Справа № 466/10578/25
Провадження № 1-кс/466/3170/25
14 листопада 2025 року, слідча суддя Шевченківського районного суду м. Львова ОСОБА_1 , дослідивши матеріали скарги ОСОБА_2 щодо незаконного затримання особи в порядку 206 КПК України , -
14.11.2025 (вх. №34848) до суду надійшла вказана скарга, в якій ОСОБА_2 просить скаргу задовольнити та зобов'язати начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 негайно звільнити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який примусово утримується у приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 .
Також, 14.11.2025 (вх. №34953) через загальну канцелярію суду надійшла заява від ОСОБА_2 , в якій просить забезпечити фізичну присутність її чоловіка, ОСОБА_3 в судовому засіданні.
Також, 14.11.2025 (вх. №34967) через загальну канцелярію суду надійшла заява від ОСОБА_2 , в якій просить викласти п.2 прохальної частини скарги щодо зобов'язання начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 негайно звільнити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який примусово утримувався у приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , а на даний момент утримується за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування скарги зазначає, що 13.11.2025 близько 09 год. 00 хв., працівниками ІНФОРМАЦІЯ_1 спільно зі співробітниками Національної поліції, які не надали для ознайомлення своїх службових посвідчень, було затримано її чоловіка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Затримання відбулось на вул. Шевченка у м. Львові. В подальшому її чоловіка проти його волі було примусово доставлено для утримання до приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно норм кримінального процесуального законодавства службові (посадові) особи ІНФОРМАЦІЯ_1 не є уповноваженими службовими особами, яким надано право на здійснення затриманої особи та її подальше утримання. Слідчий суддя зобов'язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи.
Відтак, заявниця ОСОБА_2 , просить уточнену скаргу задовольнити, та зобов'язати начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 негайно звільнити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який примусово утримувається у приміщенні за адресою: м. Львів, вул. Батуринська, 2.
Дослідивши уточнену скаргу, додані до такої матеріали, слідча суддя дійшла наступного висновку.
Відповідно до ч.3 ст.206 КПК України, слідчий суддя зобов'язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи.
Тримання під вартою є винятковим і найбільш суворим запобіжним заходом, пов'язаним із позбавленням особи свободи, і полягає в примусовій ізоляції підозрюваного, обвинуваченого шляхом поміщення його в установи тримання під вартою на певний строк із підпорядкуванням вимогам режиму цих установ.
Відповідно до ст.3 Закону України «Про попереднє ув'язнення» підставою для попереднього ув'язнення є вмотивоване рішення суду про обрання як запобіжного заходу тримання під вартою або про застосування тимчасового чи екстрадиційного арешту, винесене відповідно до Кримінального і Кримінального процесуального кодексів України та/або рішення компетентного органу іноземної держави у випадках, передбачених законом, рішення суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на прохання Міжнародного кримінального суду про тимчасовий арешт або про арешт і передачу, а також постанова прокурора, прийнята у випадках та порядку, передбачених статтею 615 КПК України.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про попереднє ув'язнення» установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою або до яких застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт, є слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. В окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій, ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання.
Отже, відповідно до ч.1 ст.206 КПК України та Закону України «Про попереднє ув'язнення» слідчий суддя може зобов'язати орган державної влади чи службову особу додержатися прав такої особи, якщо вона тримається під вартою в слідчому ізоляторі Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахті Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, чи ізоляторі тимчасового тримання.
Як вбачається з матеріалів даної уточненої скарги, ОСОБА_2 просить в порядку ст. 206 КПК України звільнити ОСОБА_3 , який примусово утримується у приміщенні ОРТЦК та СП за адресою: АДРЕСА_1 . Жодних даних про утримання такої особи ВП № 1 ЛРУП № 1 ГУНП у Львівській області не надано.
Відповідно до ч.1 ст.206 КПК України, кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.
З аналізу ст. 206 КПК України слідує, що слідчого суддю наділено повноваженнями забезпечити додержання прав особи, за умови тримання такої особи під вартою з порушенням її прав.
Тобто за наявності у слідчого судді даних про незаконне затримання, тримання під вартою, з порушенням прав особи, яка утримується слідчий суддя зобов'язаний діяти за приписом ст.206 КПК України.
Так, частиною 6 ст.206 КПК України якщо під час будь-якого судового засідання особа заявляє про застосування до неї насильства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі (орган державної влади, державна установа, яким законом надано право здійснювати тримання під вартою осіб), слідчий суддя зобов'язаний зафіксувати таку заяву або прийняти від особи письмову заяву та: 1) забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи; 2) доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених в заяві особи; 3) вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством.
Відповідно до ч.7 ст.206 КПК України, слідчий суддя зобов'язаний діяти в порядку, передбаченому частиною шостою цієї статті, незалежно від наявності заяви особи, якщо її зовнішній вигляд, стан чи інші відомі слідчому судді обставини дають підстави для обґрунтованої підозри порушення вимог законодавства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі.
Стаття 2 КПК України передбачає, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право звернення до суду. Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Порядок звернення до суду за судовим захистом у кримінальному провадженні урегульований Кримінальним процесуальним кодексом України. Зокрема, подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора під час досудового розслідування має відбуватись з дотриманням певних умов.
Разом з тим, із уточненої скарги ОСОБА_2 не вбачається, що подана нею скарга підлягає розгляду у порядку ст.206 КПК України, а правовідносини виходять із норм КПК України.
Відповідно до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 на території України введено воєнний стан задля протидії військовослужбовцям російської федерації.
Указом Президента України № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до ч. 2 ст.102, п.1, п.17, п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, оголошено про проведення загальної мобілізації в тому числі на території Львівської області, який продовжено і на теперішній час.
При цьому, зобов'язано місцеві органи виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб - підприємців організувати та забезпечити в установленому порядку своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини, а також здійснення призову військовозобов'язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України.
Відповідно до ст.64, 65 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Відповідно до вимог ч.3, ч.5 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Як вбачається зі змісту заяви у даному випадку має місце незгода ОСОБА_2 , з діями відповідальних осіб ОРТЦК та СП за адресою: АДРЕСА_1 , пов'язаними з мобілізацією.
Згідно норм кримінального процесуального законодавства службові (посадові) особи об'єднаного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки не є уповноваженими службовими особами, яким надано право на здійснення затримання в рамках кримінальної юрисдикції. Відтак, ОСОБА_3 не є затриманою особою в розумінні кримінально-процесуального законодавства, а тому повноваження слідчого судді на вказані правовідносини не поширюються.
Таким чином, у слідчого судді відсутні повноваження, визначені КПК України для з'ясування підстав позбавлення волі особи у інших випадках, не пов'язаних із досудовим розслідуванням конкретного кримінального провадження та розгляду у порядку ст.206 КПК України скарги, поданої не в рамках кримінального провадження.
Виходячи з обставин скарги та вищевказаних правових норм, слідча суддя дійшла висновку, що затримання громадянина працівниками ТЦК та СП, утримання його без відповідного судового рішення, не підлягає оскарженню до слідчого судді, оскільки такі правовідносини врегульовані чинним законодавством про мобілізацію та мобілізаційну підготовку, а у разі, якщо такі дії мають ознаки кримінального правопорушення - відповідними нормами Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та ст. 214 КПК України.
При цьому, слідча суддя звертає увагу ОСОБА_2 на те, що у разі порушення прав чи інтересів службовими (посадовими) особами, районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, працівниками поліції чи військової частини при здійсненні ними свої повноважень, пов'язаними із мобілізацією, для судового захисту вона вправі звернутись із адміністративним позовом до компетентного адміністративного суду, а у разі вчинення щодо неї (нього) протиправних дій, що містять ознаки кримінальних правопорушень, до правоохоронного органу із заявою про вчинення кримінального правопорушення.
Слідча суддя враховує правову позицію Касаційного кримінального суду Верховного Суду, висловлену у Постанові від 27 травня 2019 року (справа №766/22242/17), згідно з якою, відповідно до частин 2-5 ст. 206 КПК України, якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку, він зобов'язаний постановити ухвалу, якою має зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з'ясування підстав позбавлення свободи. При цьому слідчий суддя зобов'язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи. Водночас якщо до доставлення такої особи до слідчого судді прокурор, слідчий звернеться з клопотанням про застосування запобіжного заходу, слідчий суддя зобов'язаний забезпечити проведення у найкоротший строк розгляду цього клопотання. Незалежно від наявності клопотання слідчого, прокурора, слідчий суддя зобов'язаний звільнити особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких трималася ця особа, не доведе: 1) існування передбачених законом підстав для затримання особи без ухвали слідчого судді, суду; 2) не перевищення граничного строку тримання під вартою; 3) відсутність зволікання у доставленні особи до суду».
Наведені вище положення ст. 206 КПК мають на меті забезпечення процесуального механізму звільнення слідчим суддею будь-якої особи, яка позбавлена свободи за відсутності судового рішення, та застосовуються саме в таких випадках. При цьому вказаний механізм не включає процедур оскарження рішень, дій чи бездіяльності працівників правоохоронних органів, пов'язаних із затриманням особи в порядку, передбаченому ст. 208 КПК України, «post factum», оскільки відповідні заперечення особа може висловити під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу та/або під час підготовчого судового засідання й судового розгляду кримінального провадження по суті.
Вказана позиція узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27.05.2019 року по справі №766/22242/17.
Відтак, слідча суддя, як і інші службові особи органів державної влади має діяти виключно в межах наданої компетенції.
Таким чином, у слідчої судді відсутні повноваження, визначені КПК України для з'ясування підстав позбавлення волі особи у інших випадках, не пов'язаних із досудовим розслідуванням конкретного кримінального провадження та розгляду у порядку ст.206 КПК України скарги, поданої не в рамках кримінального провадження.
Положеннями Кримінального процесуального Кодексу України не врегульовано питання щодо відмови у відкритті провадження за зверненням, яке подане в порядку ст. 206 КПК України.
Згідно ч.6 ст.9 КПК України, у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.
Так, ч.4 ст.304 КПК України передбачено, що слідчий суддя, суд відмовляє у відкритті провадження лише у разі, якщо скарга подана на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, що не підлягає оскарженню.
Враховуючи викладене, слідча суддя вважає, що наявні правові підстави для відмови у відкритті провадження за поданою уточненою скаргою.
Керуючись ст.2, 3, 9, 24, 26, 206, 309, 372 КПК України, слідча суддя,
У відкритті провадження за матеріалами уточненої скарги ОСОБА_2 , на дії службових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо примусового утримання особи, в порядку 206 КПК України - відмовити.
Копію ухвали вручити заявниці ОСОБА_2 .
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Слідча суддя ОСОБА_1