Справа № 183/11252/25
№ 1-кп/183/2500/25
13 листопада 2025 року м. Самар
Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості по якому внесені 09 жовтня 2025 року до ЄРДР за № 12025042350001180, за обвинуваченням ОСОБА_3 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, -
за участю:
прокурора ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
До суду 31.10.2025 року надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_3 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Під час проведення досудового розслідування ОСОБА_3 застосовувався запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Прокурор в підготовчому судовому засіданні просить призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акта, вважаючи, що під час досудового розслідування були дотримані всі вимоги КПК України, підстав для закриття провадження чи повернення обвинувального акта не вбачає.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 та обвинувачений вважає, кожен окремо, що обвинувальний акт можливо призначити до судового розгляду, а також судовий розгляд можливо проводити у відкритому судовому засіданні.
Дослідивши обвинувальний акт, суд вважає, що під час підготовчого судового засідання не встановлені підстави для прийняття рішень, передбачених пунктами 1-4 частини третьої статті 314 КПК України, а тому обвинувальний акт підлягає призначенню до судового розгляду.
Суд, вислухавши прокурора, захисника та обвинуваченого вважає необхідним призначити обвинувальний акт до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.
Крім того, в судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 обґрунтувавши тим, що він, будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом на особливий період і проходячи її на посаді бойового медика взводу 1 штурмового спеціалізованого взводу 1 штурмової спеціалізованої роти штурмового спеціалізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , в порушення вимог
ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України»,
ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи умисно, з метою тимчасового ухилення від військової служби, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, 16 серпня 2025 року самовільно залишив місце розташування підрозділу в районі населеного пункту АДРЕСА_1 , чим незаконно припинив виконувати свій конституційний обов'язок по захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України, проводячи час на власний розсуд, не пов'язуючи його із виконанням обов'язків з військової служби та продовжував ухилятися до 30 вересня 2025 року, тобто до моменту встановлення його місця знаходження та затримання працівниками правоохоронного органу у м. Самар Дніпропетровської області.
Викладені обставини дають підстави обвинувачувати ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України - самовільне залишення військової частини без поважних причин військовослужбовцем, вчинене в умовах воєнного стану, що підтверджується показами свідків, актом службового розслідування, проведеного посадовими особами військової частини НОМЕР_1 за фактом самовільного залишення військової частини, та іншими матеріалами кримінального провадження, які як самі по собі, так і в сукупності з іншими доказами містять відомості як доказ факту та обставин вчинення кримінального правопорушення.
01 жовтня 2025 року ухвалою Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області до ОСОБА_3 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 13.11.2025 року включно.
Частиною 1 статті 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, якою передбачено умови, мету і підстави застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для продовження застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити такі дії: переховуватися від суду; незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Таким чином, для досягнення мети і завдань кримінального провадження, на даний час виникла необхідність у продовженні застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого.
Така потреба обумовлена наявністю ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Так, в обґрунтування продовження застосування запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_3 покладається необхідність запобігання спробам:
1) Переховуватися від органів суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України): враховуючи, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, відповідальність за який передбачено покарання у вигляді позбавлені волі від п'яти до десяти років, у зв'язку із чим усвідомлюючи тяжкість покарання, що загрожує обвинувачуваному, у разі визнання його винним у вчинені інкримінованого злочину, він може вдатися до активних дій для уникнення кримінальної відповідальності, оцінивши негативні наслідки переховування як менш несприятливі, ніж обмеження, пов'язані з триманням під вартою як запобіжним заходом або відбування покарання.
Факт самовільного залишення ОСОБА_3 військової частини вже свідчить про схильність ухилятися від виконання обов'язків та ігнорувати законні вимоги.
2) Незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України): ОСОБА_3 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 разом з іншими військовослужбовцями, які можуть бути допитані як свідки у цьому кримінальному провадженні. Враховуючи, що зазначені особи перебували з ним у безпосередніх службових відносинах, обвинувачений може впливати на їхні показання шляхом особистих контактів, умовлянь або погроз,
з метою спотворення фактичних обставин справи.
Тому ОСОБА_3 має мотив та можливість вплинути на свідків, які разом з ним проходять військову службу в одній військовій частині, що фактично створить умови для здійснення впливу на безпосередніх свідків, у тому числі шляхом вмовляння, підкупу, залякування та здійснення стосовно останніх насильницьких дій для зміни їх показів з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Також слід взяти до уваги, що ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими прокурору або посилатися на них, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України.
Тобто ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
3) Вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України): ОСОБА_3 був затриманий поліцією поза межами військової частини, що свідчить про відсутність у нього наміру повернутися на службу добровільно. Його поведінка демонструє стійку схильність ухилятися від військової служби та невиконання наказів командування. В умовах воєнного стану продовження чи повторення таких дій створює пряму загрозу обороноздатності держави, підриває військову дисципліну та може негативно вплинути на інших військовослужбовців.
Беручи до уваги, що ОСОБА_3 раніше неодноразово судимий, останній раз 25.11.2024 року Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області за вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України і позбавлений волі строком на 5 років, але звільнений з Синельниківської ВК №94 Дніпропетровської області за ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08.04.2025, відповідно до якої, на підставі ст. 81-1 КК України звільнений умовно-достроково для проходження військової служби за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 , з невідбутим строком покарання 4 роки 9 місяців та будучи на іспитовому терміні вчинив нове кримінальне правопорушення. Викладені обставини дають підстави вбачати, що ОСОБА_3 на шлях виправлення не став, належних для себе висновків не зробив та знову обґрунтовано обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину.
Вищевикладене свідчить про те, що ОСОБА_3 , перебуваючи на волі, може продовжити злочинну діяльність, тобто вчиняти інші кримінальні правопорушення. Тому застосування до ОСОБА_3 більш м'яких запобіжних заходів не забезпечить запобіганню вказаним ризикам.
Водночас, у відповідності до ч. 8 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті - тримання під вартою.
В свою чергу, в умовах воєнного стану на території України, з метою належного покарання осіб, які вчинили тяжкі та особливо тяжкі злочини, такий підхід національних судів щодо застосування виключного виду запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не допустить негативного впливу на обороноздатність держави в умовах воєнного стану, підриву авторитету, бойової готовності та боєздатності підрозділу Збройних Сил України та не створить в очах військовослужбовців уяву безкарності та свавілля.
Отже, досягнення мети визначеної у ст. 177 КПК України наразі можливе виключно шляхом продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_3 .
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі Амбрушкевич проти Польщі).
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №511-550/0/4-13 від 04 квітня 2013 року
«Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», суду слід враховувати, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи обвинуваченого, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого,
а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, може переховуватися від суду, може впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити вчинення кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується, що свідчить про неможливість запобіганням цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів.
На підставі вищевикладеного прокурор просить продовжити застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді трима ння під вартою на 60 діб.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 та обвинувачений, кожен окремо, не заперечували проти клопотання прокурора.
При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу
ОСОБА_3 суд враховує, що існує ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Суд вважає, що наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України свідчить те, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, відповідальність за який передбачено покарання у вигляді позбавлені волі від п'яти до десяти років, у зв'язку із чим усвідомлюючи тяжкість покарання, що загрожує обвинувачуваному, у разі визнання його винним у вчинені інкримінованого злочину, він може вдатися до активних дій для уникнення кримінальної відповідальності, оцінивши негативні наслідки переховування як менш несприятливі, ніж обмеження, пов'язані з триманням під вартою як запобіжним заходом або відбування покарання.
Факт самовільного залишення ОСОБА_3 військової частини вже свідчить про схильність ухилятися від виконання обов'язків та ігнорувати законні вимоги.
При цьому, суд вважає наявність ризиків, передбачених п. 2, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, в судовому засіданні прокурором не доведені.
Суд при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оцінила в сукупності інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, а саме те, що ОСОБА_3 підозрюється у скоєнні кримінального правопорушення, віднесеного законом до категорії тяжких, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у кримінальних правопорушень, у вчиненні якого він обвинувачується.
Все вищевикладене неодмінно свідчить про відсутність підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу ОСОБА_3 , ніж тримання під вартою.
Продовжуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суд виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства. Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», суд вважає необхідним застосувати обвинуваченому найбільш тяжкий вид запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім для забезпечення визначеного раніше ризику.
Розглядаючи клопотання прокурора про продовження застосування обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного у виді тримання під вартою в умовах гауптвахти строком на 60 діб, суд вважає, що достатньо підстав для його задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 314-317 КПК України, суд, -
Призначити обвинувальний акт відносно ОСОБА_3 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, до судового розгляду у відкритому судовому засіданні на 13.30 годину 19 листопада 2025 року в залі судового засідання Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області під головуванням судді ОСОБА_1 , за участю прокурора, захисника, обвинуваченого та свідків.
Обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 26 грудня 2025 року включно.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її проголошення у відповідності до рішення Конституційного Суду України від 13.06.2019 року № 4-р/2019.
Суддя ОСОБА_1