Справа № 412/1938/2012
Провадження № 1-в/201/173/2025
20 жовтня 2025 року м. Дніпро
Соборний районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
з секретарем: ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі клопотання адвоката ОСОБА_3 , діючого в інтересах засудженого ОСОБА_4 , про скасування арешту майна останнього у зв'язку із закінченням строку давності виконання обвинувального вироку в частині додаткового покарання, призначеного ОСОБА_4 , засудженого за ч. 3 ст. 368 КК України, -
До Соборного районного суду м. Дніпра надійшло клопотання адвоката ОСОБА_3 , діючого в інтересах засудженого ОСОБА_4 , у якому представник просив суд скасувати арешт з майна ОСОБА_4 , накладеного постановою слідчого під час досудового розслідування у кримінальній справі, посилаючись на те, що з моменту набрання вироком суду, яким ОСОБА_4 було засуджено за ч. 3 ст. 368 КК України, минули строки давності його виконання в частині призначеного додаткового покарання у вигляді конфіскації майна, при цьому наразі будь-які виконавчі провадження стосовно ОСОБА_4 щодо виконання зазначеного додаткового покарання відсутні. Оскільки подальше збереження арешту на майно ОСОБА_4 порушує право останнього на вільне володіння та користування своїм майном, у тому числі набутим вже після спливу строків давності виконання вироку суду, адвокат ОСОБА_3 просив клопотання задовольнити у повному обсязі.
Адвокат ОСОБА_3 у судове засідання не з'явився, надав суду заяву, у якій просив розглянути подане ним клопотання за його відсутності та задовольнити останнє у повному обсязі.
Інші учасники судового провадження у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду клопотання повідомлялися належним чином, причини своєї неявки не повідомили, а тому їх неприбуття в судове засідання не перешкоджає проведенню судового розгляду.
Дослідивши подане клопотання та додані до нього матеріали, а також ознайомившись з матеріалами кримінальної справи № 412/1938/2012, суд доходить наступного.
Як вбачається з матеріалів кримінальної справи вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 травня 2013 року ОСОБА_4 було засуджено за ч. 3 ст. 368 КК України до покарання у виді 7 років позбавлення волі, з позбавленням права займати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських повноважень на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності строком на 3 роки з конфіскацією всього особистого йому належного майна.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2015 року вищезазначений вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 травня 2013 року в частині призначеного судом покарання було змінено шляхом пом'якшення ОСОБА_4 покарання за ч. 3 ст. 368 КК України (в редакції Закону від 07.04.2011 року № 3207-VI) до покарання у вигляді 5 років позбавлення волі, з позбавленням права займати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських повноважень на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності строком на три роки з конфіскацією всього особистого належного йому майна, виключення з мотивувальної частини вироку суду твердження про наявність у ОСОБА_4 на утриманні неповнолітньої дитини, в іншій частині вирок суду залишено без змін.
Таким чином, вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 травня 2013 року щодо ОСОБА_4 набрав законної сили 20 лютого 2015 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 52 КК України додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна.
Відповідно до ст. 48 Кримінально-виконавчого кодексу України суд, який постановив вирок, що передбачає як додаткове покарання конфіскацію майна, після набрання ним законної сили надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання органу державної виконавчої служби, про що сповіщає відповідну фінансову установу. У разі відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка про те, що опису майна не провадилося. Виконання покарання у виді конфіскації майна здійснюється територіальним органом державної виконавчої служби за місцем знаходження майна відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно з ч.1 ст. 49 КВК України конфіскації підлягає майно, що є власністю засудженого, в тому числі його частка у спільній власності, статутному фонді суб'єктів господарської діяльності, гроші, цінні папери та інші цінності, включаючи ті, що знаходяться на рахунках і на вкладах чи на зберіганні у фінансових установах, а також майно, передане засудженим у довірче управління.
З відповіді начальника Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 06.10.2025 року № 320748 вбачається, що перевіркою Автоматизованої системи виконавчого провадження (АСВП), спецрозділу та архівних виконавчих проваджень встановлено, що на примусовому виконанні у відділі з 13.08.2013 по 17.07.2014 перебувало виконавче провадження ВП № 39296710 з примусового виконання виконавчого листа № 412/1938 від 01.08.2013, виданого Жовтневим районним судом про конфіскацію особистого майна, що належить ОСОБА_5 , яке було завершено 17.07.2014 року на підставі п. 4 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на момент прийняття рішення (скасування рішення, яке підлягало виконанню).
Зазначені обставини свідчать про те, що з моменту набрання законної сили вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 травня 2013 року стосовно ОСОБА_4 виконання додаткового покарання у вигляді конфіскації майна через органи державної виконавчої служби не проводилось більше десяти років.
Відповідно до ст. 152 КВК України підставами звільнення від відбування покарання є: відбуття строку покарання, призначеного вироком суду; закон України про амністію; акт про помилування; скасування вироку суду і закриття кримінального провадження; закінчення строків давності виконання обвинувального вироку; умовно-дострокове звільнення від відбування покарання; хвороба; інші підстави, передбачені законом.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 80 КК України особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки: 1) два роки - у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі; 2) три роки - у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості; 3) п'ять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин; 4) десять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин; 5) п'ятнадцять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.
Перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності, передбачені пунктами 1-3 частини першої цієї статті, подвоюються.
Частиною 2 ст. 80 КК України встановлено, що строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням призначеним за вироком суду.
На підставі ч.4 ст. 80 КК України перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у частинах першій та третій цієї статті, засуджений вчинить новий середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин.
Вказані положення свідчать, про те, що держава втрачає право на виконання призначеного засудженому покарання лише у тих випадках, коли засуджений своєю поведінкою не перешкоджав процедурі його виконання.
Так, правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постанові від 24.12.2015 року у справі № 5-324кс15, передбачено, що стаття 80 КК передбачає нормативне регулювання інституту звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку та встановлює імперативні строки, сплив яких є безумовною підставою для звільнення засудженого від відбування призначеного йому покарання.
Крім того, суд враховує, що відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 1990 року № 11 «Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов'язаних з виконанням вироків» суд може вирішувати питання про звернення конфіскації на додатково виявлене майно засудженого, у випадках, коли не закінчився строк давності виконання вироку.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 було засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України (в редакції Закону від 07.04.2011 року № 3207-VI), до покарання у вигляді 5 років позбавлення волі, з позбавленням права займати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських повноважень на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності строком на три роки з конфіскацією всього особистого належного йому майна, тобто за тяжкий злочин у розумінні ст. 12 КК України, що свідчить про закінчення строку давності виконання вироку Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 травня 2013 року в частині додаткового покарання у вигляді конфіскації належного ОСОБА_4 майна відповідно до приписів п. 4 ч.ч. 1, 2 ст. 80 КК України.
Разом з тим, ОСОБА_4 не ухилявся від відбування покарання, ним не було вчинено нового злочину до закінчення строку давності, що свідчить про те, що перебіг строку давності не зупинявся і не переривався.
Що стосується питання скасування арешту з майна ОСОБА_4 , накладеного під час досудового розслідування у кримінальній справі, суд виходить з наступного.
Відповідно до п. 9 Розділу XI Перехідних положень КПК України (в редакції 2012 року) запобіжні заходи, арешт майна, відсторонення від посади, застосовані під час дізнання та досудового слідства до набрання чинності цим Кодексом, продовжують свою дію до моменту їх зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.
Згідно зі ст. 409 КПК України (в редакції 1960 року) питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку, включаючи визначення розміру і розподілення судових витрат, якщо суд не вирішив цих питань, вирішується судом, який постановив вирок.
У порядку, передбаченому ст. 411 КПК України (в редакції 1960 року), суди вправі вирішувати питання, які виникають при виконанні вироку, зокрема про скасування заходів по забезпеченню цивільного позову чи можливої конфіскації майна, якщо при винесенні виправдувального вироку чи відмови в позові або незастосування конфіскації вироком ці заходи не скасовані.
Відповідно до ч. 6 ст. 126 КПК України (в редакції 1960 року) накладення арешту на майно скасовується, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. Відповідно до ст.ст. 125-126 КПК України (в редакції 1960 року) арешт на майно по кримінальній справі накладається з метою забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна.
Як вбачається з матеріалів кримінальної справи під час досудового розслідування кримінальної справи № 70119062 постановами слідчого з особливо важливих справ відділу по розслідуванню злочинів щодо корупційних діянь прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_6 від 14 листопада 2011 року з метою забезпечення можливого заявлення цивільного позову, а також забезпечення вироку в частині конфіскації майна, було накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_4 .
Згідно з долученою до матеріалів клопотання інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, наявна заборона відчуження об'єктів нерухомого майна, належного ОСОБА_4 , а саме: тип обтяження: арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження: 12090765, зареєстровано: 24.01.2012 17:45:07 за № 12090765 реєстратором: Дніпропетровська філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, 49005, Дніпропетровська обл., м. Дніпропетровськ, вул. Чернишевського, 32, 056-713-81-41, 713-81-33, 713-81-36, підстава обтяження: Постанова про арешт нерухомого майна, б/н, 14.11.2011, Прокуратура Дніпропетровської області, об'єкт обтяження: невизначене майно, все рухоме майно, власник: ОСОБА_4 , обтяжувач: Прокуратура Дніпропетровської області, Код: 02909938, 49001, Дніпропетровська обл., м. Дніпропетровськ, пр. К. Маркса, буд. 38, заявник: Прокуратура Дніпропетровської області.
Відповідно до ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності (ст. 41 Конституції України).
Наведені Конституційні гарантії права володіти своїм майном поєднується з такими ж вимогами ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зі змінами, внесеними Протоколом № 11, де зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, яка відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України ратифікована 17.07.1997 Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (1950 року), Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».
Практика ЄСПЛ визначає, що ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції, яка спрямована на захист особи від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення ЄСПЛ по справі «Броньовський проти Польші» від 22.06.2004 року). При цьому, володіння майном повинно бути законним (рішення ЄСПЛ у справі «Ятрідіс проти Греції» від 25.03.1999 року).
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення у справах «Спорронг та Льонрот проти Швеції» від 23.09.1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986 року) положення статті 1 Першого Протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.
Згідно з п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 1990 року «Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов'язаних з виконанням вироку суду», суд в порядку ст. ст. 409, 411 КПК України (1960 року) вправі на стадії виконання вироку вирішити питання про скасування заходів забезпечення позову чи можливої конфіскації майна, якщо при постановленні вироку ці заходи скасовані не були.
Також суд звертає увагу, що ані КК України, ані КВК України, не містять спеціальної норми, яка регламентувала б питання відносно майна засудженого, яке було набуте після виконання вироку в частині конфіскації майна та закінчення строків давності виконання вироку суду в цій частині.
Зважаючи на те, що строк виконання вищезазначеного вироку суду стосовно ОСОБА_4 в частині додаткового покарання у вигляді конфіскації майна закінчився, а накладений постановами слідчого арешт порушує право засудженого на вільне володіння та користування своїм майном, суд доходить до висновку, що є достатньо підстав для задоволення клопотання адвоката ОСОБА_3 щодо скасування арешту майна.
Керуючись п. 9 Розділу ІХ Перехідних положень КПК України, ст.ст. 409, 411 КПК України (в редакції 1960 року), суд, -
Клопотання адвоката ОСОБА_3 , діючого в інтересах засудженого ОСОБА_4 , про скасування арешту майна останнього у зв'язку із закінченням строку давності виконання обвинувального вироку в частині додаткового покарання, призначеного ОСОБА_4 - задовольнити.
Скасувати арешт, накладений під час досудового розслідування кримінальної справи № 70119062 постановами слідчого з особливо важливих справ відділу по розслідуванню злочинів щодо корупційних діянь прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_6 від 14 листопада 2011 року на все рухоме та нерухоме майно, яке належить ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана учасниками кримінального провадження до Дніпровського апеляційного суду через Соборний районний суд міста Дніпра протягом семи діб з дня проголошення ухвали суду.
Головуючий-суддя: ОСОБА_1