Справа № 487/5518/24
Провадження № 2/487/318/25
14 листопада 2025 року м. Миколаїв
Заводський районний суд м. Миколаєва, у складі головуючого судді - Сухаревич З.М., за участю секретаря судового засідання Марченко Л.В., представника позивача - ОСОБА_1 , розглянувши в судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Коханенко Ольги Григорівни, про визнання договору дарування недійсним та зобов'язання скасувати рішення про державну реєстрацію та внести запис,
26 червня 2024 року до Заводського районного суду м. Миколаєва надійшла позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Коханенко Ольги Григорівни, про визнання договору дарування недійсним та зобов'язання скасувати рішення про державну реєстрацію.
Позовні вимоги:
Визнати недійсним договір дарування серія та номер 522 від 11.07.2017 про безоплатну передачу 1/4 частки у двокімнатній квартирі загальною площею 55.0 кв.м. житлова площа 30.9 кв.м., що розташована за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 18505899) з власності ОСОБА_3 у власність ОСОБА_4 .
Зобов'язати приватного нотаріуса Коханенко Ольгу Григорівну скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 36093637 від 11.07.2017 та внести запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно за рішенням від 11.07.2017, індексний номер: 36093637.
Стягнути з відповідачів понесені позивачем судові витрати (сплачений судовий збір, витрати на професійну правничу допомогу).
Позов обґрунтований тим, що ухвалою суду від 30.06.2017 у справі № 487/3091/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості накладено арешт, серед іншого на 1/4 частки у двокімнатній квартирі загальною площею 55.0 кв.м. житлова площа 30.9 кв.м., що розташована за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 18505899). Рішенням у цій справі позовні вимоги задоволено. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 11.10.2021 у цій справі рішення змінено. На виконання вказаного рішення 07.12.2021 відкрито виконавче провадження №67781456 про стягнення боргу у сумі 946 894,00 грн. Відповідач, усвідомлюючи, що його майно перебуває під арештом, вирішив уникнути звернення стягнення на таке майно, під час розгляду справи 11.07.2017 уклав договір дарування, за яким передав належну йому 1/4 частку квартири, що розташована за адресою АДРЕСА_1 своїй доньці - ОСОБА_4 . Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Коханенко О.Г. Оскільки договір дарування укладений між відповідачами через місяць після подачі позову про стягнення заборгованості, одразу після винесення ухвали про накладення арешту, відповідач усвідомлював та передбачав настання для нього наслідків - звернення стягнення на його майно, він умисно, маючи очевидно неправомірну та недобросовісну мету передав належну йому частку нерухомого майна у власність своїй доньці, що свідчить про фраудаторність договору дарування. Такий договір укладений між відповідачами з метою уникнення сплати боргу, унеможливлення виконання судового рішення про стягнення боргу шляхом звернення стягнення на майно боржника, вчинення дій, які призвели до відсутності майна, на яке можна звернути стягнення. Відповідач явно діяв всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом і такими діями спричинив фіктивне зменшення обсягу свого майна аж до його відсутності взагалі, щоб було неможливо звернути стягнення та забезпечити права кредитора, тобто Позивача. Позивач не має можливості забезпечити свої права як кредитора інакше, ніж як за рахунок звернення стягнення на нерухоме майно Відповідача. В рамках відкритого виконавчого провадження № 67781456 виконавцем встановлено відсутність грошових коштів, банківських рахунків боржника та інших засобів, на які може бути звернено стягнення. Сам же боржник протягом часу з дня відкриття виконавчих проваджень - 2-х років та 6-ти місяців, не сплатив жодної суми на погашення боргу та сум виконавчих витрат. Також під час перевірки зареєстрованого за боржником майна за даними єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 25.12.2023 державному виконавцеві стало відомо, що інше належне Відповідачеві нерухоме майно, на яке було накладено арешт ухвалою суду від 30.06.2017, він також передав у власність за договорами дарування іншим особам. За такого, позивач не має іншого способу захистити свої майнові права окрім звернутися до суду із вимогами про визнання правочину - договору дарування серія та номер 522 від 11.07.2017, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 36093637 від 11.07.2017, фраудаторним і скасування рішення про державну реєстрацію майнового права за іншою особою, адже лише в такий спосіб можливо відновити порушені права кредитора і забезпечити виконання відповідного рішення суду шляхом звернення стягнення на таке майно. Також просить стягнути з відповідачів судові витрати, які складаються з судового збору - 2422,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу - 50000 грн. Докази понесення витрат на професійну правничу допомогу будуть надані протягом 5 днів після ухвалення рішення.
Ухвалою суду від 28 червня 2024 року вжито заходів забезпечення позову, а саме накладено арешт на на 1/4 частку квартири загальною площею 55,0 кв.м., житлова площа 30,9 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 1297904248101).
01 липня 2024 року відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання, витребувано у приватного нотаріуса Миколаївського нотаріального округу Коханенко О.Г. копії договору дарування серія та номер 522 від 11.07.2017, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 36093637 від 11.07.2017.
19 липня 2025 року надійшов відзив від відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . У відзиві відповідачі зазначають, що вони заперечують проти позовних вимог, з таких підстав: 1. Позовну заяву подано без додержання вимог ЦПК та ЗУ «Про судовий збір, а саме не обґрунтовано розрахунок ціни позову, сплачено судовий збір в недостатньому розмірі, не правильно вказано процесуальний статус нотаріуса. З цих підстав вважають, що позовна заява підлягає залишенню без руху. 2. Позивач помилково стверджує, що нежитлове приміщення салону-перукарні з нежитловими приміщеннями підвалу на першому поверсі житлового будинку за літ. А-3, що розташовані по АДРЕСА_2 належало ОСОБА_3 на час розгляду справи 487/3091/17. Відповідно до договору купівлі-продажу 1/2 частин нежитлових приміщень від 20.12.2014 року ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_5 , 1/2 частку нежитлових приміщень, які знаходяться в АДРЕСА_2 . 3. Сторони договору дарування діяли правомірно та добросовісно, договір відповідав їх дійсним намірам та був укладений з метою настання реальних наслідків. Він з дружиною досяг домовленості по утриманню доньки, а саме дружина самостійно утримувала доньку до досягнення нею 23 років, натомість ОСОБА_3 пообіцяв подарувати доньці 1/4 частку квартири по АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 не був обізнаний про наявність арешту спірного майна, перешкод для укладення договору не було, оскільки накладення арешту відбулось після дарування. 4. Позивач не довів, що ОСОБА_3 неплатоспроможний. ОСОБА_3 в якості доходу має тільки пенсію і не ухиляється від виконання рішення, зокрема 27.06.2024 разом з адвокатом прибув до державної виконавчої служби. 5. Позивач пропустив строки позовної давності, тому відповідачі звертаються із клопотанням про застосування строків позовної давності. 6. Відповідачі також не погоджуються з оцінкою вартості 1/4 частки квартири, вона є завищеною та не відповідає реаліям та стану нерухомості. 7. Позивач та представник позивача завищив розмір судових витрат, який не відповідає ціновим реаліям та не співмірний з урахуванням складності та значення справи для сторін. Також відповідачі зазначили про понесення ним витрат на професійну правничу допомогу. Враховуючи наведене, просили: залишити позовну заяву без руху, застосувати строки позовної давності, відмовити у задоволенні позову.
22 липня 2024 року надійшов відзив відповідача ОСОБА_4 , який за змістом аналогічний попередньому відзиву відповідачів.
21 серпня 2024 року на виконання вимог ухвали суду від 01 липня 2024 року від приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Коханенко О.Г. надійшли витребувані документи.
29 жовтня 2024 року надійшли відповіді на відзив відповідача 1 та відповідача 2, які обґрунтовані тим, що поданий відзив не відповідає вимогам ЦПК та підлягає залишенню без розгляду. Щодо суті відзиву, представник позивача зазначає, що майно по АДРЕСА_2 не є предметом цього позову. Твердження відповідача про те, що він був не обізнаний про накладення арешту на спірне майно не відповідає дійсності, адже відповідач брав участь у справі та його навмисні дії були вчинені після накладення арешту на майно. Позиція відповідача щодо дарування квартири доньці в рамках виконання батьківських обов'язків є сумнівною та нічим не підтверджена. Натомість відповідач 1 був обізнаний про наявність у нього обов'язку з повернення боргу, усвідомлював наслідки звернення позивача до суду і використав можливість уникнути звернення стягнення та позбавитися свого майна передавши таке пов'язаній особі - своїй доньці. Така фіктивна передача майна у власність доньки фактично не позбавила відповідача 1 можливості користуватись таким майном. Відповідно до даних державного виконавця, протягом 3 років на рахунок ДВС надійшла сума коштів у розмірі 7 769,40 грн. Тоді як залишок боргу складає 1 034 083,00 грн. Очевидно що відповідач не збирається виконувати рішення суду. Фактично відповідачі підтвердили наявність ознак фраудаторного правочину. Відповідач 1 позбувся усього ліквідного майна, на яке могло бути звернуто стягнення та щодо майна по АДРЕСА_2 позивачем подано відповідний позов про визнання договору дарування фраудаторним, за яким відкрито провадження у справі № 490/5397/24. Щодо застосування строків позовної давності, представник зазначає, що позивачем не пропущено строк позовної давності, оскільки він дізнався про факти укладення договору лише після перевірки державним виконавцем даних щодо наявності майна, на яке можна звернути стягнення, а саме після формування витягу 25.12.2023. Щодо заяви відповідачів про понесені судові витрати, представник позивача заперечує проти таких у повному обсязі, оскільки вони не підтверджені. На підставі викладеного, представник позивача просив повернути відзиви без розгляду та задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 29 жовтня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви представника відповідачів про залишення позовної заяви без руху.
Ухвалою суду від 13 січня 2025 року залишено без задоволення клопотання представника позивача про повернення відзивів без розгляду, закрито підготовче провадження.
Представник позивача в судовому засіданні підтримала позов з підстав, викладених у позові та відповіді на відзив, просила задовольнити. Також просила стягнути судові витрати 70000 грн, докази понесення яких надасть після ухвалення рішення.
Відповідачі та представник відповідачів в судове засідання повторно не прибули, причину не повідомили.
Враховуючи повторну неявку відповідачів та представників відповідачів, суд розглядає справу за їх відсутності.
Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов такого.
08 червня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Заводського районного суду м. Миколаєва з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договорами позики від 26 грудня 2014 року та 27 лютого 2015 року на загальну суму 1 371 039, 30 грн. та судовий збір у розмірі 7 720, 00 грн (справа № 487/3091/17).
Ухвалою суду від 30.06.2017 року застосовано заходи забезпечення позову, та накладено арешт на нерухоме майно, яке належить на праві власності відповідачу: на 1/4 частку у двокімнатній квартирі за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 18505899); на нежитлову будівлю, що розташована за адресою АДРЕСА_3 (реєстраційний номер майна 27025891); на кімнату 2-х кімнатну спільного заселення, що розташована за адресою АДРЕСА_2 (реєстраційний номер майна 5362163); на нежитлові приміщення салону-перукарні з нежитловими приміщеннями підвалу загальною площею 67,8 кв.м. па першому поверсі житлового будинку за літ. А-3, що розташовані по АДРЕСА_2 (реєстраційний номер майна 38455907).
11 липня 2017 року ОСОБА_3 передав безоплатно у власність належну йому на праві приватної власності 1/4 частки квартири АДРЕСА_4 , своїй доньці - ОСОБА_4 (договір дарування від 11 липня 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Коханенко Ольгою Григорівною, зареєстрований в реєстрі за №522, копія свідоцтва про народження ОСОБА_4 ).
Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 17.08.2017 року, ухвала суду від 30.06.2017 року було змінено в частині накладення арешту на нежитлове приміщення салону-перукарні з нежитловими приміщеннями підвалу загальною площею 67,8 кв.м па першому поверсі житлового будинку за літ. А-3, що розташовані на АДРЕСА_2 , забезпечивши позов накладенням арешту на 1/2 частку цього нежитлового приміщення.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 03 грудня 2020 року позовні вимоги задоволенні частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 26 грудня 2014 року у розмірі 33 596,49 доларів США, заборгованість за договором позики від 27 лютого 2015 року у розмірі 2 336,01 доларів США, судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 5303,01 грн.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 11 жовтня 2021 року змінено рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 03 грудня 2020 року та стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 : заборгованість за договором позики за розпискою від 26 грудня 2014 року у розмірі 885 336 грн. 90 коп.; заборгованість за договором позики за розпискою від 27 лютого 2015 року у розмірі 61 558 грн. 58 коп.. В іншій частині залишено без змін.
07 грудня 2021 року головним державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Тищенко О.В. відкрито виконавче провадження № 67781456 з примусового виконання виконавчого листа № 487/3091/17 виданого 11.11.2021 Заводським районним судом м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 борг в сумі 946894,00 грн.
25 грудня 2023 року головним державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Лемешко А.П. прийнято виконавче провадження № 67781456 з примусового виконання виконавчого листа № 487/3091/17 виданого 11.11.2021 Заводським районним судом м. Миколаєва.
Відповідно до відповіді головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Лемешко А.П. від 19.09.2024 № 108569, станом на 19.09.2024 залишок боргу по виконавчому провадженню складає 1 034 083,00 грн, з яких: 940 057,92 грн заборгованості за виконавчими документами та 94 025,08 виконавчого збору.
Позивач вважає, що договір дарування є фраудаторним правочином, тому просить визнати його недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
За змістом частини 5 статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
Боржник, який відчужує майно після пред'явлення до нього позову про стягнення заборгованості, або виникнення у нього обов'язку зі сплати боргу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19).
За висновками Верховного Суду у постанові від 24.07.2019 року у справі № 405/1820/17, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.
При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.
Отже, Верховний Суд вже сформував усталену судову практику про можливість оскарження такого (фраудаторного) правочину особою (не стороною правочину), чиї майнові інтереси порушує правочин, якщо ця особа доведе, що власник майна уклав договір та відчужив за ним майно, свідомо погіршивши свій майновий стан з метою уникнення відповідальності перед кредитором, та зазначив, що належним способом захисту прав чи інтересів відповідного кредитора є повернення сторін у первісний стан, тобто відновлення ситуації, яка існувала до цього.
Судом встановлено, що: 1) відповідачу ОСОБА_3 було відомо про існування невиконаного ним зобов'язання з повернення боргу позивачу; 2) відповідач відчужив майно (1/4 частка кв. АДРЕСА_4 ) після пред'явлення до нього позову про стягнення заборгованості, що також не заперечувалось відповідачами; 3) майно відчужене на підставі безоплатного договору; 4) майно відчужене на користь близького родича - доньки; 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредитором (том 1 а.с. 53-60). У даному випадку обов'язок з доказування наявності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення боргу, покладається саме на боржника, тобто на відповідача ОСОБА_3 . Однак відповідач не подав до суду жодних доказів наявності у неї доходів, а також іншого рухомого та нерухомого майна, на які можна звернути стягнення для примусового виконання рішення суду, яке залишається невиконаним.
Відповідач ОСОБА_3 , посилаючись на відсутність доказів його неплатоспроможності, зазначив, що не має іншого доходу ніж пенсія, чим фактично підтвердив відсутність у нього майна, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов'язаннями.
На переконання суду, сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення позивачем на його майно як боржника.
При цьому суд вважає за необхідне підкреслити, що відносно критерію, за яким правочин може бути кваліфікований, як фраудаторний, слід зазначити, що це угоди, що завдали шкоди боржнику. Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку.
Таких правових позицій дотримується Верховний Суд в своїй постанові від 17 жовтня 2023 року у справі № 908/802/20.
Доводи відповідачів щодо необізнаності про накладення арешту судом на нерухоме майно на час укладення договору, не змінюють висновків суду, оскільки відповідачу ОСОБА_6 було відомо про порушення ним зобов'язань за договорами позики тому він міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку стягнення судом заборгованості за цими зобов'язаннями, розмір якої є значним.
Доводи відповідачів про те, що належна ОСОБА_6 частка квартири була безоплатно передана його доньці з метою виконання батьківських обов'язків щодо утримання доньки, суд оцінює критично, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що відповідач подарував квартиру своїй доньці в рахунок саме аліментних платежів або з метою припинення права на аліменти для дитини.
За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання оспорюваного договору дарування недійсним на підставі статей 3, 13, 203, 215 ЦК України, як вчиненого на шкоду кредитору (фраудаторним договором). При цьому встановлення фраудаторності договору є достатньою та самостійною підставою визнання його недійсним.
Щодо вимоги про зобов'язання приватного нотаріуса Коханенко О.Г. скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 36093637 від 11.07.2017 та внести запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно за рішенням від 11.07.2017, індексний номер: 36093637, суд зазначає таке.
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17 зазначено, що «очевидно, що учасники цивільних відносин (сторони договору купівлі-продажу від 26 червня 2018 року частки у праві спільної часткової власності на квартиру) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (договір купівлі-продажу від 26 червня 2018 року) використовувався учасниками для унеможливлення звернення стягнення на частку ОСОБА_1 і зумовив для неї настання таких негативних наслідків; колегія суддів, вважає, що обраний ОСОБА_1 спосіб захисту (відновлення становища яке існувало до порушення, шляхом повернення частки в праві спільної часткової власності ОСОБА_2) передбачений пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України та є ефективним для захисту її порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2024 року у справі № 932/18757/19 зазначено, що «апеляційний суд зробив обґрунтований висновок, що всупереч принципу добросовісності ОСОБА_2, після пред'явлення до нього позову про стягнення боргу, відчужив спірну частку домоволодіння ОСОБА_3 (іншому співвласнику домоволодіння) з метою уникнення виконання зобов'язання з повернення боргу за договором позики та задля унеможливлення в подальшому звернення стягнення на частку майна боржника у праві власності на виконання судового рішення про стягнення боргу. … вимога про скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_3 не є належною, оскільки для повернення майна (частки в праві спільної часткової власності) боржнику оспорювання реєстраційних дій щодо цього майна не вимагається.».
Враховуючи наведене, за встановлених обставин цієї справи ефективним способом захисту права/інтересу кредитора є повернення відповідного майна боржнику, тому вимоги про зобов'язання приватного нотаріуса Коханенко О.Г. скасувати рішення про державну реєстрацію та внести запис про скасування державної реєстрації не є належними, оскільки для повернення майна боржнику оспорювання реєстраційних дій (рішень, записів) щодо цього майна не вимагається, а вимоги про повернення майна боржнику позивач не заявляв.
Наведене узгоджується в висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 757/52379/21-ц.
Враховуючи викладене, в наведеній частині вимог суд відмовляє.
Що стосується строку позовної давності, про застосування якого просили відповідачі у відзиві, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
До позовних вимог позивача про визнання недійсним договору дарування підлягає застосуванню загальна позовна давність, перебіг якої відповідно до ст. 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до вимог ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Отже, означене право пов'язане з моментом, коли саме особі стало відомо чи могло стати відомо про порушення його права.
З матеріалів справи встановлено, що про існування оспорюваного договору позивачу стало відомо після формування 25.12.2023 державним виконавцем Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до Закону України № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19)» (далі - Закон України № 540-ІХ) строк позовної давності з квітня 2017 року та на час спірних правовідносин не діяв, оскільки цим законом розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантин».
Тобто, Закон № 540-ІХ містить пряму вказівку на продовження позовної давності - на строк дії карантину, який, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211, починається саме з 12.03.2020 та надалі продовжувався неодноразово постановами Кабінетом Міністрів України.
Станом на дату розгляду цієї справи, постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651, відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS - СоV - 2.
Крім того, згідно із Законом України від 15.03.2022 (набув чинності 17.03.2022 року) «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, за яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжується на строк його дії.
Законом України «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» № 4434-IX від 14.05.2025 (набрав чинності 04.09.2025) виключено Пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України.
Оскільки карантин в Україні діяв до 30.06.2023 року, Пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, яким продовжено строк позовної давності, діяв до 04.09.2025, то строк позовної давності на спірні правовідносини не розповсюджується.
Отже позовна давність не може бути застосована.
Розглядаючи розподіл судових витрат, суд дійшов такого.
Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2422,40 грн (по 1211,20 грн за кожну вимогу) та за заяву про забезпечення позову - 605,60 грн.
Оскільки позов задоволено частково, а саме задоволено в частині визнання недійсним договору дарування, з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь позивача належить стягнути судовий збір по 605,60 грн з кожного (за одну вимогу) та по 302,80 грн. за забезпечення позову, а в сього по 908,40 грн з кожного.
Відповідно до ч. 1 ст. 246 ЦПК України, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Оскільки представник позивача у позовній заяві заявила, що докази понесення витрат на професійну правничу допомогу будуть надані протягом 5 днів після ухвалення рішення, суд наразі не вирішує питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст. ст. 6, 7, 10, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Коханенко Ольги Григорівни, про визнання договору дарування недійсним та зобов'язання скасувати рішення про державну реєстрацію та внести запис - задовольнити частково.
Визнати недійсним договір дарування від 11 липня 2017 року, відповідно до якого ОСОБА_3 передав безоплатно у власність належну йому на праві приватної власності 1/4 частки квартири, а ОСОБА_4 прийняла безоплатно у власність 1/4 частку квартири АДРЕСА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Коханенко Ольгою Григорівною, зареєстрований в реєстрі за №522.
Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 по 908,40 грн судового збору з кожного.
В задоволенні вимоги про зобов'язання приватного нотаріуса Коханенко Ольгу Григорівну скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 36093637 від 11.07.2017 та внести запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно за рішенням від 11.07.2017, індексний номер: 36093637 - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_5 .
Відповідачі: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_6 .
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Коханенко Ольга Григорівна, місцезнаходження: АДРЕСА_7 .
Повне судове рішення складено 14 листопада 2025 року.
Суддя: З.М. Сухаревич