Справа № 541/4382/25
Провадження № 1-кс/541/1022/2025
Миргородський міськрайонний суд Полтавської області
вул. Гоголя, 133, м. Миргород, Миргородський район, Полтавська область, Україна, 37600
14 листопада 2025 рокум. Миргород
Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:
слідчого судді - ОСОБА_1 ,
за участі секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миргород клопотання прокурора Миргородської окружної прокуратури Полтавської області ОСОБА_3 про арешт майна по кримінальному провадженню №12025170550001071, -
Прокурор Миргородської окружної прокуратури Полтавської області ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді з клопотанням про арешт майна, що було вилучене під час проведення огляду місця події, а саме: автомобіль марки ВАЗ 2103, д.н.з. з НОМЕР_1 , власником якого відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 є ОСОБА_4 , адреса: АДРЕСА_1 , фактичним володільцем якого є ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 .
Після огляду місця події транспортний засіб вилучено та поміщено на зберігання до майданчика тимчасового тримання транспортних засобів за адресою: Полтавська область, Миргородський район, с. Білики, вул. Центральна, 52.
Під час проведення досудового розслідування виникла необхідність у накладенні арешту на вищевказане майно.
Оскільки у кримінальному провадженні є достатньо даних вважати, що тимчасово вилучене майно є доказом вчинення кримінального правопорушення, і відповідає вимогам ст. 167 КПК України, з метою збереження речових доказів, а також запобігання можливості їх приховування, знищення, пошкодження, псування, втрати, передачі, пересування, відчуження.
В обґрунтування клопотання зазначено, що арешт вказаного майна є необхідним для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні, оскільки дане майно може бути використано як доказ факту та обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а тому арешт даного майна має значення для розкриття кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України.
Прокурор ОСОБА_3 , який ініціював клопотання, не з'явився у судове засідання. Разом з клопотанням надав до суду заяву в якій просив проводити розгляд справи без його участі, ініційоване ним клопотання підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити.
Власник майна ОСОБА_4 та фактичний володілець ОСОБА_5 , щодо яких також вирішується питання про накладення арешту в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Дослідивши матеріали клопотання слідчий суддя дійшов до наступних висновків.
Слідчим суддею встановлено, що в провадженні СВ Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області перебувають матеріали кримінального провадження №12025170550001071 від 30.10.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України.
Встановлено, що 29.10.2025 до чч ВП №3 Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області надійшло повідомлення від працівників СРПП ВП №3 Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області про те, що поблизу с. Довгалівка Миргородського району ними було зупинено транспортний засіб марки ВАЗ 2103, д.н.з. з НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який на підставі рішення суду позбавлений права керування транспортними засобами строком на 5 років.
В рамках проведення огляду місця події від 08.11.2025 по вул. Європейській, 70, сел. Велика Багачка Миргородського району Полтавської області вилучено автомобіль марки ВАЗ 2103, д.н.з. з НОМЕР_1 , яким керував та був зупинений працівниками поліції ОСОБА_6 .
08.11.2025 постановою старшого слідчого СВ Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області капітана поліції ОСОБА_7 визнано речовим доказом по даному кримінальному провадженню: автомобіль марки ВАЗ 2103, д.н.з. з НОМЕР_1 , який поміщено для зберігання на територію спеціального майданчика тимчасового тримання транспортних засобів по вул. Центральна, 52 в с. Білики Миргородського району Полтавської області.
Разом з тим, за вимогами ч. 5 ст. 171 КПК України клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.
Як вбачається з матеріалів справи, майно, на яке прокурор просить накласти арешт, було вилучено 08.11.2025, однак до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на зазначене тимчасово вилучене майно прокурор звернувся не на наступний робочий день - 10.11.2025, а 11.11.2025, тобто поза межами строку, встановленого кримінальним процесуальним законом.
Прокурор вважає, що підставою арешту транспортного засобу є те, що автомобіль використовувався в якості знаряддя вчинення кримінального правопорушення. Метою накладення арешту є збереження речових доказів. Однак, з таким твердженням неможливо погодитися.
Згідно з ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України метою арешту майна є збереження речових доказів. Арештованим може бути майно, яким володіє, користується чи розпоряджається підозрюваний, обвинувачений, засуджений, треті особи, юридична особа, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру за рішенням, ухвалою суду, слідчого судді.
Разом з тим, зі змісту ч. 3 ст. 170 КПК України слідує, що у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу, зазначеним у ст. 98 КПК України, якою визначено, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до ч. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст.ст. 94, 132 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції» від 22 вересня 1994 року та «Кушоглу проти Болгарії» від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 р. у справі «Смирнов проти Росії» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону.
Власником транспортного засобу - загальний легковий седан - В, марки «MERCEDES-BENZ», моделі «250 D», сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_3 , відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 є ОСОБА_8 , житель АДРЕСА_3 .
До клопотання не долучені документи, які б давали підстави для висновку, що ОСОБА_4 є лише титульним (номінальним) власником вказаного автомобіля, тоді як фактичним власником майна, яке перебуває в його постійному користуванні, є ОСОБА_5 .
Прокурором у клопотанні не доведено необхідності застосування найсуворішого обмеження права власності ОСОБА_5 , який не є учасником кримінального провадження, у володінні даним транспортним засобом, а тому, обмеження права власності шляхом накладення арешту не є виправданим.
Крім того, з огляду на об'єктивну сторону ч. 1 ст. 382 КК України, відповідальність за якою настає за невиконання судового рішення, прокурором також не було доведено, що вилучений автомобіль відповідає критеріям речового доказу, які зазначені у ст. 98 КПК України, з огляду на це є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберіг на собі його сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі були об'єктом кримінально протиправних дій, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Сам факт прийняття постанови про визнання вказаного майна речовим доказом не свідчить про його відповідність критеріям, визначеним ст. 98 КПК України до речового доказу у кримінальному провадженні та не є безумовною підставою для арешту цього майна, оскільки в протилежному тлумаченні та застосуванні вищезазначених норм арешт на майно накладався б автоматично без здійснення судового контролю законності обмеження права власності.
Окрім того, стаття кримінального закону, за якою внесено відповідні відомості до ЄРДР, у своїй санкції не передбачає конфіскації чужого майна. Тобто, арештований автомобіль не підлягає спеціальній конфіскації, відповідно до ст. 96-1 КК України, що повинно бути враховано слідчим суддею при вирішенні даного клопотання.
З огляду на викладене слідчий суддя вважає, що прокурором не доведено яким чином транспортний засіб є знаряддям, за допомогою якого було вчинено кримінальне правопорушення, які дії на стадії досудового розслідування мають бути проведені за допомогою транспортного засобу (огляди, експертизи тощо), які конкретні ризики незастосування арешту наявні, не обґрунтована мета та завдання арешту, визначені ст. 170 КПК України.
Керуючись ст.ст. 8, 86, 89, 94, 170, 171-173 КПК України, слідчий суддя, -
Відмовити у задоволенні клопотання прокурора Миргородської окружної прокуратури Полтавської області ОСОБА_3 про арешт майна по кримінальному провадженню №12025170550001071, а саме на автомобіль марки ВАЗ 2103, д.н.з. з НОМЕР_1 , власником якого відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 є ОСОБА_4 , адреса: АДРЕСА_1 , фактичним володільцем якого є ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 , який знаходиться на зберіганні на території спеціального майданчику тимчасового тримання транспортних засобів, що за адресою: вул. Центральна, 52, с. Білики Миргородського району Полтавської області.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Полтавського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддяОСОБА_1