Дата документу 06.11.2025 Справа№ 333/6714/25
Єдиний унікальний № 333/6714/25 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/807/944/25 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія: ч. 1 ст.263 КК України
6 листопада 2025 року м. Запоріжжя
Судова колегія з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
обвинуваченого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
захисника - адвоката ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора ОСОБА_9 на вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15.08.2025 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, із середньо-спеціальною освітою, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , молодшого сержанта, який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 від 22.03.2025 року, раніше механіка-водія 3 механізованого відділення 1 механізованого взводу 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , який має на утриманні малолітню дитину ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , в силу ст. 89 КК України раніше не судимого,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.263 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік, з покладенням обов'язків, передбачених п. п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України, а саме: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Скасовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати.
В порядку ст. 100 КПК України вирішено долю речових доказів, -
Вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України за наступних обставин.
ОСОБА_7 , будучи у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , проходячи до 17.03.2025 року військову службу на посаді механіка-водія 3 механізованого відділення 1 механізованого взводу 2 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , маючи умисел на незаконне придбання вогнепальної зброї, бойових припасів та вибухового пристрою, без передбаченого законом дозволу, при невстановлених в ході досудового розслідування обставинах, у невстановлений в ході досудового розслідування день та час, але не пізніше 05.06.2025 року, придбав та зберігав вогнепальну зброю, бойові припаси та вибуховий пристрій, а саме: вогнемет ЛПО-97 № 226Г-06, одну гранату Ф-1 в зборі з підривачем типу УЗРГМ та 209 патронів.
У подальшому ОСОБА_7 , діючи умисно, продовжуючи свій злочинний умисел, направлений на зберігання вогнепальної зброї, вибухових пристроїв та боєприпасів без передбаченого законом дозволу, знаючи про те, що для зберігання даних предметів необхідний передбачений законом дозвіл, в невстановлений в ході досудового розслідування день та час, але не пізніше 05.06.2025 року, переніс вогнемет ЛПО-97 № 226Г-06, одну гранату Ф-1 в зборі з підривачем типу УЗРГМ та 209 патронів до місця свого мешкання, за адресою: АДРЕСА_2 , де незаконно зберігав їх з метою подальшого збуту.
11.06.2025 року, приблизно об 11 год. 24 хв., ОСОБА_7 , продовжуючи умисел, направлений на збут вогнепальної зброї та вибухового пристрою без передбаченого законом дозволу, знаходячись за адресою: АДРЕСА_3 , безпосередньо біля вхідних дверей квартири АДРЕСА_4 , збув ОСОБА_11 за 10 000,00 грн.: одну гранату Ф-1 у зборі із підривачем типу УЗРГМ, які згідно з висновком експерта у конструктивному поєднанні є бойовою ручною оборонною осколковою гранатою Ф-1 промислового виготовлення, яка є вибуховим пристроєм військового призначення та відноситься до бойових припасів, та вогнемет ЛПО-97 № 226Г-06, який згідно з висновком експерта є вогнепальною зброєю - 43-мм ручним багатозарядним легким піхотним вогнеметом «ЛПО-97» серійний № НОМЕР_3 , промислового виготовлення (Росія, м. Тула, АО «КБП»), що призначений до стрільби унітарним 43-мм пострілом МО.1.16.02.000 з термобаричною безосколковою гранатою, частини та механізми, що відповідають за здійснення пострілу в наявності, функціонують відповідно до порядку, передбаченого для зброї цього типу та взаємодіють правильно для можливого забезпечення пострілів.
У подальшому, 11.06.2025 року, під час проведення санкціонованого обшуку за адресою: АДРЕСА_2 , за місцем мешкання ОСОБА_7 у період з 11 год. 40 хв. до 14 год. 16 хв. вилучено: 209 патронів, які згідно з висновком експерта є: 198 патронів - бойовими проміжними патронами калібру 5,45х39 мм, що призначені для стрільби з нарізної вогнепальної зброї калібру 5,45 мм, наприклад: автоматів конструкції Калашникова (АК-74, АКС-74, АКС-74У), ручних кулеметів конструкції Калашникова (РПК-74) та їх модифікації. Патрони виготовлені промисловим способом та придатні до стрільби; 11 патронів - бойовими гвинтівочно-кулементними патронами калібру 7,62х54R, що призначені для стрільби з нарізної вогнепальної стрілецької зброї відповідного калібру, наприклад: гвинтівок (карабінів) конструкції Мосіна, самозарядних гвинтівок конструкції Токарєва (СВТ), снайперських гвинтівок конструкції Драгунова (СВД), ручних кулеметів конструкції Дегтярьова (ДП), кулеметів конструкції Калашникова (ПК, ПКМ) та ін. Патрони виготовлені промисловим способом та придатні до стрільби.
В апеляційній скарзі прокурор не погоджується з вироком суду першої інстанції в частині призначення покарання та застосування ст. 75 КК України.
Вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а призначене покарання є явно м'яким і не відповідає ступеню тяжкості злочину та даним про особу винного.
Наголошує, що звільнення від відбування покарання з випробуванням у цих фактичних обставинах суперечить засадам призначення покарання і не забезпечує мети загальної та спеціальної превенції, визначеної у ч. 2 ст. 50, ч. 2 ст. 65 КК України.
Суд першої інстанції визнав доведеними обставини незаконного придбання, зберігання та збуту вогнепальної зброї, бойових припасів і вибухового пристрою: ЛПО-97 № 226Г-06, гранати Ф-1 у зборі з підривачем типу УЗРГМ, а також зберігання 209 бойових патронів різного калібру; встановлено збут гранати та вогнемета поблизу квартири засудженого за 10000 грн.
Разом з тим, дійшовши висновку про можливість виправлення ОСОБА_7 без ізоляції від суспільства, суд обмежився переліченням пом'якшуючих даних і не навів переконливих мотивів, чому саме за наявності небезпечних предметів військового призначення, корисливого мотиву збуту та фактичної реалізації частини предметів злочину мету покарання можна досягти без його реального відбування.
Дії, передбачені ч. 1 ст. 263 КК України належать до категорії тяжких злочинів, що саме по собі вимагає суворішої оцінки суспільної небезпеки діяння і особи винного. Предмет злочину - вогнемет, наступальна осколкова граната з підривачем і значна кількість боєприпасів - створює підвищений рівень ризику для життя та безпеки громадян.
Додаткового значення набуває доведений збут частини предметів, що відрізняє цю справу від випадків пасивного незаконного зберігання та свідчить про усвідомлену дистрибуцію особливо небезпечних предметів у цивільний обіг.
Прокурор наголошує, що суд не надав належної оцінки двом принциповим чинникам, які обтяжують відповідальність: по-перше, злочин вчинено в умовах дії в Україні правового режиму воєнного стану, коли суспільна небезпека незаконного обігу зброї й вибухонебезпечних предметів є максимальною, а принцип невідворотності справедливого покарання має виражений превентивний вимір; по-друге, ОСОБА_7 є військовослужбовцем, який за родом служби обізнаний з порядком обігу зброї та боєприпасів, але, діючи з корисливої мети, свідомо порушив ці приписи та сприяв незаконному обігу предметів підвищеної небезпеки.
За таких умов посилання суду на формальні позитивні характеристики без з'ясування реальної готовності особи до законослухняної поведінки та без оцінки корисливості мотивів є недостатнім для застосування ст. 75 КК України.
Загальні засади призначення покарання (ч. 2 ст. 65 КК України) зобов'язують суд узгоджувати вид і міру покарання з тяжкістю злочину, даними про особу та обставинами, що пом'якшують і обтяжують покарання, забезпечуючи його необхідність і достатність для виправлення та попередження нових злочинів. Позиція Пленуму Верховного Суду України (постанова № 7 від 24.10.2003) вимагає від судів ретельного і повного мотивування застосування будь-яких винятків із загального правила відбування призначеного покарання.
У цій справі мотиви суду щодо звільнення від відбування покарання із випробуванням зведені до загальних фраз і не співмірні ані з об'єктивними характеристиками предмета та способу вчинення злочину, ані з контекстом воєнного стану.
Застосоване звільнення від відбування покарання фактично нівелює загально-превентивну функцію покарання, формує у військовослужбовців хибний сигнал про допустимість незаконного обігу зброї та суперечить принципу справедливості.
Отже, призначене покарання у виді трьох років позбавлення волі із звільненням від його відбування з випробуванням на один рік є явно несправедливим за м'якістю, не відповідає ступеню тяжкості вчиненого, ролі особи у злочині та обстановці його вчинення, а також є наслідком неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність у частині підстав і меж застосування ст. 75 КК України (статті 409, 413, 414 КПК України).
Враховуючи викладене, прокурор просить апеляційний суд скасувати вирок у частині призначення покарання ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 263 КК України та ухвалити новий вирок, яким призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 4 роки.
У судовому засіданні апеляційного суду прокурор ОСОБА_6 підтримав подану апеляційну скаргу та наголосив, що збут зброї в умовах воєнного стану, зокрема гранат та вогнемета, унеможливлює застосування ст. 75 КК України, оскільки такі дії мають підвищений ступінь суспільної небезпечності.
Обвинувачений ОСОБА_7 просив залишити вирок без змін, зазначивши, що є військовослужбовцем.
Захисник-адвокат ОСОБА_8 , заперечив проти доводів апеляційної скарги прокурора, вирок суду вважав законним і обґрунтованим; обвинувачений визнав вину, активно сприяв досудовому розслідуванню та висловив готовність продовжувати військову службу.
Заслухавши доповідь судді по справі, прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, провівши судові дебати і надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, за обставин, викладених у вироку, а також висновки суду про юридичну кваліфікацію дій обвинуваченого за ч. 1 ст. 263 КК України, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджені наявними у справі доказами, які досліджувались за згодою усіх учасників провадження, у тому числі, обвинувачений ОСОБА_7 у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, і в апеляційній скарзі не оспорюються.
Переглядаючи вирок суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи прокурора про неправильне застосування судом першої інстанції закону про кримінальну відповідальність внаслідок необґрунтованого звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Відповідно до ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції може бути неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
З огляду на ст. 413 КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення є, окрім іншого, застосування судом закону, який не підлягає застосуванню.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Колегія суддів наголошує, що ефективність покарання визначається тим, наскільки воно є законним, обґрунтованим і справедливим.
Правильне призначення покарання є не тільки важливим засобом боротьби зі злочинністю, а й запобігає вчиненню нових злочинів засудженими та іншими особами.
Суд першої інстанції призначив обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у вигляді 3 років позбавлення волі та звільнив від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 1 рік, вважаючи, що таке покарання буде необхідним та достатнім для його виправлення та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.
Оцінивши доводи апеляційної скарги прокурора, заперечення сторони захисту та матеріали кримінального провадження в їх сукупності, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції безпідставно застосував до призначеного ОСОБА_7 покарання положення статей 75, 76 КК України, не навівши переконливих аргументів на користь звільнення від відбування покарання з випробуванням і не забезпечивши дотримання загальних засад призначення покарання, визначених статтями 50, 65 КК України.
Вирішуючи питання про можливість звільнення обвинуваченого від покарання, суд обмежився констатацією лише пом'якшуючих і особистих обставин, однак не надав належної оцінки тяжкості злочину, способу його вчинення, предмету посягання та підвищеній суспільній небезпечності поведінки обвинуваченого в умовах воєнного стану.
Із досліджених доказів установлено, що ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем і будучи обізнаним із встановленим законом порядком обігу вогнепальної зброї, боєприпасів і вибухових пристроїв, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 05.06.2025, незаконно придбав та зберігав вогнемет ЛПО-97 №226Г-06, гранату Ф-1 у зборі з підривачем типу УЗРГМ та 209 бойових патронів різних калібрів, які зберігав за місцем проживання: АДРЕСА_2 , з метою подальшого збуту.
Надалі, діючи цілеспрямовано та усвідомлюючи небезпеку своїх дій, безпосередньо біля вхідних дверей зазначеної квартири збув ОСОБА_11 за 10 000 грн гранату Ф-1 у зборі з підривачем та вогнемет ЛПО-97 №226Г-06.
Характер предметів збуту - бойова осколкова граната зі штатним підривачем і реактивний піхотний вогнемет - за своєю природою створює реальну загрозу життю та здоров'ю невизначеного кола осіб і громадській безпеці, а спосіб збуту у житловому будинку свідчить про зухвалий, небезпечний спосіб поведінки з ігноруванням елементарних правил безпеки.
За таких фактичних обставин висновок суду першої інстанції про можливість виправлення ОСОБА_7 без реального відбування покарання не ґрунтується на повній та всебічній оцінці даних про особу та вчинене кримінальне правопорушення.
Суд не надав належної ваги тому, що злочин віднесено законом до категорії тяжких, що він учинений в умовах воєнного стану, а також тому, що обвинувачений є військовослужбовцем, на якого покладено особливі обов'язки щодо додержання дисципліни, закону та безумовної поваги до правил обігу зброї.
Колегія суддів звертає увагу, що сукупність установлених даних - незаконне придбання та зберігання особливо небезпечних предметів військового призначення, їх збут за грошову винагороду в місці проживання, усвідомлена протиправність та предмет посягання - свідчить не про випадковість чи ситуативність діяння, а про його усвідомлений і корисливий характер, несумісний із висновком про досягнення мети покарання за відсутності реальної ізоляції від суспільства.
За наведеного застосування пробації формує у суспільства, а насамперед у військовослужбовців, хибне уявлення про терпимість держави до незаконного обігу зброї та боєприпасів у період збройної агресії, що суперечить принципу невідворотності та справедливості покарання і не відповідає завданням загальної та спеціальної превенції.
Таким чином, доводи апеляційної скарги прокурора про передчасність і необґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо застосування до ОСОБА_7 статей 75, 76 КК України колегія суддів визнає обґрунтованими.
Призначене покарання зі звільненням від його відбування з випробуванням не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та даним про особу засудженого, є явно несправедливим через м'якість і не забезпечує досягнення мети покарання.
За таких підстав, судом першої інстанції допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема ст. 75 КК України, у зв'язку з чим, вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового вироку.
Разом з тим, колегія суддів, врахувавши відсутність обтяжуючих обставин, наявність щирого каяття, повне визнання вини обвинуваченим, а також факт утримання ним малолітньої дитини, вважає за можливе призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, тобто в мінімальних межах санкції ч. 1 ст. 263 КК України.
Таке покарання, на думку судової колегії є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, що, у свою чергу, відповідає меті покарання, визначеній кримінальним законом.
За таких обставин колегія суддів вважає за можливе частково задовольнити апеляційну скаргу прокурора, вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок.
На підставі зазначеного, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 413, 418, 420 КПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Мелітопольського відділу Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_9 задовольнити частково.
Вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15.08.2025 року, яким ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок.
Призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 263 КК України у вигляді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
Початок строку відбування рахувати з моменту приведення вироку до виконання.
Зарахувати у строк покарання строк попереднього ув'язнення з 13.06.2025 року по 15.08.2025 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
В решті вирок залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення.
Касаційна скарга на вирок може бути подана до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4