13 листопада 2025 року Справа № 160/23850/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калугіної Н.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають у внесенні відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про повторне взяття ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на військовий облік військовозобов'язаних;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 внести відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про виключення з військового обліку військовозобов'язаних ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у відповідності до відомостей зазначених у тимчасовому посвідченні № НОМЕР_1 від 04.11.2010 року.
В обґрунтування вимог зазначив, що, він був виключений з військового обліку 04.11.2010 року на підставі пп.6. п.6 ст.37 Закону “Про військовий обов'язок та військову службу». 26.07.2025 року мобільною групою сповіщення ІНФОРМАЦІЯ_4 було повідомлено позивачу, що він перебуває на обліку, після чого ОСОБА_1 встановлено застосунок в телефон Резерв+, згідно з відомостями якого, ОСОБА_1 є військовозобов'язаний та перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 , тобто у Реєстрі відсутня інформація про виключення його з військового обліку. Такі дії відповідача ОСОБА_1 вважає незаконними, так як він є виключеним з військового обліку, ще в 2010 році, а отже не є військовозобов'язаним, а законні підстави для його поновлення на військовому обліку відсутні, у зв'язку з чим вимушений звернутися до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2025 року клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження - задоволено. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено сторонам строки для надання заяв по суті справи.
Витребувано від ІНФОРМАЦІЯ_1 у термін, що встановлений для подачі відзиву на позовну заяву, засвідчені належним чином копії всіх матеріалів, на підставі яких внесено відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про взяття ОСОБА_1 на військовий облік.
Відповідач у поданому відзиві на позовну заяву проти задоволення позовних вимог заперечував та зазначив, що позивач перебував на військовому обліку військовозобов'язаних в ІНФОРМАЦІЯ_6 ) та був знятий з військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_7 ) 04/11/2010 року, як засуджений. Дане твердження підтверджується також тимчасовим посвідченням. В 2025 році позивача було автоматично взято на військовий облік військовозобов'язаних відповідно до Порядку реалізації експериментального проекту з автоматичної верифікації та перевірки відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого Постановою КМУ від 16 серпня 2024 р. № 932 « Про реалізацію експериментального проекту з автоматичної верифікації та перевірки відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів». Доводи позивача, які ґрунтуються на тому, що він нібито не підлягає взяттю, у зв'язку із тим, що він був виключений з військового обліку військовозобов'язаних відповідно Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" є недостовірними, оскільки, позивач в силу ст. 89 ККУ вважається таким, що не має судимості. З огляду на вищевикладене, відповідачем не допущено протиправної бездіяльності щодо взяття позивача на військовий облік. Оскільки позивач не має права на виключення з військового обліку у зв'язку із засудженням до позбавлення волі, то ІНФОРМАЦІЯ_8 вважає, що відсутні підстави для не взяття позивача на військовий облік військовозобов'язаних та відсутні підстави про виключення ОСОБА_1 з військового обліку на підставі ст. 37 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу».
Позивач правом на надання відповіді на відзив на позовну заяву не скористався.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, суд встановив таке.
Судом встановлено, що відповідно до даних тимчасового посвідчення № НОМЕР_1 ОСОБА_1 , 04.11.2010 останнього було виключено з військового обліку.
Відповідно до відомостей, що містяться в застосунку «Резерв+», ОСОБА_1 перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_9 як військовозобов'язаний.
За результатами розгляду запиту позивача, відповідач листом №415386 від 08.08.2025 повідомив, що ОСОБА_1 , військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_2 , було взято на військовозобов'язаних, як особу яка прибула після відбування покарання з установ виконання покарань, та на теперішній час не підлягає ані зняттю, ані виключенню з військового обліку військовозобов'язаних. У відзиві звернуто увагу, що ст. 37 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» прямо визначено взяття на військовий облік осіб, які прибули після відбування покарання установ виконання покарань, тобто, даною статтею не передбачено не взяття на військовий облік осіб, які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань, які були до цього виключені з військового обліку або зняті. 26 07.2025 року мобільною групою сповіщення ІНФОРМАЦІЯ_10 та (військовозобов'язаному ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , під особистий підпис, була вручена повістка про прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_11 на 9:00 годину 08.08.2025 для проходження медичного огляду. На вказану дату до ІНФОРМАЦІЯ_11 військовозобов'язаний ОСОБА_1 не прибув, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 Кодексом України про адміністративні правопорушення - порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку.
Позивач вважає протиправними дії відповідача стосовно поновлення на військовому обліку військовозобов'язаних (оскільки він був засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину).
Відтак, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.
Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України. Громадяни проходять військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб.
На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232).
Відповідно до частини другої статті 1 Закону №2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Згідно із частиною третьою статті 1 Закону №2232-ХІІ, військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII, у редакції від 18.05.2024) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Згідно із частиною п'ятою статті 22 Закону №3543-XII призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Підстави взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього визначені в статті 37 Закону №2232-ХІІ.
Так, відповідно до приписів частини шостої статті 37 Закону №2232-ХІІ, виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:
1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;
2) припинили громадянство України;
3) визнані непридатними до військової служби;
4) досягли граничного віку перебування в запасі.
В той же час, згідно з пунктом "г" частини 5 статті 37 Закону № 2232-XII (в редакції станом на час зняття позивача з військового обліку), виключенню з військового обліку у військових комісаріатах підлягають громадяни:
а) визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку;
б) які досягли граничного віку перебування в запасі;
в) які припинили громадянство України;
г) які були засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжких злочинів;
д) які не отримали до 36-річного віку військово-облікової спеціальності або спорідненої з нею;
е) які померли.
Відтак, положення статті 37 Закону №2232-ХІІ, на момент виникнення спірних правовідносин, не містили такої підстави для виключення з військового обліку осіб, які засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Крім того, частиною другою статтею 4 Закону №2232-ХІІ (в редакції з 18 травня 2024 року) передбачено, що Збройні Сили України та інші військові формування не можуть комплектуватися особами, які мають судимість за вчинення кримінального правопорушення проти основ національної безпеки України, передбаченого статтею 111-1 Кримінального кодексу України, якщо така судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку.
Також 18.05.2024 набрав чинності «Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі Порядок №560).
Пунктом 4 розділу «Загальні питання» Порядку №560 передбачено, що на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані:
особи, звільнені з військової служби у зв'язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади". Такі особи, призвані на військову службу під час мобілізації, призначаються на військові посади, крім посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади;
особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України;
особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ;
засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, які засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин.
З аналізу проведених вище положень встановлено, що з 18.05.2024 редакція частини шостої статті 37 Закону №2232-ХІІ не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Тобто, з набранням чинності вказаних змін до частини шостої статті 37 Закону №2232-XII виключено підставу виключення з військового обліку громадян, які раніше були засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину, чим розширене коло осіб, стосовно яких діє військовий обов'язок та які можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сили України.
Із матеріалів справи встановлено, що за результатами розгляду запиту позивача, відповідач листом №415386 від 08.08.2025 повідомив, що ОСОБА_1 , військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_2 , було взято на військовозобов'язаних, як особу яка прибула після відбування покарання з установ виконання покарань, та на теперішній час не підлягає ані зняттю, ані виключенню з військового обліку військовозобов'язаних. У відзиві звернуто увагу, що ст. 37 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» прямо визначено взяття на військовий облік осіб, які прибули після відбування покарання установ виконання покарань, тобто, даною статтею не передбачено не взяття на військовий облік осіб, які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань, які були до цього виключені з військового обліку або зняті.
З урахуванням викладених вище норм, суд дійшов висновку, що відповідачем було правомірно поновлено позивача на військовому обліку військовозобов'язаних.
Позивач в позові наполягає на тому, що вирішення питання про виключення його з військового обліку на підставі засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину повинно було здійснюватися із застосуванням законодавства, до внесення відповідних змін до ст. 37 Закону №2232-ХІІ.
Проте, суд не погоджується з такими доводами позивача, зважаючи на те, що на момент звернення із адвокатським запитом та на момент його розгляду, у відповідача були відсутні законні підстави для виключення його з військового обліку, з огляду на відсутність законодавчо встановлених на те підстав.
Окрім того, у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Тобто, дія нормативно-правового акта в часі пов'язується із набранням чинності і з моментом втрати ним юридичної сили.
За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).
На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб'єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров'я.
Внесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (ст. 58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону.
Разом з тим, законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає інтересам держави, і це не означає погіршення становища особи.
У зв'язку із внесенням змін до Закону №2232-XII звужено коло підстав для виключення осіб з військового обліку. Впроваджуючи такі зміни, законодавець мав на меті розширення мобілізаційного ресурсу задля забезпечення обороноздатності держави в умовах дії правового режиму воєнного стану внаслідок збройної агресії російської федерації, що обґрунтовано державним інтересом.
Наведені законодавчі зміни не мають ретроактивного характеру, а є нормами прямої дії, що застосовуються до правовідносин, які виникають після набрання ними чинності. Їх метою не є погіршення становища конкретної особи, а забезпечення публічного інтересу - національної безпеки.
З часу набрання чинності змін до Закону №2232-XII, положення закону поширюються на всіх військовозобов'язаних осіб, які не досягли граничного віку перебування в запасі.
Таким чином, за чинними нормами статті 37 Закону №2232-XII позивач не підлягає виключенню з військового обліку, відтак є військовозобов'язаним та має обов'язок бути на військовому обліку у органі територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Враховуючи зазначене, перебування позивача на військовому обліку відповідає чинному законодавству, а дії відповідача є правомірними та такими, що не порушують конституційних прав позивача.
Інші доводи позовної заяви не спростовують докази, досліджені та перевірені судом та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.
Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Отже, з урахуванням встановлених судом обставин, із наданням правової оцінки дослідженим у справі письмовим доказам, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Керуючись ст. 2, 5, 241-246, 255, 295, 297 КАС України суд, -
Відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складено 13.11.2025 року.
Суддя Н.Є. Калугіна