Справа №: 398/1579/25
провадження №: 2/398/1614/25
Іменем України
"14" листопада 2025 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області в складі:
головуючого судді Авраменка О.В.,
з участю секретаря судового засідання Міщенко С.А.,
представника прокуратури - прокурора Поташенка А.В.,
представника третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» - Саліцького О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, в залі судових засідань в м. Олександрія в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Керівника Олександрійської окружної прокуратури Кіровоградської області, в інтересах держави в особі: Кіровоградської обласної військової адміністрації до Олександрійської районної військової адміністрації Кіровоградської області, ОСОБА_1 , третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні земельною ділянкою, шляхом визнання недійсним розпорядження та скасування державної реєстрації земельної ділянки
25.03.2025 року керівник Олександрійської окружної прокуратури Кіровоградської області в інтересах держави в особі Кіровоградської обласної військової адміністрації, звернувся в суд з позовною заявою до Олександрійської районної військової адміністрації Кіровоградської області та ОСОБА_1 , в якій просив:
- визнати недійсним розпорядження Олександрійської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 15.10.2009 року №885-р «Про передачу земельних ділянок у власність для ведення індивідуального садівництва» в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення для садівництва земельної ділянки площею 0,12 га з номером на плані 8а, якій в подальшому присвоєно кадастровий номер 3510390400:02:000:7019 та передачі її у власність ОСОБА_1 ;
- визнати недійсним державний акт серії ЯИ №085209 від 03.11.2009 року на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3510390400:02:000:7019;
- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3510390400:02:000:7019 площею 0,12 га, вчинену в Державному земельному кадастрі 03.11.2009 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що розпорядженням Олександрійської РДА від 15.10.2009 №885-р «Про передачу земельних ділянок у власність для ведення індивідуального садівництва» затверджено проект землеустрою та передано у власність 43 громадянам земельні ділянки для ведення садівництва із земель ОК «Садово-городнє товариство «УЮТ», загальною площею 4,4242 га. У власність відповідача ОСОБА_1 було виділено для ведення садівництва земельну ділянку на території Звенигородської сільської ради (на цей час - Олександрійської міської ТГ) Олександрійського району Кіровоградської області з номером на плані 8а, площею 0,12 га, яка після державної реєстрації одержала кадастровий номер 3510390400:02:000:7019. В подальшому, відповідач ОСОБА_1 отримала державний акт від 03.11.2009 серії ЯИ №085209 на право власності на земельну ділянку, про що також було зазначеного в Поземельній книзі на земельну ділянку. Відповідно до інформації з Державного земельного кадастру вказану земельну ділянку зареєстровано 03.11.2009 року на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 21.10.2009 року, розробленої ПП «Геосвіт-ЛСО» та визначено цільове призначення земельної ділянки - для ведення садівництва, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення. Водночас, за інформацією філії «Чорноліське лісове господарство» ДП «Ліси України» земельна ділянка з кадастровим номером 3510390400:02:000:7019 повністю накладається на землі лісового призначення та згідно з матеріалами справи лісовпорядкування з 1989 року знаходиться в межах лісогосподарського призначення, що перебувають у постійному користуванні філії «Чорноліське лісове господарство» ДП «Ліси України». Погоджень щодо вилучення цих земель з постійного користування філії «Чорноліське лісове господарство» ДП «Ліси України» не надавала. Відповідно до проекту організації і розвитку лісового господарства за 1989 рік, зокрема планшету, надана у власність відповідачу ОСОБА_1 земельна ділянка з кадастровим номером 3510390400:02:000:7019 входила до виділу 15 кварталу 76 Олександрійського лісництва. Відповідно до проекту організації і розвитку лісового господарства Чорноліського держлісгоспу за 2000 рік земельна ділянка лісогосподарського призначення, яка накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 3510390400:02:000:7019, відображена у виділі 15 кварталу 76 Олександрійського лісництва, має загальну площу 1,4 га та згідно з таксаційного опису значиться як інші нелісопридатні землі, відкриті простори з рівноправним розміщенням дерев. Відповідно до проекту організації і розвитку лісового господарства ДП «Онуфріївське лісове господарство» за 2010 рік, земельна ділянка з кадастровим номером 3510390400:02:000:7019 входила до складу земельної ділянки площею 2,2 га у виділі 14 кварталу 76 Олександрійського лісництва (згідно з таксаційного опису: галявина, відкриті простори без дерев). Відповідно до Проекту організації і розвитку лісового господарства ДП «Онуфріївське лісове господарство» за 2020 рік вказана земельна ділянка входила до складу земельної ділянки площею 1,9 га у виділі 15 кварталу 76 Олександрійського лісництва (згідно з таксаційного опису: галявина, відкриті простори без дерев). Віднесення земельної ділянки до категорії земель лісогосподарського призначення підтверджується також планшетом №5 лісовпорядкування 1989 року, планшетом №8 лісовпорядкування 1999 року, планшетом №7 лісовпорядкування 2009 року, планшетом №11 лісовпорядкування 2019 року, які є частиною відповідних матеріалів лісовпорядкування. Згідно з картографічними відомостями кадастрової карти вказані земельні ділянки не заліснені. Згідно з інформацією про накладення вищевказаних земельних ділянок на землі лісогосподарського призначення філії «Чорноліське лісове господарство» (наразі у зв'язку з реорганізацією - Філія «Центральний лісовий офіс») та листа ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» ВО «Укрдержліспроект» від 16.02.2024 року, у якому вказано, що згідно матеріалів лісовпорядкування 2009 та 2019 років вищевказана земельна ділянка має накладення на землі кварталу 76 Олександрійського лісництва ДП «Онуфріївське лісове господарство», зокрема відповідно до наданої схеми розташування площа перетину земельної ділянки з кадастровим номером 3510390400:02:000:7019 становить 0,12 га. Філія «Чорноліське лісове господарство» ДП «Ліси України» своїм листом від 12.12.2023 року №1038/22.15-2023 повідомила прокуратуру, що ДП «Ліси України» в особі філії «Чорноліське лісове господарство» є правонаступником державного підприємства «Чорноліське лісове господарство» (припинене 18.05.2023 року), яке в свою чергу було правонаступником ДП «Онуфріївське лісове господарство» (припинене 30.10.2022 року), тому у своїй діяльності філія використовує матеріали лісовпорядкування ДП «Онуфріївське лісове господарство» (скорочено - ДП «Онуфріївський лісгосп»). Як зазначено в Проекті організації і розвитку лісового господарства Онуфріївського держлісгоспу за 2000 рік (Додаток №4 «Відомості про приймання та передачу земель при створенні держлісгоспу»), землі Олександрійського лісництва були передані до Онуфріївського держлісгоспу на підставі наказу ДЛГО «Кіровоградліс» від 03.12.2001 року, №126. Відповідно до п. 1 зазначеного наказу Онуфріївський держлісгосп створено з 01.01.2002 року на базі лісових ресурсів і майна ряду лісництв, у тому числі Олександрійського. Секретаріатом Кабінету Міністрів України листом від 06.06.2024 року проінформовано про те, що рішень про погодження зміни цільового призначення, припинення права постійного користування, вилучення з користування лісогосподарського підприємства спірної земельної ділянки, яка має накладення на земельну ділянку з кадастровим номером 3510390400:02:000:7019, площею 0,12 га, не приймалось. На час формування та передачі у власність земельної ділянки з кадастровим номером 3510390400:02:000:7019 та на сьогодні державне спеціалізоване лісогосподарське підприємство продовжує користуватися земельною ділянкою для цілей ведення лісового господарства та доглядати за лісовими культурами на ній. Тобто, земельна ділянка з кадастровим номером 3510390400:02:000:7019 вибула з державної власності у приватну власність з порушенням вимог земельного та лісового законодавства України. У зв'язку з наведеним просить визнати недійсним розпорядження РДА в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення для садівництва земельної ділянки, площею 0,12 га, з номером на плані 8а, якій в подальшому присвоєно кадастровий номер 3510390400:02:000:7019, та передачі її у власність відповідачу ОСОБА_1 , визнати недійсним державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку та скасувати державну реєстрацію права власності на зазначену земельну ділянку.
16.04.2025 року через систему «Електронний суд» представник третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» - Саліцький О.В подав письмові пояснення, в яких позовні вимоги підтримав. Зазначив, що підприємство є державним лісогосподарським підприємством, створеним для ведення лісового господарства, є постійним землекористувачем земельних ділянок лісогосподарського призначення державної форми власності, в тому числі має право постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення кварталу 76 Олександрійського лісництва філії «Чорноліське лісове господарство». Відповідно до планшету №5 лісовпорядкування 1989 року земельна ділянка, яка наразі має кадастровий номер 3510390400:02:000:7019, входила до виділу 15 кварталу 76 Олександрійського лісництва. Згідно з Проектом організації та розвитку лісового господарства Чорноліського держлісгоспу за 2000 рік земельна ділянка лісогосподарського призначення, яка накладена на земельну ділянку з кадастровим номером 3510390400:02:000:7019, відображена у виділі 15 кварталу 76 Олександрійського лісництва та має загальну площу 1,4 га та згідно з таксаційним описом значиться як інші нелісопридатні землі, відкриті простори з рівномірним розміщенням дерев. Крім того, відповідно до Проекту організації і розвитку лісового господарства ДП «Онуфріївське лісове господарство» за 2010 рік вказана земельна ділянка входила до складу земельної ділянки площею 2,2 га у виділі 14 кварталу 76 Олександрійського лісництва та згідно з таксаційним описом: інші нелісопридатні землі, відкриті простори без дерев. Відповідно до Проекту організації і розвитку лісового господарства ДП «Онуфріївське лісове господарство» за 2020 рік вказана земельна ділянка входила до складу земельної ділянки площею 1,9 га у виділі 15 кварталу 76 Олександрійського лісництва та згідно з таксаційним описом: галявина, відкриті простори без дерев. Віднесення земельної ділянки до категорії земель лісогосподарського призначення також підтверджується планшетом №8 лісовпорядкування 1999 року, планшетом №7 лісовпорядкування 2009, планшетом №11 лісовпорядкування 2019 року. Спірна земельна ділянка на час її формування та реєстрації у Державному земельному кадастрі, а також передача її у власність і на теперішній час, належить до земель державного лісового фонду та не вилучалась з постійного користування державного лісогосподарського підприємства. У зв'язку із зазначеним, просив задовольнити позов в повному обсязі.
28.04.2025 року представник відповідача Олександрійської районної військової адміністрації Кіровоградської області подав заяву про розгляд справи без участі представника відповідача. Крім того, просив прийняти рішення на розсуд суду. Також в разі задоволення позовних вимог, просив не покладати судові витрати на Олександрійську районну державну адміністрацію, оскільки з її боку не порушувались права, свободи та законні інтереси позивача.
Суд неодноразово повідомляв відповідача ОСОБА_1 про розгляд справи шляхом направлення судової повістки про виклик в судові засідання, призначені на 12.05.2025 року, 06.06.2025 року, 08.07.2025 року, 06.08.2025 року, 16.09.2025 року, 04.11.2025 року та 14.11.2025 року, за адресою місця проживання відповідача, що зареєстрована у встановленому законом порядку, разом з копією позовної заяви та додатками до неї, в яких було роз'яснено право відповідача, порядок та строки подання відзиву на позовну заяву, однак поштові конверти, якими скеровувалась судова кореспонденція, повернуто до суду не врученими адресату з відміткою про відсутність відповідача за адресою місця проживання, що зареєстрована у встановленому законом порядку.
Відповідно до п. 2 ч. 7 та п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, відповідач є такою, що про час, дату та місце розгляду справи повідомлена належним чином.
Частиною 4 статті 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 10 травня 2023 року у справі № 755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони.
Крім того, повідомлення відповідача про дату судового засідання здійснювалось шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.
Підстав для відкладення розгляду справи, визначених ст. ст. 223 та 240 ЦПК України, судом не встановлено.
В судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з обставин викладених у позові. Додатково пояснив, що розпорядженням Олександрійської РДА від 15.10.2009 року №885-р «Про передачу земельних ділянок у власність для ведення індивідуального садівництва» затверджено проект землеустрою та передано у власність 43 громадянам, серед яких є ОСОБА_1 , земельні ділянки для ведення садівництва із земель ОК «Садово-городнє товариство «УЮТ», загальною площею 4,4242 га. У власність ОСОБА_1 було виділено для ведення садівництва земельну ділянку на території Звенигородської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області з номером на плані 8а, площею 0,12 га, яка після державної реєстрації одержала кадастровий номер 3510390400:02:000:7019. В подальшому, на посвідчення права власності ОСОБА_1 , було видано державний акт від 03.11.2009 року серії ЯИ №085209 на право власності на земельну ділянку, про що також було зазначеного в Поземельній книзі на земельну ділянку. Прокуратурою було подано позови до суду не лише до ОСОБА_1 , а й до інших осіб, яким було вищевказаним розпорядженням виділено земельні ділянки, які накладались на землі лісгоспу. З планшетів за 1989-2019 роки вбачається, що в кварталі НОМЕР_1 перебуває спірна земельна ділянка. Земельні ділянки, які було передано спочатку ОК «Садово-городнє товариство «УЮТ», а потім - фізичним особам, сформовані за рахунок земель лісництва. Зазначив, що відповідач ОСОБА_1 не може вважатись добросовісним набувачем, та в силу ч. 5 ст. 309 ЦК України мати право на компенсацію вартості майна, яке витребовується, оскільки відповідач ОСОБА_1 в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих, характерних для лісу природних ознак, а саме: наявності лісової (деревної) рослинності на спірних земельних ділянках, знала або проявивши розумну обачність, могла знати про те, що ліс і ділянки вибули з володіння держави з порушенням вимог закону.
В судовому засіданні представник третьої особи - ОСОБА_2 позов підтримав в повному обсязі, з обставин викладених в позові. Додатково пояснив, що спірна земельна ділянка на час її формування та реєстрації у Державному земельному кадастрі, а також передачі її у власність і на теперішній час, належить до земель державного лісового фонду та не вилучалась з постійного користування державного лісогосподарського підприємства. Розпорядником цих земель є Кіровоградська обласна військова адміністрація, а користувачем з 2019 року - Чорноліське лісове господарство, яке було реформовано в ДП «Ліси України». ДП «Ліси України» може виявляти незаконне користування та володіння землями, які перебувають у його користуванні, декількома шляхами: на місці інспекціями або по картах. В разі виявлення таких фактів, ДП «Ліси України» звертається виключно з заявами до прокуратури.
Заслухавши вступне слово прокурора та представника третьої особи, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до наступних висновків.
Суд в межах заявлених позовних вимог та наданих доказів у справі встановив наступні фактичні обставини та зміст спірних правовідносини.
Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Згідно з ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).
Судом встановлено, що розпорядженням Олександрійської РДА від 15.10.2009 року №885-р «Про передачу земельних ділянок у власність для ведення індивідуального садівництва» затверджено проект землеустрою та передано у власність 43 громадянам земельні ділянки для ведення індивідуального садівництва площею 4,4242 га багаторічних насаджень, у тому числі, 4,4242 га садів із земель сільськогосподарського призначення обслуговуючого кооперативу «Садово-городнє товариство «УЮТ» на території Звенигородської сільської ради. В додатку до розпорядження під №3 зазначена ОСОБА_1 , якій була виділена ділянка за №8а, площею 0,1200 га (т. 2 а. с. 85 - 87).
На підставі зазначеного розпорядження було видано державний акт на право власності на земельну ділянку від 03.11.2009 року серії ЯИ №085209, відповідно до якого право власності на земельну ділянку площею 0,1200 га, кадастровий номер 3510390400:02:000:7019, розташовану за межами населеного пункту Звенігородської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області, для ведення садівництва, належить ОСОБА_1 . Зазначений акт зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю, про що також міститься запис в Поземельній книзі на земельну ділянку (т. 1 а. с. 165 - 166, 168 - 169).
Відповідно до інформації з Державного земельного кадастру від 13.02.2025 року на земельну ділянку кадастровий номер 3510390400:02:000:7019, загальною площею 0,1200 га, зареєстровано право приватної власності за відповідачем ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 164).
Отже, право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано у встановленому на той час законом порядку за відповідачем ОСОБА_1 .
В той же час, відомості про право власності на зазначену земельну ділянку у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні (т. 1 а. с. 167).
За змістом ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини, що виникають зокрема, при використанні лісів, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами в тому числі про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.
Тобто, Земельним кодексом України встановлено пріоритетність норм цього кодексу для застосування до земельних відносин, що виникають при використанні лісів.
Як передбачено ч. 1 ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України).
Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина третя статті 1 ЛК України).
До одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України).
Відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.
Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб'єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.
Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.
Можливість набуття права приватної власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення передбачена також положеннями статей 56, 57 ЗК України, якими передбачено, що землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності та фізичні особи мають право на віднесення до земель лісогосподарського призначення земельних ділянок (у тому числі самозалісених), що перебувають у їх власності і належать до усіх категорій земель (крім земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення), а також на ведення на них лісового господарства.
Відповідно до інформації ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання ВО «УКРДЕРЖЛІСПРОЕКТ» від 16.02.2024 року, земельна ділянка з кадастровим номером 3510390400:02:000:7019 (4) згідно матеріалів лісовпорядкування 2019 року, перебуває в межах земель лісогосподарського призначення кв. 123, Олександрійського лісництва філії «Чорноліське лісове господарство» ДП «Ліси України», площа перетину меж земельної ділянки з кадастровим номером 3510390400:02:000:7019 (4) з межами кв. 123, Олександрійського лісництва філії «Чорноліське лісове господарство» ДП «Ліси України» становить 0,1200 га з загальної площі ділянки 0,120 га (т. 1 а. с. 141 - 152).
Тобто спірна земельна ділянка повністю знаходиться в межах земель лісогосподарського призначення.
Відповідно до інформації Секретаріату Кабінету Міністрів України за №13531/0/2-24 від 06.06.2024, Кабінетом Міністрів України рішень про погодження зміни цільового призначення, вилучення з державної власності та з постійного користування ДП «Чорноліське лісове господарство» або ДП «Онуфріївське лісове господарство» земельної ділянки з кадастровим номером 3510390400:02:000:7019 не приймалося (т. 1 а. с. 159).
Філія «Чорноліське лісове господарство» ДП «Ліси України» своїм листом від 12.12.2023 №1038/22.15-2023 повідомила прокуратуру, що ДП «Ліси України» в особі філії «Чорноліське лісове господарство» є правонаступником державного підприємства «Чорноліське лісове господарство» (припинене 18.05.2023 року), яке в свою чергу було правонаступником ДП «Онуфріївське лісове господарство» (припинене 30.10.2022 року) (т. 1 а. с. 29, 32 - 45, 53 - 54).
У відповідності до інформації філії «Чорноліське лісове господарство» ДП «Ліси України» земельна ділянка з кадастровим номером 3510390400:02:000:7019 перебуває в межах земель лісогосподарського призначення, що підтверджується також матеріалами лісовпорядкування 1989, 1999, 2019 років (планшетом №5 лісовпорядкування 1989 року, планшетом №8 лісовпорядкування 1999 року, планшетом №7 лісовпорядкування 2009 року та планшетом №11 лісовпорядкування 2019 року) та проектами організації і розвитку лісового господарства Чорноліського держлісгоспу за 2000 рік (т. 1 а. с. 27 - 28, 46 - 52, 55 - 134, 247 - 250, т. 2 а. с. 1 - 14).
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Згідно із ч. 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15, 16 ЦК України).
Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором (пункти 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №923/466/17)
Способами захисту суб'єктивних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника. Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 15.09.2020 у справі №469/1044/17, від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункт 55) та ін.).
Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.
Усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду про неефективність такого способу захисту прав, як визнання недійсним рішення органу виконавчої влади, яке виконано на час звернення з позовом до суду, оскільки зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням. Крім того, рішення органу державної влади за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №483/448/20, пункт 9.67; від 05.07.2023 у справі №912/2797/21, пункт 8.13; від 12.09.2023 у справі №910/8413/21, пункт 180; від 11.06.2024 у справі №925/1133/18, пункт 143, від 21.09.2019 у справі №911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі №911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі №910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 у справі №922/614/19 (пункт 52), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (пункт 83), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 109), від 08.08.2023 у справі №910/5880/21 (пункт 53).
Статтею 386 ЦК України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
За приписами ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб'єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу.
Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу (ст. 396 ЦК України).
Віндикаційний позов є позовом речовим і як такий належить до речових способів захисту права власності. Його зміст полягає у вимозі неволодіючого власника до володіючого невласника про повернення речі в натурі. При цьому відповідно до статті 396 ЦК України за допомогою віндикаційного позову може захищатися володіння також і носія іншого речового права (титульного володільця), а не тільки права власності. Безпосередня мета віндикації полягає у відновленні володіння власника (титульного володільця), що, у свою чергу, забезпечує можливість використання ним усього комплексу правомочностей, що складають належне йому речове право (пункт 141 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19).
Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц (пункти 43, 89), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 60).
З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, інших нематеріальних об'єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб'єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб'єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).
Отже особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем.
Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право.
Тобто, коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення порушеного права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14- ц, від 09.11.2021 у справі №466/8649/16-ц, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 19.05.2020 у справі №916/1608/18, від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13, від 22.06.2021 у справі №200/606/18, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц).
Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння.
Отже, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов.
Подібні висновки викладені також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №902/122/24 та від 22.01.2025 у справі №446/478/19.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово доходила висновку, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) у порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №368/1158/16-ц, від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, 30.07.2025 у справі №363/130/23).
В той же час, негаторний позов щодо земель лісогосподарського призначення може бути застосовний винятково у випадках вчинення фізичних дій щодо земельної ділянки - її зайняття, яке не є заволодінням (наприклад, зведення паркану на земельній ділянці, здійснення будівництва на ній нерухомого майна чи проведення сільськогосподарської діяльності), а не у випадку переходу права власності на таку земельну ділянку до іншої особи. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2025 у справі №366/2666/23.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) уточнено висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), зокрема в пункті 39 та зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.
Отже, негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Звертаючись в суд з позовом прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду, які перебувають у державній власності, її передача у приватну власність фізичній особі здійснена з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, що є підставою для усунення державі перешкод в користуванні та розпорядженні майном шляхом визнання недійсними розпорядження і державного акту та скасування державної реєстрації права приватної власності, що відповідає негаторному позову.
В той же час, в ході судового розгляду, на підставі досліджених судом доказів, встановлено, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду, вибула з володіння держави та право власності на неї зареєстроване за відповідачем ОСОБА_1 .
Тобто, відповідач ОСОБА_1 , за якою зареєстроване право власності на спірну земельну ділянку, є її володільцем та набула щодо неї всі правоможності власника, включаючи право володіння. При цьому, зазначена земельна ділянка вибула з володіння держави.
За таких обставин, належним та ефективним способом захисту у правовідносинах, що склалися між сторонами цієї справи, є саме пред'явлення вимоги про витребування (повернення) земельної ділянки з чужого незаконного володіння, тобто віндикаціного позову.
Натомість, заявлений прокурором негаторний позов про усунення перешкод, шляхом визнання недійсними розпорядження і державного акту на право приватної власності на землю та скасування державної реєстрацію земельної в Державному земельному кадастрі, є неефективним способом відновлення права держави на спірну земельну ділянку лісового фонду.
За змістом частин першої та третьої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 (провадження №12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц (провадження №14-338цс18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 (провадження №12-52гс20) зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (постанова Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі №1340/4630/18 (адміністративні провадження № К/9901/16194/19; К/9901/16864/19)).
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову у зв'язку з невідповідністю обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, у зв'язку із відмовою у задоволенні позову, не підлягають стягненню на користь позивача понесені ним витрати зі сплати судового збору.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 76 - 81, 141, 258, 259, 263 - 265, 268 ЦПК України, суд
Відмовити в задоволенні позову Керівника Олександрійської окружної прокуратури Кіровоградської області (адреса місцезнаходження: Кіровоградська область, Олександрійський район, м. Олександрія, вул. Чижевського, 1а, код ЄДРПОУ 02910025), в інтересах держави в особі Кіровоградської обласної військової адміністрації (адреса місцезнаходження: Кіровоградська область, м. Кропивницький, площа Героїв Майдану, 1, код ЄДРПОУ 00022543), до Олександрійської районної військової адміністрації Кіровоградської області (адреса місцезнаходження: Кіровоградська область, Олександрійський район, м. Олександрія, вул. Шевченка, 132, код ЄДРПОУ 04055144), ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса місця проживання, зареєстрована у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Шота Роставелі, 9А, код ЄДРПОУ 44768034) про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні земельною ділянкою, шляхом визнання недійсним розпорядження та скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Судові витрати залишити по фактично понесеним.
Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 14 листопада 2025 року.
Суддя О.В.Авраменко