07.10.2025 Справа №607/2834/25 Провадження №2/607/1945/2025
місто Тернопіль
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого - судді - Якімця Т.І.,
за участю секретаря судового засідання - Трембач С.О.,
за участі:
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Коваля Є.Б.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики (розписок) та
І. Описова частина
1. Стислий зміст позовної заяви
10 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики (розписок) від 10 серпня 2020 року, від 10 вересня 2020 року, від 19 вересня 2024 року, у розмірі 706 896,55 грн, з яких: 186 744,55 грн - сума неповернутої позики;
520 152 грн - проценти, а також щодо покладення на відповідача судових витрат (а.с. 1 - 5).
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що 10 серпня 2020 року позивач надав відповідачу грошові кошти під розписку у розмірі 110 600 грн, що становить гривневий еквівалент суми 4 000 доларів США. З моменту надання коштів по сьогоднішній день з боку відповідача несвоєчасно та не в повній мірі повернуто позику (тіло позики, проценти).
10 вересня 2020 року ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 кошти в позику під розписку у сумі 68 000 грн, з умовою повернення вказаної суми до 30 вересня 2020 року. Однак, з боку відповідача не було вчинено жодного платежу, спрямованого на погашення існуючої заборгованості.
Крім того, 19 вересня 2024 року позивач надав відповідачу грошові кошти під розписку у розмірі 50 000 грн, з умовою повернення цієї суми до 10 жовтня 2024 року. ОСОБА_1 зазначає, що з моменту надання коштів по сьогоднішній день з боку відповідача не було вчинено жодного платежу, спрямованого на погашення існуючої заборгованості.
Автор позовної заяви наголошує, що позичальник взагалі не виконував взятих на себе договірних зобов'язань, а навпаки ухиляється від виконання обов'язків, покладених на нього розписками, не реагує на його звернення щодо погашення існуючого боргу, жодної дії, спрямованої на належне погашення існуючого боргу з боку відповідача не здійснено.
Отже, сума тіла боргу за борговими розписками становить: 1) за розпискою від 10 серпня 2020 року станом на 04 лютого 2025 року згідно офіційного обмінного курсу Національного банку України (далі - НБУ) у 4 000 доларів США, що становить 167 160 грн; позичальник з порушенням граничного терміну повернення суми тіла позики по цій розписці здійснював часткове повернення позики та процентів і станом на червень 2023 року сума основного боргу становила 1 645 доларів США, після цього й по цей день жодного платежу не було здійснено боржником, відтак сума основного боргу за вказаною розпискою становить 1 645 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 68 744,55 грн; 2) за розпискою від 10 вересня 2020 року сума боргу становить 68 000 грн; 3) за розпискою від 19 вересня 2024 року борг складає 50 000 грн Таким чином, загальна сума тіла боргу складає 186 744,55 грн.
Щодо розрахунку процентів за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань позивач вказує, що згідно умов розписки від 10 серпня та 10 вересня 2020 року, проценти за неправомірне користування чужими коштами становлять 100 % і 120 % річних відповідно. Тобто, згідно домовленості з відповідачем, розмір процентів за прострочення виконання грошового зобов'язань становить 100 % річних згідно розписки від 10 серпня 2020 року та 120 % річних згідно розписки від 10 вересня 2020 року. Крім того, умовами розписки від 10 серпня 2020 року передбачено, що у випадку неповернення основної суми позики в розмірі 4000,00 доларів США до 31 грудня 2020 року ОСОБА_2 зобов'язується сплатити проценти за неправомірне користування чужими коштами у розмірі 100% річних від простроченої суми. Загальний час прострочення виконання основного грошового зобов'язання за розпискою від 10 серпня 2020 року становить 4 роки 1 місяць 4 дні по 05 лютого 2025 року включно. Враховуючи принцип диспозитивності, згідно якого учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, позивач заявив період нарахування 120 днів в період січня по квітень 2020 року, де сума основного боргу була 4 000 доларів США, а також 585 днів за період починаючи із 01 липня 2023 року по 04 лютого 2025 року, де сума основного боргу становила 1 645 доларів США. Розрахунок 100% від простроченої суми проводиться згідно розписки від 10 серпня 2020 року за наступною формулою і арифметично складає: [Сума боргу згідно розписки (4000 доларів США)][100%]/100%/365[кількість днів прострочення боргу] = 4000*100%/100%/365*120= 1 315,06 доларів США та залишок суми боргу згідно розписки (1 645 доларів США)][100%] /100%/365[кількість днів прострочення боргу] = 1 645*100%/100%/365*585= 2 636,51 доларів США та разом становить 3 951,57 доларів США (еквівалентно 165 136,11 грн).
Згідно умов розписки від 10 вересня 2020 року передбачено, що у випадку неповернення основної суми позики в розмірі 68 000 грн до 31 вересня 2020 року ОСОБА_2 зобов'язується сплатити проценти за неправомірне користування чужими коштами у розмірі 120 % річних від простроченої суми. Загальний час прострочення виконання основного грошового зобов'язання за розпискою від 10 вересня 2020 року починаючи із 01 жовтня 2020 року по 05 лютого 2025 року становить 4 роки 4 місяці 4 дні та налічує 1 588 днів. Розрахунок 120 % від простроченої суми проводиться згідно розписки від 10 вересня 2020 року за наступною формулою і арифметично складає: [Сума боргу згідно розписки (68000 грн)][120%] /100% /365[кількість днів прострочення боргу] = 68000*120%/100%/365*1588 = 355 015,89 грн. Разом проценти за неправомірне користування чужими коштами становить 165 136,11 грн (еквівалентно 3 951,57 доларів США) та 355 015,89 грн, та разом становлять 520 152 грн.
2. Стислий зміст відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив
Відповідач ОСОБА_2 своїм правом на відзив, що передбачене статтею 178 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), не скористався.
3. Процесуальні дії та хронологія руху справи в суді
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 лютого 2025 року відкрито провадження у цій. Постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження (а.с. 18 - 19).
Протокольною ухвалою суду від 27 травня 2025 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті (а.с. 30).
Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Коваль Є. Б. в судовому засіданні позов підтримали з підстав наведених у позовній заяві, щодо заочного рішення не заперечили.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився з невідомих суду причин, хоча про місце, день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджують рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення № 0610231830955, № 0610250033209, № 4600313418717, № 0610268312342, № 0610272586198, а також оголошенням про виклик особи зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме (а.с. 22, 25, 28, 29, 32, 33, 36, 37, 40).
Виходячи з положень статті 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у тому числі, правом визначити свою участь в судовому засіданні.
Згідно з частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до статті 128 ЦПК України: суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою (частина перша); судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але непізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення завчасно (частина п'ята); у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку (пункт 2 частини сьомої); днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пункти 1 - 4 частини восьмої).
Верховний Суд, аналізуючи приписи пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України, зазначив, що відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання вважається врученням судової повістки цій особі, отже, наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження (постанова від 30 листопада 2022 року, справа №760/25978/13-ц).
Згідно з частиною четвертою статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Тож суд вважає за можливе проведення судового засідання за відсутності учасників справи, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.
Такий висновок суду кореспондує з висновком Верховного Суду, який полягає у тому, що у випадку якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (постанова від 01 жовтня 2020 року, справа № 361/8331/18).
Відтак, суд вважає, що відповідач про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив, а тому, відповідно до статті 280 ЦПК України, справу слід вирішити на підставі наявних доказів та постановити заочне рішення
Заслухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд встановив наступні обставини справи.
ІІ. Мотивувальна частина
1. Фактичні обставини встановлені судом.
10 серпня 2020 року ОСОБА_1 надав у борг ОСОБА_2 110 600 грн, що еквівалентно 4 000 доларів США, з кінцевим терміном повернення 31 грудня 2020 року, зі сплатою відсотків у розмірі 2,5 % на місяць від основної суми боргу. Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) проценти за неправомірне користування чужими коштами становить 100 % річних від простроченої суми, про що свідчить розписка від 10 серпня 2020 року (а.с. 7).
10 вересня 2020 року ОСОБА_1 надав у борг ОСОБА_2 68 000 грн, з кінцевим терміном повернення 30 вересня 2020 року, зі сплатою процентів у розмірі 4 % від суми позики, що становить 2 720 грн за період користування позикою з 10 вересня 2020 року до 30 вересня 2020 року. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України проценти за неправомірне користування чужими коштами становить 120 % річних від простроченої суми, що підтверджується розпискою від 10 вересня 2020 року (а.с. 8).
Крім того, 19 вересня 2024 року ОСОБА_1 надав у борг ОСОБА_2 50 000 грн з кінцевим терміном повернення до 10 жовтня 2024 року (а.с. 9).
Звертаючись до суду з позовом, позивач стверджував, що відповідач отримав вказані кошти, однак не виконує зобов'язань щодо їх повернення, а відтак порушене право позивача підлягає захисту.
2. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
2.1. В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частини перша та друга статті 8 Конституції України).
Конституцією України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55). Частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод
(пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп).
Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави; суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Частиною першою статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 10 ЦПК України закріплено: суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша); суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина друга); суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (частина четверта); забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (частина десята).
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За приписами частин першої - третьої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною четвертою статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
2.2 Особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, регулюються цивільним законодавством (частина перша статті 1 Цивільного кодексу України; далі - ЦК України).
Цивільне законодавство ґрунтується на відповідних засадах, однією з яких є свобода договору (пункт 3 статті 3 ЦК України).
Згідно із статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За частиною другою статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
2.3. За статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша); правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (частина друга).
Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами.
У статті 526 ЦК України вказано, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша).
У зв'язку з цим Конституційний Суд України зазначив: «одним із загальновизнаних принципів міжнародного права є «pacta sunt servanda» (договорів слід додержувати). Цей принцип входить і до системи цивільного права, зокрема він міститься в тих статтях Кодексу, які встановлюють, що зобов'язання має бути виконане належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що їх звичайно виставлено (частина перша статті 526); договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629)»
(абзац четвертий пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 22 червня 2022 року
№ 6-р(II)/2022).
За статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. У зв'язку з цим Верховний Суд виснував, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (постанова Верховного Суду від 23 січня 2019 року, справа № 355/385/17).
2.4. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
За статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (частини перша); на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга).
Стосовно наведених положень цивільного законодавства Верховний Суд України у постановах від 18 вересня 2013 року (справа № 6-63цс13) та від 11 листопада 2015 року (справа № 6-1967цс15) зазначав, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року (справа № 464/3790/16-ц) вказала, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Суд бере до уваги правову позицію Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якої саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (див. п. 86 постанови від 04 грудня 2019 року, справа № 917/1739/17).
Відтак, суд вважає, що надані суду копії розписок від 10 серпня 2020 року, 10 вересня 2020 року та 19 вересня 2024 року, оригінали яких досліджено в судовому засіданні і які підтверджують факт надання позивачем у борг відповідачу грошових коштів (передачу коштів), з урахуванням наведених приписів законодавства слід вважати належним дотриманням письмової форми правочину, що підтверджує домовленість про отримання грошей у позику, умови такої позики, зокрема строки повернення коштів.
Вивчивши зміст розписок та встановивши обставини справи, суд дійшов висновку, що між ОСОБА_1 (як позикодавцем) та ОСОБА_2 (як позичальником) склались відносини, що випливають із договору позики, кошти позикодавцем передані й при цьому позичальником не повернуті, що підтверджують наявні у позикодавця оригінали відповідних розписок.
Таким чином, суд дослідив зміст розписок та з'ясував правову природу укладених договорів, яка є характерна для договорів позики, а тому сумнівів щодо дійсних намірів учасників згаданих правочинів, пов'язаних з наданням коштів у борг з подальшим їх поверненням, у суду немає.
2.5. Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина перша статті 510 ЦК України визначає, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Як було зазначено в силу приписів частини першої статі 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 257 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
За статтею 545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або у повному обсязі (частина перша); якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові; у разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає (частина друга); наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку (частина третя); у разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання; у цьому разі настає прострочення кредитора (частина четверта).
Частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (абзац перший частини першої).
Відтак, позивачем доведено факт надання грошових коштів за розписками від 10 серпня 2020 року, від 10 вересня 2020 року та від 19 вересня 2024 року у розмірі 186 744,55 грн, які підлягають із стягнення з відповідача.
2.6. У частині розв'язання спору щодо вимоги про стягнення процентів за користування коштами, наданих відповідно до розписок від 10 серпня 2020 року та від 10 вересня 2020 року суд виходить з наступного.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною першою статті 1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості.
Так, відповідно до наведеної норми, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У розписці від 10 серпня 2020 року встановлено 100 % річних, а у розписці від 10 вересня 2020 року - 120 %. Відтак, ураховуючи строк прострочення виконання зобов'язання, позивач за розпискою від 10 серпня 2020 року заявив період нарахування 120 днів в період січня по квітень 2020 року, де сума основного боргу була 4 000 доларів США, а також 585 днів за період починаючи із 01 липня 2023 року по 04 лютого 2025 року, де сума основного боргу становила 1 645 доларів США, а за розпискою від 10 вересня 2020 року - із 01 жовтня 2020 року по 05 лютого 2025 року становить 4 роки 4 місяці 4 дні та налічує 1 588 днів.
Пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Воєнний стан в Україні з 24 лютого 2022 року перманентно продовжується відповідними нормативними актами й триває по цей час.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання (див., пункт 8.35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року, справа № 902/417/18).
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі (пункт 8.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року, справа № 902/417/18).
Компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності (див., постанову Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року, справа № 706/68/23).
Верховний Суд також зазначив, що згідно із Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ), що набрав чинності 17 березня 2022 року, «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 18, за змістом якого в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та в тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Закон № 2120-ІХ виключив можливість нарахування сум за статтею 625 ЦК України з 24 лютого 2022 року (постанова Верховного від Суду 25 вересня 2024 року, справа № 206/2984/23).
У розписках від 10 серпня 2020 року та від 10 вересня 2020 року вказано, що проценти за неправомірне користування чужими коштами у 100 % та 120 % річних відповідно, встановлюються на підставі приписів частини другої статті 625 ЦК України. Тож суд вважає, що до цих правовідносин застосовними є приписи пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, відтак вимога у частині стягнення процентів за неправомірне користування чужими коштами у періоди після введення в Україні воєнного стану, тобто з 24 лютого 2022 року не підлягає задоволенню.
За таких обставин проценти за неправомірне користування чужими коштами слід вираховувати відповідно до таких періодів:
1) 120 днів заявлений позивачем період з січня по квітень 2020 року за розпискою від 10 серпня 2020 року із сумою боргу 4 000 доларів США проценти за неправомірне користування чужими коштами 100 %;
2) 512 днів у період з 01 жовтня 2020 року по 24 лютого 2022 року проценти за неправомірне користування чужими коштами 120 %.
Отже, загальна заборгованість за неправомірне користування чужими коштами має складати [сума боргу згідно розписки (4000 доларів США)][100%]/100%/365[кількість днів прострочення боргу] = 4000*100%/100%/365*120= 1 315,06 доларів США та [сума боргу згідно розписки (68 000 грн)][120%]/100%/365[кількість днів прострочення боргу] = 68000*120%/100%/365*512 = 114 463,56 грн], разом проценти за неправомірне користування чужими коштами за розписками від 10 серпня 2020 року та від 10 вересня 2020 року у гривневому еквіваленті становить 54 956,36 грн (1 315,06 доларів США * 41,79 грн ) + 114 463,56 грн = 169 419,92 грн, що з урахуванням основного боргу (68 744,55 грн + 68 000 грн + 50 000 грн) складає 356 164,47 грн.
ІІІ. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви
Враховуючи вищенаведене, суд констатує, що відповідач свої зобов'язання за договорами (розписками) не виконав, наявну заборгованість у добровільному порядку не погасив, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
Враховуючи той факт, що позов задоволений частково, а позивачем сплачено судовий збір у сумі 7 068,98 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією № 0.0.4170374711.1 від 04 лютого 2025 року (а.с.6), обов'язок щодо сплати судового збору на користь ОСОБА_1 у розмірі 3 561,65 грн (7 068,98 грн * 356 164,47 грн / 706 896 грн) слід покласти на ОСОБА_2 .
Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 19, 76 - 78, 141, 223, 247, 258 - 268, 273 - 274, 280 - 289, 352 - 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд
1. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики (розписок) - задовольнити частково.
2. Стягнути із ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (12 серпня 1991 року РНОКПП: НОМЕР_2 ) заборгованість за договорами позик (розписок) від 10 серпня 2020 року, від 10 вересня 2020 року та від 19 вересня 2024 року та процентів за користування коштами у розмірі 356 164 (триста п'ятдесят шість тисяч сто шістдесят чотири) гривні 45 копійок, з яких: 186 744,55 гривні - сума неповернутої позики; 169 419,92 гривні - проценти.
3. Стягнути із ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 3 561 (три тисячі п'ятсот шістдесят одна) гривня 65 копійок.
4. Відповідачу направити копію заочного рішення суду.
5. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
6. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
7. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
8. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
9. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починається відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
10. Позивач має право оскаржити заочне рішення суду в загальному порядку встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.
11. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
12. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду у 30-денний строк з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення виготовлено 07 жовтня 2025 року.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серія НОМЕР_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серія НОМЕР_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 .
Головуючий суддяТ. І. Якімець