14 листопада 2025 р. Справа № 120/15849/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в місті Вінниці у письмовому провадженні заяву представника позивача про зобов'язання суб'єкта владних повноважень-відповідача подати звіт про виконання судового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням суду від 06.02.2025 вказаний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 046350017396 від 01.10.2024 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 . Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з урахуванням висновків суду, наведених у цьому судовому рішенні, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.09.2024 про призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31.07.2025 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області залишено без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06.02.2025 - без змін.
Представником позивача подано заяву про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, подана в порядку, визначеному статтею 382 КАС України, шляхом зобов'язання відповідача подати письмовий звіт про виконання вищезазначеного судового рішення.
Заява обґрунтовується тим, що після набрання законної сили рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 06.02.2025 у справі № 120/15849/24 та відкриття 09.10.2025 виконавчого провадження № 79312526, відповідач не виконав покладений на нього обов'язок здійснити повторний розгляд заяви ОСОБА_1 від 24.09.2024 з урахуванням висновків суду.
Так, під час повторного розгляду відповідач не зарахував пільговий стаж позивача на підставі записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , хоча суд у своєму рішенні встановив, що ця трудова книжка містить належні та достатні записи про підземні роботи на провідних професіях, які дають право на призначення пенсії на пільгових умовах. Крім того, суд визнав, що відповідні записи підтверджують характер та умови роботи та повинні бути враховані при визначенні пільгового стажу. Незважаючи на це, відповідач фактично проігнорував записи трудової книжки й повторно відмовив позивачу у призначенні пенсії, що свідчить про формальний характер повторного розгляду його заяви та про невиконання судового рішення в частині встановленого обов'язку.
При цьому листом від 20.10.2025 № 0200-0802-5/121128 відповідач повідомив державного виконавця про повне виконання судового рішення, хоча фактично судові висновки щодо підтвердження пільгового стажу за даними трудової книжки не були враховані, а рішення суду не було реалізовано у належний спосіб.
Вивчивши матеріали справи та оцінивши наведені представником позивача доводи на підтримку поданої заяви, суд при її вирішення керується такими мотивами.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з ч. 2-4 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Такі ж вимоги передбачені статтею 14 КАС України.
Крім того, згідно зі ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
В абзаці 3 пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
Також у Рішенні від 26.06.2013 Конституційний Суд України врахував практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України", заява № 60750/00, зазначив, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбачений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
В пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019, на підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку, Конституційний Суд України вказав на те, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Європейський суд з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.
Отже, стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.
Тому обов'язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено відповідний обов'язок.
Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Одним із способів судового контролю за виконанням судового рішення є зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
У поданій заяві про встановлення судового контролю представник позивача стверджує про невиконання відповідачем рішення суду у цій справі, яке набрало законної сили.
Своєю чергою, проаналізувавши підстави для прийняття рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, винесеного після повторного розгляду заяви ОСОБА_1 від 24.09.2024 на виконання відповідного судового рішення, суд погоджується з доводами заявника про неврахування пенсійним органом висновків суду, зроблених за наслідками розгляду цієї справи.
Так, у рішенні від 06.02.2025 судом констатовано, що трудова книжка серії НОМЕР_1 містить належні та достатні записи, які підтверджують виконання позивачем підземних робіт на провідних підземних професіях, що відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону № 1058-IV дає право на призначення пенсії на пільгових умовах. Відтак ці записи повинні бути враховані при визначенні наявності у позивача необхідного пільгового підземного стажу.
Крім того, вирішуючи справу, суд зазначив, що під час первинного розгляду пенсійний орган не здійснив належного аналізу трудової книжки та безпідставно не зарахував періоди роботи, підтверджені записами про прийняття, переведення, присвоєння кваліфікаційних розрядів, виконання підземних робіт та проходження атестації робочих місць. Саме відсутність такого аналізу й стала підставою для скасування первинного рішення та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву з урахуванням висновків суду.
Однак, як видно з наданих заявником документів, під час повторного розгляду відповідач знову не врахував ті самі періоди роботи, що містяться у трудовій книжці та які суд визнав належними й достатніми доказами пільгового стажу. Нове рішення пенсійного органу фактично дублює зміст скасованого рішення від 01.10.2024, не враховує правової оцінки, наданої судом, і не свідчить про зміну підходу до перевірки документів, як цього вимагало рішення суду.
Крім того, рішення, ухвалене за результатами повторного розгляду, не містить аналізу записів трудової книжки, не наводить мотивів їх неврахування, не пояснює причин неврахування атестації робочих місць та відомостей щодо провідних підземних професій, хоча суд зобов'язав відповідача оцінити ці дані.
За таких обставин дії відповідача свідчать про формальний характер повторного розгляду заяви позивача та фактичне невиконання рішення суду від 06.02.2025.
Відтак, оскільки надані разом із заявою документи підтверджують доводи представника позивача щодо невиконання належним чином ухваленого на користь позивача судового рішення, суд доходить висновку про необхідність покладення на відповідача обов'язку подати звіту про виконання рішення суду у цій справі.
При цьому достатнім для підготовки звіту суд вважає місячний строк.
Керуючись ст.ст. 248, 256, 294, 295, 381-1, 382, 382-1 КАС України суд,
Заяву представника позивача про зобов'язання суб'єкта владних повноважень-відповідача подати звіт про виконання судового рішення задовольнити.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області у місячний строк (до 14 грудня 2025 року) подати до Вінницького окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року в адміністративній справі № 120/15849/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та не може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Ухвала складена та підписана суддею 14.11.2025.
Суддя Сало Павло Ігорович