випадків, передбачених ч. 6 цієї статті).
Мотивування (обґрунтування) адміністративного акта в письмовій формі повинно забезпечувати особі можливість правильно його зрозуміти та реалізувати своє право на оскарження адміністративного акта.
Відповідно до ч. 2 ст. 72 Закону № 2073 у мотивувальній частині адміністративного акта зазначаються: 1) дата подання заяви або скарги та стислий зміст вимоги, що в ній міститься (у разі прийняття акта за заявою або скаргою особи); 2) фактичні обставини справи; 3) зміст документів та відомості, враховані під час розгляду справи; 4) посилання на докази або інші матеріали справи, на яких ґрунтуються висновки адміністративного органу; 5) детальна правова оцінка обставин, виявлених адміністративним органом, та чітке зазначення висновків, зроблених на підставі такої правової оцінки виявлених обставин.
Ч. 5 ст. 72 Закону № 2073 установлено, що відсутність в адміністративному акті мотивувальної частини, складеної відповідно до вимог цього Закону, має наслідки, встановлені цим Законом.
Згідно з п. 1 ч. 6 ст. 72 Закону № 2073 мотивування (обґрунтування) адміністративного акта не вимагається, якщо адміністративний орган задовольнив заяву, при цьому адміністративний акт не стосується прав, свобод чи законних інтересів інших осіб.
Розпорядження ГУ ПФУ в Донецькій області про перерахунок пенсії за вислугу років ОСОБА_1 не відповідають вимогам до змісту адміністративного акта, визначеним ст. 72 Закону № 2073, зокрема, не містять мотивування (обґрунтування), строку і порядку їх оскарження тощо, і є такими, що не відповідають принципу обґрунтованості.
У вказаних розпорядженнях взагалі відсутнє правове обґрунтування обмеження пенсії позивача максимальним розміром.
Суд наголошує, що в контексті спірних правовідносин йдеться про прийняття рішень, які всупереч приписам Конституції України не забезпечували соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу позивача, як особи, на яку поширено приписи ч. 5 ст. 17 Конституції України.
Відтак такі рішення потребували ретельного, повного і чіткого обґрунтування, чого відповідачем не було забезпечено.
Всупереч вимогам ч. 1 ст. 72 Закону № 2073 мотивування (обґрунтування) цих розпоряджень не забезпечує позивачеві можливість правильно їх зрозуміти та реалізувати своє право на їх оскарження.
Звертаючись до суду за захистом своїх прав, позивач вимушений лише допускати, з яких саме правових підстав пенсійний орган обмежив максимальний розмір його пенсії.
При цьому в листі-відповіді на звернення позивача ГУ ПФУ в Донецькій області вказує на те, що максимальний розмір його пенсії обмежений з урахуванням вимог Закону № 3668, а у відзиві на позовну заяву - на підставі ч. 7 ст. 43 Закону № 2262, (незважаючи на те, що на час виникнення спірних правовідносин обидві ці норми вже були визнані такими, що не відповідають Конституції України, втратили чинність і, як наслідок, не могли бути застосовані).
Умови правомірності адміністративного акта визначені ст. 87 Закону № 2073.
Відповідно до ч. 1 ст. 87 Закону № 2073 адміністративний акт є правомірним, якщо він прийнятий компетентним адміністративним органом відповідно до закону, що діяв на момент прийняття акта.
Згідно з ч. 2 ст. 87 Закону № 2073 протиправним є адміністративний акт, що не відповідає вимогам, визначеним ч. 1 цієї статті, зокрема:
1) прийнятий адміністративним органом, що:
а) не мав на це повноважень;
б) використав дискреційні повноваження незаконно;
2) суперечить положенням закону щодо форми та змісту адміністративного акта;
3) порушує норми матеріального права;
4) не відповідає принципам адміністративної процедури.
Ч. 3 ст. 87 Закону № 2073 передбачено, що порушення адміністративним органом передбаченої законом адміністративної процедури, якщо воно не вплинуло і не могло вплинути на правомірність вирішення справи по суті, не спричиняє протиправності адміністративного акта.
Отже, не відповідність адміністративного акта (як у формі рішення, так і у формі юридично значущої дії індивідуального характеру), є самостійною і достатньою підставою для визнання його протиправним.
Суд вважає за необхідне відзначити, що під час розгляду цієї справи не вдається до оцінки повноти та належності виконання пенсійним органом такого, що набрало законної сили, рішення суду у справі № 200/1624/25, позаяк ці питання, у разі їх виникнення, віднесені до предмету судового контролю, що здійснюється в порядку, визначеному ст. ст. 381-1 - 383 КАС.
Покликання пенсійного органу в обґрунтування правомірності своїх дій на рішення Європейського суду з прав людини від 03 червня 2014 року у справі «Валентина Ніканорівна Велікода проти України» (заява № 43331/12) в контексті спірних правовідносин не є доречним.
Щодо Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774), суд зазначає таке.
Відповідно до Закону № 1774, який набрав чинності з 01 січня 2017 року, в ч. 7 ст. 43 Закону № 2262 слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року».
Отже, зміни, внесені Законом № 1774 до ч. 7 ст. 43 Закону № 2262, самі по собі не передбачали, що «максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність», а лише продовжували по 31 грудня 2017 року дію такого обмеження.
Між тим, буквальне розуміння змін, внесених Законом № 1774 з урахуванням Рішення КСУ № 7-рп/2016, дозволяє стверджувати, що у Законі № 2262 відсутня ч. 7 ст. 43, а внесені до неї зміни на підставі Закону № 1774, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими.
Це означає, що ст. 43 Закону № 2262 не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
Отже, внесені Законом № 1774 до ч. 7 ст. 43 Закону № 2262, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Аналогічний висновок був наведений Верховним Судом в постановах від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/4267/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 522/16882/17, від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/22798/17, від 08 серпня 2019 року у справі № 522/3271/17, від 30 жовтня 2020 року у справі № 522/16881/17, від 09 листопада 2020 року у справі № 813/678/18, від 10 вересня 2021 року у справі № 300/633/19, від 21 грудня 2021 у справі № 120/3552/21-а та інших.
Суд вважає помилковим висновок ГУ ПФУ в Донецькій області про наявність підстав для залишення позову без розгляду, оскільки в даному випадку відсутні передбачені ч. 1 ст. 240 КАС підстави для цього.
Також немає підстав для закриття провадження у цій справі, у тому числі тих, що визначені п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС.
Так, згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 11-257заі18, неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги й з тих же підстав.
За змістом п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Зазначена підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом спорів, які вже розглянуті і остаточно вирішені по суті. Перешкодою для звернення до суду є наявність у тотожному спорі рішення або постанови суду, що набрали законної сили, або ухвали про закриття провадження у справі.
Необхідно зауважити, що відповідно до наведеної норми тотожними визнаються позови, у яких збігаються сторони, предмет і п і д с т а в а, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників адміністративного процесу, вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.
Визначаючи підстави позову, як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
В постанові від 09 жовтня 2018 року у справі № 809/487/18 Верховний Суд зазначив, що підстави адміністративного позову - це фактичні та юридичні обставини публічно-правового спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, це факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин. Відтак, для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Не є зміною підстав адміністративного позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були названі ним інакше.
Отже, достатньою та необхідною правовою підставою для закриття провадження у справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС є одночасна сукупність таких умов: тотожність спору (підстави, предмет позову та сторони співпадають); наявність в іншій справі постанови чи ухвали, якими завершено розгляд справи і які набрали законної сили.
Таким чином, спірним є питання наявності в межах двох справ одночасної сукупності вищевказаних умов для закриття провадження у справі, що розглядається.
Проаналізувавши підстави, предмет позову та суб'єктний склад сторін у цій справі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для закриття провадження у цій справі, оскільки між сторонами виник новий публічно-правовий спір, який потребує вирішення.
Так, дійсно, в провадженні Донецького окружного адміністративного суду перебувала справа № 200/1624/25 за позовом до ГУ ПФУ в Донецькій області, в якому позивач просив:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Донецькій області щодо обмеження пенсії максимальним розміром;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Донецькій області здійснити з 01 січня 2025 перерахунок і виплату пенсії, без обмеження максимальним розміром, з урахуванням вже виплачених сум;
- зобов'язати здійснити з 01 березня 2025 року перерахунок і виплату пенсії, проіндексованої на підставі Постанови КМУ № 209, без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням вже виплачених сум.
В позові, який розглянутий у справі № 200/1624/25, позивач вказував на те, що спірні правовідносини між ним і відповідачем виникли щодо застосування ст. 46 Закону № 4059 та Постанови КМУ № 1.
09 квітня 2025 року Донецький окружний адміністративний суд ухвалив рішення у справі № 200/1624/25, яким позов задовольнив, а саме:
- визнав протиправними дії ГУ ПФУ в Донецькій області щодо зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 внаслідок застування п. 1 Постанови КМУ № 1;
- зобов'язав ГУ ПФУ в Донецькій області здійснити ОСОБА_1 з 01 січня 2025 перерахунок і виплату пенсії без застування п. 1 Постанови КМУ № 1, з урахуванням вже виплачених сум;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Донецькій області здійснити ОСОБА_1 з 01 березня 2025 року перерахунок і виплату пенсії, проіндексованої на підставі Постанови КМУ № 209, без застування п. 1 Постанови КМУ № 1, з урахуванням вже виплачених сум.
В мотивувальній частині рішення у справі № 200/1624/25 суд зазначив, що «спірні правовідносини виникли з приводу правомірності пониження суми 33 644,58 грн згідно з Постановою КМУ № 1».
Задовольняючи позов ОСОБА_1 у справі № 200/1624/25, суд виходив, зокрема, з того, що:
«[…]
Як було встановлено судом, позивач отримує пенсію за вислугу років за Законом № 2262. З 01 січня 2025 року (і після перерахунку (індексації) з 01 березня 2025 року) до розміру пенсії позивача застосовано коефіцієнт «пониження» згідно з п. 1 Постанови КМУ № 1, яка прийнята на виконання Закону № 4059.
Суд зазначає, що позивачу, фактично, зменшено розмір пенсії до виплавати не з підстав, передбачених спеціальним у спірних правовідносинах Законом № 2262.
Законодавцем не було внесено змін до Закону № 2262 щодо застосування коефіцієнтів (понижуючих) у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що розмір пенсії позивача має визначатися саме Законом № 2262, а не Законом № 4059 і прийнятою на його виконання Постановою КМУ № 1.
Отже, відповідач протиправно зменшив розмір пенсії позивача (для виплати) внаслідок застосування коефіцієнтів (понижуючих) у розмірах і порядку, визначених Постановою № 1.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Водночас суд вважає, що посилання позивачем на застосування обмеження пенсії максимальним розміром не має мати наслідком відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки очевидним є посилання позивача на протиправність зменшення йому розміру пенсії до виплати внаслідок застосування відповідних коефіцієнтів.
[…]».
Таким чином, під час розгляду справи № 200/1624/25, виходячи з підстав позову ОСОБА_1 , суд не вирішував питання щодо наявності/відсутності підстав для обмеження його пенсії максимальним розміром.
Відповідач це усвідомлює, оскільки в листі-відповіді на звернення позивача прямо вказує на те, що рішенням суду у справі № 200/1624/25 на пенсійний орган не покладений обов'язок здійснити перерахунок і виплату пенсії без обмеження максимальним розміром, а тому застосовує таке обмеження, покликаючись на Закон № 3668.
Предметом спору у справі, що розглядається, є питання правомірності обмеження пенсії позивача максимальним розміром з 01 березня 2025 року, в тому числі після її перерахунку на виконання рішення суду у справі № 200/1624/25, із застосуванням пенсійним органом норм ч. 7 ст. 43 Закону № 2262 та/або ст. 2 Закону № 3668.
Виходячи з цих міркувань, не вбачає підстав для закриття провадження у цій справі за п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС.
Висновки Верховного Суду щодо застосування процесуальних норм, викладені в постанові від 01 вересня 2025 року у справі № 420/5470/25, на які покликається відповідач, не можуть бути застосовані у даному випадку, оскільки вони сформульовані за інших обставин, ніж у справі, що розглядається.
З огляду на встановлені фактичні обставини та правове регулювання спірних правовідносин, діючи на підставі ч. 2 ст. 9 КАС, суд дійшов висновку про те, що дії ГУ ПФУ в Донецькій області, які полягали в нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 пенсії за вислугу років з 01 березня 2025 року з обмеженням максимальним розміром, підлягають визнанню протиправними.
Належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є покладання на ГУ ПФУ в Донецькій області обов'язку здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії за вислугу років з 01 березня 2025 року без обмеження максимальним розміром, з урахуванням фактично виплачених сум.
Зважаючи на те, що пенсія позивача з 01 березня 2025 року перерахована (проіндексована) на підставі ст. 64 Закону № 2262 та Постанови КМУ № 209, що підтверджено наявними у справі доказами і визнається сторонами, суд не вбачає необхідності уточнювати, що перерахунку та виплаті без обмеження максимальним розміром з 01 березня 2025 року підлягає пенсія, проіндексована відповідно до Постанови КМУ № 209.
Вочевидь перерахунку та виплаті без обмеження максимальним розміром підлягає пенсія, розмір якої визначений за наслідками перерахунку, проведеного на підставі ст. 64 Закону № 2262 і Постанови КМУ № 209.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Суд надав оцінку основним доводам і запереченням сторін. Решта доводів і заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як особа з інвалідністю внаслідок війни позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Докази здійснення інших судових витрат позивачем не надані, а тому судові витрати не підлягають розподілу.
Керуючись ст. ст. 2, 12, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ідентифікаційний код 13486010, місцезнаходження: 84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, які полягали в нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 пенсії за вислугу років з 01 березня 2025 року з обмеженням максимальним розміром.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії за вислугу років з 01 березня 2025 року без обмеження максимальним розміром, з урахуванням фактично виплачених сум.
4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
6. Повне судове рішення складено 13 листопада 2025 року.
Суддя Т.О. Кравченко