Справа № 274/3885/25 Провадження № 2/0274/1676/25 РІШЕННЯ
04.11.2025 м. Бердичів
Суддя Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області Большакова Т.Б. за участю секретаря судового засідання Павлюк-Жук А.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей Бердичівської міської ради Житомирської області, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,
І. Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просить встановити факт самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 неповнолітнього сина ОСОБА_4 .
Позов обґрунтовано тим, що 05.09.2013 ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 26.04.2019. У шлюбі у сторін народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Наразі батьки дитини не підтримують фактичних шлюбних відносин, спільного господарства не ведуть, проживають окремо один від одного. У відносинах немає проявів любові та поваги, мають різні погляди на шлюб та сім'ю. Відповідачка вживає алкоголь у надмірній кількості, проводить час у шумних компаніях, не цікавиться дитиною, не бере участі у житті дитини, проте позивач не вбачає необхідності звертатися до суду з позовом про позбавлення її батьківських прав. Позивач самостійно займається вихованням та утриманням дитини, слідкує за належним її розвитком, самостійно організовує та оплачує лікування, дозвілля та відпочинок.
Мати дитини не проживає з сином, не забезпечує його матеріально, не приймає участі в його вихованні. Таким чином наявний факт відсутності участі матері у вихованні та утриманні дитини.
Встановлення факту перебування дитини на самостійному вихованні та утриманні позивача необхідне з метою захисту прав та інтересів його сина та його прав як батька, а також вирішення питання щодо переміщення із дитиною без документального оформлення згоди від матері, яка не проживає з дитиною, для оформлення документів необхідних для отримання соціальної допомоги як батьку, який самостійно виховує дитину, реєстрації місця проживання дитини, вирішення інших питань щодо проживання та перебування дитини.
Указані обставини стали підставою звернення до суду з цим позовом.
ІІ. Процедура та позиції сторін
Ухвалою суду від 11.06.2025 відкрито загальне позовне провадження.
Ухвалою суду від 22.09.2025 закрито проведення підготовчого провадження, справу призначено до судового розгляду.
У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити. Додатково позивач пояснив, що спору щодо утримання з відповідачем щодо утримання не має, просить встановити цей факт у тому числі і з метою отримання відстрочки від проходження військової служби.
Від відповідача заяв по суті справи до суду не надійшло, остання не скористалася своїм процесуальним правом та не направила до суду відзив на позовну заяву, у судові засідання не з'являлася, про розгляд справи повідомлена належним чином.
Представник третьої особи подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, проти задоволення позову не заперечує.
Фіксування судового процесу здійснювалося за допомогою звукозаписувального технічного пристрою на підставі ст. 247 ЦПК України.
ІІІ. Національне законодавство, що підлягає застосуванню.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із ч. 6 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
У відповідності до вимог ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Конвенція про права дитини в п. 3 ст. 9 закріпила принцип, за яким держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Частиною 1 ст. 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому ст. ст. 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу.
За приписами ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до ч. ч. 1 - 4 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого ч. 5 цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов'язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки), яка припиняється у момент її смерті (ст. 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 30 ЦК України).
Відповідно до ст. 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
Згідно із ч. 2 ст. 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання.
У ч. 4 ст. 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (ст. 164 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Спір щодо участі у вихованні дитини тим з батьків, який проживає окремо від неї, відповідно до ст. 158 СК України вирішується органом опіки та піклування за заявою матері, батька дитини. Тоді орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Це рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання.
І лише у тому випадку, коли той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Тоді суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування, що встановлено у ст. 159 СК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті, в якій зазначено, що той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, крім того з батьків, до якого застосовуються заходи примусового виконання рішення про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк, що не перевищує одного місяця.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само як визначена ч. 1 ст. 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини.
До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.09.2024 по справі № 201/5972/22.
Частиною 1 ст. 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
ІV. Фактичні обставини справи, встановлені судом, докази на їх підтвердження, оцінка та мотиви суду
Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі, який було розірвано рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 26.04.2019 ( справа № 274/4530/18).
ОСОБА_3 та ОСОБА_1 записані батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_1 .
Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 22.09.2025, справа № 274/2480/25 звільнено ОСОБА_1 від сплати аліментів на користь ОСОБА_3 на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які стягуються на підставі рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 22.06.2016 у справі № 274/1956/16-ц.
14.01.2025 КНП «ЦРЛ Бердичівського району» Гришковецької селищної, Райгородоцької, Семенівської та Швайківської сільських рад видано довідку про те, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 перебуває на диспансерному обліку у лікаря фтизіатра.
Відповідно до довідок, виданих ФОП « ОСОБА_5 » від 02.05.2025 за № № 5, 6, ОСОБА_1 працює у ФОП « ОСОБА_5 » з 06.02.2025 по теперішній час, заробітна плата за період з лютого 2025 по квітень 2025 склала 23612,50 грн.
Відповідно до довідки № 98 від 24.04.2025, виданої Гришковецьким ліцеєм Гришковецької селищної ради Бердичівського району Житомирської області, ОСОБА_3 , мати учня 5-Б класу ОСОБА_4 , не відвідує батьківські збори та не спілкується з класним керівником. Батько, ОСОБА_1 , приводить та забирає дитину зі школи, дитина проживає у тата.
Довідкою КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Бердичівської міської ради, б/н від 24.04.2025 підтверджується, що з 11.02.2025 до сімейного лікаря з дитиною звертався батько 4 рази.
З акту обстеження умов проживання від 05.05.2025, складеного міською службою у справах дітей виконавчого комітету Бердичівської міської ради убачається, що за адресою: АДРЕСА_1 проживають: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та його син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Санітарно-гігієнічні умови проживання задовільні. Батько створив умови для розвитку, відпочинку дитини.
Рішенням виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області від 18.03.2025 за № 60, визначено місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 .
На запитання суду позивач 04.11.2025 у судовому засіданні пояснив, що між ним та матір'ю дитини відсутній спір щодо виховання та утримання дитини, однак встановлення даного факту йому потрібно для відстрочки від проходження військової служби.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 зазначила, що позивач проживає з дитиною з березня 2024, бо мама попала в лікарню і з того часу дитина проживає з батьком. Буває у позивача в гостях раз чи два рази на місяць, жіночих речей у його домі небачив. Мати дитини проживала в АДРЕСА_2 зі співмешканцем, батько ОСОБА_7 забезпечує дитину.
Свідок ОСОБА_8 зазначив, що живе з позивачем по сусідству. Знає ОСОБА_1 вже четвертий рік, дитина проживає з ним, де мама дитини не знає. Зі слів ОСОБА_1 , йому відомо, що він виховує дитину сам, з матір'ю дитини не проживає.
Свідок ОСОБА_11 , сусідка, вказала, що ОСОБА_1 знає більше 10 років, він проживає разом з дитиною, возить сина в школу, відповідачку не бачила. Жіночих речей у будинку позивача не має, відповідач їм не допомагає, нічого не купує.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
З огляду на наведене, у матеріалах справи відсутні докази існування або настання обставин, в силу яких батьківська правосуб'єктність матері дитини обмежена або припинилася, а тому відсутні правові підстави для задоволення вимоги про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дитини.
Натомість навпаки, найвищим інтересам неповнолітнього сина відповідає спільна опіка (виховання та утримання) батьками, оскільки у матеріалах справи відсутні докази протипоказань для такого. Обставин невідповідності моральним засадам суспільства не встановлено.
Суд зазначає, що проживання матері окремо від дитини не впливає на обсяг її батьківських прав і не звільняє її від обов'язків щодо дитини. У вихованні та утриманні дитини мають брати участь як мати так і батько. Проживання одного з батьків окремо від дитини не свідчить про те, що мати самоусунулась від виховання та утримання дитини.
Суд відхиляє доводи сторони позивача про те, що у позивача наявні перешкоди у вирішенні питання щодо переміщення із дитиною без документального оформлення згоди від матері, яка не проживає з дитиною, для оформлення документів необхідних для отримання соціальної допомоги як батьку, який самостійно виховує дитину, реєстрації місця проживання дитини, вирішення інших питань щодо проживання та перебування дитини оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності відповідних обставин.
Звертаючись до суд з цим позовом, позивач не надав жодного доказу на підтвердження того, що відповідач в питанні виховання чи утримання неповнолітнього сина умисно ухиляється від виконання цих обов'язків чи реалізації прав з виховання дитини.
Утримання та виховання дитини батьком є законним його обов'язком та не потребує встановлення факту судом з тією метою, про яку зазначив позивач.
Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про відсутність необхідних та достатніх умов для встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.
V. Розподіл судових витрат
На підставіст. 141 ЦПК України, оскільки судом відмовлено в задоволенні позовних вимог, судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 247, 258, 259, 263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей Бердичівської міської ради Житомирської області - відмовити.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення - протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей Бердичівської міської ради Житомирської області, адреса: пл. Центральна, 1, м. Бердичів, Житомирська область, 13300, ЄДРПОУ 24704763.
Повний текст рішення виготовлено 14.11.2025.
Суддя Тетяна БОЛЬШАКОВА