Дата документу 11.11.2025
Справа № 335/4634/24
Провадження № 2/334/177/25
11 листопада 2025 року м. Запоріжжя
Дніпровський районний суд міста Запоріжжя у складі
Головуючого суддіКоломаренко К.А.
при секретаріЦілінко А.С.
розглянув у відкритому підготовчому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» /01042, м. Київ, вул. Брановицького Ігоря, буд. 3/, представник позивача - адвокат Остащенко О.М.,
до відповідачів ОСОБА_1 /останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 /
ОСОБА_2 /зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 /
про стягнення 3% річних та інфляційних витрат на підставі ст. 625 ЦК України,
24 квітня 2024 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» звернувся до Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя з позовною заявою, поданою за підписом представника - адвоката Остащенко Олесі Миколаївни, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення 3% річних та інфляційних витрат на підставі ст. 625 ЦК України.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 06.11.2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» було укладено кредитний договір №11-5054-117К, на підставі якого ОСОБА_3 надано кредит у розмірі 600 000,00 грн, під 16,5% річних, строком до 06.11.2022 року. Відповідно до Договору поруки №11-5054-117П від 06.11.2007 року, що є забезпеченням вищезазначеного кредитного договору, фінансовим поручителем за зобов'язаннями ОСОБА_3 виступає ОСОБА_2 19.07.2012 року заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя у справі №2/808/11/2012 задоволено позовні вимоги ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у сумі 1 509 17,92 грн, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн та судовий збір в сумі 3 219,00 грн. 21.08.2020 ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя у справі №20201/11 замінено стягувача - Публічне акціонерне товариство «Банк Фінанси та Кредит» на правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» по цивільний справі №2/808/11/2012. 11.11.2020 постановою Запорізького апеляційного суду вказану ухвалу змінено в частині стягнення судових витрат, в іншій частині залишено без змін. Станом на дату подачі позову, вищезазначене рішення не виконано. Згідно ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Три проценти річних нараховуються за весь період порушення грошового зобов'язання, але стягненню підлягають лише в межах строку позовної давності, який ст. 257 ЦК України встановлений тривалістю у три роки. Згідно п.12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257: 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Дане положення до Цивільного кодексу України внесено 30.03.2020р. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв?язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 N? 540-IX. Період карантину - з 12.03.2020р. до 30.06.2023р., визначений Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України від 11.03.2020р. N?211 зі змінами. 30.03.2020р. строки позовної давності були зупиненні, а тому фінансова санкція нараховується починаючи з 30.03.20170 (за останні три роки до їх зупинення) та закінчуються 23.02.2022р. (введення воєнного стану). Зупинення строків позовної давності, паралельно з карантином, продовжено, шляхом внесення змін до п.19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, згідно з яким «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24.02.2022 року №64/2022, перебіг позовної давності зупиняється на строк дії такого стану. Таким чином строк позовної давності зупинився починаючи з 30.03.2020 року і станом на дату звернення до суду є зупиненим. Розрахунок 3% річних (ст. 625 ЦК) за порушення зобов?язання з повернення суми кредиту, що зафіксовано в рішенні суду, в розмірі 1 509 117,92 гривень розраховані за період: 30.03.2019р. - 29.03.2020р. - 45 273,53 гривень (1 509 117,92 * 3% річних); 30.03.2020р. - 29.03.2021р. - 45 273,53 гривень (1 509 117,92 * 3% річних); 30.03.2021р. - 23.02.2022р. (331 днів) - 41 056,27 гривень (1 509 117,92 * 3% річних /365*331), що разом складає 131 603,33 гривень. Індекс інфляції нараховуються за весь період порушення грошового зобов'язання, але стягненню підлягають лише в межах строку позовної давності, який ст. 257 ЦК України встановлений тривалістю у три роки. Розрахунок індексу інфляції (ст.625 ЦК України) за порушення зобов'язання з повернення кредиту в сумі 1 509 117,92 грн. за період з 30.03.2019 - 23.02.2022. Розраховується за формулою [Інфляційні нарахування] = [Сума боргу] x [Сукупний індекс інфляції] / 100% - [Сума боргу), де: [Сума боргу] - сума простроченого боргу, [Сукупний індекс інфляції] - добуток щомісячних індексів за відповідний період. Сукупний індекс інфляції за період з 30.03.2019 - 23.02.2022 складає 120,779%, який враховано наступним чином, 101,00% ? 100.70% ? 99.50% ? 99.40% ? 99,70% *100,70% ? 100,70% х 100,10% * 99,80% * 100.20% х 99.70% ? 100,80% х 100,80% ? 100,30% * 100,20% х 99.40% х 99,80% х 100.50% х 101,00% ? 101,30% * 100,90% ? 101.30% х 101,00% * 101,70% ? 100,70% ? 101,30% ? 100.20% х 100,10% х 99,80% х 101,20% ? 100.90% х 100,80% * 100,60% ? 101,30% ? 101,60%. Інфляційне нарахування на заборгованість в сумі 1 509 117,92 гривень за період з 30.03.2017 - 23.02.2022, складає 313 579,61 гривень (1 509 117,92*120,779%100% - 1 509 117,92 =313 579,61 ). Таким чином 3% річних та інфляційні втрати за невиконання грошового зобов'язання, що підлягають стягненню, складають 445 182,94 (чотириста сорок п'ять тисяч сто вісімдесят дві гривні 94 коп.).
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20.05.2024 року вказану цивільну справу передано за підсудністю Ленінському районному суду м. Запоріжжя.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.06.2024 року для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Коломаренко К.А.
Судом в порядку ч. 6 ст. 187 ЦПК України направлялись запити щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача ОСОБА_1 .
21 червня 2024 року до суду надійшла інформація про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача у справі.
Ухвалою судді Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 24.06.2024 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання, визначено сторонам строк для подання заяв по суті спору.
19 липня 2024 року на адресу суду від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, сформований в системі «Електронний суд» представником відповідача - адвокатом Ткаченко О.С. (діє на підставі Ордеру серії АР №1185172 від 02.07.2024 р.), в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування заперечень зазначає, що 06.11.2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Фінанси та Кредит» укладено кредитний договір № 11-5054-117К, згідно умов якого позичальник отримала грошові кошти у розмірі 600 000,00 грн. зі сплатою 16,5 % річних, строком повернення до 06.11.2022 року. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» у якості Іпокотекодержателя та ОСОБА_1 у якості Іпотекодавця укладено іпотечний договір № 11-5054-117I, який посвідчений Гармашовим Г.М., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу за № 6860 від 06.11.2007 року. Згідно п.1 договору, Іпотекодавець передав в іпотеку Іпотекодержателю наступне нерухоме майно: нежиле приміщення, V підвалу літ. А-5, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 147,7 кв.м., що належить Іпотекодавцю на підстав рішення суду, справа № 2-3030, виданого 10.12.2006 року Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя, та витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно № 16493816, реєстраційний номер № 4636736, номер запису 2005 в книзі 8, виданого Орендним підприємством Запорізького міжміського бюро технічної інвентаризації 01.11.2007 року. Відповідно до п. 7.4.4 Договору, Іпотекодержатель має право , якщо аукціон (публічні торги) по реалізації Предмету іпотеки оголошено таким, що не відбувся, залишити Предмет іпотеки за собою без згоди Іпотекодавця за початковою ціною, що була виставлена на аукціоні (публічних торгах). Рішення суду щодо звернення стягнення на предмет іпотеки не приймалось. Так, відбулось позасудове задоволення вимог Іпотекодержателя на ПАТ «Банк «Фінасни та Кредит» набув права власності на предмет іпотеки - нежитлове приміщення , V підвалу літ. А-5, загальною площею 147,7 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується копією свідоцтва виданого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Якіб'юк Ю.А., за № 1134 від 18.04.2017 року. Згідно ст. 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції 19.10.2016 року), після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними. Відтак, кредитор задовольнив свої вимоги у повному обсязі за рахунок предмету іпотеки, відтак основне зобов'язання є припиненим, порука припинена у зв'язку з припиненням забезпеченого нею зобов'язання (ч.1. ст. 559 ЦК України). Тому вимоги позивача щодо стягнення заборгованості на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України є незаконними та безпідставними, тому у задоволенні позовних вимог повинно бути відмовлено.
02 серпня 2024 року на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Гефест» надійшла відповідь на відзив, сформована в системі «Електронний суд» представником відповідача - адвокатом Остащенко О.М. (діє на підставі Договору про надання правової допомоги №16 від 15.06.2020 р.), в якій просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, а також стягнути витрати на правову допомогу в розмірі 37 500,00 гривень. Зазначає, що за твердженнями ОСОБА_1 відбулось позасудове задоволення вимог Іпотекодержателя на ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» набув права власності на предмет іпотеки - нежитлове приміщення , V підвалу літ. А-5, загальною площею 147,7 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується копією свідоцтва виданого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Якіб'юк Ю.А., за №1134 від 18.04.2017 року, проте кожна обставина повинна підтверджуватись належними доказами. Свідоцтво, що додано до відзиву, по-перше, не є доказом позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, а по-друге не містить інформації про те, що заборгованість саме за Кредитним договором №11-5054-117К від 06.11.2007 року була погашена. Відповідно до ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. ТОВ «ФК «Гефест» звертає увагу суду, що жодного доказу на підтвердження обставини на яку посилається відповідач, немає, а позивач не визнає дану обставину.
24.03.2025 року від представника позивача надійшла заява про долучення до матеріалів справи належним чином засвідченої копії договору відступлення права вимоги від 23.08.2019 року, укладеного між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «Фінансова компанія «Гефест» з витягами Додатків №1, №2.
На підставі Закону України № 4273-IX від 26.02.2025 року «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів», який набрав чинності 25.04.2025 року, відбулася зміна найменування Ленінського районного суду міста Запоріжжя на Дніпровський районний суд міста Запоріжжя.
29.04.2025 року від представника позивача надійшла заява про надання розрахунку з урахуванням виявлених обставин згідно договору відступлення прав вимоги. Зазначено, що згідно заочного рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19.07.2012 у справі №2/808/11/2012, відповідачів солідарно стягнуто з на користь ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» заборгованість у сумі 1 509 117,92 грн, з яких 600 000 грн становить основна заборгованість (тіло кредиту), 357 738,56 грн - проценти, 551 379,36 грн - пеня, 120 грн - витрати на ІТЗ, 3 219 грн - судовий збір. Згідно Додатку №1 до Договору відступлення прав вимоги від 23.08.2019 укладеного між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ТОВ «ФК Гефест», розмір заборгованості за кредитним договором, що відступлено, склав, зокрема, тіло кредиту - 564 872,98 грн. У зв'язку зі зменшенням розміру заборгованості за рішенням суду на 35 127,02 гривні, позивачем зроблено перерахунок розміру заборгованості, що підлягає стягненню з відповідачів. Нарахування фінансових санкцій на підставі ст.625 ЦК України, здійснюється за період з 30.03.2019р. по 23.02.2022р. на загальну суму за рішенням суду - 1 473 990,90 грн., з урахуванням зменшення тіла кредиту. Три відсотки річних: 30.03.2019р. - 29.03.2020р.- 44 219,72 гривень (1 473 990,9 * 3% річних); 30.03.2020р. - 29.03.2021р. - 44 219, 72 гривень (1 473 990,9 * 3% річних); 30.03.2021р. - 23.02.2022р. (331 днів) - 40 100,62 гривень (1 473 990,9 * 3% річних /365 *331), що разом складає 128 540,06 гривень. Інфляційні втрати: Сукупний індекс інфляції за вказаний період становить 120,779%, що розраховано як добуток щомісячних офіційних індексів інфляції. Формула розрахунку: (1 473 990,90 * 120,779 / 100 - 1 473 990,90) = 313 579,61 грн. Таким чином, загальна сума нарахувань, що підлягають стягненню з відповідачів на підставі судового рішення та відповідно до вимог чинного законодавства, становить: 128 540,06 грн (3% річних) + 313 579,61 грн (інфляційні втрати) = 442 119,67 грн.
19.05.2025 року від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Ткаченко О.С. надійшли письмові пояснення по справі, в яких зазначено, що Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19.07.2012 у справі №2/808/11/2012 перебувало на примусовому виконанні в Вознесенівському ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області (ВП 39886245). На момент подачі позову та на момент розгляду справи рішення суду на примусовому виконанні не перебуває. Позивач не надав відомостей щодо стягнутих сум з боржника при примусовому виконанні рішення суду. В подальшому , на вимогу суду , на підтвердження заявлених позовних вимог позивач надав до суду договір про відступлення прав вимоги від 23 серпня 2019 року разом з додатком № 1 до договору, з якого вбачається, що за кредитним договором № 11-5054-117К від 06.11.2007 року заборгованість за тілом складає 564 972.98 грн. , за % - 792 715,59 грн. та пеня - 18 853 775 .35 грн. При цьому будь-якого розрахунку заборгованості за кредитним договором матеріали справи не містять. Разом з тим, відповідачем -1 до відзиву на позовну заяву, подано докази на підтвердження того, що попередній кредитор ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» реалізував своє право на звернення стягнення на предметі іпотеки та реалізував предмет іпотеки шляхом набуття права власності на нежитлове приміщення , V підвалу літ. А-5, загальною площею 147,7 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується копією свідоцтва виданого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Якіб'юк Ю.А., за № 1134 від 18.04.2017 року. У свідоцтві відсутня сума грошових коштів за які Кредитор набув у власність даний об'єкт нерухомого майна. Новий кредитор безпідставно не надає відомості про суму грошових коштів яка надійшла від реалізації іпотечного майна. Представник відповідача 16.05.2025 року на електронну пошту отримав від Лівобережного ВДВС у м. Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) копію акту. Згідно акту про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 23.02.2017 у ВП № 39886245, майно передається стягувачу в рахунок погашення суми боргу в розмірі 420177.1 грн. згідно з виконавчим документом: Виконавчий лист № 2/808/11/2012 виданий 29.07.2013. При цьому рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки не приймалось. Відтак, можна стверджувати про те, що реалізації предмету іпотеки відбулась в позасудовому порядку через процедуру електронних торгів. На спростування тверджень позивача щодо того , що такий предмет іпотеки міг забезпечувати інший кредит укладений між Банком та ОСОБА_1 , у п. 2 іпотечного договору № 11-5054-117I від 06.11.2007 року зазначено, що зазначене нерухоме майно передається в іпотеку , як забезпечення повернення кредитних ресурсів, виданих за Договором про відкриття кредитної лінії № 11-5054-117К від 06.11.2007 року. Відтак, реалізація іпотечного майна відбулась в межах забезпечення виконання вищевказаного кредитного договору. Іншого кредитного договору не було укладено. Кредитор не звертався до суду про стягнення різниці між сумою боргу та сумою отриманою від реалізації предмету іпотеки. Доказів поновлення строку виконавчої давності (строки пред'явлення виконавчих листів до примусового виконання ) для такого виконавчого листа суду не надано. Отже, зобов'язання відповідачки з погашення залишку кредитної заборгованості фактично є задавненим, внаслідок чого позивач позбавлений права вимагати його примусового виконання та судового способу захисту своїх інтересів. Первісний кредитор дізнався про те, що реалізації іпотечного майна повністю не покриває вимоги 23.02.2017 року , дата акту про передачі майна стягувачу у рахунок погашення боргу. Відтак, до 23.02.2020 року Новий кредитор мав право звернутись до суду з позовом про стягнення заборгованості у вигляді недостатності коштів, виручених від реалізації предмета іпотеки, проте з таким позовом не звернувся. А також до цієї дати не пред'явило виконавчі листи до примусового виконання. Тому вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Гефест» щодо стягнення грошових коштів на підставі ст. 625 ЦК України є безпідставними.
Крім того у письмових поясненнях представником відповідача було заявлено клопотання про зупинення провадження у справі № 335/4634/24 за позовом ТОВ «ФК «ГЕФЕСТ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України, до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 903/602/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Системний зв'язок» до Комунального підприємства «Луцьке підприємство електротранспорту» про стягнення 2 009 399,59 грн.
Дане клопотання судом не вирішується, оскільки справа № 903/602/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Системний зв'язок» до Комунального підприємства «Луцьке підприємство електротранспорту» про стягнення 2 009 399,59 грн. вже розглянута Великою Палатою Верховного Суду України 02.07.2025 року.
10.06.2025 року від представника позивача надійшла заява про надання перерахунку заборгованості з урахуванням реалізації предмета іпотеки. Зазначено, що сума основної заборгованості зменшилася на 420 177,10 грн., отже перерахунок фінансових санкцій наразі повинен здійснюватися на залишкову суму боргу - 1 088 939,82 грн.: 30.03.2019 - 29.03.2020 - 32668,19 грн.(1088939,82*3%); 30.03.2020 - 29.03.2021 - 32668,19 грн.(1088939,82*3%); 30.03.2021 - 23.02.2022 (331 день) - 29625,13 грн. (1088939,82*3%/365*331), що разом складає 94 961,51 грн. Індекс інфляції нараховується за весь період порушення грошового зобов'язання з 30.03.2019 по 23.02.2022, сукупний індекс складає 120,779%, тому інфляційні нарахування = 1088939,82*(120,779 - 100)% = 226 270,81 грн. Таким чином, загальна сума нарахувань, що підлягають стягненню з відповідачів на підставі судового рішення та відповідно до вимог чинного законодавства, становить: 94 961,51 грн (3% річних) + 226 270,81 грн (інфляційні втрати) = 321 232,32 грн..
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з урахуванням заяви про надання перерахунку заборгованості з урахуванням реалізації предмета іпотеки.
Представник відповідача в судовому засіданні просила в задоволенні позову відмовити, оскільки з моменту звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, зобов'язання за договором трансформувалось в натуральне зобов'язання, та вважається припинений.
Вивчивши наявні матеріали справи у їх сукупності, заслухавши пояснення учасників справи, покази свідків, дослідивши письмові докази, висновок експерта, надавши належну юридичну оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами по справі, суд доходить наступного висновку.
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Під подібними правовідносинами у спорі слід розуміти, де подібними є предмет спору, підстава позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Висновки на які Відповідач посилається, намагаючись свідомо ввести суд в оману, не є подібними, оскільки для стягнення основної суми боргу на яку нараховано фінансові санкції, сплив строк позовної давності і його не можна захистити в судаковому порядку. В правовідносинах, що є предметом нашого спору, основна сума боргу, на яку нараховано фінансові санкції, вже захищена в судовому порідку і закріплена рішенням суду, а тому не може вважатись натуральним, а вимога задавненою.
Судом встановлено, що 06.11.2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» було укладено кредитний договір №11-5054-117К, на підставі якого ОСОБА_3 надано кредит у розмірі 600 000,00 грн, під 16,5% річних, строком до 06.11.2022 року. Відповідно до Договору поруки №11-5054-117П від 06.11.2007 року, що є забезпеченням вищезазначеного кредитного договору, фінансовим поручителем за зобов'язаннями ОСОБА_3 виступає ОСОБА_2 .
Відповідно до частини першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною другою статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Згідно із статтею 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19.07.2012 року у справі №2/808/11/2012 задоволено позовні вимоги ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у сумі 1 509 17,92 грн, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн та судовий збір в сумі 3 219,00 грн (а.с. 6-7).
Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Згідно з вимогами статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
З огляду на вищенаведені норми права, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, зокрема, і факту наявності боргу, встановленого рішенням суду.
Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) таке зобов'язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов'язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання (такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункти 37, 38)).
Згідно Договору про відступлення прав вимоги від 23 серпня 2019 року, який був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Гефест» та Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» та додатку до нього, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Гефест» перейшло право вимоги, які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому, зокрема право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів, які виникли за укладеними договорами та/або на інших підставах, зокрема право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 11-5054-117К від 06.11.2007 року на суму 564 872,98 грн. та до ОСОБА_2 за договором поруки № 11-5054-117П від 06.11.2007 року.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21.08.2020 року у справі №20201/11 замінено стягувача - Публічне акціонерне товариство «Банк Фінанси та Кредит» на правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» по цивільний справі №2/808/11/2012 (а.с. 8).
Постановою Запорізького апеляційного суду від 11.11.2020 року вказану ухвалу змінено в частині стягнення судових витрат, в іншій частині залишено без змін (а.с.9-12).
Таким чином, позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» набуло права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 11-5054-117К від 06.11.2007 року та до ОСОБА_2 за договором поруки № 11-5054-117П від 06.11.2007 року.
При цьому, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» у якості Іпокотекодержателя та ОСОБА_1 у якості Іпотекодавця укладено іпотечний договір № 11-5054-117I, який посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гармашовим Г.М. за № 6860 від 06.11.2007 року (а.с.61-64).
Згідно п.1 договору, Іпотекодавець передав в іпотеку Іпотекодержателю наступне нерухоме майно: нежиле приміщення, V підвалу літ. А-5, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 147,7 кв.м., що належить Іпотекодавцю на підстав рішення суду, справа № 2-3030, виданого 10.12.2006 року Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя, та витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно № 16493816, реєстраційний номер № 4636736, номер запису 2005 в книзі 8, виданого Орендним підприємством Запорізького міжміського бюро технічної інвентаризації 01.11.2007 року.
Згідно п.3 договору, узгоджена сторонами вартість Предмету Іпотеки становить 805 034,00 гривень.
Відповідно до п. 7.4.4 Договору, Іпотекодержатель має право , якщо аукціон (публічні торги) по реалізації Предмету іпотеки оголошено таким, що не відбувся, залишити Предмет іпотеки за собою без згоди Іпотекодавця за початковою ціною, що була виставлена на аукціоні (публічних торгах).
ПАТ «Банк «Фінасни та Кредит» набув права власності на предмет іпотеки - нежитлове приміщення , V підвалу літ. А-5, загальною площею 147,7 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується копією свідоцтва виданого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Якіб'юк Ю.А., за № 1134 від 18.04.2017 року (а.с. 65).
Згідно Листа Лівобережного відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі №54514_/7 від 15.05.2025 року, 15.05.2017 року н підставі п.2 ст.37 ЗУ «Про виконавче провадження», винесено постанову у виконавчому провадженні №39886245 про повернення виконавчого документа стягувачу. Матеріали виконавчого провадження №39886245 знищені у 2021 році. В АСВП наявний акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 23.02.2017 року.
Згідно копії Акту про передачу стягувачу у рахунок погашення боргу ВП №39886245 від 23.02.2017 року, в ході проведення виконавчих дій при примусовому виконанні виконавчого листа №2/808/11/2012, виданого 29.07.2013 Жовтневим районним судом м. Запоріжжя, державним виконавцем було звернено стягнення на майно боржника, а саме: нежитлове приміщення V підвалу літ. А-5, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 147,7 кв.м., яке належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі рішення суду справа №2-3030 2006 рік, від 19.12.2006 року Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя, майно передано на реалізацію шляхом проведення електронних торгів (система електронних торгів арештованим майном) на підставі Порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2015 року №2710/5. Згідно повідомлення ДП «СЕТАМ» Міністерства юстиції України від 19.09.2016 року електронні торги по лоту №157321 не відбулись через відсутність допущених учасників торгів, про що системою сформовано протокол №198039 від 17.09.2016 року. На підставі викладеного, керуючись статтею 62 ЗУ «Про виконавче провадження» та п. 4.5.10, 4.5.11 Інструкції з організації примусового виконання рішень державним виконавцем складено акт уцінки майна від 27.09.2016 року, яким уцінено майно боржника на 20% та встановлено вартість майна на других електронних торгах 480 202,40 грн без ПДВ. Згідно повідомлення ДП «СЕТАМ» Міністерства юстиції України від 24.10.2016 року електронні торги по лоту №174391 не відбулись через відсутність допущених учасників торгів, про що системою сформовано протокол №206298 від 21.10.2016 року. Державним виконавцем складено акт уцінки майна від 24.11.2016 року, яким уцінено майно боржника на 30% та встановлено вартість майна на електронних торгах 420 177,10 грн без ПДВ. Згідно повідомлення ДП «СЕТАМ» Міністерства юстиції України від 22.12.2016 року електронні торги по лоту №185099 не відбулись через відсутність допущених учасників торгів, про що системою сформовано протокол №221853 від 21.12.2016 року. На підставі вищевкладеного, згідно ст. 62 ЗУ «Про виконавче провадження» №606-ХІV (ст. 61 ЗУ «Про виконавче провадження» №1404-VІІ редакція від 05.10.2016р.), державним виконавцем запропоновано ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» вирішити питання щодо залишення за собою нереалізованого майна. Стягувачем ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» подано заяву від 30.01.2017 року №б/н про залишення за собою нереалізованого майна, а саме: нежитлове приміщення V підвалу літ. А-5, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 147,7 кв.м., яке належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі рішення суду справа №2-3030 2006 рік, від 19.12.2006 року Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя. Майно передано стягувачу в рахунок погашення боргу в сумі 420 177,1 грн.
З урахуванням викладеного сума основного зобов'язання, на яке набув права вимоги позивач, складає 1 088 939,82 грн.
Відомостей про виконання рішення суду в повному обсязі суду не надано.
При цьому, суд враховує, що обов'язок довести факт погашення боржником заборгованості, покладено саме на боржника, а не на кредитора, що узгоджується з висновками Верховного Суду зробленими у постанові від 08.06.2022 в справі № 913/618/21, згідно яких Верховний Суд звернув увагу на те, що «у справі про стягнення заборгованості, доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) зазначено, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання; наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, або надання йому переоцінки суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності; суд, за загальним правилом, не повинен брати до уваги посилання сторони у справі в обґрунтування своєї позиції на фактичні обставини, виникнення яких стало наслідком невиконання такою стороною судового рішення, що набуло законної сили (постанова Верховного Суду від 29.11.2019 № 805/5043/15-а).
Щодо покликань представника відповідача у судових дебатах щодо задавненої вимоги та натурального зобов'язання суд також вважає вказані покликання безпідставними, з огляду на таке.
Відповідач посилається на те, що грошове зобов'язання на яке нараховано фінансову санкцію є натуральним, а вимога задавненою. Як сам представник відповідача зазначав, натуральне зобов'язання є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому порядку.
Однак, відповідно до висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 28.09.2021 в справі № 759/4755/19 встановлено, що «у справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати зобов'язання ОСОБА_1 за кредитним договором № 1210-Ф від 2 червня 2008 року натуральним зобов'язанням, оскільки заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 10 грудня 2013 року у справі № 759/15639/13-ц стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором № 1210-Ф від 2 червня 2008 року у розмірі 5 086 710,38 грн, тобто вимога ПАТ «Дельта Банк» про стягнення заборгованості за кредитом вже захищена у судовому (примусовому) порядку»,
При цьому, суд враховує, що в постанові від 24.04.2023 в справі № 947/68/22 Верховний Суд зазначив, що «змінюючи рішення суду першої інстанції в частині обґрунтування підстав відмови у задоволені позову, апеляційний суд вказав, що позов про стягнення 3 % річних, які нараховані на задавнену вимогу, допускається тільки разом з пред'явленням позову про стягнення задавненої вимоги, який банк не пред'явив. Колегія не погоджується з такими висновками, виходячи з наступного… Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову».
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19), згідно якого «виходячи з того, що заочним рішенням Київського райсуду м. Одеси від 20 червня 2017 року у справі № 520/4110/16-ц, яке набрало законної сили, в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором від 13 березня 2008 року у розмірі 13 783 978, 57 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки і це рішення суду не виконано, колегія суддів вважає, що наявні підстави для стягнення передбачених частиною другою статті 625 ЦК України 3 % процентів річних».
В постанові від 08.11.2019 №127/15672/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила: «таким чином, помилковим є висновок колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду про те, що перебіг позовної давності щодо вимог про стягнення коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, спливає через три роки після дати набрання законної сили судовим рішенням про стягнення кредитної заборгованості. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову».
В постанові від 13.02.2019 № 924/312/18 Верховний Суд вказує: «Як встановлено судами попередніх інстанцій заборгованість за договором, не була погашена відповідачем і після прийняття рішення господарського суду Хмельницької області від 05.03.2013 у справі № 19/5025/1429/12. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову. Така ж позиція викладена в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17».
Таким чином, грошова вимога на яку ТОВ «ФК Гефест» нараховано 3% річних та інфляцію не є задавненою чи такою, що перейшла в натуральну форму, оскільки захищена рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя у справі № 2/808/11/2012 від 19.07.2012 року.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Згідно із ч.1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, ст. 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч.2 ст.625 ЦК України сум.
Згідно з п.12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Дане положення до Цивільного кодексу України внесено 30.03.2020 Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 № 540-IX.
Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, яка зупинена вищевказаним положенням Цивільного кодексу України.
Період карантину, з 12.03.2020 до 30.06.2023, визначений Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 №211 зі змінами. Таким чином строку позовної давності зупинився починаючи з 30.03.2020 і станом на дату позовної заяви залишається зупиненим.
Верховний Суд постановою від 10.07.2024 у справі № 206/3045/23, зробив висновки, що «Відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (Covid-19), строки визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (Розділ доповнено пунктом 12 згідно із Законом № 540-ІХ від 30 березня 2020 року). 49. Тлумачення зазначених норм свідчить про те, що запровадження на всій території карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 257 ЦК України. При цьому вирішувати питання поважності пропуску такого строку не потрібно. 50. Схожа правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 947/8885/21».
Продовження строків позовної давності, паралельно з карантином, зупинено також у зв'язку з введенням воєнного стану, шляхом внесення змін до п.19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, згідно з яким «19. У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Верховний Суд постановою від 17.04.2024 у справі № 903/877/20 зробив висновки, згідно яких «Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон), відповідно до якого розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID 19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
Строк дії карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України та був відмінений з 24:00 год. 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Разом з тим, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05:30 год. 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
До зазначеного Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 вносились зміни Указами Президента України від 14.03.2022 №133/2022, від 18.04.2022 №259/2022, від 17.05.2022 №341/2022, від 12.08.2022 №573/2022, від 07.11.2022 №757/2022, від 06.02.2023 №58/2023, від 01.05.2023 №254/2023, якими, з урахуванням затвердженого Законом України від 27.07.2023 №3275-IX Указу Президента України від 26.07.2023 №451/2023, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05:30 год. строком на 90 діб.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15.03.2022 №2120-IX, який набрав чинності 17.03.2022, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 19 такого змісту: "У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану".
Таким чином, нарахування фінансових санкцій 3% річних (згідно зі ст. 625 ЦК України), до початку введення карантину здійснювалось в межах строку позовної давності 3 роки тобто з 30.03.2019, але з продовженням строку позовної давності через введення карантину та воєнного стану, нарахування тривало до 23.02.2022 до введення воєнного стану, що відповідає вимогам закону.
Розрахунок 3% річних (ст. 625 ЦК) за порушення зобов'язання з повернення кредиту, що зафіксовано в рішенні суду з урахуванням реалізації предмета іпотеки в розмірі 1 088 939,82 грн. розраховані за період: 30.03.2019р. - 29.03.2020р. - 32 668,19 гривень (1 088 939,82 * 3% річних); 30.03.2020р. - 29.03.2021р. - 32 668,19 гривень (1 088 939,82 * 3% річних); 30.03.2021р. - 23.02.2022р. (331 день) - 29 625,13 гривень (1 088 939,82 * 3% річних /365*331), що разом складає 94 961,51 гривень.
Індекс інфляції нараховувався за весь період порушення грошового зобов'язання з 30.03.2019 по 23.02.2022. Розрахунок індексу інфляції (ст.625 ЦК України) за порушення зобов'язання з повернення кредиту в сумі 1 088 939,82 грн. за період з 30.03.2019 - 23.02.2022 здійснюється за формулою [Інфляційні нарахування] = [Сума боргу] x [Сукупний індекс інфляції] / 100% - [Сума боргу), де: [Сума боргу] - сума простроченого боргу, [Сукупний індекс інфляції] - добуток щомісячних індексів за відповідний період. Сукупний індекс інфляції за період з 30.03.2019 - 23.02.2022 складає 120,779%, який враховано наступним чином, 101,00% ? 100.70% ? 99.50% ? 99.40% ? 99,70% *100,70% ? 100,70% х 100,10% * 99,80% * 100.20% х 99.70% ? 100,80% х 100,80% ? 100,30% * 100,20% х 99.40% х 99,80% х 100.50% х 101,00% ? 101,30% * 100,90% ? 101.30% х 101,00% * 101,70% ? 100,70% ? 101,30% ? 100.20% х 100,10% х 99,80% х 101,20% ? 100.90% х 100,80% * 100,60% ? 101,30% ? 101,60%, а інфляційне нарахування на заборгованість в сумі 1 088 939,82 гривень за період з 30.03.2017 - 23.02.2022, складає 226 270,81 гривень (1 088 939,82 *120,779%100% - 1 088 939,82 =226 270,81 ).
Таким чином 3% річних та інфляційні втрати за невиконання грошового зобов'язання, що підлягають стягненню, складають 321 232,32 (триста двадцять одна тисяча двісті тридцять дві гривні 32 коп.).
При цьому, суд зауважує, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді 3% річних та інфляційних втрат не є санкцією передбаченою умовами договору за неналежне виконання умов договору та не входять до складу основного зобов'язання, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги ТОВ «ФК «Гефест» обґрунтованими, такими, що підлягають до задоволення частково, з урахуванням заяви про надання перерахунку з урахуванням реалізації предмета іпотеки, в розмірі 321 232,32 грн.
Оскільки позов підлягає до задоволення частково, відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача необхідно стягнути понесені ним судові витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам в розмірі 2 409,24 грн. з кожного. (4 818,48 грн. / 2 = 2409,24 грн.).
Керуючись ст. 3, 4, 10 - 13, 81, 89, 141, 258, 259, 263 - 265, 268, 272, 273, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» суму в розмірі 321 232,32 грн., а саме: 3% річних та інфляційні втрати за невиконання грошового зобов'язання за рішенням Жовтневого районного суду міста Запоріжжя у справі № 2/808/11/2012 від 19.07.2012.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» судовий збір в сумі 2 409,24 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» судовий збір в сумі 2 409,24 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Гефест», код ЄДРПОУ 42350033, адреса: 01042, м. Київ, вул. Брановицького Ігоря, 3.
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Повний текст рішення складено 11.11.2025.
Суддя: Коломаренко К. А.