Справа № 338/1305/25
13 листопада 2025 року Богородчанський районний суд Івано-Франківської області
в складі : головуючого - судді ОСОБА_1 ,
з участю : секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Богородчани кримінальне провадження № 12025091120000107 про обвинувачення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Яблунька Богородчанського району Івано-Франківської області, жителя АДРЕСА_1 , не працюючого, з повною загальною середньою освітою, одруженого, раніше не судимого, громадянина України, за ч.2 ст.350 КК України,
ОСОБА_5 вчинив умисне заподіяння легких тілесних ушкоджень службовим особам у зв'язку з їх службовою діяльністю.
Кримінальне правопорушення вчинено за таких обставин.
Близько 18 години 01 серпня 2025 року працівники ІНФОРМАЦІЯ_2 - офіцер відділу мобілізаційної роботи ОСОБА_6 , діловод мобілізаційного відділення ОСОБА_7 , офіцер групи розгляду та супроводження адміністративних правопорушень ОСОБА_8 , а також офіцер відділення рекрутингу та комплектування ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 , будучи військовослужбовцями, уповноваженими вручати повістки з метою виконання мобілізаційних завдань та призову на військову службу по мобілізації на особливий період, спільно з інспекторами відділу реагування патрульної поліції відділення поліції № 2 (с-ще Богородчани) Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківської області ОСОБА_10 та ОСОБА_11 на службовому автомобілі поліції здійснили виїзд в селище Солотвин для проведення оповіщення та вручення повісток.
Близько 18 години 20 хвилин, перебуваючи в АДРЕСА_2 , військовослужбовцями та поліцейськими для перевірки військово-облікових документів були зупинені ОСОБА_12 та ОСОБА_13 .
Під час проведення перевірки військово-облікових даних у вказаних осіб, до працівників поліції та військовослужбовців РТЦК та СП підійшов їх батько ОСОБА_5 , який розпочав із ними словесний конфлікт з метою перешкоджання виконання ними службових обов'язків щодо перевірки облікових даних, вручення повісток його синам.
В ході словесного конфлікту ОСОБА_5 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, достовірно знаючи, що біля нього знаходяться військовослужбовці РТЦК та СП, усвідомлюючи, що останні виконують свої службові обов'язки, нехтуючи законною вимогою службової особи, під час виконання службових обов'язків, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, маючи намір перешкодити працівникам РТЦК та СП виконанню службових обов'язків щодо вручення повісток його двом синам, наблизившись до військовослужбовця ОСОБА_6 , наніс йому один удар рукою в ділянку нижньої щелепи з права, який внаслідок удару впав на асфальтне покриття.
Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_5 , наблизившись до військовослужбовця ОСОБА_8 , наніс йому один удар рукою в ділянку голови, а військовослужбовця ОСОБА_7 схопив рукою за ліве плече та сильно стиснув, після чого спільно з синами залишив місце події.
В результаті злочинних дій ОСОБА_5 вказані військовослужбовці отримали тілесні ушкодження, а саме: ОСОБА_6 у вигляді садна в ділянці лівого ліктьового суглоба, синця в ділянці лівої гомілки, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, ОСОБА_8 - у вигляді садна в ділянці шиї, що відноситься до легких тілесних ушкоджень, а ОСОБА_7 у вигляді садна в ділянці обох нижніх кінцівок, синців в ділянці лівого плечового суглоба та в лівій підключичній ділянці, які відносяться до легких тілесних ушкоджень.
В судовому засіданніОСОБА_5 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав повністю, підтвердив викладені в обвинуваченні обставини та дав показання про те, що близько 18 години 01 серпня 2025 року перебував за місцем свого проживання й на подвір'ї біля будинку займався господарськими справами. В цей час він почув на вулиці крики, вийшов подивитися, й на дорозі побачив, що працівники ТЦК та СП у військовій формі намагаються забрати з собою його синів ОСОБА_14 та ОСОБА_15 . Розгнівавшись такими діями працівників ТЦК та СП, він підійшов та почергово наніс кілька ударів військовим в обличчя та по тілу. Далі він забрав синів та пішов додому. Через деякий час до нього приїхали працівники поліції, які його затримали. Після вчиненого він повністю відшкодував матеріальні та моральні збитки потерпілим, попросив у них пробачення, сприяв слідству під час досудового розслідування. Не заперечив обставину, що обтяжує покарання, вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння, оскільки того дня він вживав домашнє вино.
Щиро розкаюється у тому, що сталося, просить суворо його не карати. Не оспорює кваліфікацію інкримінованого йому діяння, погоджується з тим, щоб не досліджувати докази стосовно фактичних обставин справи, які він не заперечує.
Відповідно до вимог ст.349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому встановлено добровільність та істинність позиції обвинуваченого, а також роз'яснено, що в такому випадку він буде позбавлений можливості оспорювати фактичні обставини справи, які не досліджуються судом, в апеляційному порядку.
За таких обставин суд вважає вину обвинуваченого доведеною, а його дії кваліфікує за ч.2 ст.350 КК України якумисне заподіяннялегких тілесних ушкоджень службовим особам у зв'язку з їх службовою діяльністю.
При призначенні покарання обвинуваченому суд відповідно до вимог ст.65 КК України враховує тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, а також обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Обставинами, що пом'якшують покарання суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення,добровільне відшкодування заподіяної шкоди.
Обставиною, що обтяжує покарання є вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння.
Суд враховує, що вчиненеОСОБА_5 діяння відноситься до нетяжких злочинів, бере до уваги позитивну характеристику обвинуваченого, а також те, що на обліку у лікарів нарколога та психіатра він не перебуває.
Суд приймає до уваги позицію потерпілих, які не мають до обвинуваченого жодних претензій та просять його суворо не карати.
Суд також враховує досудову доповідь органу пробації про те, що виправлення обвинуваченого можливе без позбавлення або обмеження волі, оскільки ймовірність вчинення повторного правопорушення є середня.
За наведених обставин, суд вважає, що обвинуваченому слід призначити покарання у межах санкції ч.2 ст.350 КК України у виді обмеження волі.
Разом з тим, відповідно до вимог ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу.
Водночас загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України.
Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання як такого, що включає не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. При цьому, з огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.
Беручи до уваги дані про особу обвинуваченого, зваживши на обставини, які пом'якшують покарання обвинуваченому, відсутність тяжких наслідків, пов'язаних із вчиненням кримінального правопорушення, а також на другорядну роль кари як мети покарання, суд вважає, що застосувавши ст.75 КК України, ОСОБА_5 слід звільнити від відбування призначеного покарання з випробуванням з покладанням на нього обов'язків відповідно до ст.76 КК України. При цьому суд звертає увагу, що застосування ст.75 КК України входить до дискреційних повноважень суду, на чому наголошено Верховним Судом в ухвалі від 01.02.2018 року.
Призначення саме такого покарання, на думку суду, буде необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Враховуючи те, що обвинувачений не порушував умови застосованого щодо нього запобіжного заходу і сторони кримінального провадження у ході судового розгляду не подавали клопотання про зміну, скасування чи обрання іншого запобіжного заходу, суд вважає, що обраний обвинуваченому запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із забороноюзалишати будинок на АДРЕСА_1 щоденно в період з 22 год 00 хв до 06 год 00 хв з покладенням на обвинуваченого визначених обов'язків, слід залишити до набрання вироком законної сили.
Цивільний позов не заявлений.
Керуючись ст.ст.370, 374 КПК України, суд
ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.350 КК України, та призначити покарання у виді 3 (трьох) років обмеження волі.
На підставі ст.75 КК України від відбування покаранняОСОБА_5 звільнити з випробуванням, з іспитовим строком 2 (два) роки.
Відповідно до ст.76 КК України зобов'язатиОСОБА_5 періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Запобіжний захід обвинуваченому у вигляді домашнього арешту до набрання вироком законної сили залишити без зміни, заборонивши ОСОБА_5 щоденно в період з 22 год 00 хв до 06 год 00 хв залишати будинок на АДРЕСА_1 з покладенням обов'язків прибувати за кожною вимогою до суду, повідомляти суд про зміну свого місця проживання, не відлучатися за межі Івано-Франківської області без дозволу суду.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок може бути оскаржений до Івано-Франківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Головуючий ОСОБА_1