441/1200/25 2/441/802/2025
13.11.2025 Городоцький районний суд Львівської області в складі:
головуючого судді Перетятько О.В.,
за участі секретаря Сорока М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Городок Львівського району Львівської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
представник ТОВ «ФК «Ейс» Тараненко А.І. звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 509689109 від 29 січня 2022 року у розмірі 16 901 грн. 99 коп., а також 2 422 грн. 40 коп. судового збору та 7 000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
В обгрунтування позовних вимог покликається, що 29 січня 2022 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 509689109, який підписано електронним підписом відповідачки, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, що був надісланий на номер її мобільного телефону. Товариство виконало умови договору і надало відповідачці фінансовий кредит в розмірі, на умовах строковості, зворотності, платності, однак відповідачка свої обов'язки не виконала, через що у неї перед Товариством виникла заборгованість, яка становить 16 901 грн. 99 коп. і складається з 8 900 грн. 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 8 001 грн. 99 коп. - заборгованість за відсотками.
28 листопада 2018 року, між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», укладено Договір факторингу № 28/1118-01, у відповідності до умов якого, право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором № 509689109 від 29 січня 2022 року перейшло до ТОВ «Таліон Плюс».
30 жовтня 2023 року, ТОВ «Таліон Плюс» право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором № 509689109 від 29 січня 2022 року, згідно Договору факторингу № 30/1023-01 відступило ТОВ «Онлайн Фінанс».
29 травня 2025 року, між ТОВ «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс», укладено Договір факторингу № 29/05/25-Е, у відповідності до умов якого, право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором № 509689109 від 29 січня 2022 року перейшло до ТОВ «ФК «Ейс».
Всупереч умовам кредитного договору, незважаючи на повідомлення, відповідачка не виконала свого зобов'язання. З моменту отримання права вимоги до ОСОБА_1 , остання не здійснила жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунок ТОВ «ФК «Ейс», ні на рахунок попередніх кредиторів.
Представник позивача ТОВ «ФК «Ейс» Тараненко А.І. у позовній заяві просив вимоги задовольнити, справу розглядати за його відсутності.
Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, її представник - адвокат Ременькова І.О. 15 серпня 2025 року подала відзив на позовну заяву, в якому вимоги заперечила, зазначила, що належних доказів укладення договору між відповідачкою та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» позивачем суду не надано, сам розмір заборгованості не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки розмір відсотків за користування кредитом фактично дорівнює розміру тілу кредиту, при цьому такі відсотки нараховані кредитором поза межами строку кредитування, а сама процентна ставка перевищує граничний максимум денної ставки встановлений Законом - 1% й фактично становить 2, 02% на день, крім цього зазначила, що розмір витрат на правничу допомогу заявлений позивачем, не відповідає складності справи й реальності наданих адвокатом послуг, а відтак такі витрати значно завищені, просила зменшити розмір таких витрат, у задоволенні позову відмовити. 09 вересня 2025 року ОСОБА_1 подала суду додаткові пояснення в яких зазначила, що номером мобільного телефону за допомогою якого укладено кредитний договір не користується, що таким користувався чоловік, з яким на той час вона перебувала у відносинах, про що надала відповідні фотознімки екрану мобільного телефону з переписками у мережі Інтернет.
Представник позивача ТОВ «ФК «Ейс» Поляков О.В. у додаткових поясненнях у справі від 05 вересня 2025 року відзив на позовну заяву від 15 серпня 2025 року заперечив, зазначив, що кредитний договір між ОСОБА_1 та первісним кредитором укладено у відповідності до вимог чинного законодавства, сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк, умови кредитування та нарахування відсотків в зв'язку з простроченням повернення кредитних коштів, відповідачка взяла не себе обов'язок виконувати умови договору, а також погодилась нести відповідальність визначену договором. Також зазначив, що відсотки нараховані за кредитним договором № 509689109 від 29 січня 2022 року первісним Кредитором нараховано у відповідності до умов Договору, а розмір витрат на професійну правничу допомогу обґрунтований і відповідає складності справи, інше. Просив позов задовольнити в повному обсязі.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України, в зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, розгляд справи здійснюється у їх відсутності, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, розглянувши справу в межах заявлених вимог, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що 29 січня 2022 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 509689109, який підписано електронним підписом відповідачки, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, що був надісланий на номер її мобільного телефону. Товариство виконало умови договору і надало відповідачці фінансовий кредит в розмірі, на умовах строковості, зворотності, платності, однак відповідачка свої обов'язки не виконала, через що у неї перед Товариством виникла заборгованість, яка становить 16 901 грн. 99 коп. і складається з 8 900 грн. 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 8 001 грн. 99 коп. - заборгованість за відсотками.
28 листопада 2018 року, між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», укладено Договір факторингу № 28/1118-01, у відповідності до умов якого, право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором № 509689109 від 29 січня 2022 року перейшло до ТОВ «Таліон Плюс».
30 жовтня 2023 року, ТОВ «Таліон Плюс» право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором № 509689109 від 29 січня 2022 року, згідно Договору факторингу № 30/1023-01 відступило ТОВ «Онлайн Фінанс».
29 травня 2025 року, між ТОВ «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс», укладено Договір факторингу № 29/05/25-Е, у відповідності до умов якого, право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором № 509689109 від 29 січня 2022 року перейшло до ТОВ «ФК «Ейс».
Частинами 1, 2, 3, 4 та пунктом 4 ч. 5 ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 3 статті 77 ЦПК України визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
В силу вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
Враховуючи положення ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов'язкові реквізити документа.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
З врахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно із ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З матеріалів справи вбачається, що без ознайомлення з Правилами про порядок надання коштів у позику, подальше укладення електронних договорів кредиту на сайті є неможливим. Даний висновок відповідає змісту постанови Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 623/2936/19.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про належне укладення кредитних договорів, шляхом проставляння електронного цифрового підпису сторін.
Аналогічна правова позиція сформована у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19.
Такі ж висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 та від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20.
За таких підстав суд вважає, що відповідно до вимог чинного законодавства, між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 29 січня 2022 року укладено електронний кредитний договір.
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 527, ч. 1 ст. 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу у строк (термін), встановлений у зобов'язанні. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Таким чином, враховуючи, вимоги частини другої статті 530 ЦК України, кредитор вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів в будь-яких час.
Факт отримання відповідачкою грошових коштів згідно кредитного договору № 509689109 від 29 січня 2022 року підтверджується, в тому числі, наданою АТ «Універсал Банк» інформацією про належність платіжної картки № НОМЕР_1 ОСОБА_2 та про зарахування на таку 29 січня 2022 року грошових коштів у розмірі 8 900 грн.
Згідно долученого до матеріалів справи розрахунку заборгованості за кредитним договором, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 509689109 від 29 січня 2022 року становить 16 901 грн. 99 коп. і складається з 8 900 грн. 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 8 001 грн. 99 коп. - заборгованість за відсотками.
Відтак судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання своєчасно та в порядку, передбаченому кредитним договором належним чином не виконала та кредитні кошти не повернула, внаслідок чого утворилась заборгованість.
Відповідачка ОСОБА_1 не спростувала належними доказами наявність заборгованості перед позивачем, не довела факт виконання зобов'язань за кредитним договором, зокрема, по сплаті тіла кредиту.
Разом з цим, позивач просить стягнути з відповідачки проценти за користування коштами в розмірі 8 001 грн. 99 коп. як за період строку кредитування, так і після закінчення цього строку по 28.02.2022.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року (провадження № 14-154цс18) та від 31 жовтня 2018 року (провадження № 14-318цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа № 910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку, одночасно зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Із змісту заявки на отримання грошових коштів в кредит від 29 січня 2022 року та договору кредитної лінії № 509689109 від 29 січня 2022 року убачається, що сторони погодили строк дії договору - 30 днів, саме протягом цього строку кредитодавець мав право нараховувати відповідачу передбачені цим договором проценти тривалістю 30 днів, тому заборгованість, яку слід стягнути з ОСОБА_1 за процентами за означеним договором становить 5 393 грн. 40 коп. (за період з 29 січня 2022 року по 28 лютого 2022 року включно).
Правильність такого висновку підтверджується й п. 1.14.1 договору кредитної лінії № 509689109 від 29 січня 2022 року.
Доказів про те, що позичальник ініціював продовження Дисконтного періоду та, строку надання Кредитної лінії відповідно до п. 1.8 договору, позивачем до матеріалів справи не долучено.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
З огляду на вищенаведене, а також, що ОСОБА_1 внаслідок неналежного виконання умов укладеного 29 січня 2022 року з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» договору допустив заборгованість перед Кредитором, враховуючи строки кредитування за таким та укладені між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», ТОВ «Таліон плюс», ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» договори факторингу, позов слід задовольнити частково, стягнути з відповідача на користь позивача 14 293 грн. 40 коп. заборгованості за договором кредитної лінії № 509689109 від 29 січня 2022 року, з яких 8 900 грн. - заборгованість за тілом кредиту та 5 393 грн. 40 коп. - заборгованість за процентами, в межах строку кредитування, обумовленого в договорі.
Покликання представника відповідачки ОСОБА_3 у відзиві від 15 серпня 2025 року, про те, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1% - необґрунтований, оскільки положення частини п'ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» на момент виникнення спірних правовідносин не діяли. Статтю 8 цього Закону доповнено частиною п'ятою наведеного змісту згідно із Законом № 3498-IX від 22.11.2023.
Твердження відповідачки про те, що договір кредитної лінії № 509689109 від 29 січня 2022 року вона не укладала, що такий договір укладений іншою особою від її імені, суд оцінює критично, оскільки докази про вчинення щодо ОСОБА_1 шахрайських дій, в тому числі, відомості про звернення останньої з цього приводу до органів Національної поліції в матеріалах справи відсутні.
Долучені до письмових пояснень від 09 вересня 2025 року фотознімки екрану мобільного телефону з переписками у мережі Інтернет суд до уваги не бере, оскільки із змісту таких неможливо встановити хто, з ким, про які обставини та за яких умов обмінювався відповідними повідомленнями.
Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Представник позивача Тараненко А.І. у заяві від 19 червня 2025 року просив стягнути з відповідачки витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 грн.
Із матеріалів справи убачається, що на підставі договору про надання правничої допомоги № 29/05/25-01 від 29 травня 2025 року укладеного між АБ «Тараненко та партнери» та ТОВ «ФК «Ейс», а також додаткової угоди № 25770576779 до договору про надання правничої допомоги № 29/05/25-01 від 29 травня 2025 року, адвоката Тараненко А.І., який діє згідно свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 4956 від 24 квітня 2012 року уповноважено здійснювати представництво та захист прав і законних інтересів ТОВ «ФК «Ейс» у справі про стягнення заборгованості з боржника ОСОБА_4 .
Згідно акта прийому-передачі наданих послуг від 05 червня 2025 року, розмір заявлених позивачем до стягнення витрат з відповідача, складається з вивчення документів та складення позовної заяви для направлення до суду, підготовки адвокатського запиту та клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором № 509689109 від 29 січня 2022 року.
Під час вирішення питання про стягнення витрат на професійну правову допомогу, суд враховує висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц у постанові від 19 лютого 2020 року, згідно якого, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, де визначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та не співрозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, врахувавши виконану адвокатом роботу (надані адвокатом послуги, час, витрачений ним на виконання відповідних робіт (надання послуг)), виходячи з конкретних обставин справи, її складності, зокрема того, що означена справа не є складною, розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження, підготовка документів у такій не потребувала значного часу з урахуванням наявності сформованої правової позиції, суд вважає, що розмір заявленого відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірним із ціною позову, не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних і не співрозмірні із виконаною роботою, отже їх розмір є необґрунтованим та завищеним, а справедливим і розумним буде стягнення з відповідача в користь позивача 3 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
При цьому, суд зазначає, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17).
Відповідно до положень ст. 133, 141 ЦПК України суд стягує з відповідачки на користь позивача 2 048 грн. 54 коп. судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
На підставі наведеного та керуючись статтями 4, 12, 76, 77, 78, 80, 81, 133, 141, 247, 258, 259, 264, 265, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрованої по АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (код ЄДРПОУ: 42986956, місцезнаходження Харківське шосе, будинок 19, офіс 2005 в м. Київ, 02090), заборгованість за кредитним договором № 509689109 від 29 січня 2022 року в розмірі 14 293 (чотирнадцять тисяч двісті дев'яносто три) грн. 40 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» 2 048 (дві тисячі сорок вісім) грн. 54 коп. судового збору та 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
У задоволенні решти вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий суддя Перетятько О.В.