Справа № 372/387/25
Провадження № 2-а-15/25
25 червня 2025 року Обухівський районний суд Київської області в складі :
головуючого судді Кравченка М.В.
при секретарі Узлій М.М.,
за участю позивачки ОСОБА_1 ,
представника позивачки Базика О.П.
представниці відповідача Стреблянської А.А.,
третьої особи ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного провадження з повідомленням учасників справи в приміщенні Обухівського районного суду Київської області адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Обухівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, третя особа - поліцейська Обухівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області Конончук Анастасія Олександрівна, про визнання дій неправомірними, скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, відшкодування шкоди,
Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Обухівського районного управління поліції ГУНП в Київській області про визнання протиправною постанову про накладення адміністративного стягнення та її скасування.
В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначає, що постановою про накладення адміністративного стягнення від 12.01.2025 року відповідачем на неї було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850 грн. 00 коп. за адміністративне правопорушення, передбачене ст. 183 Кодексу України про адміністративне правопорушення. у оскаржуваній постанові зазначено, що позивачку притягнуто до адміністративної відповідальності, оскільки вона здійснила завідомо неправдивий виклик поліції, а саме повідомила про подію, яка не знайшла свого підтвердження. Вважає, такі дії відповідача незаконними, оскільки в даному випадку має місце відсутність події і складу адміністративного правопорушення, у зв'язку з чим вона вимушена звернутися до суду з даним позовом.
28 січня 2025 року винесено ухвалу про залишення адміністративного позову без руху. Позивачеві надано десятиденний строк для усунення недоліків.
18.02.2025 року винесено ухвалу про відкриття провадження в адміністративній справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
29.04.2025 року винесено ухвалу, якою визнано недоцільним залучення до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача начальника сектору адміністративної практики Обухівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області Стреблянської Альони Анатоліївни. Залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача поліцейську Обухівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області Конончук Анастасію Олександрівну. Позовну заяву ОСОБА_1 до Обухівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання дій неправомірними, скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, відшкодування шкоди, залишити без руху, надавши позивачеві п'ятиденний строк з дня отримання ухвали для усунення вказаних недоліків.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити, загалом посилаючись на обставини викладені в позові. Пояснив, що позивачка 12.01.2025 року здійснила виклик працівників поліції, під час виклику повідомила про прояви домашнього насильства, яке полягало у фізичному та психологічному насильстві, оскільки її колишній чоловік силою забирав в неї телефон, однак коли приїхали працівники поліції, то склали протокол про адміністративне правопорушення на позивачку за завідомо неправдивий виклик спеціальних служб, після чого зухвалість домашнього насильства лише посилилась. Працівники поліції ніяких пояснень від позивачки не відбирали. У зв'язку з чим позивачка вимушена звертися до суду з даним позовом, а також просить суд поновити строк на оскарження постанови. Доказами того, колишній чоловік позивачки вчиняв відносно неї домашнє насильство, є те, що в неї на руках були синці, також діти позивачки та її колишній чоловіка можуть підтвердити, той факт, що колишній чоловік позивачки вчиняв відносно неї домашнє насильство, а саме застосовував фізичну силу та ображав її нецензурною лайкою. На адвокатський запит, працівниками поліції йому не було надано відеозапис з нагрудної камери працівника поліції. Працівники поліції не вручали позивачці копію оскаржуваної постанови після її винесення, що суперечить вимогам чинного законодавства.
Позивачка в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі т просила їх задовольнити, загалом посилаючись на обставини викладені в позові. Пояснила, що працівники поліції, коли приїхали на її виклик їй не допомогли, а лише додали знущань з боку її колишнього чоловіка відносно неї. Оскаржувану постанову вона підписала під тиском працівників поліції. Копію оскаржуваної постанови працівники поліції їй не вручали.
Представниця відповідача Стреблянська А.А. в судовому засіданні проти позовних вимог заперечила в повному обсязі та просила відмовити в їх задоволенні працівники поліції, які 12.01.2025 року приїхали на виклик позивачки діяли у відповідності до вимог чинного законодавства, приїхавши на виклик здійснювали відео фіксацію, яка в подальшому було переглянуто, на даному відеозаписі видно, що працівники поліції після прибуття на виклик опитали позивачку та її колишнього чоловіка і встановили, що між ними виник конфлікт, у зв'язку з чим позивачка і викликала працівників поліції, однак в подальшому позивачка відмовилась писати заяву і надавати письмові пояснення, щодо вчинення відносно неї домашнього насильства, у зв'язку з чим відносно останньої було складено протокол про адміністративне правопорушення за хибний виклик. При цьому причиною конфлікту між позивачкою та її колишнім чоловіком стало те, що вони не поділили диван, на якому будуть спати, таким чином факт наявності домашнього насильства не підтвердився. Відеозапису на даний час не має, оскільки з моменту події пройшли строки зберігання відеозаписів, які тривають 1 місяць.
Третя особа в судовому засіданні пояснила, що 11.01.2025 року надійшов виклик від позивачки про вчинення відносно неї домашнього насильства, по приїзду на виклик та зайшовши в квартиру працівники поліції не виявили ознак вчинення відносно позивачки домашнього насильства, виявилося, що у позивачки з колишнім чоловіком виник конфлікт оскільки вони не могли поділити диван, а саме хто з них буде на ньому спати, однак сварки між ними та криків не було. На пропозицію працівників поліції заявниця відмовилась писати заяву та надавати пояснення. При цьому заявниця не казала нічного про синці, розказала, що колись раніше колишній чоловік забирав в неї телефон. Крім заявниці та її чоловіка в квартирі також перебували двоє їхніх дітей, які також не підтвердили факту вчинення відносно заявниці домашнього насильства. Відеозапис з нагрудної камери був, однак після спливу строків зберігання 1 місяць відео не збереглося, можливо відеозапис зберігається на сервері, однак вона на може надати цей відеозапис, оскільки не має доступу до серверу.
Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що він приїхав на виклик разом з ОСОБА_2 коли вони приїхали на виклик квартирі була заявниця та її колишній чоловік. Під час з'ясування обставин, зі слів заявниці було встановлено, що між ними виник словесний конфлікт, при цьому колишній чоловік заявниці заперечив факт вчинення ним відносно своєї колишньої дружини домашнього насильства. Заявниця йому повідомила, що конфлікт з колишнім чоловіком в неї виник, оскільки останній не хотів вставати з дивана. Так під час з'ясування обставин факт домашнього насильства не підтвердився. Після цього він повідомив заявниці, що за відсутності факту вчинення відносно неї домашнього насильства, відносно неї буде винесено постанову за хибний виклик, на що вона погодилась. Справу було розглянуто в його присутності, копію постанови було вручено заявниці, за що вона власноручно розписалась. Під час з'ясування обставин, заявниця та її колишній чоловік підтвердили, що насильства та словесних образ не було, висловлювання нецензурною лайкою теж не було. Всі події під час виклику фіксувались на боді-камеру працівника поліції, однак цей відеозапис не зберігся, оскільки з моменту події пройшли строки зберігання відео.
Вислухавши позивачку, представника позивачка, представницю відповідача, третю особу, свідка, з'ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно вимог ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності до закону. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна ця особа в його вчиненні.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно дозакону кримінальної відповідальності.
Статтями 10, 11 КУпАП передбачено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцією та законами України.
За приписами частини 1 статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII) поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону №580-VIII поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, що передбачено ч. 2 ст. 77 КАС України
Судом встановлено, що 12 січня 2025 року о 00 год. 04 хв. поліцейським Обухівського районного управління поліції ГУНП в Київській області Конончук Анастасією Олександрівною складено постанову про адміністративне правопорушення ЕГА № 1659995, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 183 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яке полягає у завідомо неправдивому виклику спеціальних служб та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 850 грн. 00 коп. (а.с. 24).
Зі змісту даної постанови вбачається, що 12 січня 2025 року ОСОБА_1 здійснила завідомо неправдивий виклик спеціальних служб, повідомивши неправдиву інформацію, а саме повідомила про подію, яка по приїду працівників поліції не знайшла свого підтвердження.
Оцінюючи достатність підстав для притягнення позивачки до адмінстартивної відповідальності суд приймає до уваги наступне.
Системний аналіз викладених правових норм дозволяє суду прийти до правового висновку, що достатньою та необхідною підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності за завідомо неправдивий виклик поліції є наявність в її діях відповідного складу правопорушення, що повинно підтверджуватися належними і допустимими доказами в розумінні статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення та статей 73, 74 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому об'єктом вказаного правопорушення є суспільні відносини у сфері громадського порядку. Громадський порядок - це обумовлена потребами суспільства система врегульованих правовими та іншими соціальними нормами система відносин, що складаються у процесі спілкування людей, і яка має на меті забезпечення спокійної обстановки суспільного життя, нормальних умов для праці і відпочинку людей, для діяльності державних органів, а також підприємств, установ та організацій.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого статтею 183 Кодексу України про адміністративні правопорушення, полягає у завідомо неправдивому виклику поліції і такі дії спрямовані на зрив нормальної роботи поліції. Тобто, правопорушник викликає поліцію нібито для надання допомоги, знаючи наперед про те, що в цьому немає ніякої необхідності.
Для притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 183 Кодексу України про адміністративні правопорушення найважливішим є встановлення суб'єктивної сторони правопорушення, а саме: форму вини, мотив та мету вчинення правопорушення.
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю прямого умислу. Правопорушник, повідомляючи певну інформацію спеціальній службі, усвідомлює, що вона є неправдивою, і бажає виїзду на місце виклику працівників цієї служби.
Позивачка в позові зазначає, що 11.01.2025 року о 23 годині 35 хвилин, вона зателефонувала на гарячу лінію 102 та повідомила, що відносно неї її колишній чоловік ОСОБА_4 скоює домашнє насильство. Приблизно о 23 годині 50 хвилин прибули працівники поліції за місцем її проживання та її колишнього чоловіка, а саме за адресою: АДРЕСА_1 .
Під час судового розгляду були допитані представниця відповідача, третя особа та свідок, які зокрема повідомили, що по приїзду на місце виклику працівниками поліції було опитано учасників конфлікту, а саме позивачку та її колишнього чоловіка, які повідомили працівникам поліції про те, що між ними виник словесний конфлікт з приводу того, що вони не поділили місце відпочинку на дивані. При цьому свідок ОСОБА_3 повідомив, що і позивачка і її колишній чоловік повідомили працівникам поліції про те, що сварки між ними не було, її колишній чоловік не застосував у відношення до неї фізичної сили, не висловлювався нецензурною лайкою, а між ними лише виник словесний конфлікт, в ході якого вони один одному висловлювали своє бажання саме цього вечора відпочивати саме на цьому дивані.
Згідно зі ст. 1 Закону України від 7 грудня 2017 року № 2229-VIII «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон № 2229-VIII) під домашнім насильством розуміється діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Водночас у п. «b» ст. 3 Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (далі - Стамбульська конвенція), яка ратифікована Україною, визначає домашнє насильство як всі акти фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, які відбуваються в лоні сім'ї чи в межах місця проживання або між колишніми чи теперішніми подружжями або партнерами, незалежно від того, чи проживає правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні або незалежно від того, чи проживав правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні.
Психологічне насильство передбачає насильство над емоціями жертви і включає словесні та невербальні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, а також контроль у репродуктивній сфері (ст. 1 Закону «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Людина, що чинить домашнє насильство, маючи значну перевагу у своїх можливостях, діє умисно, з наміром заподіяти шкоду потерпілому, порушивши його права й свободи.
Тоді як ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію, несумісну з інтересами іншої сторони, зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій - це конфлікт.
Таким чином, самі по собі, зокрема, негативні висловлювання під час сварки, словесний конфлікт з приводу порядку користування спільним майном, не формують собою домашнє насильство та утворюють склад адміністративного правопорушення лише у тому випадку, коли такі спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо такі дії викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
На місці події позивачкою не було повідомлено поліцейським відомостей, які б вказували на наявність обставин, які б вказували на вчинення домашнього насильства у будь-якому прояві, вчинення відносно неї таких діянь, які б досягли мінімального порогу серйозності та свідчили про наявність ознак складу адміністративного правопорушення, про настання правових наслідків у виді заподіяння їй шкоди, істотне порушення її прав чи охоронюваних законом інтересів.
Поряд із тим, повідомлені поліцейським відомості свідчили про наявність невирішених в установленому законом порядку спорів майнового характеру між колишнім подружжям, зокрема щодо порядку користування спільним майном, що не має вирішуватись шляхом виклику працівників поліції, оскільки не свідчить про наявність протиправних караних діянь, які можуть містити ознаки адміністративного чи кримінального правопорушення, а вирішення подібних спорів явно виходить за межі повноважень органів поліції.
На місці виклику здійснювалася відеофіксація, про що було повідомлено позивачку. Фактичні обставини, зафіксовані відео фіксацією і покладені в основу цього судового рішення підтверджені показаннями свідка, третьої особи, не спростовані позивачкою та узгоджуються із сукупністю досліджених судом доказів. Суд погоджується із доводами відповідача про те, що в силу нормативного регулювання та технічних можливостей, виконаний на місці виклику відеозапис правомірно був втрачений за спливом часу, тому відхиляє доводи представника позивача про те, що сама відсутність відеозапису є достатньою підставою для задоволення позову, оскільки характер спілкування працівників поліції із позивачкою був у достатій мірі об'єктивно встановлений за допомогою інших досліджених судом доказів.
Працівниками поліції було опитано заявницю і її колишнього чоловіка, однак в подальшому заявниця відмовилась надавати письмові пояснення з приводу обставин події та писати заяву про вчинення відносно неї домашнього насильства. На місці події вона не повідомила додаткових обставин, окрім усного спору про черговість відпочинку на дивані цього вечора, які б вказували на вчинення відносно неї домашнього насильства у будь-яких проявах.
На підтвердження достовірності і об'єктивності доводів відповідача вказує також те, що ні на місці події, ні у подальшому, ні позивачка, ні її представник як фахівець у галузі права, не подавали у будь-якій формі звернень, заяв чи повідомлень з приводу обставин вчинення домашнього насильства, які б мали місце 12 січня 2025 року, не надавали пояснень з цього приводу, не подавали скарг з приводу неправомірних дій, рішень чи бездіяльності поліцейських у встановленому законом порядку, окрім подання цього адміністративного позову до суду.
При цьому суд не приймає до уваги доводи позову щодо наявності інших попередніх проявів домашнього насильства, вчинених відносно позивачки її колишнім чоловіком, оскільки такі випадки вчинялись у минулому, не охоплювались викликом поліції саме того дня, розглядадись і вирішувались поліцією у порядку, що виходить за межі саме тих обставин, які покладені в основу оскаржуваної постанови, тому виходять за межі цього судового розгляду.
12 січня 2025 року поліцейським Обухівського районного управління поліції ГУНП в Київській області Конончук Анастасією Олександрівною складено постанову про адміністративне правопорушення ЕГА № 1659995, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 183 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яке полягає у завідомо неправдивому виклику спеціальних служб та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 850 грн. 00 коп.
Таким чином, відповідно до обставин викладених у постанові позивчака вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ст. 183 КУпАП.
Предметом оскарження в даній справі є постанова про вчинення адміністративного правопорушення, що передбачене ст. 183 КУпАП, а саме - завідомо неправдивий виклик поліції.
Перевіряючи обґрунтованість посилання відповідача на встановлення факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, слід зазначити, що в адміністративному позові та у судовому засіданні позивачка категорично заперечувала проти вчинення нею адміністративного правопорушення, свою вину заперечувала.
Однак суд вбачає за необхідне зазначити, що під час слухання справи позивач не подала належних і допустимих доказів на підтвердження своєї позиції відносно обставин її притягнення до адміністративної відповідальності, а загалом доводи позову суд вважає непослідовними і протирічливими.
Так, позивачка здійснила виклик поліції та по телефону повідомила про вчинення відносно неї адмінсративного правопорушення, а саме про вчинення домашнього насильства відносно неї її колишнім чоловіком. Однак по прибуттю патрульних поліцейських на її ж виклик на місці події відмовилась у письмовій формі заявити про таку події та надати письмові пояснення з приводу обставин вчинення домашнього насильства. Не вчинила вона подібних дій і у подальшому до цього часу.
Верховний суд у справі №910/19179/17 застосував принцип «естопель», тобто принцип, який означає категоричне заперечення такої поведінки сторони в процесі, якою вона перекреслює те, що попередньо було нею визнано в цьому та/або іншому судовому процесі. Принцип «естопель», зокрема, застосовано в практиці Європейського суду з прав людини («Хохліч проти України», заява №41707/98; «Рефаг парті зі (Партія добробуту) Туреччини та інші проти Туреччини, заяви №№41340/98, 41342/98, 41344/98 ), він підлягає застосуванню і українськими судами.
Доктрина «естопель» (з англ. estoppel - відхилення, від estop - позбавляти права заперечення) бере походження з англосаксонської системи права і базується на принципах добросовісності і послідовності. За своєю природою це прояв загального принципу недопустимості зловживання правом. Сторона, яка вчиняє дії або робить заяви у спорі, що суперечать тій позиції, яку вона займала раніше, не повинна отримати перевагу від своєї непослідовної поведінки.
Таким чином, виходячи з вищевикладеного суд критично оцінює протирічливу позицію відносно обставин справи стороною позивача, адже вказана поведінка є непослідовною та суперечливою.
З встановлених обставин справи, поліцейським було встановлено, що повідомлена інформація є неправдивою, а позивачка жодним доказом не спростувала цей висновок.
Суд визнає суспільну небезпеку домашнього насильства та поділяє нетерпиме ставлення до будь-яких його проявів, тому погоджується із твердженнями позову щодо неприпустимості толерування проявів домашнього насильства правоохоронними органами.
Водночас суд переконаний, що визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» інструменти для запобігання та протидії домашньому насильству повинні застосовуватися за своїм прямим призначенням та не можуть використовуватися як спосіб впливу одного із подружжя (співмешканця) на другого в сімейних конфліктах.
Під час судового засідання судом було встановлено, що після прибуття патрульного екіпажу поліцейськими було встановлено відсутність події про які зазначено у виклику, а саме про вчинення адміністративного правопорушення, вчинення домашнього насильства у будь-якому прояві.
Таким чином, у суду є підстави вважати, що позивачка здійснила виклик поліції безпідставно.
Враховуючи те, що під час судового розгляду було доведено наявність складу правопорушення, передбаченого ст. 183 КУпАП, суд вважає доведеною вину позивачки у вчиненні правопорушення і як наслідок, відсутність підстав для скасування оскарженої постанови та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно неї за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 183 КУпАП.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За нормами ч. 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Позивачем не надано суду жодних належних, достатніх, допустимих та достовірних доказів, що вона не здійснювала адміністративного правопорушення, зокрема, що вона не здійснювала неправдивий виклик поліції, повідомивши про вчинення відносно неї домашнього насильства.
Поліція має довести у суді правомірність складення постанови (постанови ВС від 27.02.2020, №344/4629/16-а; 19.02.2020, №607/3394/17; 13.02.2020, №524/9716/16-а; 24.07.2019, №161/10598/16-а; 17.07.2019, №295/3099/17; 15.11.2018, №524/5536/17).
Натомість доводи відповідача суд вважає доведеними, оскільки вони підтверджуються сукупністю поданих суду доказів, з яких вбачається, що працівники поліції по приїзду на місце виклику провели допит учасників конфлікту, не виявили факту вчинення відносно позиваки домашнього насильства, оскілки, виявилось, що позивачка повідомила неправдиву інформацію, а саме повідомила про подію яка по приїду працівників поліції не знайшла свого підтвердження.
Таким чином, повідомлена позивачкою спеціальній службі інформація є неправдивою та нею здійснено виклик поліції, знаючи про те, що необхідності в цьому немає.
Суд має право обґрунтувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту. Сумнів не узгоджується зі стандартом доведення «поза розумним сумнівом» (Korobov v. Ukraine, №39598/03, §65, 21.07.2011).
Проаналізувавши зібрані докази та норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку, що вина позивачки у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 183 Кодексу України про адміністративні правопорушення, повністю доведена. Доказів, які б спростовували факт вчинення позивачкою правопорушення, суду не надано, а формальна незгода з постановою, обставини, з яких позивачка просить скасувати постанову, є способом її захисту й наведені останньою з метою уникнення адміністративної відповідальності.
Суд вважає, що представницею відповідача у відповідності із положеннями ст. 77 КАС України доведено правомірність прийнятого рішення, постанова у справі про адміністративне правопорушення, винесена уповноваженою на те особою, відповідає вимогам ст. 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення, є законною та обґрунтованою, справу вирішено на підставі повного і всебічного з'ясування обставин, а тому дана постанова скасуванню не підлягає.
Решта доводів позивачки не спростовують зазначених вище висновків суду, а тому відхиляються за безпідставністю.
Вирішуючи інші позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає, що згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).
Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов'язковою. Проте цими приписами встановлена обов'язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.
Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21.
Протиправність дій чи бездіяльності посадової особи або органу є одним з обов'язкових елементів, встановлення якого створює сукупність підстав для виникнення обов'язку з відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, оскільки за змістом статей 1173, 1174 ЦК України підлягає відшкодуванню шкода, завдана не будь-якими, а саме незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади чи його посадової особи.
У справах про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, його посадових осіб, позивач може доводити наявність очевидних ознак протиправності чи свавільності дій цих суб'єктів, які спричинили порушення прав, свобод або інтересів позивача.
Вирішуючи спір у справі про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, суд загальної юрисдикції може встановити наявність у діях працівників поліції під час притягнення до адміністративної відповідальності ознак очевидної протиправності. Отже, очевидний характер протиправності дій (бездіяльності, рішень) працівників поліції під час притягнення до адміністративної відповідальності може бути встановлений судом загальної юрисдикції, зокрема й тоді, коли такі дії (бездіяльність, рішення) явно суперечать вимогам закону та порушують права, свободи або інтереси осіб, які звернулися до суду.
У наведеній категорії справ суд, з огляду на підстави позову, при вирішенні питання про те, чи мали дії або бездіяльність органів влади, їх посадових осіб, повинен оцінювати: чи були передбачені законом підстави (умови) для відповідних дій працівників (у контексті цієї справи), чи були вони виправданими (необхідними) та пропорційними до конкретних обставин.
Втручання не буде свавільним, якщо: воно відбулося згідно із законом; воно переслідує легітимну мету і є пропорційним до цієї мети; воно є необхідним у демократичному суспільстві.
В той же час наявність заподіяної шкоди є ще одним з обов'язкових елементів, наявність якого у сукупності з іншими двома створює підстави для покладення на державу відповідальності у вигляді відшкодування особі шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України). Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга статті 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).
Під час розгляду справ про відшкодування моральної шкоди суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та на яких міркуваннях він у цьому базується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану. Водночас суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Наявність заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.
З огляду на загальні засади доказування у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і яким є розмір її відшкодування.
Вирішувати такі спори потрібно з урахуванням того, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
Позовні вимоги про відшкодування шкоди є похідними від позовних вимог щодо оскарження постанови, тому в їх задоволенні також слід відмовити, оскільки факт неправомірності оскаржуваної постанови та, відповідно, факт заподіяння моральної шкоди внаслідок неправомірних дій відповідача не знайшов підтвердження під час судового розгляду.
Враховуючи усе вищевикладене, суд прийшов до висновку про те, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити у повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, зважаючи на те, що позивачці відмовлено в задоволенні позовних вимог, судові витрати, понесені нею під час розгляду даної справи не підлягають відшкодуванню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.19, 76, 77, 90, 123, 241- 250, 286 КАС, суд -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Обухівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, третя особа - поліцейська Обухівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області Конончук Анастасія Олександрівна, про визнання дій неправомірними, скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, відшкодування шкоди, відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання судового рішення в повному тексті.
Учасник справи, якому копія повного судового рішення не була вручена в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому копії повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано протягом встановленого законом строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.В.Кравченко