про відмову в задоволенні клопотання про залишення позову без руху
14 листопада 2025 року ЛуцькСправа № 140/11609/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Мачульського В.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження клопотання представника відповідача про залишення позову без руху в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
Адвокат Савчин Анастасія Ігорівна звернулася з позовом в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , правонаступником якої є Військова частина НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 07.05.2022 по 02.10.2022 грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»; зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 , яка є правонаступником Військової частини НОМЕР_2 , нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 07.05.2022 по 02.10.2022 року з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 20.10.2025 поновлено позивачу строк звернення до суду, прийнято дану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за цим позовом, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
04.11.2025 представник відповідача звернувся до суду з клопотанням про залишення позову без руху, у зв'язку з тим, що позивач не звільнений від сплати судового збору.
Ухвалою суду від 05.11.2025 в задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову без руху відмовлено.
12.11.2025 представник відповідача повторно звернувся до суду з аналогічним клопотанням про залишення позову без руху, у зв'язку з тим, що позивач не звільнений від сплати судового збору, а у разі несплати судового збору - залишити позов без розгляду. В обґрунтування вказаного клопотання зокрема зазначено, що для того щоб скористатися пільгою щодо сплати судового збору за підставою зазначеною в пункті першому статті 5 Закону України «Про судовий збір», позивач мав звернутися до суду з позовною вимогою про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. З посиланням на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 23.01.2018 по справі №203/6039/15-ц зазначено, що для звільнення від сплати судового збору необхідна сукупність зазначених позовних вимог, а саме стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. Адже, законодавець застосував сполучник «та», за допомогою якого відбувається поєднання вказаних підстав. Водночас, у позові ж вказано вимогу про визнання протиправним дій щодо обчислення і виплати грошового забезпечення…, а не про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі (вимоги про поновлення представник позивача взагалі не заявляв). Отже відсутні підстави для звільнення його від сплати судового збору, за цією підставою.
Позивач/представник позивача своєї позиції з приводу заявленого клопотання не висловили, заяв чи клопотань від останніх на адресу суду не надходило.
Суд, розглянувши заявлене клопотання, дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, дійшов висновку, що воно не підлягає до задоволення, з таких мотивів та підстав.
Відповідно частини 1 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Як встановлено, частиною 1 статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Частиною другою даною статті визначено, що суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Відтак відповідно до вищевказаних норм процесуального законодавства, питання залишення позовної заяви без руху належать до виключної компетенції судді в провадженні якого знаходиться справа. Саме при отриманні позовної заяви та відкритті провадження у справі суддя вирішує процесуальні питання про залишення її без руху.
Суд в котре зауважує, що сторони у справі не наділені правом на подання клопотань, пов'язаних із процесуальною діяльністю судді, зокрема вчинення певних процесуальних дій.
У даному випадку, суддею з врахуванням норм статей 160, 161, 171 КАС України було відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін суддею одноособово.
Щодо інших доводів представника відповідача покладених в основу заявленого клопотання, суд зазначає наступне.
Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 Кодексу законів про працю України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
У статті 12 Закону України «Про оплату праці» закріплено перелік норм і гарантій в оплаті праці, який не є вичерпним. Указано, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.
У Рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону № 108/95-ВР Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин, а саме відплатності праці, який отримав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов'язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов'язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов'язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров'я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов'язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим статтею 12 Закону України «Про оплату праці», зокрема щодо оплати часу простою, який мав місце не з вини працівника.
Зазначене, на переконання Конституційного Суду України, дає підстави для висновку, що обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться у статті 94 Кодексу законів про працю України і статті 1 Закону України «Про оплату праці», та гарантовані державою виплати, передбачені у статті 12 Закону України «Про оплату праці».
У Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону № 108/95-ВР Конституційний Суд України вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу законів про працю України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Право працівника на належну заробітну плату кореспондує обов'язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
З огляду на вищевикладене суд вважає за необхідне зауважити, що підстави звернення позивача до суду із даною позовною заявою та заявлені ним позовні вимоги за своєю юридичною природою стосуються нарахування та виплати частини заробітної плати (грошового забезпечення) військовослужбовця. А відтак за цими вимогами позивач звільняється від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону №3674-VI.
Наведене у сукупності свідчить про безпідставність заявленого представником відповідача клопотання про залишення позовної заяви без руху, а в подальшому у разі несплати судового збору без розгляду, у зв'язку з чим у задоволенні такого клопотання необхідно відмовити.
Крім того суд зауважує, що відповідно до частини першої статті 45 КАС України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Пунктом 1 частини другої статті 45 КАС України визначено, що з урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.
Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку про наявність в діях представника відповідача, що полягають в повторному подані заяви з питання, яке вже вирішено судом, ознак зловживання процесуальними правами.
Суд звертає увагу представника відповідача, що у випадку допущення ним зловживання процесуальними правами в подальшому, суд буде вимушений застосувати заходи процесуального примусу, які передбачені КАС України для припинення такого зловживання.
Керуючись статтями 236, 243, 248, 257 КАС України, суд
У задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії без руху - відмовити.
Копію ухвали направити учасникам справи
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена, окремо від рішення суду.
Суддя В.В. Мачульський