ЄУН 193/1379/25
Провадження 2/193/589/25
іменем України
(заочне)
14 листопада 2025 року сел.Софіївка
Софіївський районний суд Дніпропетровської області
у складі: головуючого судді Кащука Д.А.,
за участю секретаря судового засідання Губи О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в сел. Софіївка Криворізького району Дніпропетровської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Представник АТ «Таскомбанк» звернулась до суду з вищевказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 09.02.2022 між АТ «Таскомбанк» і ОСОБА_1 було укладено заяву-договір №2911787-207 про надання споживчого кредиту готівкою на власні потреби, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредиту розмірі 32070,00 грн. шляхом перерахування на поточний рахунок відповідача на строк 24 місяці з цільовим призначенням: на рефінансування заборгованості в іншій фінансовій установі та розміром процентної ставки за користування кредитом 0,01% річних і комісією за обслуговування кредитної заборгованості 6,9% щомісячно.Через неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору станом на 12.05.2025 року його загальна заборгованість перед позивачем складає 69692,32 грн., з яких заборгованість: по тілу кредиту (в т. ч. прострочена) 32070 грн.; за процентами (в т. ч. прострочена) 4,21 грн.; за комісією (в т. ч. простроченою) 37618,11 грн. На підставі викладеного, представник позивача просила суд стягнути з відповідача на користь АТ «Таскомбанк» кредитну заборгованість за заявою-договором №2911787-207 про надання кредиту від 09.02.2022 у загальному розмірі 69692,32 грн., а також понесені судові витрати.
Ухвалою суду від 18 вересня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Представник позивача у судове засідання не з'явилася, направила заяву згідно якої просила проводити розгляд справи без участі представника АТ «Таскомбанк», проти винесення заочного рішення не заперечувала.
Відповідач в судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином, причини неявки до суду не повідомив.
Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об'єктивно та всебічно з'ясувавши обставини справи, приходить до такого висновку.
Судом встановлено, що 09.02.2022 між АТ «Таскомбанк» і ОСОБА_1 укладено заяву-договір №2911787-207 про надання кредиту на власні потреби в рамках кредитного продукту «Зручна готівка Максимум» на умовах договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб на наступних умовах: загальна сума кредиту 32070 грн., строк кредиту - 24 місяці, проценти за користування кредитом: 0,01 % річних, комісія за обслуговування кредиту - 6,9 % щомісячно. (а. с. 22).
Відповідно до п.1.11 вказаного кредитного договору, банк зобов'язаний надати кредит, шляхом виплати кредитних коштів в сумі, визначеній в п. 1.1. даного розділу, з оформленням такої виплати відповідно до законодавства України: на власні потреби в сумі 32070,00 грн., шляхом перерахування на його проточний рахунок в АТ «Таскомбанк».
Відповідно до п. 1.6. Кредитного договору, платежі по погашенню кредитної заборгованості здійснюються з застосуванням ануітетної схеми погашення (однакові суми платежів вкожному розрахунковому періоді протягом усього строку кредитування, окрім останнього (до суми платежу входить сума кредиту, проценти та комісія за обслуговування кредиту).
Платежі з повернення заборгованості за кредитом та сплати процентів та комісій за користування ним, оплата вартості усіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань позичальника здійснюються у сумах та в терміни, що передбачені графіком платежів, обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки за Кредитом, з урахуванням вартості всіх послуг, що передбачені в Додатку №1 до цієї заяви-договору (3.1.4 Кредитного договору).
Для виконання зобов'язань Позичальника за цією Заявою-договором Банк відкриває рахунок для зарахування коштів, спрямованих на погашення будь-якої заборгованості за цією Заявою-договором, №573395002909401173963000001 в АТ «ТАСКОМБАНК» (п.5.1 Кредитного договору).
В матеріалах справи також наявний паспорт споживчого кредиту за продуктом «Зручна Готівка Максимум» від 09.02.2022 року, який містить підпис відповідача (а. с. 33).
Кредитні кошти відповідачу було надано у спосіб, зазначений у кредитному договорі, що підтверджується відповідною випискою по особовому рахунку відповідача ОСОБА_1 .
З наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором №2911787-207 від 09.02.2022 судом встановлено, що станом на 12.05.2025 року заборгованість ОСОБА_1 перед AT «Таскомбанк» становить 69692,32 грн., з яких заборгованість: по тілу кредиту (в т. ч. прострочена) 32070 грн.; за процентами (в т. ч. прострочена) 4,21 грн.; за комісією (в т. ч. простроченою) 37618,11 грн.
Також у матеріалах справи наявне повідомлення-вимога відповідачу за його зареєстрованим місцем проживання, в якій банк доводить до відома відповідача, що станом на 23.05.2025 року існує заборгованість за кредитним договором №2911787-207 від 09.02.2022 року з вимогою виконати вказане зобов'язання і погасити заборгованість (а. с. 37).
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та у встановлені договором строки. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна умов договору не допускається.
Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання його сторонами.
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договору про надання кредиту розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Так, судом встановлено, що у зазначеному кредитному договорі сторони погодили їх істотні умови, зокрема суму кредиту, розмір відсотків за користування кредитними коштами та розмір відсотків у випадку прострочення виконання зобов'язання.
Згідно із положеннями ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України, закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Матеріали справи не містять доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору. Наданий позивачем кредитний договір раніше не оспорювався відповідачем та не визнавався судом недійсним і відповідних доказів матеріали справи не містять.
Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання.
У статті 599 ЦК України зазначено, що зобов'язання припиняється його належним виконанням.
Відповідно до п. 5 Положення про організацію оперативної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 18 червня 2003 року № 254, п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Отже, існування заборгованості у відповідача за кредитним договором №2911787-207 від 09.02.2022 за тілом кредиту 32070,00 грн., а також за процентами 4,21 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме випискою за особовими рахунками кредитного договору та розрахунку заборгованості (а. с. 58-69).
Таким чином, виписка, яка міститься в матеріалах справи є належним доказом заборгованості відповідача за кредитом, що відповідає пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 04 липня 2018 року № 75, та узгоджується з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18-ц (провадження № 61-9618св19).
У постанові КЦС ВС від 15 січня 2025 року в справі №753/16762/15-ц викладено правовий висновок про те, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
Як роз'яснено у п. 29 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 року № 5, при вирішенні спорів про дострокове повернення кредиту, суд має враховувати положення статей 1050, 1054 ЦК України і виходити з того, що якщо договором встановлено обов'язок позичальника повернути кредит частинами (із розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів, належних йому від суми кредиту.
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до положень ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Крім того, принцип змагальності сторін визначений законом і він передбачає, що кожна сторона повинна довести перед судом обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У кожної із сторін не має процесуальних переваг в доведенні своїх вимог і заперечень.
Відповідач, всупереч положенням ст. 81 ЦПК України, не надав суду жодних доказів чи власного розрахунку заборгованості, які б спростовували факт існування вказаної заборгованості чи її розмір у цій частині, тому суд приймає до уваги наданий позивачем розрахунок заборгованості в частині основної заборгованості та процентів, і вважає його достовірним, оскільки доказів виконання відповідачем боргових зобов'язань перед позивачем суду не надано, а також не спростовано у встановленому законом порядку вищезазначений розрахунок.
Щодо стягнення заборгованості за комісією суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Згідно із ч. 2 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у виді процентів; комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на супровідні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов'язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).
Частиною 1 статті 11 ЗУ «Про споживче кредитування» передбачено, що після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Отже, ЗУ «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Верховний Суд у постанові від 06 листопада 2023 року у справі №204/224/21 зазначив, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позичальнику та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 зазначено, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону N 2121-III), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим законом, є нікчемним.
Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості за кредитом не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості за кредитом, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав і обов'язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Оскільки сплата позичальником винагороди за надання фінансового інструменту та винагороди за проведення додаткового моніторингу є платою за послуги, що супроводжують кредит у цьому випадку, тому пункти договору, які передбачають сплату такої винагороди є нікчемними, у зв'язку з чим підстави для нарахування банком комісії на підставі нікчемних умов договору є безпідставними і вказані кошти не підлягають сплаті позичальником.
Зазначені висновки викладені Верховним Судом у постанові від 07 червня 2023 року у справі № 686/14530/15.
Суд звертає увагу, що зі змісту заяви-договору №2911787-207 від 09.02.2022 року вбачається, що банком було встановлено комісію за обслуговування кредиту в розмірі 6,9% щомісячно.
Тобто, банком фактично встановлено плату позичальника за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо передбачена ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про споживче кредитування», і вказану плату встановлено без уточнення систематичності запиту такої інформації споживачем.
Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Враховуючи те, що позивачем встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата у справі №496/3134/19 дійшла висновку про те, що положення пунктів кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Отже, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, та враховуючи те, що судом встановлено факти укладення між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 вищевказаного кредитного договору, отримання відповідачем коштів за його умовами, а також беручи до уваги факт непогашення відповідачем заборгованості за вказаним у справі договором у повному обсязі та відсутність підстав для стягнення комісії за обслуговування кредиту, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 1114,86 грн. (32074,21 грн. х 2 422,40 грн. / 69692,32 грн.), що пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 207, 525, 526, 530, 599, 610, 611, 633, 634, 638, 1048 - 1050, 1054 ЦК України, ст. 2, 4, 12, 76-81, 89, 133, 141, 206, 223, 247, 259, 263-265, 273, 280, 354, 355 ЦПК України, суд
Позовні вимоги Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» кредитну заборгованість за Заявою-договором №2911787-207 про надання споживчого кредиту від 09.02.2022 року станом на 23.08.2025 року у розмірі 32074 (тридцять дві тисячі сімдесят чотири) гривні 21 коп., яка складається із заборгованості по тілу кредиту (в т.ч. прострочена) - 32070 грн, заборгованості за відсотками (в т.ч. прострочена) - 4,21 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1114 (одна тисяча сто чотирнадцять) гривень 86 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача поданою протягом тридцяти днів з дня його оголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.
На заочне рішення суду може бути подана апеляційна скарга позивачем безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду у тридцятиденний строк з дня проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Дані позивача: Акціонерне товариство «ТАСКОМБАНК», ЄДРПОУ 09806443, адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд.30, 01032.
Дані відповідача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено 14.11.2025.
Суддя Д.А.Кащук